Болгарія в біографії і творчості Максима Рильського

УДК 929Рильський+82.09:821.161.2(477+497.2)

Т. П. Руда

Болгарія в біографії і творчості Максима Рильського

Вивчення зв'язків М. Рильського з Болгарією, її культурою та літературою доповнюють уявлення про багатогранність його славіс­тичних інтересів. М. Рильський двічі відвідав цю країну, враження від поїздок передав у «Записних книжках», листах до друзів, по­етичному циклі «Вірші про Болгарію». У наукових працях учений згадував імена класиків болгарської літератури 一 І. Вазова, П. Славейкова та інших; переклав баладу Х. Смирненського «Гладіатор» та кілька зразків сучасної йому болгарської поезії.

Ключові слова:М. Рильський, Болгарія, цикл «Вірші про Болгарію», «Гладіатор» Х. Смирненського.

Изучение связей М. Рыльского с Болгарией, ее культурой и литературой дополняет представление о многогранности его сла­вистических интересов. М. Рыльский дважды посетил эту страну, впечатления от поездок передал в «Записных книжках», письмах к друзьям, поэтическом цикле «Стихи о Болгарии». В научных ра­ботах ученый упоминал имена классиков болгарской литературы - И. Вазова, П. Славейкова и других; перевел балладу Х. Смирненского «Гладиатор» и несколько образцов современной ему болгарской поэзии.

Ключевые слова: М. Рыльский, Болгария, цикл «Стихи о Болгарии», «Гладиатор» Х. Смирненского.

Study of the M. Rylsky relations with Bulgaria, its culture and literature complement the picture of the diversity of its Slavic interests. М. Rylsky twice visited this country; his experiences of these trips hi conveyed in the «Notebooks», letters to friends, poetic cycle «Poems of Bulgaria». In his scientific studies, he mentioned the names of classic Bulgarian literature - I. Vazov, P Slaveykov etc. He translated H. Smyrnensky ballad «Gladiator» and several samples of contemporary Bulgarian poetry.

Keywords:M. Rylsky, Bulgaria, Cycle «Poems of Bulgaria», «Gladiator» of H. Smyrnensky.

Ім'я Максима Рильського займає почесне місце в історії вітчизняної славістики. Слов'янознавча діяльність видатного поета й ученого проаналізована в працях Г. Вервеса, Л. Новиченка, Н. Шумади, В. Захаржевської, М. Гуця та ін., розкрива­ється в спогадах про цю талановиту й різносторонню людину.

У повоєнний період М. Рильський неодноразово відвіду­вав слов'янські країни - Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Югославію; ці поїздки були пов'язані з пам'ятними історич­ними датами, ювілеями письменників, участю в наукових фо­румах.

Протягом останніх двох десятиліть життя вчений актив­но працював у галузі літературознавства і фольклористики, вважаючи одним зі своїх завдань ознайомлення співвітчизни­ків з культурними надбаннями інших народів. Багато статей він присвятив літературам польській, російській, білоруській, чеській, сербській, болгарській, а також міжслов'янським лі­тературним взаєминам. Часто 一 це невеликі за обсягом роз­відки про творчість відомих письменників (В. Маяковського, А. Чехова, О. Пушкіна, А. Міцкевича, Ю. Словацького, М. Конопніцької, Х. Ботева та ін.). Живо, доступно написані, вони ознайомлювали українського читача з доробком того чи ін­шого митця, з фактами його біографії, місцем в історії рідної культури. У фольклористичних працях М. Рильський наводив інослов'янські паралелі до українських пісень та дум (найчас­тіше з народної творчості південних слов'ян), у перекладо- знавчих 一 приділяв значну увагу проблемам перекладу зі спо­ріднених мов.

Зв'язки М. Рильського з Болгарією, її культурою, письмен­никами, вченими були не такими постійними й активними, як, наприклад, з Польщею, але вони, безперечно, заслугову­ють на поглиблене вивчення, істотно доповнюючи уявлення про широту і багатогранність славістичних інтересів М. Риль­ського.

Болгарію він відвідав двічі. У 1957 році М. Рильський у складі делегації Слов'янського комітету СРСР взяв участь в урочистому святкуванні 80-річчя боїв на Шипці. Цю подо­рож, що відбулася наприкінці серпня 一 на початку вересня, описано в «Записних книжках» поета [Рильський 1988, т. 19, с. 79—85] досить детально. Максим Тадейович називає сво­їх супутників, серед яких - 105-літній ветеран Шипки Тимо­фій Андрійович Роговой з Ростова, Герой Радянського Сою­зу 一 учасниця Великої Вітчизняної війни, льотчиця Марина Павлівна Чечньова (пізніше поет обмінявся з нею листами). Згадує він міста, у яких побувала делегація, описує урочистос­ті, що відбувалися на Шипці, зустрічі з дипломатами, держав­ними діячами, письменниками; музеї, пам'ятники. М. Риль­ського цікавило все, пов'язане з історією і перспективами українсько-болгарських культурних взаємин: він планує ор­ганізацію декад («напр., болгарську у нас, укр[аїнську] в Бол­гарії»), згадує Платона Воронька, який мав приїхати до Софії, у дужках відзначає «Леся Українка» (очевидно, знав про намір П. Воронька розшукати відомості про перебування поетеси в Болгарії). П. Воронько в цьому самому році побував у НРБ, наслідком чого стали його поеми «Поединок» (про Николу Вапцарова) і «Револьвер Василя Левського» (обидві опубліко­вані 1958 р.). Далі М. Рильський занотовує: «Архів Драго- манова і листування М. Вовчок з Л. Каравеловим — у Софії!» (Акад[емія]) [Рильський 1988, т. 19, с. 82]. Цей архів був пере­даний Академією наук Болгарії АН СРСР.

У «Записних книжках» знаходимо враження від чудової болгарської природи; ось, наприклад, поїздка в Родопи, куди делегацію повезли оглядати електростанцію: «Чудові водой­мища (кажуть, є форелі). Кілька рік (гірських) годуватимуть станцію. Гірські ліси (Кажуть: глухарі, сарни 一 може дикі кози? 一 кабани, ведмеді). Прекрасні по дорозі виноградни­ки, сади, городи, тютюнові плантації. Скрізь сушиться тютюн. Воли, буйволи, ослики... Казанликська долина. Троянди силь­но постраждали 一 весною морози, влітку град, що взагалі на­робив багато лиха» [Рильський 1988, т. 19, с. 82]. Поет завжди залишається поетом 一 навіть у дорожніх нотатках, не при­значених для сторонніх. Ще один епізод 一 святкування роко­вин «шипкінських діл»: ««Зоря солдатська, о 8 годині 一 на верховині гори Столєтова (колишня святого Миколая). Вічну пам'ять проголошує генерал, що командує церемонією “Зари”, героям Шипки і т. д. - болгарам, росіянам, румунам, назива­ючи імена. Могутнє ура. Музика. Салюти. Фейєрверки. На­род - по всій горі і підгір'ю у кожному разі більше ста тисяч (200?). Багаття скрізь. На всю ніч - народне гуляння: виступи колективів пісні й танцю, кіно (кілька екранів) і т. д. Стомлені тут же лягають спати (серед юрби), укриваються доречно при­пасеними ковдрами...» [Рильський 1988, т. 19, с. 81]. Переваж­но короткі, рублені фрази, без епітетів та інших «словесних прикрас», але відчувається експресія, напружений ритм цього уривка, у якому - і згадка про мужність визволителів, і опис свята, і свідчення того, що подвиг героїв Шипки живе у вдячній пам'яті нащадків. Узагалі в «Записних книжках» чимало таких лаконічних і дуже змістовних нотаток. В описі подоро­жі 1957 року є також вірш «Болгарія», складений 25 серпня на Шипці, згодом він увійшов до циклу «Вірші про Болгарію», уперше надрукованого в журналі «Дніпро» (1958, № 1), а піз­ніше включений до збірника «Далекі небосхили» (1959).

Друга поїздка до Болгарії відбулася у вересні 1963 року - менш ніж за рік до смерті поета. На цей раз М. Рильський очолив українську групу делегатів на V Міжнародному з'їзді славістів у Софії, де виголосив доповідь «Українські думи і героїчний епос слов'янських народів» (співавторами були Г. Сухобрус, В. Юзвенко, В. Захаржевська).

Максим Тадейович поїхав у це відрядження із сином Бог­даном, який зробив чимало фотографій і кінознімків, зафік­сувавши епізоди цієї - уже останньої - зарубіжної подоро­жі свого батька. Не дивлячись на поважний вік і погіршення стану здоров'я, М. Рильський - про це свідчать його численні листи до друзів і знайомих - не втратив допитливого й живого інтересу до історії, культури, народу цієї братньої слов'янської країни. «Братньої», підкреслимо, не тому, що наша вітчизна й Болгарія належали тоді до єдиного «соціалістичного табору», а з огляду на багатоманітні політичні та духовні зв'язки, які склалися ще за часів Київської Русі, з перших століть христи­янства на слов'янських землях, і впродовж віків поєднували болгар і українців.

М. Рильський, як завжди, активно включався в роботу славістичного форуму: крім доповіді, яка була сприйнята аудиторією з непідробним інтересом, він виступав у дискусіях, а на вечері, присвяченому пам'яті Лесі Українки, виголосив, за його словами, «довольно большую, хотя и не очень связную речь о Лесе и о болгарско-украинской дружбе...» [Рильський 1990, т. 20, с. 462]. «Рильський був однією з найяскравіших фі­гур конгресу, всіма шанований, до всіх приязний. Він гідно ре­презентував свою Україну та її славістику і на конгресах, і в Міжнародному комітеті славістів», - писав академік І. Білодід [Білодід 1968, с. 177].

У листі до Є. та О. Дейчів М. Рильський досить детально розповідає про своє перебування в країні «тютюну, троянд і винограду», приділивши увагу і дискусіям, що розгорталися на з'їзді: «О характере конгресса (или съезда) ярко свидетельству­ет программа съезда и список участников... Черт возьми! Были слависты из Австралии и из Южной Африки, прелюбопытные были люди. Были мюнхенские украинцы...» [Рильський 1990, т. 20, с. 461]. Учений пише про свою дискусію з Олек­сою Горбачем з приводу польсько-українсько-російських вза­ємин, однак, не погоджуючись із тезами опонента, обходиться без звичної для радянських науковців непримиренності, опе­рує лише фактами. І з гумором продовжує: «Чтобы покончить с мюнхенцами, замечу еще, что Ганна Наконечна с не совсем понятной горячностью лобызала меня и Николая Каллиниковича, а Ганна-Галя Горбач подарила мне изящный томик сво­их переводов Коцюбинского на немецкий язык, а также анто­логию украинской прозы на том же языке» [Рильський 1990, т. 20, с. 462]. У ставленні його до колишніх співвітчизників немає жорсткого осуду й відвертої неприязні, хоча й не відчува­ється особливого тепла.

««Поездка была интересная, съезд славистов 一 тоже... Но пока не буду пускаться в описания. Вероятно, в “Вечірньому Києві” тисну очередную “розмову”, посвященную Болгарии» [Рильський 1990, т. 20, с. 460], - пише М. Рильський поетові й перекладачеві Б. Турганову. На жаль, його задум щодо «Вечір­ньої розмови», присвяченої болгарській подорожі, реалізова­ний не був.

Дуже тепло, з любов'ю і сумом (спогади були написані піс­ля смерті поета) розповідав про поїздку до Болгарії Г. Вервес, який певною мірою був учнем і послідовником М. Рильського. Він згадує, як на пленарному засіданні весь зал «палко вітав голову Українського комітету славістів Максима Рильського», якою популярністю і шаною його оточили, як захоплено слу­хали і доповідь, і виступ Максима Тадейовича зі «Словом про Лесю Українку» на вечорі, організованому Товариством бол­гарсько-радянської дружби.

Запам'яталася Г. Вервесові і подорож учасників конгресу по країні, під час якої делегація відвідала Пловдив, Плевен, Шип­ку. «Пригадується веселий і дотепний М. Т. Рильський під час відвідин делегатами Рильського монастиря, пам'ятки болгар­ської архітектури XIV ст. Жартома розповідаючи І. К. Білодіду, своєму синові Богдану і мені про культ святого Івана Рильського в своїй родині, Максим Тадейович уважно огля­дав монастир, захоплювався майстерністю зодчих, милувався чудесними гірськими краєвидами» [Вервес 1968, с. 282].

Поїздка до Рильського монастиря, очевидно, справила не­абияке враження на поета, надзвичайно чутливого до кра­си природи та величі архітектурних пам'ятників давнини. «В воскресенье ездили в Рыльский монастырь, где я снял­ся рядом с образом патрона моего брата, Ивана Рыльского (Рылского), который в самом деле праздновал именины в день святого Ивана Рыльского» [Рильський 1990, т. 20, с. 463], - чи­таємо в уже цитованому листі до Є. та О. Дейчів (з жовтня 1963 р.). Пише він і про свої зустрічі з болгарськими колега­ми - відомими літературознавцями Велчо Велчевим і Сімеоном Русакієвим (з останнім він спілкувався декілька разів, на­діслав йому з Києва свою книжку).

Звертає на себе увагу часте згадування троянд і виногра­ду в листах, спогадах, віршах про Болгарію. «Посылаю Вам сердечный привет из Киева, куда я возвратился из осененной Ваших и других друзей благословением поездки в страну та­бака, винограда, красивых девушек и чудесной поэзии - Бол­гарию...» [Рильський 1990, т. 20, с. 458], - уривок з листа до О. Пузікова, російського літературознавця, головного редак­тора «Гослитиздата».

Ще в 1957 році у вірші «Привіт Болгарії, що пута вікові» («Болгарії» - у «Записних книжках») троянди й виноград є символами розквіту країни, народ якої століттями виборював свою волю і незалежність:

Привіт Болгарії, що пута вікові
В священній боротьбі розбила вщент, навіки,
Що виноград ростить і рози на крові,
Яку пролив народ, у єдності великій!

Для М. Рильського троянди й виноград, як бачимо, - не лише реалії життя болгарського народу (він проїздив Казанликською долиною, де розташовані величезні трояндові план­тації, бачив безкінечні виноградники, на яких збирали уро­жай - вересень!), але й постійні, архетипові за своєю суттю, мотиви, що пронизують його поетичну творчість. Згадаємо, що якраз у 1957 році, коли М. Рильський уперше відвідав Бол­гарію, вийшла одна з кращих збірок його поезії - «Троянди і виноград». Л. Новиченко писав: «...Для двох великих складо- вих свого поняття про повноцінне людське щастя - красиво­го і корисного - поет обрав символи двох споконвіку шанова­них людиною рослин - троянду й виноград. Троянди як образ краси - це само собою зрозуміле й згідне з тисячолітньою тра­дицією. А виноград?.. Корисне - це теж ясно, хоч і багато чого не менш корисного і ще більш необхідного. Але над знако­вим образом винограду в Рильського - ореол не просто “ко­рисного”, а й до певної міри “високого”, “обробленого” куль­турою, ствердженого вселюдською традицією» [Новиченко 1993, с. 185-186].

Цикл «Вірші про Болгарію» складається з трьох пое­зій: «Привіт Болгарії, що пута вікові...», написаної в одично­му стилі; «Шабля Христо Ботева», стилізованої під героїчний (юнацький) епос, і «Сади Болгарії», яка за змістом і стилем перегукується з першим твором. У кожному вірші наявні об­рази винограду і троянд: І - «виноград... і рози на крові»; ІІ - «У садах співає, виноградах // В казанликській соняч­ній долині, // Де троянди квітнуть запахущі»; у ІІІ лише тро­янди - «В Родопах і Трояндовій долині». Ці образи-стрижні об'єднують три поезії в єдиний цикл; тут вони - і реальні плоди щедрої болгарської землі, і символи благополуччя, повноти буття, щастя та краси.

Поезії «болгарського» циклу не належать до кращих зраз­ків творчості М. Рильського. У першій і - меншою мірою - у третій з них відчувається ідеологічна заданість, етикетність, надмірна пафосність («соціалізму стяг над нею гордо віє», «це світлий день визволення й відплати, це незабутнє верес­ня Дев'яте» - типово «соцреалістичні штампи»). Д. Новиченко, один з найкращих інтерпретаторів поетичної спадщини М. Рильського, цей цикл не згадує, очевидно, він не представ­ляв для нього інтересу ані як зразок поетичної майстернос­ті, ані як об'єкт критичного аналізу. А от Г. Вервес відзначає, що «Шабля Христо Ботева» - твір, у якому за «мелодійно-спо­кійними, гранично простими рядками» криється великий до­слідницький труд, копітке вивчення літератури, історії на­ціонально-визвольної боротьби, творчої манери болгарських поетів [Вервес 1981, с. 33].

Власне, весь короткий «болгарський» цикл свідчить про те, що М. Рильський, якого часто називають «поетом культури» був прекрасно обізнаний з історією країни, згадував імена її героїв. Це 一 В. Левський, Христо Ботев (і його персонаж 一 ле­гендарний Xаджі Димитр), звичайно ж, і діячі комуністично­го руху: В. Коларов (один з керівників Вересневого повстання 1923 р.), Г. Димитров (не згадати його в ті часи було б ідео­логічним недоглядом). Із трьох поезій найцікавіша - «Шабля Христо Ботева». Постать Х. Ботева, як видно, вразила уяву М. Рильського. Як відомо, Христо Ботев (1848-1876) - рево­люційний діяч, критик і поет, загинув у бою з турками під час Квітневого повстання. Смерть молодого поета була трагічною і загадковою: його тіло так і не знайшли, на полі бою залиши­лася лише його шабля. Ім'я Х. Ботева неодноразово згадуєть­ся і в листах, щоденникових записах М. Рильського. У «Запис­них книжках» він занотовує: «29.VIII... Вчора: із Пловдива до Плевена. Заїздили в дім, де народився Христо Ботев...». При цьому вчений додає: «Батько був прогресивний учитель. Об­становка скромна, але - кабінет батька, книжки і т. д.» [Риль­ський 1988, т. 19, с. 83].

У «Шаблі Христо Ботева» М. Рильський переповідає леген­дарну історію загибелі «юнака-поета», використовуючи «десетерец» (десятискладовий вірш, яким створені сербські та болгарські епічні пісні). Герой тут постає як славний «юнак», «світлозорий воїн», який «впав у битві, як Хаджі Димитр» (це ім'я тут - невипадкове: кращий ботевський поетичний твір - балада «Хаджи Димитър», 1873 р.). Відчувається у вірші і вплив українського героїчного епосу - М. Рильський вживає характерні для дум складні епітети («оттоманська сила зловорожа», «зорі предковічні»), синонімічну тавтологію («пісня-дума», «пісні хоробро-мужні»), типово думову кінцівку в останньому куплеті («Слава славна не вмре, не загине...») та інші тропи. Сам поет вважав цей вірш кращим у циклі, про що свідчить його лист до Б. Турганова (від 25 грудня 1957 р.): «Спасибо за превосходные переводы моих стихотворений о Болгарии, из которых (стихотворений) внимания достойна “Сабля Христо Ботева”» [Рильський 1990, ХХ, с. 35]. Перекла­ди Б. Турганова під назвою «Стихи о Болгарии» були опублі­ковані в журналі «Славяне» (1957, № 11).

Ім'я Х. Ботева неодноразово трапляється і в літературо­знавчих працях М. Рильського. Так, у розвідці «Иван Фран­ко и славянство» (1956) він порівнює І. Франка із Х. Ботевим, убачаючи в їхніх поезіях певну внутрішню спорідненість [Рильський 1986, т. 19, с. 209].

М. Рильський високо оцінив переклади ботевських творів, зроблені П. Тичиною. У журналі «Славяне» (1949, № 7) він надрукував рецензію на збірник «Ботев Христо. Поезії» (К., 1949), у якій висловив думку, що для «блискучого поета й переклада­ча» Павла Тичини були надзвичайно привабливими як індиві­дуальні особливості нечисленних, але виразних і натхненних віршів болгарського поета, так і власне його образ, яскрава особистість. М. Рильський завжди приділяв увагу питанню вибору об'єктів перекладу, адже інтерпретація іншомовного тексту буде насправді творчою, повноцінною, якщо пере­кладачеві близькі естетичні й ідейні принципи першоджере­ла, його поетичний світ. Він зазначав, що у своїх перекладах П. Тичина «вміло і тонко» використовує народнопісенні зво­роти й образи, майстерно передає стиль і дух оригіналів. Як приклад «чудового перекладу» М. Рильський називає баладу «Хаджі Димитр» - твір водночас трагічний і сповнений опти­мізму. «Тичину звичайно, полонила безпосередність, щирість і сила тих небагатьох поезій, що їх залишив Ботев» [Рильський 1986, т. 14, с. 264], - пише він у відгуку на збірку (вперше опуб­лікованому українською мовою в третьому томі тритомника його творів під назвою «Христо Ботев українською мовою»).

Переклади П. Тичини він згадує і у власній праці «Пробле­ми художнього перекладу» - як приклад творчого підходу до оригіналу, вміння поєднати особливості рідної культури з «повівом і колоритом первотвору»: «Павло Тичина, перекладаючи Христо Ботева, використовує ходи української пісен­ної творчості, і разом з тим ви почуваєте, що перед вами бол­гарська земля, що це пише болгарський поет» [Рильський 1987, т. 16, с. 266]. Максим Тадейович високо оцінював внесок П. Тичини в болгарсько-українські літературні взаємини, про що писав, зокрема, у статті «Велична тема української поезії» (1952): «Він же, Тичина, багато робить у справі перекладів з болгарської мови на українську. Найбільшим здобутком у цій галузі я вважаю його переклади з Христо Ботева, де цікаво зливаються елементи українського народнопісенного стилю з болгарським національним колоритом» [Рильський 1986, т. 13, с. 225].

Безсумнівно, і героїчна постать болгарського поета, і його мужня поезія «полонили» й самого М. Рильського - він ста­вить ім'я Х. Ботева в ряд видатних мислителів і митців Слов'янщини. Так, у рецензії на збірку тичинівських перекла­дів читаємо: «В своєму розумінні прийдешнього братерства слов'янських народів Ботев розвивав ті ж самі думки, що й Прешерн, що й Челаковський, Пушкін, Міцкевич, Шевчен­ко» [Рильський 1986, т. 14, с. 264]. Ця сама думка прозвучала і в праці «Адам Міцкевич». «Саме так - солов'ї, поети були першими, що перелітали “на спільний острів для розмови”, кликали до дружби і братання. Згадаймо, крім трьох щойно названих велетнів [Шевченка, Міцкевича, Пушкіна. - Т. Р.], Прешерна, Коллара, Челаковського, Христо Ботева» [Риль­ський 1986, т. 14, с. 250].

У літературознавчих, фольклористичних, перекладознавчих працях М. Рильського, у його щоденникових записах зга­дуються імена класиків болгарської літератури - І. Вазова, П. Славейкова, Л. Каравелова, Ф. Жинзифова - як прибічни­ків ідеї слов'янської єдності, а також у контексті українсько-інослов'янських культурних взаємин.

М. Рильський завжди уважно стежив за розвитком перекладацької справи в Україні, появу нових перекладів зі слов'янських літератур вітав як подію, важливу і для читачів, і для зміцнення мистецьких зв'язків між країнами. Він вважав, що перекладачі мають звертатися не лише до літератури мину­лого, але й до сучасних творів, і шкодував з приводу недостат­ньої уваги до прози і драматургії. Тому Максим Тадейович з радістю сприйняв видання драми Крума Кюлявкова «Бороть­ба продовжується» в перекладі П. Тичини, здійснене видавни­цтвом «Мистецтво» в 1946 році. Крум Кюлявков (1893-1955) - досить плідний письменник (видав більше тридцяти книжок), автор поетичних збірників, роману, кількох п'єс. Учасник ре­волюційного руху, він у 1928-1940 роках перебував в еміграції в Радянському Союзі, а після повернення на батьківщину ак­тивно прилучився до антифашистської боротьби. Першу свою драму - «Боротьба продовжується» (1945) - присвятив подіям 1943 року в Софії - піднесенню нелегального руху проти фа­шизму, героїчній діяльності підпільників і партизанів. Дра­мі притаманна певна схематичність образів і деяких ситуацій, але тогочасне літературознавство на перше місце ставило по­літичну спрямованість, злободенність і громадянський пафос, тому зараховуємо цей твір до зразкових явищ соцреалістичного мистецтва [Очерки истории болгарской литературы... 1959, с. 495-496].

У рецензії на українське видання п'єси К. Кюлявкова М. Рильський дає її коротку характеристику, відзначаючи близькість всім слов'янам теми дружби народів і теми рідних братів, насильницьки розлучених. ««…Неудивительно, — пише він, - что именно эту пьєсу избрал для перевода автор “Чут­тя єдиної родини”» [Рильський 1986, т. 14, с. 236]. А можливо, П. Тичина - один з найкращих і найбільш послідовних популя­ризаторів болгарської літератури - обрав цю річ тому, що зо­всім свіжими були ще спогади про війну, і присвячені трагіч­ним її епізодам твори не могли пройти повз його увагу. «Драма написана прозой, со вставными стихотворениями и песнями. И то, и другое переведено Павлом Тычиной со свойственным ему мастерством» [Рильський 1986, т. 14, с. 237], - зауважує М. Рильський у рецензії, яку він назвав «Нужная книга».

Максим Тадейович переклав кілька зразків сучасної йому болгарської поезії: «Першотравнева пісня» Г. Жечева, два вір­ші К. Кюлявкова - «Помста» і «Розстріл», «Вітчизна» Д. Овадії, «Вперед: Марш сільської молоді» С. Румянцева, «Гладіатор» Х. Смирненського. «Першотравнева пісня» вперше була надрукована в газеті «Літературна Україна» (19 квітня 1948 р.), вір­ші К. Кюлявкова, Д. Овадії та С. Румянцева ввійшли до збір­ки «Світло над Болгарією: вірші болгарських поетів» (К., 1954). М. Рильський досить сумлінно, з притаманною йому майстер­ністю передає «дух» і стильові особливості оригіналів. Але «первотвори», на жаль, не належать до шедеврів болгарської поезії. Це типово соцреалістичні зразки - водночас банальні й патетичні, декларативні й ідеологічно цілеспрямовані. Перекладач змушений був передавати штампи, якими насичена соцреалістична «громадянська» лірика («Знамено борні, розвивай­ся над нами // Веди нас в останній рішучий наш бій!», «Я буду боротись до краю // За сонячний день комунізму!» тощо). На­віть у трагічному вірші «Розстріл», описуючи страту двох революціонерів на світанку, поет вкладає в уста обох героїв фразу «Хай живе наш Димитров!», яку вони вигукують за мить до за­гибелі. Шкода, що талант чудового перекладача, тонкого інтерпретатора світової класики витрачався на кон'юнктурні твори.

Найцікавішим з болгарських поетів, до творчості яких звертався Рильський-перекладач, був, безперечно, Хрис­то Смирненський (1898-1923). Багатьом творам Х. Смирненського притаманна яскрава романтична образність, піднесено-емоційна лексика, полум'яна пристрасність. Поет нерідко звертався до міфології та історії (образів Прометея, Спарта­ка, римських рабів, які жадають помсти гнобителям) з метою передати гнів народу і свою віру в невідворотність революцій­них змін. Саме такою є його балада «Гладіатор», у якій смерть героя на арені стає поштовхом для повстання, очоленого ле­гендарним Спартаком. М. Рильський блискуче переклав цей романтичний твір, зберігши і напруженість ритму, і гнівно- схвильований тон монологу гладіатора, і емоційну силу, влас­тиву поезії Х. Смирненського.

***

Таким чином, інтерес Максима Рильського до Болгарії був багатоманітним: він захоплювався її розкішною природою і пам'ятниками архітектури, спілкувався з ученими й письменниками, сприяв популяризації болгарської літератури в Укра­їні, присвятив Болгарії кілька поетичних творів, перекладав вірші болгарських поетів - і тим самим зробив помітний вне­сок у розвиток українсько-болгарських культурних взаємин другої половини ХХ ст.

Література

1. Білодід І. Невгамовне серце / І. Білодід // Незабутній Максим Риль­ський: спогади, 一 К.,1968.
2. Вервес Г. Він жив серед нас / Г. Вервес // Незабутній Максим Риль­ський: спогади, 一 К., 1968.
3. Вервес Г Максим Рыльский в кругу славянских поэтов / Г. Вервес. — М., 1981.
4. Новиченко Л. Поетичний світ Максима Рильського (1941一1964) / Лео­нід Новиченко. - К., 1993.
5. Очерки истории болгарской литературы ХІХ-ХХ веков. 一 М.,1959.
6. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1986. - Т. 12.
7. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1986. - Т. 13.
8. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1986. - Т. 14.
9. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1987. - Т. 16.
10. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1988. - Т. 19.
11. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. / Максим Рильський. - К., 1990. - Т. 20.