Станси осені

■

Осінь молиться Богу,
осінь чиста й свята.
І в далеку дорогу
вирушають літа.

Осінь тиха й журлива,
ніби дзвін - далечінь.
Безбережжя тятива —
упокорена тінь.

І трива Україна —
без захистку прозор...
Молитовна вершина!
Молитовний собор!

■

Під небом — сад, під небом — чисте листя,
до сонця молиться роса.
Далекий спогад ранком вмився...
(на тиші небеса висять!)

Схилився клен... Яка це в нього дума?
Схилився день: він світом зажуривсь...
Високо! Котить хвилі суму —
той день, що був колись.

■

Тиші струна не порветься,
не завалиться листя стіна.
Кров’ю не спиниться серце...
Дневі немає дна.

Ніколи не буде пізно.
Осінь не відлетить.
Як тихо, як чисто, як ніжно!
Триваєш у світі ти.

■

На тлі небес — дерев причастя,
на тлі печалі — тиха кров.
І хоче осінь пізнім щастям
вернуть минуле літо знов.

На тлі небес думки прозорі...
На тлі небес— немає дум!
І потопає в синім морі
вчорашній сум.

■

Ранкова тінь така розкішна!
Розкрите слово. Тиші джерело.
Статуї дня глибока ніша,
щасливе ліве! — Сонцеве — крило.

Ранкова тінь — моя долина.
Молитва небові і дню.
Згорає тиша безневинна,
що світла кинула броню.

■

Осені пізня повість.
Днів даленіючих звук.
Рук твоїх біла повінь!
(Зітхання самотніх рук).

Осені пізня повість.
Падає листя в траву.
Білого тіла болість...
(Болію — значить, живу!)

Осені пізня повість.
В повені — світу путь...
Знаємо, це випадковість:
що ми сьогодні — тут.