​Ми прийшли вже до світу створеного...

Ми прийшли вже до світу створеного,
вже застали в нім назви і межі,
імена і діла, що колись їх нащадки здійснили...
Вже була в світі пам’ять і далеч

(відстань була, що згодом розлукою стала!).
В світі ранки були і світилися роси,
дерева росли, все вкриваючи листям і квітом...
В світі ріки текли, забуваючи власні назви,

в світі тиша була — з перших, слів, спервовіку,
непролита ще кров посеред того квіту — квітла!
І була в нім печаль (як приходила осінь),
далекий зажур (коли цвів падолист).

Біль приходив, коли не ставало серця,
смерть ходила по світу дорогами довгими, пізніми..
Лиш ненависті в нім не було!
Ми прийшли вже до світу створеного.