​Літо снує золоту павутину...

Літо снує золоту павутину...
Над моїми літами — літа.
Над моїми словами — далеч,
над моїми думками — день.
Літо зростає, засновує далеч...
Дозріває під небом віть золота.
Тиша під сонцем — крізь світ увесь — тиша...
Вічність стається, говорить — зроста...
Літо снує золоту павутину.