Фільми про розставання

Пропонуємо до вашої уваги фільми про розставання, щоб нагадати, що після фіналу йдуть не титри, а новий початок.

Шлюбна історія (2019)

Marriage Story

Режисер: Ноа Баумбак

Один із головних фільмів минулого року відразу став свого роду класикою про розлучення, поряд із шедевром Інгмара Бергмана «Сцени з подружнього життя» або голлівудським «Крамер проти Крамера». Режисер і його муза-актриса спочатку відтягнуті один від одного роботою по різних містах: два полюси Америки, Нью-Йорк і Лос-Анджелес, протиставлені один одному ідеологічно, а згодом тріщина стає значнішою, ніж буквальна відстань між ними. Пара вирішує полюбовно розлучитися без війни, але втручається судова система й питання опіки над дитиною.

Майстер мамбл-кору Ноа Баумбак залишив на екрані особистий відбиток: колись він і сам пережив болюче розлучення з актрисою Дженніфер Джейсон Лі, можливо, саме тому фільм виглядає парадоксально щирим і справжнім, немов він звільнений від натужної умовності кінематографічних прийомів. Аскетизм камери й художніх рішень демонструє оголені нерви почуттів, віддаючи цю історію на відкуп артистам Скарлетт Йохансон і Адаму Драйверу (обидва отримали по номінації на Оскар за свої ролі, але виграла адвокатеса, зіграна Лорою Дерн).

«Шлюбна історія» - одночасно болюче й ніжне кіно про те, як поступово, в нюансах, недомовленостях, ніби мимохідь руйнуються стосунки, але найголовніше залишається десь недоторканим навіть після розриву.

Світ диких тварин (2018)

Wildlife

Режисер: Пол Дано

Ще одна історія про розлучення, поставлена актором Полом Дано - дебютантом на режисерських теренах, - вивчає розпад сім'ї вже з точки зору дитини. За вікном 60-ті, містер Брінсон переживає чергове звільнення, а місіс Брінсон намагається не втрачати віри і приготувати вечерю, але брак грошей пригнічує все більше. Той же любовний човен знову розбивається об нестерпність буденності. Обідній стіл і стане мірилом втрати благополуччя й любові: від окосту з горошком залишиться консервований суп.

Дебют Дано - кіно стерильне, охайне, герметичне й дуже точне: у ньому немає ні зайвих нюансів, ні реплік, ні випадкових деталей, мовчання в кадрі більше ніж слів. Статична камера нерухомо стежить за тим, як Кері Малліган і Джейк Джилленгол здійснюють акторський подвиг у кадрі. Здається, після ролі у «Війні і Мирі» Пол Дано чітко засвоїв урок Льва Толстого: «Усі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму».

Валентинка (2010)

Blue Valentine

Режисер: Дерек Сіенфренс

«Валентинка» - кіно категорично безсердечне: зустріч і розставання в ньому існують двома паралельними лініями, між якими проходить років п'ять: ніби фільми Лінклейтера зі знаменитої трилогії «Перед Світанком» і «Перед північчю» одружили паралельним монтажем. В одному кадрі закохані молоді люди дуріють біля весільного салону: він грає на укулеле, а вона б'є чечітку, а вже через пару сцен Сінді (Мішель Вільямс) відчуває неприязнь від однієї лише думки про близькість з Діном (Райан Гослінг).

Безсердечність і, за великим рахунком, мудра прозорливість не тільки у відблисках ностальгії – раніше, звичайно, було краще, а зараз усі постаріли, втомилися й трохи обрюзгнули, але й у тому, що життя, загалом, може зупинитися тільки в кіно, й велика ймовірність, що пройде кілька років, і те, що здавалося унікальною родзинкою твоєї пасії, дратуватиме найбільше в світі. І, зрозуміло, алкоголь навряд чи підходить на роль клею, здатного зібрати воєдино стосунки, що дали тріщину.

Енні Голл (1977)

Annie Hall

Режисер: Вуді Аллен

Вуді Аллена неможливо переплутати з жодним іншим режисером до нього й після - справа в його унікальному погляді й манері говорити: той же невротик з Нью-Йорка, всі подробиці давно відомі. І в цьому ключі, з одного боку, парадоксально, з іншого - абсолютно закономірно, що головної героїні як такої у фільмі й не існує - це суб'єктивний погляд оповідача на кохану й портрет Енні Холл, складений за його словами. Крім того, що сам Вуді Аллен без оглядки закохався в актрису, а їхній раптовий роман закінчився великою дружбою, йому вдалося закріпити за Дайан Кітон статус ікони й урешті-решт змусити весь світ у неї закохатися.

У цілому, якщо треба буде назвати найбільш Алленівський фільм із його великої фільмографії, найімовірніше це й буде «Енні Холл» - іронічний перебіг життя, усвідомлення себе в просторі й наодинці з іншою людиною, цитати, що живуть поза кінематографічним полотном: «Стосунки нагадують акулу: вона змушена постійно плисти вперед, інакше вона помре. І, схоже, наша акула мертва». Близькість смерті - свого роду альтер-его Вуді Аллена - зрозуміло, і розмова про любов не могла без неї обійтися.

Сонцестояння (2019)

Midsommar

Режисер: Арі Астер

Уже не «той, що подає надії», а заслужений хоррормейкер ХХІ століття Арі Астер, поговоривши в дебютному фільмі про сім'ю й наступність, у другому своєму повному метрі змістив фокус уваги на стосунки й хворобливу співзалежність.

Крістіан (Джек Рейнор) і Дені (Флоренс П'ю) разом більше по інерції, ніж по любові, їм давно варто було розлучитися, але після загибелі її сім'ї бойфренд залишився єдиною рідною душею на світі. Для ремісії горя вони відправляються в подорож із його друзями-антропологами у Швецію на свято Сонцестояння в громаду язичників. Щасливі сектанти бігають по полях у лляних сорочках, носять вінки, а ніч практично тут не настає. Усі атрибути культу у фільмі Астера більше схожі на фантазії американців про загадкових європейців і ймовірніше служать страхітливим фоном культурних відмінностей для історії про розставання. Дені затиснута в лещата з одного боку бездонним відчаєм і травмою, яку навряд чи можна пережити самостійно, з іншого - співзалежними стосунками, у яких вона відіграє роль тягаря. Астер знімає хоч і дуже їдке, але в цілому оптимістичне кіно про те, що життя після стосунків є, потрібно тільки не злякатися й вчасно додати вогню.

Селеста і Джессі назавжди (2012)

Celeste & Jesse Forever

Режисер: Лі Толанд Крігер

Селеста й Джессі (Рашида Джонс і Енді Семберг) розлучилися пів року тому, але прикидаються, що забули про це: він продовжує жити в гостьовому будинку, вони разом ходять на звані вечері й регочуть над жартами, зрозумілими лише їм двом. Начебто молоді люди стали ідеальним прикладом розлученої пари - любов переросла в дружбу, що маскує момент розриву з людиною, яка була поруч усе життя (Селеста й Джессі знайомі зі школи). Але кожному з них так чи інакше доведеться рухатися далі. Поки Селеста пише книги, працює над особистими брендами й читає лекції, Джессі чекає хвилю для серфа й переглядає запис Олімпійських ігор, лежачи на матраці - зразковий кідалт.

Фільм Лі Толанда Кригера напрочуд чуйно фіксує, що в тупик можна зайти й керуючись добрими намірами, а рішення доведеться приймати, незважаючи на бажання відкласти болючу розмову в довгий ящик.

Комета (2014 року)

Comet

Режисер: Сем Есмейл

Загалом, досить складно однозначно сказати, що «Комета» - кіно про зустріч, про розставання, просто про любов (про неї співаються всі на світі пісні) або про рух небесних тіл, які залишаються спалахами в небі. У дебютному фільмі Сема Есмейла (серіал «Містер Робот») перемішуються сновидіння й реальність, минуле й майбутнє, п'ять хвилин до й п'ять хвилин після, прямо в кімнаті починає йти сніг, а найважливіше так і залишається невисловленим. Магічне кінематографічне полотно моментів залишає за кожним глядачем право трактувати побачене - паралельні всесвіти, фантазії або давно забуте минуле? Крім ламаної структури наративу, «Комета» прагне позбавити своїх героїв жанрового гніту ідеальності: Делл (дивовижний Джастін Лонг) - самозакоханий нарцис, різкий і часом безцеремонний, Кімберлі (прониклива Еммі Россам) - примхлива, нетерпляча й схильна до постійної брехні. У цьому, можливо, і суть містечкових чарів: постаратися хоча б спробувати стати кращою версією себе заради іншого, навіть якщо спроба приречена на провал із самого початку.