Ар-деко
Ар-деко, арт-деко (від французького art déco - «декоративне мистецтво») - новий виток у розвитку стилю модерн, обумовлений стрімкою промисловою революцією початку XX століття. Для стилю ар-деко характерна обтічна геометрія епохи технічного прогресу, чисті й сильні лінії, стилізовані мотиви, сувора естетика нових матеріалів і механізації, що прийшла на зміну премудрим природним формам і дорогоцінним матеріалам ар-нуво і модерну. Ідучи за археологічними знахідками свого часу, цей суто декоративний стиль також увібрав у себе елементи образотворчого мистецтва класичної античності, Єгипту та культури ацтеків.
Історія становлення стилю ар-деко
Новий стиль утвердився після Міжнародної виставки декоративного мистецтва і промисловості 1925 року в Парижі (фр. Exposition Internationale des Arts Décoratifs et Industriels Modernes). Виставка була організована асоціацією французьких художників, відомою як «La Societe des Artistes Decorateurs» (суспільство художників-декораторів), на чолі з її засновником Гектором Ґімаром (1867-1942).
На початку XX століття міжнародні виставки часто були організовані як окремі містечка, що складалися з національних павільйонів. Під цим ми додаємо декілька світлин 1925 року, щоб читач зміг уявити собі загальну атмосферу експозиції, яка дала початок стилю ар-деко.
Цікаво, що сам термін «ар-деко» спочатку був використаний у зневажливому сенсі, і найбільше досяг успіху в цьому архітектор-модерніст Ле Корбюзьє. Незважаючи на те, що в порівнянні з ар-нуво новий стиль передбачав сучасніші і більш прямолінійні рішення, для Ле Корбюзьє ар-деко все одно був занадто декоративним, що, на думку архітектора, було абсолютно зайвим. У свою чергу, прихильники ар-деко сприймали його як урізану, більш сучасну версію модерну. Лише в кінці 1960-х років, коли інтерес до стилю пожвавився, термін «ар-деко» був використаний в позитивному контексті британським мистецтвознавцем і критиком Бевісом Гілліє в його книзі «Ар-деко 20-х і 30-х років» (1968).
Спочатку стиль ар-деко виник як естетична відповідь мистецтва на промислову революцію, яка в 1920-ті роки, після закінчення Першої світової війни, стрімко набирала обертів. Стиль був покликаний прикрасити життя людей, виснажених війнами і революціями початку століття. Міжнародна виставка в Парижі не тільки познайомила публіку з творами в стилі ар-деко, але і поставила їх поруч зі зразками авангардних картин і скульптур в таких стилях, як кубізм, конструктивізм, баухаус, де стайл і футуризм. Художники ар-деко взяли технологічні інновації, сучасні матеріали та механізацію і спробували підкреслити їх у загальній естетиці самого стилю, крокуючи в ногу з перспективами сучасного авангардного руху.
Характерні риси творів у стилі ар-деко
В архітектурі і дизайні стали переважати геометричні фігури, чіткі лінії і кути, ступінчасті форми. Великої популярності набув декор у вигляді симетричних ліній, що згинаються, та зигзагів, ромбів, кіл, квадратів. Кольорові рішення були побудовані на принципах контрасту. І все це було приправлено розкішними тканинами, блискучими металевими поверхнями, дорогими природними матеріалами.
Скло, дзеркала, метал, натуральна шкіра, мармур, оксамит, слоняча кістка, нефрит, ебенове дерево - все це прикмети стилю ар-деко. З часом все більше представників середнього класу стали віддавати перевагу його елегантності та функціональності. Щоб задовольнити публіку, дизайнери стали використовувати більш демократичні матеріали, такі як хром, скло, пластик, алюміній.
США не були представлені на виставці в Парижі, проте американська делегація на ній була присутня. Міністр торгівлі Герберт Гувер вважав, що країні, безумовно, треба виробити власний стиль в дизайні та архітектурі, тому в Париж відправили представників Американського інституту архітектури, Метрополітен-музею та The New York Times. Ця культурна «місія» викликала стрімкий бум художніх інновацій в США. У 1926 році найбільші міста Америки відвідала виставка «Обрана колекція предметів з міжнародної експозиції сучасного промислового і декоративного мистецтва». Нову естетику гаряче сприйняли в Голівуді, і незабаром ар-деко стало популярним у всій країні. Американський варіант стилю був не таким розкішним, як європейський, і у нього було інше завдання - показати демократичність суспільного життя через дизайн.
Художники, майстри стилю ар-деко
Незважаючи на те, що термін «ар-деко» застосовують, в основному, до архітектури та дизайну, в цьому стилі працювали багато відомих художників свого часу: Тамара Лемпицька, Адольф Жан-Марі Мурон (французький живописець українського походження), відомий як Кассандр, Жан Дюпа (Жан Дюпас), Рафаель Делорм, Жан Габріель Домерг, кераміст Рене Буто (Рене Бутхауд), скульптор Пол Меншип (Пол Маншип). Свій слід у стилі ар-деко залишили Андре Лоте (Андре Лот), Робер Делоне, Фернан Леже. Соня Делоне, ураїнська художниця та дизайнерка єврейського походження (Сара Еліївна Штерн, 1885, Одеса – 1979, Париж) захоплено експериментувала з ар-деко, створюючи меблі, текстиль, модне вбрання - так само як і Рауль Дюфі (Рауль Дюфи), який реалізував стиль в килимарстві. Серед ювелірів найбільш виділялися Cartier і Van Cleef & Arpels. Рене Лалік (Рене Лалик) створював не тільки чудові прикраси, але й декоративні предмети: вази, малу скульптурну пластику, флакони.
Дизайн в стилі ар-деко був яскравим поєднанням кубічної прямолінійної геометрії. Він використовувався для екзотичних костюмів балету Сергія Дягілєва, в цьому стилі одягалися зірки американської джазової культури. До відомих дизайнерів ар-деко належить Поль Пуаре, а до ілюстраторів - Жорж Барб'є, Умберто Брунеллескі, Ерте, Чарльз Мартін.
Стиль ар-деко, з натхненням прийнятий архітекторами та дизайнерами всього світу, охопив період «ревучих двадцятих», Велику депресію початку 30-х років і роки, що передували Другій світовій війні. Його популярність знизилася в кінці 30-х - на початку 40-х , коли він став сприйматися як несмак та занадто парадний на загальному тлі жорсткої економії військового часу. Він швидко вийшов із моди, проте інтерес до ар-деко відновився в 1960-х роках, одночасно з початком руху поп-арту, а потім - в 1980-х, відповідно зі зростанням інтересу до графічного дизайну.
