06.09.2021

Микола Чернявський

Функції кольорів у поетичному пейзажі Миколи Чернявського

Функції кольорів у поетичному пейзажі М. Чернявського

Н. Лебедєва

У сучасній теорії літератури й естетиці часто порушується питання про функцію художніх засобів при зображенні пейзажу. Як поет сприймає природу, чи можна це розглядати у контексті образотворчого мистецтва, яким чином твори живопису перегукуються з творами літератури всі ці та інші аспекти доцільно вивчати, досліджуючи пейзажну лірику М. Чернявського та живопис II половини XIX століття.

Поезія та живопис є тісно пов'язаними між собою формами творчості. Ліричні пейзажі М. Чернявського вражають реалістичністю деталей і кольорів, а проблема «ліризації пейзажа» в живописних полотнах В. Орловського та А. Саврасова сприймалася і продовжує сприйматися як актуальна.

У поетичному пейзажі наявні особливі функції кольору. Мова багата можливостями визначення кольору. Вона також характеризується значною кількістю дескрипторів (Дескриптори - слова, що вживаються для передачі відтінків кольорів.) Щоб відтворити в слові проникливу картину природи, поет звертається до використання як основних понять, так і дескрипторів. Адже творення поетичних картин можливо тоді, коли письменник володіє всім багатствам національної мови.

Яскравим творцем поетичних пейзажів був співець природи таврійських степів Микола Чернявський. Його творча діяльність розпочалася в другій половині XIX століття. Поетичні пейзажі М. Чернявського вражають розмаїттям дескрипторів, що виражають багатством модифікацій стану природи. Вони неначе оживають перед поглядом читача:

Ллє золото сонце, квітки розвиває.
Сміється діброва, степ маревом грає.
Сміється дніпрова долина скляна.
(«Ллє золото сонце, квітки розвиває»)

Дескриптор «золото» передає всю колорину гаму відтінків сонячних променів. Він також являє собою метонімію. Теж саме стосується і дескриптора «марево». А дескриптор «скляна» передає кольорові модифікації відтінків річки.

У поезії М. Чернявського «Зоряний шлюб» кольорова модифікація ночі виражається дескриптором-фразою «прозорою млою»:

Весняної ночі
Прозорою млою
Вдяглись і долина,
І гай під горою.

Більш світлі кольорові модифікації він передає так:

І дивляться зорі,
І сяють, і грають,
Далекую землю
Промінням вітають.
(«Зоряний шлюб»)

Останній рядок теж може бути віднесений до дескриптора, тому що виражає зорово відчутну сукупність відтінків кольорів ночі, як поєднання зоряного та місячного сяйва.

Поетичний пейзаж змальований у вірші «Люблю я свій прекрасний край…», просякнутий почуттям любові до рідної землі. М. Чернявський передає це почуття за допомогою дескрипторів, що являють собою епітети:

Люблю я свій прекрасний край,
Його річки глибокі.
Його степи широкі.

Він продовжує опис, вдаючись до основного терміну-кольору «білий»:

Люблю пісні тягучі
Весною коло кручі
Всю ніч до білої зорі.
(«Люблю я свій прекрасний край...»)

У поезії «Тихо у небі блакитнім пливе...» створено зорововідчутний поетичний пейзаж, який сповна можна назвати романтичним. Подорож хмари супроводжується зображенням картин природи. За допомогою основного терміну - кольору «блакитний», що є епітетом, поет передає своє зорове відчуття природи:

Тихо у небі блакитнім пливе
Хмара за море, за південь блискучий.

Епітети «безмежні» доповнює сприйняття основного кольору. Як відомо, людина бачить перш за все кольорові модифікації, які складаються в будь-яку форму-образ. Пейзажисти-імпресіоністи виключають з арсеналу своїх художніх засобів чіткі контурні лінії, оскільки в природі вони бачать лише межі кольорових плям. Вони відмовляються від чорних тіней, темних непрозорих земляних кольорів, від усього того, що могло б зробити зображення важким, «забруднити» поверхню їх картин. Художники-імпресіоністи прагнуть більш світлих фарб, того, щоб пейзаж утворювався тремтливими барвистими мазками. Письменник володіє арсеналом слів для передачі кольору. Йому доводиться використовувати в ролі дескрипторів слова, які можуть здаватися зовсім не адекватними для передачі кольорів та їх відтінків.

М. Чернявський продовжує свій поетичний пейзаж, описуючи далекий край:

Пальма висока, красуня струнка,
Жде - виглядає холодної хмари -
Змити потоком алмазів з вінка
Порох летючий палкої Сахари...
(«Тихо у небі блакитнім пливе...»)

Дана імпресіоністична картина узгоджується з багатством кольорових модифікацій, і автор показує, що цей пейзаж - його мрія:

Хмаро!..Гей, хмаро!..Візьми і мене
В край той з тобою за синєє море:
Будем дивитись на сонце ясне,
Будем вітати не знані нам зорі...
(«Тихо у небі блакитнім пливе...»)

Любов до степу виражається у романтичному змалюванні пустелі.

У поезії «Засуха» вся жовтава кольорова гама передається за допомогою дескриптор-фрази і дескриптора:

Сонце палає
В димнім огні
І поринає
В хмари курні.

М. Чернявський описує стан природи - верби, трави, хліб, ліс, не вдаючись до їх летальних колористичних характеристик. Проте, той настрій, що поет створив у перших рядках вірша, сприяє розкриттю всіх інших елементів пейзажу і майже фізично передає стан надзвичайної спеки.

У вірші «Ніченько, нічко...» знаходимо реалістичний пейзаж, який вражає своєю колоритною виразністю:

Небо блакитне,
Хмари летючі,
Місяцю ясний,
Зорі блискучі...

За допомогою дескрипторів, які реалізуються у формі епітетів, передається сукупність кольорових модифікацій, що властива хмарам, місяцю і зорям у нічний час. Небо М. Чернявський опоетизовує, характеризуючи його основним терміном - кольором «блакитний». Нічне небо традиційно називають «чорним», і якщо поет уникає притаманного для подібних модифікацій визначення, то можна зробити висновок щодо свідомої поетизації ночі, захоплення красотою її кольорових модифікацій. І дійсно, наприкінці вірша поет називає ніч «чарівницею».

М. Чернявський поетизує степ за будь-якої пори року:

Далеко-далеко степи простяглись
Із небом гарячим під млою злились.
Земля тільки й небо, та сонце вгорі,
Та ген-ген далеко могили старі...
(«Степ»)

Дескриптор-епітет «гаряче» містить у собі зорововідчутну сукупність кольорових модифікацій, що легко уявити читачеві. Поет пояснює:

І ідемо далі - картина одна:
Теж небо безхмарне, країна сумна.

У даному випадку епітет «безхмарне» є теж дескриптором, що виражає певну кольорову модифікацію полуденного неба. Метонімія «країна сумна» також може бути названа дескриптором, тому що теж викликає у читача відчуття кольору. Після змалювання картин степової природи поет висловлює свої особисті емоції, духовні стани:

Не те щоб тут врода велика була, -
Кого зачарують бур'ян, ковила? -
Та чую я серцем поезію в них,
Степах цих широких, пустинях сумних.

Знову М. Чернявський використовує дескриптори, передаючи власні відчуття й думки та філософськи продовжуючи:

Бо тут всі народи у час свій прийшли,
Тут скіфи і гунни на волі жили,
А потім - хозари; татарин блукав;
Козак - запорожець кордони держав.
І все те - мандрівне, таємне, мутне,
І все те й чарує і вабить мене.
І чую, що дух той живе і в мені,
Що варварам давнім я, певне, зрідни.

Написаний у 1889 році, вірш «Степ» назавжди залишиться гімном степу. Велич степного краю, створеного художником слова, завжди буде викликати у читачів яскравозорові картини.

Виразною ілюстрацією до колористичного настрою цієї події може слугувати картина А. Саврасова «Степ удень (з дрохвами)» (1852), яку доречно схарактеризувати словами М. Чернявського: «І все те - мандрівне, таємне, мутне». Безмежні простори степу, виписані в жовто-охристих і коричневих тонах, вражають своєю монументальністю. Вдалечині зливаються небо і земля, одне повільно переходить в інше. Небо дуже високе. Наявність у ньому жовтого кольору створює відчуття гарячого дня, яке посилюється однією хмаринкою, виписаною також зі значною кількістю жовтого кольору. На передньому плані, досить вузькому в порівнянні з двома іншими (за рахунок чого і створюється монументальність), бачимо вбогу зеленувато-коричневу рослинність, струмок, у якому теж чимало жовтих і коричневих відтінків і птахів, які спокійно гуляють.

У вірші М. Чернявського «Тиша» зоровий пейзаж створюється дескриптором-фразою, що є порівнянням:

Як чисте скло,
Блищить Дніпро
У оксамитних берегах.

Поет передає всю колоритну сукупність відтінків ріки під блисками сонця. Спокійні тони і рівну поверхню води М. Чернявський передає такою фразою: «І води сном безмрійним сплять». Вода ситуативно є дескриптором, бо викликає зорові відчуття кольору.

Ліричний пейзаж у вірші «Литвини» передається М. Чернявським за допомогою дескриптора й основного терміну для визначення кольору, а також метафоричного значення слова «шатро»:

В тихім захисті верб, над зеленим шатром,
Я бувало блукав по весні над Дніпром.

Інший стан степової природи описується у поезії «На мертвий степ гроза найшла...» за допомогою епітетів, які теж є дескрипторами:

На мертвий степ гроза найшла.
Він довго ждав її, змарнілий,
Од спеки й суші занімілий, -
І ось край моря загула.

Вдаючись до використання основного терміну для визначення кольору «чорний» і дескриптора «зловісні», М. Чернявський передає характер степового пейзажу перед грозою:

І встали важко, мов діброва,
Зловісні хмари, і знялись,
І чорним димом повились...
(«На мертвий степ гроза найшла...»)

Даний вірш вражає правдивістю в передачі кольору.

Знаходимо у М. Чернявського ще один степовий пейзаж у вірші «Урожай». Епітет «буйні» в ньому є дескриптором, тому що передає перш за все яскраві барви літніх лугів:

Буйні ниви та лани

Скрізь пишаються вони!

Поет використовує також епітети, які виконують у даному випадку функції дескрипторів «золотая», «густий», «мітластий», «сріблястий», «ясні». Поряд з ними він подає основний термін - колір «синій». Дескриптор-фраза «Хвилі золота ясні» викликає зорововідчутну картину степового поля. Усі вірші, й отже, поетичні пейзажі сповнені теплим колоритом сонячних променів.

Поєднання кольорів у поетичному пейзажі слугує не тільки засобом зображення природи, але й вираження ідей та пафосу твору. Однак на відміну від живопису, це поєднання є другорядним засобом. Художники слова часто в поетичній мові уникають використання нейтральних кольорових термінів для визначення відтінків пейзажу і звертаються до застосування дескрипторів.

Л-ра: Південний архів. Філологічні науки. – Херсон, 2000. – Вип. 8. – С. 46-49.

Біографія

Твори

Критика