19.07.2022

Біографія Харукі Муракамі

Харукі Муракамі – японський письменник і перекладач – народився 12 січня 1949 року в Кіото (Японія).

Дитинство провів у портовому місті Кобе. Змалку читав твори англійських письменників, спілкувався з іноземцями і ще в молодості зрозумів, що японська література потребує серйозної модернізації.

Дід — буддистський священик, утримував невеликий храм. Батько викладав у школі японську мову та літературу, а у вільний час також займався буддистським просвітництвом. Муракамі навчався за фахом «класична драма» на відділенні театральних мистецтв університету Васеда. У 1950 сім'я письменника переїхала до м. Асія — передмістя порту Кобе (префектура Хіого). У 1974 Муракамі відкрив свій джаз-бар «Пітер Кет».

На початку 1990-х вів ток-шоу для опівнічників на одному з комерційних каналів в Токіо, де розмовляв про західну музику і субкультуру. Випустив кілька фотоальбомів і путівників по західній музиці, коктейлях і кулінарії. Відомий своєю колекцією з 40 тисяч джазових платівок.

У 1980 Муракамі продав бар, а на життя вирішив заробляти своїми творами. І не помилився. У 1982 він завершив «Полювання на овець», отримавши нагороду. Із цього роману почався його шлях до мільйонних тиражів і всесвітньої популярності. Про цю книгу автор говорить: «…від оповідання я отримував небувале почуття задоволення. Коли ви читаєте цікаву історію, ви просто продовжуєте читати. Коли я пишу цікаву історію, я просто продовжую писати».

«Вівці», опубліковані через 7 років у США, відкрили американцям абсолютно новий тип письменника. Це був прорив Муракамі на Захід, захоплені оглядачі з New York Times Book Review назвали його «міфотворцем тисячоліття».

У 1982 за роман «Погоня за вівцею» Муракамі був визнаний гідним літературної премії Номі для письменників-початківців. Його наступний роман «Країна Див без гальм і Кінець Світу» одержав у 1985 престижну премію Танідзакі. У 1996 за книгу «Хроніки механічного птаха» письменник був нагороджений літературною премією Йоміурі.

1987 року Муракамі Харукі запросили викладати в Принстонському університеті (Нью-Джерсі), тому він переїхав жити до Сполучених Штатів. У 1992 він йде викладати до університету ім. Вільяма Горварда Тафтса (Каліфорнія).

Теракт у Токійському метро і землетрус 1995 року в Кобе сильно потрясли письменника і стали причиною повернення на батьківщину. Терактам, скоєним сектантами в Токіо, присвячена його робота «Underground», що є збірником розповідей жертв та свідків трагедії.

Муракамі одружений, дітей не має. Письменник веде здоровий спосіб життя, кинув курити, захоплюється плаванням, марафонським бігом і щороку бере участь у декількох марафонах.

Муракамі полюбляє музику, а його колекція записів налічує близько 40.000 примірників.

Муракамі переклав з англійської на японську ряд творів Скотта Фіцджеральда, Трумена Капоте, Джона Ірвинга, Джерома Селінджера, Раймонда Карвера та інших американських прозаїків кінця XX століття, а також казки ван Альсбурга й Урсули Ле Гуїн.

У 2022 Харукі Муракамі під час російського вторгнення в Україну підтримав Україну. Письменник провів спецвипуск на радіо, закликаючи до миру. Він складався з близько десяти музичних композицій. Програма Харукі Муракамі називається «Радіо Муракамі». Звучить на хвилі Tokyo FM та інших радіостанціях з мережі 38 FM.

Романи:
Слухай пісню вітру (1979)
Пінбол 1973 (1980)
Полювання на овець (1982)
Країна Чудес без гальм і Кінець Світу
Норвезький ліс (1987)
Денс, денс, денс (1988)
На південь від кордону, на захід від сонця (1988)
Хроніка Заводного Птаха (1994, 1995)
Мій улюблений супутник (1999)
Кафка на пляжі (2002)
Післяморок (2004)
1Q84 (2009)
Безбарвний Цкуру Тадзакі і роки його мандрівок (2013)
Вбивство Командора (2017)

2007 — «Про що я думаю, коли говорю про біг». Публіцистичний твір, збірка автобіографічних нарисів, об'єднаних темою марафонського бігу.

Екранізації:
Слухай пісню вітру (Hear the Song of the Wind; 1980) за мотивами однойменного роману, режисер Казукі Оморі;
Дівчина, вона — стовідсоткова (A Girl, She Is 100%; 1983) короткометражний фільм за мотивами оповідання «Про зустріч зі стовідсотковою дівчиною погожого квітневого ранку», режисер Тото Ямакава;
Напад на пекарню (Attack on a Bakery; 1985) короткометражний фільм за мотивами однойменного оповідання, режисер Тото Ямакава;
Танці з гномами (Dansa med dvärgar; 2003) короткометражний фільм за мотивами однойменного оповідання, режисер Емелі Карлссон Гра;
Тоні Такітані (Tony Takitani; 2004) екранізація оповідання Тоні Такія, режисер Джун Ічікава;
На південь від кордону (Na poludnie od granicy; 2006) епізод 53.2 Театру телебачення (Польща) за мотивами однойменного оповідання, режисер Лукаш Барчик;
Всі Божі діти можуть танцювати (All God's Children Can Dance; 2008) екранізація однойменного оповідання, режисер Роберт Логеваль;
Норвезький ліс (Norwegian Wood; 2010) екранізація однойменного роману, режисер Ань Хунг Тран;
Другий напад на пекарню (The Second Bakery Attack; 2010) короткометражний фільм за мотивами одноіменного оповідання, режисер Карлос Куарон;
Щоденник звуків (2012) український короткометражний фільм за мотивами оповідання Сліпа іва та спляча дівчина, режисер Гліб Лук'янець;
Стовідсоткова дівчина (The 100% Perfect Girl; 2015) американський короткометражний фільм за мотивами оповідання «Про зустріч зі стовідсотковою дівчиною погожого квітневого ранку», режисер Йохан Ставсьо;
Палаючий (Burning; 2018) фільм за мотивами оповідання Спалити сарай, режисер Чанг-Іст Лі;
Бухта Ханалей (Hanalei Bay; 2018) фільм за мотивами однойменного оповідання, режисер Дайсі Мацунага;
Сядь за кермо моєї машини (Drive my car; 2021) фільм оснований на однойменній оповіді Харукі Муракамі з його збірки «Чоловіки без жінок», режисер Рюсуке Хамагуті.