Еквівалентність та адекватність перекладів художньої літератури з японської мови (на матеріалі твору Харукі Муракамі «Мій улюблений супутник»)
Ю. О. Грачова, К. П. Дарміна
Останнім часом твори японських письменників стають все більш популярними серед зацікавлених японською мовою та культурою. Читачі мають неабиякий інтерес до японської літератури різних жанрів，показником чого є велика кількість раніше невідомих авторів на полицях книжкових магазинів, інтернет-магазинів, а також тем на форумах відносно японської художньої літератури. Однак, читаючи перекладений твір російською або українською мовою з японської, час від часу можна помітити деякий розбіг між текстом оригіналу з перекладом. Окремі слова, граматичні конструкції, фрази або ціле речення може не відповідати тексту оригіналу.
Перекладацька еквівалентність
Терміном «еквівалентність» позначається відношення між змістом оригіналу і перекладом. У перекладознавстві існує декілька підходів до визначення цього поняття. Перший з них полягає в тому, що переклад повинен повністю зберігати зміст оригіналу. Згідно з другим підходом, «еквівалентним» називають той переклад, який виконує ту саму функцію, що і оригінал, передає ту ж дійсність, яка описується в оригіналі (наприклад, інструкція до приладу або описання певної місцевості). А суть останнього в тому, щоб не вирішувати, в чому повинна бути єдність між оригіналом і перекладом, а порівняти велику кількість зроблених перекладів з їх оригіналами і подивитися, на чому базується їх еквівалентність.
Типи еквівалентності
Суть першого типу еквівалентності в дотриманні мети комунікації. Існують такі мовленнєві функції як емотивні, референтні, поетичні, спонукальні, контактовстановлюючі, волевиявляючі тощо, і вони складають загальну мету комунікації, дотримання якої надає еквівалентності перекладу.
Другий тип досить часто використовується на перекладі і полягає в дотриманні мети комунікації та вказані на певну ситуацію.
Третій тип еквівалентності складається з трьох частин змісту оригіналу: мети комунікації, вказівки на ситуацію і методу її описання. Наприклад, переклад наступного речення
一人でも二人でも払うお金は同じ。
буде таким: «За одного чи за двох - платити однаково». Метою комунікації є повідомлення деякого факту; ситуацією 一 якесь місце харчування; а методою те, що у перекладі українською мовою використовуються принципово інші граматичні конструкції, тому お金 можна випустити 一 за контекстом українському читачеві зрозуміло, що мова йде про гроші, і подібний переклад буде вважатися еквівалентним.
Четвертий тип складається з тих самих частин, що і третій, але в ньому зберігається ще частина синтаксичних структур: в перекладі використовуються подібні граматичні конструкції, як у тексті оригіналу. Але іноді неможливо використовувати повний паралелізм, тому в даному типі еквівалентності є різні варіанти зміни синтаксису речення. Одним з варіантів є зміна порядку слів. Цей метод використовується у перекладі з японської мови на європейські, тому що присудок стоїть в кінці японського речення на відміну від його підчас строго фіксованої позиції безпосередньо після підмета у мові перекладу (наприклад，англійська мова). Інший варіант - зміна типу речення, тобто два простих речення можуть бути об’єднані в одне, або одне складне розділене на декілька простих. При перекладі змінюється порядок слів:
夢の中ではあなたはものを見分ける必要がない。ぜんぜん、ない。
Уві сні в тебе немає необхідності розрізняти речі. Зовсім немає.
Якщо, припустимо, змінити текст оригіналу, зробивши одне речення з двох:
夢の中ではあなたはものを兄分ける必要がぜんぜんない。
то все одно вказаний вище переклад даного речення буде еквівалентним, згідно з четвертим типом еквівалентності.
П’ятий тип еквівалентності досягається завдяки дослівному перекладу.
Адекватність перекладу
В. Н. Комісаров вважає, що «еквівалентний» та «адекватний переклад» 一 поняття неідентичні, хоч і тісно зв’язані між собою.
Адекватний переклад - це переклад, що відповідає оригіналу і виражає ті самі комунікативні установки, що й оригінал. Термін «адекватний переклад» має більш широке значення та використовується як синонім «гарного» перекладу, тобто перекладу，який забезпечує необхідну повноту міжмовної комунікації у визначених умовах.
Різниця між еквівалентністю та адекватністю полягає у тому, що еквівалентність потребує максимальне приближення тексту перекладу до оригіналу, а адекватність 一 оптимальну відповідність відповідним комунікативним задачам.
Оцінка перекладу
Детермінантами процесу перекладу є:
1) знаходження точних еквівалентів та відповідних слів і словосполучень у мові перекладу для оригіналу;
2) відтворення змісту речення або тексту;
3) передання стилістичних і експресивних характеристик оригіналу.
Ґрунтуючись на цьому, аналіз перекладу проводять за таким порядком:
1) оцінка якості перекладу слів і словосполучень;
2) оцінка якості перекладу речень і, таким чином, тексту взагалі;
3) оцінка якості передання елементів експресії і стилістичних особливостей оригіналу;
4) оцінка «звучання» і сили впливу всього перекладеного тексту у порівнянні з оригіналом.
У деяких випадках досягнення максимальної еквівалентності виявляється необов’язковим, а інколи навіть небажаним. Тоді з’явилась необхідність терміну «адекватність перекладу», який дає оцінку перекладу, відповідає він або ні умовам конкретної міжмовної комунікації. Поняття адекватного перекладу містить в собі поняття еквівалентності, але еквівалентний переклад може і не бути адекватним. Також оцінку дають терміни «буквальний переклад» і «вільний переклад», і вказують вони на неадекватність перекладу.
Для більшої наочності розберемо наступний діалог:
『くだらない冗談を燃料にして走る車が発明されたら、あなたはずい ぶん遠くまで行けるわよね』
『でもまあ、世の中には知的枯渴というものがあるから』とぼくは謙 虚につた。
Підстрочний переклад:
«Якби вигадали таку машину, яка їздить на безглуздих жартах замість топлива, ти б зміг поїхати на ній дуже далеко».
«Це через те, що в світі є така річ, як розумове виснаження,» — скромно відповів я.
Літературний переклад:
«Если б ты изобрел автомобиль, работающий на дурацких шутках, ты смог бы упилить на нем довольно далеко».
«M-м... видишь ли, в мире вообще есть такая проблема，как истощение извилин. Можешь списать на это», 一 скромно сказал я.
Розглянемо переклад на засадах третього типу еквівалентності. У першій репліці перекладачка вводить підмет «ты», якого немає в тексті оригіналу. В оригіналі нічого не говориться про того, хто виконує дію, і за контекстом це не зрозуміло. Отже переклад речення в цьому аспекті можна вважати досить «вільним». Завдяки わよ в кінці речення мова набуває емоційності: значить ствердження,よ - категоричне твердження, ね - некатегоричне твердження, стверджувальне питання, яке потребує підтвердження згоди співрозмовника, тому переклад дієслова 行ける як «смог бы упилить» (що надає мові неформальності та деякої грубості) вважається адекватним.
У перекладі другої репліки є фраза «Можешь списать на это», якої немає в оригіналі. Але まあ на початку відповіді виражає неповну згоду, часткове допущення, здивування або несхвалення, тому можна припустити, що через «Можешь списать на это», а також «видишь ли», перекладачка передає значення вигуку まあ, яке ще має значення заклику або попередження.
Літературний переклад даного діалогу можна вважати еквівалентним, але не цілком адекватним через припущення деяких вільностей.
Таким чином, можна впевнитися у тому，що еквівалентність не завжди припускає адекватність і навпаки, що ставить перед дослідником питання про можливість здійснення ідеального перекладу, особливо у випадку роботи з настільки різними мовами, як українська та японська.
Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2010. – Ч. ІІ. – С. 52-55.
Твори
Критика
- Еквівалентність та адекватність перекладів художньої літератури з японської мови (на матеріалі твору Харукі Муракамі «Мій улюблений супутник»)
- Жанрові особливості роману Х. Муракамі «Норвезький ліс»
- Поетика притчі в романі Харукі Муракамі «Післяморок»
- Проблема самотності у творах Харукі Муракамі
- Роман Девіда Мітчелла «Сон № 9» як інтертекстуальне поле творчості Харукі Муракамі
Поділитися