Чому обійми і розмови одразу після сексу важливіші за оргазм

Авторка: Тоув Дановіч, журналістка, тексти якої публікували видання Narratively, Lucky Peach, Modern Farmer та інші. Вона живе у Портленді, штат Ореґон.

Проаналізуйте оповідання чи сценарій, і ви зможете розбити їх сюжет на такі частини: експозиція, зав’язка, розвиток дії, конфлікт, кульмінація, спад дії та розв’язка. У сексі те ж саме. І все ж незалежно від того, чи це сюжет, чи статевий акт, ми часто зосереджені на частинах, які ведуть нас до кульмінації та оргазму — вершини найбільшого напруження. У журналах дають поради про те, як довести партнера до оргазму або як краще виконати прелюдію, але ми рідко говоримо про те, що відбувається згодом. І це прикро, бо, згідно з останніми дослідженнями, саме «спад дії» приносить найбільше задоволення від стосунків.

Ви, мабуть, чули термін «післясвітіння», яким позначають ауру задоволення та близькости після сексу. Це відчуття спонукає двох спітнілих людей пригортатися одне до одного, а не бігти одразу в душ. Нещодавно Емі М’юз, психологиня з Йоркського університету в Канаді, заявила, що саме ці нібито нудні розмови в ліжку, а не додавання пікантности, допомагають коханню тривати.

М’юз, яка вивчає вплив сексуальности на стосунки, разом із колегами заходилася досліджувати, яка частина сексу допомагає людям відчувати себе ближчими до партнерів. У статті, опублікованій 2014 року в часописі «Архів сексуальної поведінки», вони повідомили, що йдеться про частину одразу після статевого акту. Науковці з’ясували, що тривалість близькости після сексу коливається від нуля до кількох годин. І ті, хто проводить більше часу в обіймах, задоволеніші своїми стосунками.

Всупереч тому, що старший брат свата вашого шурина, можливо, колись казав вам, М’юз виявила, що післясвітіння важливіше для задоволення від стосунків, ніж навіть тривалість прелюдії чи самого сексу. «Коли ви гортаєте “Космополітен” чи щось схоже, ви бачите багато різного про прелюдію, тривалість статевого акту та експерименти з різними позами. Це може бути в якомусь сенсі важливим», — сказала вона мені. Але щойно її дослідницька група врахувала ефект близькости після сексу, це цілком затьмарило будь-який вплив, що його секс мав на задоволення від стосунків.

Саме післясвітіння можна вважати хімічним любовним коктейлем, і те, що ми знаємо про неврологічні аспекти моногамних стосунків, походить від скромного гризуна на ім’я полівка прерійна. Ці гризуни-землериї живуть на луках по всій Північній Америці, мають маленькі заокруглені вушка та розміром не більші за вашу долоню.

На відміну від 97% усіх тварин, вони утворюють моногамні пари. Протягом понад чотирьох десятиліть саме цей вид полівок допомогав у важливих відкриттях про те, чому люди створюють пари та закохуються. За щасливим збігом англійське слово vole (полівка) є анаграмою слова love (кохання), хоча полівка прерійна — одна з небагатьох полівок, яка прив’язується до партнера.

1992 року дослідники повідомили, що самотня самка полівки прерійної, яку помістили до самця на 24 години, «віддавала очевидну соціяльну перевагу» йому у порівнянні з незнайомим самцем — незалежно від того, спарювалися вони чи ні. Якщо вони проводили разом менше 24 годин без спарювання, зв’язок не утворювався. Але самки, які «перебували з самцем і спарювалися з ним протягом шести годин», демонстрували знаки прихильности до цього самця. Як і люди, полівки прерійні можуть відчувати прихильність без попереднього сексу, але пізнання одне одного в біблійному сенсі швидше зміцнює стосунки.

І все це починається з того, що мозок активізує цілий арсенал хімічних речовин. Під час сексу мозок наповнюється такими нейромедіяторами, як дофамін, окситоцин, тестостерон і вазопресин, і це лише деякі з них. Кожна з цих хімічних речовин відіграє безліч ролей. Хоча дофамін часто називають хімічною речовиною, пов’язаною з винагородою, що формує залежність від наркотиків, азартних ігор або сексу, він відіграє набагато складнішу роль.

Хвороба Паркінсона вбиває нейрони, які виробляють дофамін, що призводить до тремору та скутости кінцівок. Так само люди з синдромом дефіциту уваги та гіперактивности (СДУГ) часто мають низький рівень дофаміну, що допомагає пояснити знижену мотивацію та неуважність, пов’язану з цим захворюванням. У людей, які страждають на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), дофамін часто наповнює мозок у періоди тривожности. Все це далеке від кохання.

Проте чимало симптомів стресу — збудження, безсоння, втрата апетиту — можуть викликати ейфорію, якщо їх спричинив новий роман. Враховуючи двоїсту природу багатьох з цих хімічних речовин, не дивно, що окситоцин (іноді його вважають «гормоном обіймів») не лише сприяє прив’язаності у парі, але також може посилити спогади про негативний соціяльний досвід.

Вперше виявлене у полівок прерійних, вивільнення окситоцину під час сексу дозволяє парам формувати моногамний зв’язок. Коли дослідники перекрили потік окситоцину, ці полівки почали поводитися майже так само, як їхні немоногамні родичі. У багатьох випадках хімічні речовини, пов’язані з сексом і прив’язаністю у парі, повідомляють мозку, що цей момент важливий і вартий уваги — незалежно від того, позитивний він чи негативний.

2008 року Мартин Портнер, бразильский невролог, зазначив у журналі Scientific American Mind, що людям потрібно щось більше, ніж збудження, щоб відчути оргазм: «Він вимагає звільнення від самообмежень і контролю, під час нього мозок чоловіків втрачає пильність, натомість у жінок замовкають різні ділянки мозку, які беруть участь у контролі думок і емоцій». Феєрверк можна помітити лише тоді, коли він спалахує на тлі нічного неба.

Жіночий мозок зазвичай відчуває цей ефект сильніше за чоловічий, пише Портнер. В опублікованому 2009 року в журналі Human Brain Mapping дослідженні було виявлено, що генітальна стимуляція призводить до дезактивації частин мозку, пов’язаних із пригніченням емоційних реакцій. Цей перепочинок може бути не ознакою бездіяльности мозку, а радше тим, що дозволяє партнерам знизити пильність після сексу та сформувати глибші стосунки.

«Секс — це каталізатор», — говорить Ларі Янґ, дослідник з Університету Еморі в штаті Джорджія, який вивчає нейробіологію соціяльних стосунків (і який десятиліттями працював з полівками прерійними). Він описує секс як механізм, що активізує нейрони, які вивільняють дофамін, окситоцин та інші хімічні речовини, що їх ми асоціюємо з прив’язаністю у парі та любов’ю.

«Якщо я запрошу свою дружину на гарну вечерю зі свічками та квітами на столі, я можу бути впевнений, що її мозок буде вивільняти дофамін і окситоцин», — сказав він мені. Розмову двох нейробіологів за романтичною вечерею підслухати хотів би кожен. «Але секс — це те, що насправді значно посилює дію гормонів».

Щоб дізнатися секрети сексу та прив’язаности, вчені піддали стосунки пар полівок прерійних тиску надважких обставин. Щоб довести, що полівки прерійні справді моногамні, дослідники встановили безпечні пастки поблизу місць проживання тварин і неодноразово ловили пару за парою. В одному випадку одну й ту саму пару полівок було спіймано двічі з інтервалом у двадцять тижнів. У дослідженні, присвяченому горю, самців і самок полівок тримали разом достатньо довго, щоб вони утворили пару.

Потім дослідники забрали самок. У самців почалась депресія. Коли їх примусили плавати, зажурені самці менше боролися за життя і швидше здавалися. Менше 20% полівок прерійних, які втрачають партнера, знаходять нового. Будь-хто, у кого було розбите серце, добре знає це відчуття: гнітюча відсутність партнера, якого ви бажаєте повернути, летаргія втрати.

Без цих досліджень ми могли б і не дізнатися про такі хімічні речовини, як окситоцин або дофамін, і про те, як їх поява під час сексу впливає на стосунки, які можуть виникнути згодом. Хоча вчені виконали багато досліджень реакції організму на секс за участи добровольців, неможливо провести контрольовані експерименти з нейробіології стосунків між людьми.

Очевидно, що хімічні процеси під час горя було б важко, а то й неможливо вивчити на людях. Що стосується полівок прерійних, то у них ми можемо вимкнути рецептори дофаміну, щоб побачити, як це вплине на зв’язок у парі, або виміряти рівень окситоцину до, під час і після завершення стосунків. Люди навряд чи захочуть перенести залицяння та життя з новим романтичним партнером у лабораторію.

«Моногамні тварини [будь-то полівки прерійні чи люди] розробили систему, яка може поєднувати задоволення від сексу з інформацією про соціяльний статус партнера», — говорить Янґ. Це важливо. Переважна більшість тваринного світу не сприймає секс як соціяльний досвід. Навіть найбільший ловелас у світі людей пов’язує спогади про добрий і поганий секс з особистістю людини, з якою він спав. Але це не те саме, що любов.

У той час як хімічні процеси дійсно відбуваються під час сексу або протягом стосунків, післясвітіння та сама любов є набагато складнішими. Янґ пояснює: люди давно знають, що дофамін пов’язаний із тим, що приносить задоволення — шоколадом, сексом, американськими гірками (що кому до душі), але лише після дослідів над полівками прерійними вчені усвідомили, що мозок також сприймає за винагороду процес утворення пари. Чимало дослідників у цій галузі описують секс як те, до чого залучені статеві органи, тоді як глибші процеси у стосунках, зокрема бажання, збудження, оргазм і навіть любов, відбуваються в мозку.

Хоча науковці вивчали соціяльні наслідки післясвітіння, запитуючи піддослідних, наскільки вони задоволені своїми партнерами, майже немає публікацій про те, як післясвітіння впливає на мозок. Немоногамні тварини не відчувають післясвітіння і не витрачають багато часу на роздуми про своїх сексуальних партнерів.

Головні аспекти цього явища було відкрито зовсім недавно. Наприклад, як довго триває післясвітіння? Дослідження щойно одружених пар, опубліковане 2017 року в журналі Psychological Science, показало, що вплив сексуального задоволення «залишався відчутним протягом близько 48 годин після сексу» і що подружжя з «сильнішим післясвітінням» мали вищу загальну задоволеність від шлюбу.

Співавторка дослідження з Університету штату Флорида Андреа Мельцер повідомила мені, що вони опитували щойно одружені пари зокрема й тому, що «вони частіше займаються сексом, і нам з більшою ймовірністю вдасться зафіксувати секс протягом 14-денного періоду, поки ми їх вивчаємо». Ба більше, вона вважає, що ці результати справедливі для будь-якої пари в тривалих стосунках.

Той факт, що післясвітіння зберігається протягом двох днів після сексу, не означає, що всі пари, які хочуть залишатися разом усе життя, повинні планувати секс що дві ночі. Загалом пари, які займаються сексом частіше, задоволеніші стосунками. Однак дослідження 2015 року показало, що коли парам давали домашнє завдання займатися сексом вдвічі частіше, ніж зазвичай, це призводило до незначного зниження відчуття щастя. Цей результат не став великою несподіванкою, бо припис сексу можна порівняти з порадами «їж свою вівсянку» або «ходи у спортзал п’ять разів на тиждень».

Як і у випадку з вивільненням дофаміну чи окситоцину, вплив післясвітіння на задоволеність стосунками, здається, відбувається на підсвідомому рівні. Під час свого дослідження Мельцер не просила пари оцінити секс, а лише питала, чи вони його мали і як вони в цілому ставляться до своїх стосунків. «Під час бесіди люди казали щось на кшталт: “Я щаслива протягом 30 хвилин [після сексу]”, але, схоже, є певний рівень, який люди не зовсім усвідомлюють», — пояснила вона.

Якщо справжній ефект післясвітіння — це не просто коротка ендорфінна ейфорія від посткоїтальних пестощів, а відчуття тривалого задоволення протягом кількох днів, стає зрозуміло, чому іґнорують післясвітіння після сексу на користь досягнення оргазму.

Мало того, що фізичні наслідки оргазму є миттєвими — принаймні у чоловіків їх важко не помітити, — його супроводжує хвиля ейфорії. Бажання подарувати своєму партнеру чи партнерці оргазм — зрозуміла і досяжна мета. Менш очевидним є те, скільки часу треба витратити на спілкування після сексу, щоб досягти туманного ідеалу довгострокового задоволення.

І, принаймні у людей, ефект післясвітіння може бути спричинений не лише оргазмом, а й небуденністю та емоційною оголеністю самого сексу. «Сексу притаманна певна вразливість, — визнає М’юз. — [Ваш партнер] не тільки бачить ваше тіло, але й помічає інші інтимні речі, наприклад, ваші вподобання». Навіть у тривалих стосунках така відкритість може здаватися ризикованою.

Проте, додає вона, «тут є багато можливостей». Пари, які здатні оголюватися одне перед одним як емоційно, так і фізично, почуваються задоволенішими. Хоча інші форми фізичної прихильности, такі як тримання за руку або обійми на дивані, також важливі, у моногамних стосунках секс є формою фізичної прихильности, зарезервованою винятково для партнера, що зміцнює створений парою зв’язок.

Зрештою, успішні стосунки між людьми не формуються лише завдяки доброму сексу, хоча він, безперечно, може почати їх з хімічного спалаху. Більшість людей, які присвячують себе моногамним стосункам, хочуть багато чого від своїх партнерів: підтримки, розуміння, жартів — і саме це виходить на перший план під час сексуального післясвітіння. Як навчили нас немоногамні тварини, бажання знову займатися сексом — це не те саме, що й бажання вкладати зусилля у розбудову стосунків.

На психологічному та хімічному рівнях сексуальне збудження та сам секс є незабутніми та сильними переживаннями. Ось чому ми нерідко не шкодуємо часу, щоб запалити або роздмухати вогонь нашого сексуального життя, коли стосунки, здається, згасають. Жахливий кінець може зіпсувати найкращу книжку. Тож не кількість минулих оргазмів, а почуття коханців після сексу визначають те, що вони відчувають одне до одного.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Why post-sex cuddles and pillowtalk count for more than orgasm» в журналі Aeon 21 листопада 2017 року.

Переклала Поліна Шарошкіна.