Війна, кохання, перемога. Сологуб Діана-Павлина
Лежу собі і зіроньки рахую,
А раптом в двері хтось гримить
Зайшли вони оці потвори,
Які катують нас крихких,
Які вбивають матерів,
Катують наших татусів ,
А їх дітей 13 років,
Деруть по черзі як ті пси
Тепер ми зламані як ляльки,
І навіть звуку не здаєм
І наша психіка як склянка,
Розбилась в дріб‘язок дрібний
Та наша злість яка у нас лишилась
Не струть роки та слова : «Прости»
І ваші діти та покоління
Назавжди будуть,з клеймов КАТИ !
Печаль
І чують, вий собаки.
Риженького, сліпенького й сумного.
Сидів він, завжди біля хати,
Та й зустрічав малого!
Із хвостиком, пухнастим,
Й з взором без жалю.
Та зараз він із щастям,
Леть в свою сім‘ю!
Хочу зустріти цей ранок з тобою!
Хочу ,випити кави.
Чи то з корицею, чи з куркомою,
Зараз це тільки приправи.
Хочу сказати : «Добраніч»!
Але без телефону.
Хочу,тебе ніжно обняти
Й не уявляти , що ти зараз зімною !
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
