Війна, кохання, перемога. Пашинська Марина

Це був той клятий лютий,
Він зупинив нам час.
Він скасував наш спокій,
Він в серце ранив нас.
Була весна і літо, й осінь, і зима,
Було кохання, щастя... спинила все війна.
Вона прийшла в той ранок і не сказала як…
Дзвінки, рідня, сусіди - був жах і переляк.
А ти сказав: «Не бійся, збери лише рюкзак».
І міцно обійнявши, сказав, що треба так:
-    Я йду нас захищати, дітей і рідний край.
А ти молись, кохана, молись й мене чекай.
Щемило, терпло серце, перехопило дух,
Глухі сирени нарощували звук…
І ти пішов в обійми жорстокої війни
Часто у телефоні були лише гудки…
Але коли твій голос вдавалося почуть,
Ставало трохи легше, але лише на мить.
А ти просив: «Ще трішки, кохана, потерпи,
Вже скоро перемога й зустрінемося ми.
…і знов було провалля… були лише гудки
Стискалось серце в грудях. Господь, не доведи!
Коханий, рідний, як ти? Рахую ночі й дні,
Дай витримки і сили допомогти в бою!
Живим його чекаю і вірю, бо люблю!