Війна, кохання, перемога. Ємельяненко Аліна

До Кобзаря                                         

Від  серця до серця, від слова до слова, 
Відлунням печалі, журби та жалю,
По рідній Вкраїні, де зелена діброва,  
Ти йшов до людей та співав, Кобзарю. 

Колисковою неньки слова твої були,
Навчав  нас любити увесь ти наш рід,
Та, чом же  не всі тебе, батьку  мій, чули, 
Як  був ти живий та недужий від бід?

Чому твого слова живого не чули?
Чому проклинали, катувавши тебе
Заможнії, дужії, сильнії люди?
Та ти не втікав, заховавши себе! 

Ти ніжною ласкою батька голубив, 
Ти  словом своїм до життя закликав.
До краплі останньої серце розгубив,
Та кожного, як птах ти крилом пригортав.

Заможні пани та біднії люди – 
Усі на терезах життя на рівні,
Мій батьку, Тарасе, твого слова усюди
Закликання чули у світлі й вогні.

Та все ж час минає, мій рідний Кобзарю,
Минали давно ті панщицькі роки,
Та все ж я до тебе ізнов закликаю - 
За повчання я дякую щиро тобі!

            Помолімося, люди, за рідну Вкраїну               

Вогнем запалало сонце з – за хмари,
Немов насторога  народу й братам,
Що йде на Вкраїну чорна отара,
Купуючи смерть за життя ворогам!

Заплакали сурми, заплакала мати,
Заплакали люди на нашій землі,
Подумати міг хто і хто міг сказати,
Дітей що ховати прийдеться рідні?!

Помолімося, люди, за рідну Вкраїну,
Піднімемо руки в тяжкій боротьбі,
Спаплюжити Матінку вільну, єдину,
Не дозволимо жодній кривавій юрбі.

У Неньки в обіймах черпати свободу
Ми звикли від роду на нашій землі,
Чи вільна вона, чи такой вона буде?
Чи буде це так, а може і ні?!.

Повстанемо ж, браття, допоки свободу,
Допоки ми волі не вернем собі!
Українські ми діти, вкраїнського роду,
Ми будемо жити на нашій землі!

   Я – Людина     

Якщо у серці голкой колить,
Якщо вогонь пала в очах,
Не бійсь кричать про те, що болить,
Не бійсь на кривду йти  в мечах.

Згадай, що ти людина з честю,
Згадай, що совість й право є.
Не  бійсь боротися з нечестю,
Не бійсь боротись за своє.

Ти знай, що поруч друг з тобою,
Ти знай, життя- не підведе.
Не бійсь зустрітися з бідою,
Не бійсь, бо щастя теж прийде.

Ти пам’ятай, що ти -Людина.
І гордо це в собі неси.
Не смій вставати на коліна!
І це нащадкам донеси!

  Не можу мовчати                                  

Дивлюсь з вікна я в далечінь
І бачу моря, неба синь…
Та чому з того не радію?
Чому одну лиш маю мрію?

Життя щоб стало на місця,
Війни діждатися кінця,
Щоб повернутися додому
Та зняти з серця свого втому.

Почути посмішки дітей,
Побачити близьких людей,
Землі до рідної торкнутись,
Жахіттів пройдених забутись.

Додому бігти, не звертати,
Батьків своїх щоб обійняти…
Їм  знов сказати, як люблю
Та в тишу лише говорю.

І ось ще тут я, серце крає,
Бо розумію – час минає,
Біжить невтомно, без зупину,
А все живе навколо гине!

Як зупинити смерті миті,
Щоб дати змогу людям жити?
Щоб стало все, як і було,
І рани в серці затягло!

Звертаюсь до людей, благаю
І серце своє відкриваю!
Візьміть у ліву мою руку
Та простягніть праворуч другу.

Допоможіть, хто потребує,
Не відвертайтесь, хто не чує,
Подякуйте, хто допоміг,
Не критикуйте, хто не зміг!

Не закривайтеся від світу,
Бо всі ми разом Божі діти!
Я вірю в мир і точно знаю,
Що все погане, зле минає!

Бо є у нас велика сила – 
То наша спільна мрія, віра!
Ми сильні духом, так і знай
І рук своїх не опускай!

Що загубили – віднайдем!
Що відібрали – повернем!
Що зруйнували – відбудуєм!
І волю свою заґартуєм! 

 Ні, я не зламна, я донька України                           

Ні, я не зламна, я донька України,
І скільки б на моєм шляху не було перешкод,
І де б я не була тепер, віднині,
Знай, серцем завжди буду я - народ!

І скільки  б не вело вперед життя та доля,
Чи повертала знов назад мене,
Не зламна я і сильна моя воля,
Я вперто буду битись за своє.

Думками завжди я у ріднім краю, 
Ходжу по рідним там стежкам.
Та солов'їною співаю й розмовляю,
І це спаплюжити нікому я не дам.

До тебе, Вкраїнонько, в віршах звертаюсь,
Бо постаттю я тут, душой з тобой лише,
Хоч тепла чужина та я не відвертаюсь
Від думки розірвати це кліше.

Я Богу дякую за час і за можливість,
Що маю долю й волю я щодня, 
Надію, мужність, мрію і сміливість,
Що вільна й сильна, наче, як броня.

Хай буде день і хай настане вечір, 
Зустріну ніч і ранок знов прийде.
Я донька України, доросла і малеча, 
Я  є народ, що в слові проросте.

Героям слава! 

Вклоняємось з вдячністю  Вам до землі, 
Герої незламні козацького роду,
За сміливість, хоробрість, родимі бійці,
Ви справжні сини Вкраїни, народу!

На змучених землях,  безстрашні сини,
Волю й свободу для нас захищаєте,
У рваних окопищах з зими й до зими
Не спокою й сумніву, рідні, не маєте.

Повільно ступаючи кроком за крок,
Ви Перемогу славетну здобудете,  
Ви прокладаєте  нам шлях до зірок,
В серцях Ви назавжди Героями будете.

Минає багато часу з цих років,
Але мужність Вашу ми не забудемо,
І пам'ять про Вас  крізь безліч  віків
Невтомно нести ми завжди всі будемо!

Рік пекла

Пала вогнем земля, пала
І вкриті попелом поля,
Від кулі в небі свист стоїть,
Вздрига земля, земля горить.

Трава, умитая росою,
В кривавім килимі від бою.
Навкруги смерть, пітьма та біль
Та чути стогін звідусіль.

Прийшла орда у нашу хату,
Щоб люд невинний катувати,
Несучи ''рускій мір" мечем -
Кривавим катом-сікачем.

Чи хто міг думати, хто знав,
Що ворог в вікна заглядав?
Під брата підло маскувався
Та вніч у мирний дім ввірвався!

Нема з ким більше говорити,
Бо брат прийшов, щоб брата вбити.
Забрав життя, забрав житло,
Щоб пекло в серці лиш було.

Собаки брешуть та сміються
Та не за правду з Богом б'ються.
Бо нема правди там, нема
Та й Бога в серці теж нема.

Хай чують всі кати по світу- 
Горіти в пеклі вам довіку!
Нема прощення вам й жалю,
Все в час свій вернем до краю.

Стій мужньо, рідна Україно!
Бо сильна Ти, бо ти Єдина!
Прийде той час, той день прийде
Та нечисть всю з землі зітре.

А ми наш Прапор підійдемо 
Та вишиванки одягнемо!
Лунає кличем хай віднині -
Доброго вечора, ми з України!

  Химерний світ    
                               
Час настає і швидко минає,
Буденне приходить і скоро зникає.
Чекаєм на завтра, тамуючи подих,
І ось- його згадуєм лише на дотик.

Будуємо плани та мрії в майбутнє,
І відправляємо згодом в забутнє.
Вперед біжимо все життя без зупину,
Поперед себе, аж поки не згинем.

Позаду себе все важливе лишаємо,
Про це, навіть, самі до часу не знаємо.
Де зупинитись, а де стартувати?
Не має думок, головне - не звертати!

Мрії фантомні і цілі химерні,
Ось, як крокуємо світом буденним.
На чесність, мораль ми не зважаємо,
І не від кохання  з любов’ю вмираємо.

Все не важливе для нас є важливим,
Не головне, чомусь, є вразливим.
Де зупинитись, а де стартувати?
Мабуть, вже настав для нас час і згадати?!

Моє серце – Україна

Земля моя, мій рідний край,
Моя безмежна Україна,
Для мене ти – найкращий рай,
У мене в серці ти єдина.

Тебе не можна не любити,
 Бо матінка ти  в моїй долі,
 Тебе не можна не цінити ,
 Бо крила дала моїй волі.

Тебе я Нене закликаю,
Буть сильною та непохилой,
Від тебе, рідна, ми всі маєм,
Державу сильну та єдину.
                                                 

  Мить надихання   
              
Хмаріє вечір, тихне тиша,
І все навколо сонно спить.
І тільки вітер дише лише,
Гойда в проміннях ночі мить.

Шепоче безлюдь казок лісу,
Закохуючи в спів гаїв.
Музика-дощ зрива завісу
Німої зелені країв.

Заграє ніч в ранкових барвах.
Знімая ковдру сірих хмар,
Спочивший день на тісних лаврах,
Вірші про вчора забував.

Життя навколо світом сяє,
Знов кличе гомін у танок,
Заводить в коло, серцем грає,
Сплітавши почуття в вінок.