Художній часопростір поезій Христини Россетті
Лілія Бондар
Уже давно поза сумнівом той факт, що «хронотопний аналіз» окремих творів або творчості одного письменника породив один із найважливіших і найефективніших напрямків у літературознавстві.
Ще в періоди синкретично-філософського світосприймання мислителі відзначали і «ритм душі» - за Платоном [Платон 1971: 168]; і «ритм», «мелодію та метр» поезії - за Арістотелем [Аристотель 1971: 647]. Час сприймався як ознака художньо- образного мислення.
Арістотель стверджував, що поезія «не повинна бути схожою на звичайне повістування, у якому неминучою є не одна дія, а один час» [Аристотель 1971: 659]. На противагу класицистичній локалізації й канонізації часу і простору у творі, думку Арістотеля про довільне і творче використання митцем часово-просторових рамок і форм поглиблюють і розвивають у XVIII ст. І. Кант, Г. Лессінг та Й. Гердер: «...у якому середовищі сила поезії діє вільніше - у просторі чи в часі... Вона діє в просторі, тому що... мова має чуттєвий характер... Вона діє і в часі, бо вона все-таки мова...» [Гердер 1959: 160]. У XX ст. методологи літературознавства налаштовували дослідників на діалектико-еволюційні підходи і на порівняльно- історичні й «історико-просторові» (Алексеев М., Діна О. та ін.) методи вивчення мистецтва слова.
І майже кожен із тих дослідників художньої літератури, котрі послуговувалися хронотопним аналізом, намагалися й намагаються розробляти свої підходи та методики такої роботи, адже специфічні особливості родів, видів та жанрів літератури вимагають, відповідно, і специфічних шляхів здійснення хронотопного аналізу різних типів творів. А в більшості монографій, підручників, посібників та системно-комплексних праць з теорії літератури все ще відсутні ґрунтовні розробки проблем художнього часу, простору та хронотопу в творах літератури. Виникає потреба самостійного пошуку теоретичних засад для даного дослідження.
Філософські проблеми часопростору розглядались у працях визначних філософів, культурологів, мистецтвознавців: Арістотеля, Платона, Сократа, Святого Августина, Конфуція, Г. Башляра, М. Гайдеггера, Ф. Ніцше, А. Швейцера, Б. Рассела, Г. Гегеля, Г. Гессе, Й. Гейзінги, Т. Гоббса, К. Ясперса, а також Г. Сковороди, а пізніше у працях М. Ахундова, О. Лосева, Вол. Соловйова, М. Бердяева, П. Гайденка, А. Грюнбаума, М. Кагана, М. Кузьміна та багатьох інших.
Мистецтвознавці визначають змістові й формотворчі, естетичні та інші функції простору і часу у творах мистецтва як провідні, а то й взагалі визначальні (І. Вайнтруб, М. Дяченко, І. Кірчик, Н. Джохадзе, П. Гайденко та ін.).
Надзвичайну роль хронотопу помітили свого часу теоретики та історики літератури Д. Лихачов, М. Бахтін, Ю. Лотман, М. Кормин, М. Г ей, активно осмислюють її сучасні літературознавці Т. Салига, Ю. Барабаш, Р. Мовчан, Н. Малютіна, С. Скиба, Л. Федорчук, Н. Тичина, В. Маковська, О. Луцишин, Н. Тодчук, О. Порпуліта, Т. Крупеньова, В. Зубович та ін.
Для свого дослідження ми обрали непересічну постать Христини Россетті - письменниці, роль якої, до останніх часів, в англійській поезії другої половини XIX століття та творчість якої в хронотопному русі, зокрема, розглядалась як другорядна, що не відповідає її дійсному внескові у розвиток англійської поезії. Зараз, більше ніж через сто років з дня її смерті, Хрихтина Россетті здобуває все більш важливе місце в історії англійської літератури.
Зростаючий інтерес до її поезії, вивчення та нова інтерпретація її життя і творчості - все вказує на «відродження», повернення Христини Россетті як письменниці. Цей «россеттієвський ренесанс» забезпечено, переважно, текстологічними та літературознавчими роботами американських дослідників, серед яких, безумовно, провідне місце належить першому повному науковому зібранню поезій Христини Россетті, виданому Ребеккою Крамп в 1979-1990 рр., та літературній біографії, створеній Дж. Марш (1995 р.).
У радянському та пострадянському літературознавстві творчість поетеси системно не розглядалась; учені обмежувались згадуванням про неї в загальних оглядах історії літератури, традиційно характеризуючи її творчість як релігійно- містичну. Виключеннями є - дисертація Н. Соколової, де творчості Христини Россетті присвячено окремий розділ (але зосередженість автора виключно на вивченні впливу «середньовічного Відродженням на творчість прерафаелітів) і дисертація Чернокової Є., акцент уваги якої робиться на поезію X. Россетті саме у контексті естетики прерафаелітизму. Дослідження хронотопу та його форм поетичного спадку X. Россетті взагалі залишився поза увагою вчених.
Актуальність теми нашого дослідження обумовлена необхідністю виявлення та узагальнення морально-філософської проблематики, особливостей психологізму, поетики та стилістики сонетів Христини Россетті з точки зору хронотоного аналізу.
За мету даної статті є - проаналізувати окремо зміст, основні форми та функції часу, простору та хронотопу у ліричних віршах (Remember, The world, Cobwebs, Acme, The thread of life, A wintry sonnet, вірші з циклу «Monna Innominata» та циклу «Later life: a double sonnet of sonnets»), охарактеризувати їхню роль у становленні й розвитку майстерності поетеси.
Звідси і сутність новаторства статті, у якій вперше зроблено спробу аналізу художнього простору і часу, як моделі поетової світобудови, і параметрів вияву в цій моделі сутності людської екзистенції. Науковий пошук зорієнтований на дослідження специфіки людини X. Россетті як міри часу і простору.
«Художній час залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів, впливів і взаємопроникнень - руху, ритму, ліній, площин, об’ємів, повторів, контрастів. Ритм допомагає нам відчути емоційність простору, життя ідеї в цьому просторі. Так проблеми часу і простору стають реальними у житті митця, необхідністю у творчості художника. Але чим складніший той чи інший об’єкт, тим складніші і його часопросторові структурові форми, які не тільки набувають нових властивостей, а й зберігають найбільш загальні свої функції, тобто основу свого філософського усвідомлення», - пише О. Маланій [ЗНП 1997: 41-44].
Кожен етап історико-літературного процесу має свої особливості художнього хронотопу - свої моделі часу, простору, ритму, їх співвідношення і взаємовпливів, характерні хронотопні образи. Прискорення історичного процесу приводить у XIX столітті до нового якісного стрибка в порівнянні з початковим періодом Нового часу. Мінявся сам вигляд світу. Величні собори, розкішні палацові резиденції, більш скромні «дворянські гнізда», невеликі поселення ремісників перетворилися в прекрасні, але все ж пам'ятники феодальної епохи, що назавжди пішла в минуле. Нове місце й літератури у суспільстві. XIX ст. - час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, при цьому їх співвідношення та роль зазнали істотних змін. Розвиток художньої культури XIX ст. проходив під знаком боротьби й послідовної зміни чотирьох основних напрямів: класицизму, романтизму, реалізму і декадансу. Усі ці художні стилі, історично змінюючи один одного, але часто й співіснуючи, знайшли вираження в усіх видах мистецтва, але насамперед - у літературі.
XIX століття - це вік напруженого пошуку людської думки в пізнанні світу, в намаганні удосконалити його. Для цього періоду характерні високі злети художньої культури і разом з тим входження в свідомість творців занепадницьких настроїв. У зв’язку з цим має свою специфіку й художньо-літературний хронотоп XIX ст. Напруженість подій, велика роль фатальних випадковостей, широке використання фантастичних і легендарних образів і мотивів, гротеск і контраст, як улюблені засоби зображення, що є своєрідністю романтичного методу, з одного боку, історизм (усвідомлення неповторності певної історичної епохи, зображення особистості на фоні руху історії); соціальний аналіз, який часто проводився через показ взаємодії типових особистостей з типовими обставинами; «саморозвиток» характерів, самостійний рух дії, автономне існування образів; показ світу як непростої, але єдності, як суперечливої цілісності, що є загальними рисами всіх художників класичного реалізму, з другого боку, та творча інтуїтивність, підсвідомість й символічність з третього, звичайно вплинули на світ хронотопних форм й функцій літератури XIX століття.
Так, у поезіях X. Россетті, як і у віршах інших англійських поетів і поетів світу цього періоду відбилася помітна схожість часопросторового світобачення й світовідтворення, яка досить прозоро простежується на таких аспектах, як зміст, форми та функції художнього часу і художнього простору, а також хронотопу.
По-перше, об’єктивна форма часу й простору повністю домінує в ранній період та в апогеї творчості X. Россетті. Але при цьому у ранніх віршах і часові, і просторові локативи служать здебільшого для звичайних (констатативно-описових) вказівок на місця і часові координати змальованого: «afterwards» [СІ990: 482], «away» [СІ990: 482], «on the sea» [С1990: 482], «by far» [C1990: 484], «a land» [C1990: 484], «nor hills nor valleys» [C1990: 484], «stretches » [C1990: 484], «sand» [C1990: 484], «the world» [C1990: 484], «tell once again» [Cl990: 486], «at length» [Cl990: 486] «abroad» [Cl990: 486] а в «зрілих» поезіях і часові, й особливо просторові локативи і локуси виступають, як правило, не стільки в ролі різномасштабних координат місць і моментів, подій, ситуацій, скільки в роді складових частин нерідко дуже розгорнутих тропів - порівнянь, метафор, метонімічно-образних абрисів тощо: «the irresponsive silence of the land, the irresponsive sounding of the sea» [Cl990: 486] «at the rainbow»s foot» [Cl990: 486] «ocean sunned his crest» [C1990: 488], «life plies a wearied wing» [C1990: 488] «outruns the rest makes light of everything» [C1990: 486].
По-друге, реальні форми часу і простору, які нерідко зустрічаються в ранніх творах і виконують функції конкретних і вузькомасштабних вказівок та орієнтирів «in her hair» [Cl990: 484], «by night» [C1990: 484], «in hands» [C1990: 484], «edge» [C1990: 486], набувають у зрілій поезії ролі розгорнутих картин і станів світу в цілому, стану ліричного «Я» і самого поета «days of old» [С1990: 486], «to shame a cheek» [C1990: 488], «a summer morn» [Cl990: 490], «I up my heart and soul and eyes toward the prize» [Cl990: 490], «I will not bind fresh roses in my lair» [C1990: 492]. Вірші X. Россетті не відображають реальність, а творять нову.
По-третє, ті суб’єктивні форми часу та простору, які пов’язані з життям самої поетеси, зустрічаються далеко не часто - лише тоді, коли авторка бачить і відтворює світ від імені свого власного (авторського) «Я» і хоче вказати на причини чи умови свого бурхливого буття: «ту soul» [С1990: 484], «ту life» [С1990: 486], «ту youth» [1, С1990: 488]. У зрілий період творчості X. Россетті елементи суб’єктивного бачення часу і простору ліричним «Я» зустрічаються значно частіше, але такий час та простір виступає здебільшого в ролі переосмислених ліричним «Я» картин світу як мотивів і причин почуттів, думок і дій героя: «and so stumbling on my way» [C1990: 490], «in reach of words we say» [C1990: 492], «on our shadowed day» [C1990: 492].
По-четверте, вигадані форми часу й простору - явища рідкісні. Лише окремі, найталановитіші й найбільш активні у творенні поезій автори вдаються до творення вигаданих картин світу або позареальних і навіть позаоб’єктивних часових ефектів і своєрідних відчуттів чогось віртуального та позаматеріального, ірреального. Але такі явища дійсно зустрічаються дуже рідко: «hell» [С1990: 484], «the half Moon said» [C1990: 488], «Yet lift I up my heart and soul and eyes (Which fail in looking upward) toward the prize» [Cl990: 490], «While youth and beauty made a summer mom» [C1990: 490], «youth gone» [C1990: 492], «in Paradise» [C1990: 492], «turn the sun back» [C1990: 492].
Категорія часу в поетичного спадку X. Россетті не реалізується в кількох часових вимірах, які по-різному наближені до реального часу, своєрідні за природою, способами зображення та художніми значеннями, як у багатьох інших англійських поетів того періоду. У цілому історичний вимір часу фіксує зміну епох і поколінь, дає характеристику визначальних подій в житті суспільства. У творчості обраної поетеси історичний час не виконує допоміжну функцію фону, на якому розгортаються події життя письменниці, конкретно-історичний вимір часу практично відсутній взагалі, чого не можна сказати про календарний час (зміна пори року, буднів і свят: «seasons» [С1990: 484], «а wintry sonnet» [С1990: 488]) та добовий (день і ніч, ранок і вечір: «day by day» [С1990: 482]), а також уявлення про рух і нерухомість, про співвідношення минулого, теперішнього і майбутнього «our future that you planned» [С 1990: 482]. Ми знаємо, що відтворення ретроспективної інформації являє собою багатоступінчатий процес: «це і враження того періоду, коли відбулись події, й осмислення своїх перших вражень, їх переоцінка на витках кожного часового виміру; це, нарешті, й реальний час, з позицій якого в кінцевому підсумку, осмислюються й переоцінюються події всіх часових шарів» [Рум’янцева 2001: 175]. Співвідносність часових площин - минулого, сучасного і майбутнього в поезії X. Россетті - наголошується на тому, що у її поезії досить часто авторка та її ліричний персонаж знаходяться у «міжчасів’ї», у «безчассі», у такому часовому пласті, який розташований «між» протилежними часовими координатами - минулим та майбутнім.
Ні в одному з обраних творів X. Россетті ми не зустріли й біографічний вимір часу. Суб’єктивний час, що відображає особистісний часовимір автора, має, як завжди, свої визначальні ознаки: безперервність і беззворотність. Авторка рідко розтягує та ущільнює час, прискорює або уповільнює його. Можливо поясненням цього є сам жанр (а саме - сонет), з яким працюємо ми. Адже ми не можемо подібне сказати про поеми Goblin Market і The Prince»s Progress.
«Часова фіксація» - наголошується на координатах часу в поезіях, на співвідношенні часових координат з певними періодами доби або порами року. Найулюбленішим виміром часу є для поетеси день. Йдеться також про такий часовий вимір, як людське життя. Загалом у поезіях X. Россетті вбачаємо зосередженість на часовій фіксації, відчуваємо незбагненну значимість Часу в житті й творчості поетеси, її поклоніння перед силою часу.
Звичайно часова фіксація невід’ємна від просторової. Час ніби переходить у простір, і в своєму злитті вони створюють своєрідний фундамент подальшої події. І хоча, за М. Бахтіним, у літературі провідним первнем у хронотопі є час [Бахтин 1986: 122], проте поняття «художній простір» заслуговує на окрему увагу. Кожний художній простір вносить своє неповторне доповнення в колорит епохи, яка є предметом спогадів автора. Але потрібно сказати, що в творчості поетеси ми не знайшли географічної просторової категорії й конкретно - історичного виміру часу, а відповідно, X. Россетті не намагалася охопити велику часову і просторову площу й пропонувати увазі читача історію політично-громадського життя або літературно-культурного процесу.
Простір й особливо час стають об’єктами глибокого філософського узагальнення. Якісно й кількісно художній простір і час майже всіх творів авторки переводяться в філософсько-психологічну сферу, де вражає метафоричність часового картино-образного мислення й метонімічність просторового. X. Россетті майстерно зображає психологію світу, підкреслюючи відносність часу та простору та приділяючи увагу підсвідомому. Її твори базуються на двох тенденціях: прагнення алегоричності та живого зображення характерів та життя у цілому. Картина дійсності сонетів, не дивлячись на те, що вони забарвлені суб’єктивним сприйняттям авторки, розкриває безмежність простору. Безмежність або, у всякому випадку, широта простору при статиці читача перетворюється у внутрішнє переживання, духовне й глибоко психологічне, замкнуте, яке не має виходу, яке «тіснить груди». Саме в цих словах пережита емоційна й просторова нота широких пейзажів, у яких читач відчуває себе «усередині» центральної точки, затиснутим у лещата стихій, лише духовно переживаючи просторовий розмах.
У зображенні природи X. Россетті є щось надзвичайне, демонічне, потойбічне, дещо від природи-сфінкса. Широта її пейзажів свідчить про компенсацію отого внутрішнього, скованого, закутого в собі простору, аскетичності й відлюдності, що, напевно, пояснюється біографічними даними сестри Д. Г. Россетті, яка допомагала матері зі школою в Лондоні та яка двічі відмовилася від заміжжя з релігійних міркувань.
Россетті своєю «просторовою» поезією намагається розширити межі реального життя. Море - саме той простір, де душа поетеси живе вповні, де вона літає, де відчуває безмежжя, свободу і натхнення. Саме образ моря дозволяє нам звернути особливу увагу на експресивність лірики X. Россетті, яка дійсно виражає розмаїття довколишнього (морський простір, якому авторка дає голос) і внутрішнього життя (переживання, почуття) через авторське «Я», крізь призму загостреної (інколи нервової) емоційності, що робить її поезію схильною до контрастів та ірраціональних моментів.
По-п’яте, в усіх оглянутих і проаналізованих творах X. Россетті й зміст, і форми, і функції художнього простору вочевидь домінують (і кількісно, і якісно) над часовими - відображення часу завжди дається поетам значно важче, може, тому, що він не такий відчутний, як простір, котрий сприймається фактично всіма органами чуттів. Сприйняття ж часу відбувається опосередковано, підсвідомо, інтуїтивно. Глибоке ж усвідомлення часу спостерігається дуже рідко.
По-шосте, суто хронотопні локативи майже не зустрічаються, можливо й тому, що в цілому хронотоп в англійській поезії - явище досить рідкісне.
Підводячи підсумки необхідно відзначити, що художній час і художній простір - найважливіші характеристики художнього образу, які забезпечують цілісне сприйняття художньої дійсності та організовують композицію твору.
Компонентний аналіз поезій X. Россетті з точки зору змісту, форм і функцій художнього часу, простору та хронотопу показує, що зміст художнього часу - це такі відрізки об’єктивної, реальної та уявної тривалості конкретних процесів, подій і вчинків, котрі складають другу половину XIX ст. і в яких умістилося все особисте життя поетеси, Серед форм художнього часу повністю переважає об’єктивна: персонажі вимірюють своє життя «віком» людини і його складовими Реальний художній час зустрічається досить рідко. Ще рідше - суб’єктивний і вигаданий. Звідси випливають і всі основні художньо-естетичні функції художнього часу поезій X. Россетті - ствердження і схвалення непорушності й у той же час обмеженості будь-якого життя. Художній простір, повністю домінує над часом. Зміст художнього простору складають переважно об’єктивні, конкретні й чітко окреслені відрізки відстаней місць у природі; освоєні й обжиті людьми місця та простори. Не дивлячись на це, можна сказати, що просторові масштаби мислення авторки зовсім необмежені. Як і серед форм художнього часу, тут також переважають об’єктивні локативи й виміри, але реальні відрізки освоєного поетесою і людьми простору відіграють значно важливішу роль, ніж реальні локативні виміри часу.
Бібліографія:
С1990 - Английский сонет XVI-XIX веков : Сборник / Сост. А. Л. Зорин. — М.: Радуга, 1990. – 698 с.
Аристотель 1971 - Аристотель. Сочинения. В 4 т. - М.: Наука, 1971. - Т.4. - 630 с.
Бахтин 1986 - Бахтин М. Литературно-критические статьи. - М.: Худож. лит., 1986. - 543 с.
Гердер 1959 - Гердер И. Г. Критические леса... // Гердер И. Г. Избранные сочинения. - М. ; Л., 1959. - С. 157-180.
ЗНП 2008 - Збірник наукових праць студентів за матеріалами Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «Пріоритети сучасної філології: теорія і практика». - Полтава: ПДПУ, Техсервіс, 2008. — 306 с.
НВВДУ 1999 - Образное пространство поэтического текста (на материале американской поэзии) // Науковий вісник ВДУ. Філологічні науки (романо-германська філологія). - Луцьк: Вежа. - 1999. - C. 80-82.
Позднякова 2002 - Позднякова Л. История английской и американской литературы. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 319 с.
Платон 1971 - Платон. Сочинения. В 3-х. Т.-М.: Наука, 1971. - Т. 3. - Ч. 1. - 667 с.
ЗНП 1997 - Просторово-часова організація поезії Василя Барки // Наукові записки аспірантів. - Зб. наук. праць. - Луцьк, 1997. - Вип. II. - С. 41-44.
Рум’янцева 2001 - Рум’янцева О. Ю. Специфіка художнього часу в мемуарній літературі // Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії. - Матеріали міжнародної наукової конференції. - Луганськ: Знання, 2001. - С. 173-177.
Л-ра: Література. Фольклор. Проблеми поетики. – Київ, 2009. – Вип. 33. – Ч. 1. – С. 131-140.
Твори
Критика
