Савчук Дар'я. Вчитель, який змінив моє життя
Війна — хороший учитель, але дуже дорогий!
Війна увійшла в моє життя ще в 2014 році. Після Майдану і втечі «легітимного президента» російська федерація окупувала Крим. А далі за допомогою «Стрєлкових», «Моторол» і «Топазів» спробувала захопити частину материкової України. До війни багато наших громадян вважали росію братською країною – на той час нас багато що пов’язувало. Ми дружили, торгували, їздили в гості. Але наші «брати» вирішили, що ми живемо і розвиваємося “неправильно”. І за лічені дні все змінилося – замість “братнього народу” з’явився агресор і окупант. Для багатьох це був шок.
Коли дізнався, що викликають до військкомату, трохи розгубився. Домашні теж нерадісно сприйняли цю звістку. Дружина була у розпачі. Найбільш спокійною виглядала трирічна донечка, яка просто не розуміла добре, що відбувається. Однак «косити» від служби навіть не намагався, і в призначений час з’явився до військкомату.
Через кілька тижнів вже був у Луганській області. Розбили табір, і ось – перший бій. Одного ранку, коли стояв на посту, несподівано пролунав вибух, а за ним – автоматні черги. Було незрозуміло, що робити: покидати пост чи залишатися, куди бігти – навкруги метушня. Невдовзі стрілянина закінчилась – усі живі, але були й поранені. І тут я зрозумів, що таке війна, і що треба бути дуже обережним.
У боях минали дні, тижні, місяці. Поступово до всього звикаєш: і з різнокаліберною зброєю працювати, і в некомфортних умовах жити, і дислокацію за дислокацією міняти. Не можна звикнути лише до одного – до втрати побратимів. За ті роки, що був в АТО, пізніше ООС, встиг побувати на різних позиціях, вивчити бойовий досвід окупантів. Ми з побратимами часто замислювалися над тим, що повномасштабна війна неминуча. Конфлікт на Сході зайшов у глухий кут, ми розуміли, що росія так просто не зупиниться. Тож готувалися.
24-те лютого зустрів у наряді. До початку нападу була подана бойова тривога, а вже о 5-тій ранку перші ракети влучили в аеродроми та інші критичні об'єкти. Словами не передати ті емоції, коли ти не знаєш, чи залишишся живим через хвилину. Але то був лише початок...
Мене найбільше вражає, що орки взагалі не дотримуються правил війни. Нічого святого для них немає. Бачив багато, але найстрашніше, безумовно, це смерть. Дуже прикро розуміти, що деяких своїх друзів вже не зможу побачити, поговорити з ними за чашкою кави або пограти у карти. Загарбник вбив їх.
Війна мене дуже змінила, але не зламала. Навчила бути відповідальним і цінувати час, проживати кожну мить, ніби останню.
Проте я свято вірю, що вже скоро нас чекає вільне і щасливе майбутнє, без рф на карті світу. Адже наш незламний бойовий дух, підтримка всіх українців, розуміння того, що ми стоїмо за свій народ, за свою Україну веде нас упевнено до перемоги. На відміну від русні, нами керує віра і любов, бажання захистити наших рідних.
Я переконаний, що вже зовсім скоро настане той момент, коли зателефоную своїй сім’ї і скажу: «Ми перемогли!». У відповідь почую схвильований голос доньки: «Дякую, татусю!»
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
