18.11.2023

Квінт Горацій Флакк (Quintus Horatius Flaccus)

Філософія «золотої середини» в житті та творчості Горація

Марія Грекова

Замість вступу

У сучасному світі, як ніколи раніше, людству важливо вберегтися від крайнощів у всіх сферах буття. Тому ми пропонуємо ще раз звернутися до гораційової «золотої середини».

Ім’я Горація — одне з найпопулярніших серед імен письменників античності — ще в давнину стало символом поетичної слави. За традицією гімназійної та університетської освіти XVIII — XIX сторіч античність сприймали крізь призму саме елліністично-римської культури. Це цілком зрозуміло: еллінізм набагато ближчий Європі, ніж еллінство. Ф. Ніцше у статті «Чим я зобов’язаний давнім» дуже пристрасно висловлює своє враження від творчості Горація: «Жоден з поетів не викликав у мене такого захоплення, яке викликала ода Горація вже при першому читанні... Вся інша поезія порівняно з цією є низькопробною сентиментальною балаканиною».

Ім’я Горація у свідомості наших сучасників нерозривно пов’язане з виразом «золота середина», яке належить поетові. Для самого Горація думка про золоту середину, про міру та поміркованість була принципом, що визначив його поведінку в усіх сферах життя та творчості. «Золота середина» Горація стала крилатим висловом, в якому втілився заповіт античної цивілізації. Цей культ міри і поміркованості був, звичайно, далеко не повним вираженням античного гуманізму, але в ньому був урок розумної гармонії, що стала важливою складовою етичного та естетичного ідеалу людини.

Найвидатнішим вітчизняним дослідником і перекладачем творчості Горація є А.О. Содомора; чимало од переклав М. Зеров. Вивчали творчість Горація академік О.І. Білецький, викладачі Київського університету А.О. Білецький і Т.М. Чернишова, також з інших міст — Н.Г. Корж, Г.М. Загайська та ін.

1. Етичні та естетичні погляди Горація
1.1. Еклектизм

Горацій належить до елліністично-римського періоду розвитку філософської думки. Філософію Горація називають еклектичною, зважаючи на його власні слова:

Певно, спитаєш, кого я наслідую, хто мій наставник?
Знай же: такого нема, не складав я присяги нікому...
Так хочу жити,
Щоб підкорялися речі мені, а не я їм корився.
(І, 1, 13-19)

Горацій вказує на свої коливання між стоїками та епікурейцями — філософськими школами, які на той час мали найбільше прибічників. Зо влучним висловом О.Ф. Лосєва, еклектизм є принциповим пошуком нових шляхів і якоюсь глибокою спрагою нових, небувалих синтезів. У цьому синтезі брала участь більшість тогочасних філософських шкіл і насамперед платонізм, арістотелізм, стоїцизм, піфагореїзм і навіть скептицизм. Ще античні коментатори Горація наближають його філософські погляди до вчень ранніх еклектиків — Панеція (близько 185 — 110 pp. до н.е.) та Посідонія (близько 1-35 — 55 pp. до н.е.), які створили із стоїцизму платонічне вчення, певний синтез стоїчного платонізму. Еклектична система Горація, звичайно ж, специфічна і про її специфіку мова буде далі.

1.2. Особливості еклектики Горація

Горацій і у стоїків, і у епікурейців запозичує тільки те, що йому найближче: культ душевного спокою, рівноваги, незалежності. Цей висновок є спільним для обох шкіл. Молодий Горацій у «Сатирах» більше дотримується епікурейських положень, а літній Горацій у «Посланнях» — стоїчних; проте це не завадило йому розташувати в «Сатирах» стоїчну викривальну проповідь раба Дава (II, 7), а в одному з «Послань» рекомендувати себе як «Epicuri de grege porcum» (Epist. I, 4, 16). Свою незалежність — матеріальну і духовну — Горацій відстоював все своє життя, він проголошував її у творах (наприклад, Carm. III, 16), заради неї він відмовився від посади секретаря Августа. « Ти скрізь будеш щасливим'', — каже Горацій (Epist. І, ІІ, 30). Для збереження душевного спокою треба задовольнятися малим, не прагнути для себе великого матеріального достатку. У цьому Горацій близький до стоїків з їхнім гаслом «живи непомітно». Але, відмовляючися від надмірного багатства, Горацій каже, що треба триматись осторонь і від бідності — слід знати міру. Одне з положень вчення епікурейців передбачає, що моральне життя вимагає збереження відповідної міри в усьому. Загальновідомими є такі слова Горація: Est modus in rebus, sunt arti denique fines, quos ultra citraque nequit consistere rectum. (Sat. I, 3, 106-107)

Культ міри є провідним у вченні майже всіх відомих на той час філософських шкіл. Завдяки Павсанію нам відомі вислови, що були написані в храмі Аполлона в Дельфах: «myden agan», «metron ariston», «gnosis auton». Головний життєвий принцип, на думку представників різних шкіл, — це свідомий вибір. Цього ж принципу дотримувався і Горацій.

Засадовим стосовно як естетичних, так і етичних поглядів Горація є культ гармонії, рівноваги і міри. Він неухильно дотримувався його в своїх творах, про що буде сказано нижче. Естетична теорія Горація викладена в його знаменитій De Arte Poetica. Весь цей великий і складний твір, що своєрідно сполучає риси дружнього послання та наукового трактату, підпорядкований єдиній думці: міра, розмірність, відповідність.

Принципу міри, вибору в усьому середини Горацій дотримувався і у своєму житті. Змалку привчений до поміркованості та розсудливості у вчинках, зазнавши чимало горя, страждань, поневірянь і нестатків в юності, поет досяг здійснення своїх бажань, коли, отримавши від Мецената Сабінський маєток, дістав можливість спокійно займатися літературною працею. Горацій, звичайно, не був аскетом, він любив і поїсти, і хильнути, не цурався і любовних розваг, проте це не було для нього головним у житті. Достатньо забезпечений для прожиття, він не прагнув нагромадження більшого, а особливо намагався триматися якомога далі від політики та придворного життя, вбачаючи у наближенні до влади неабияку небезпеку. Створення талановитої поезії, яка переживе сторіччя, — ось єдине, вважав Горацій, задля чого варто жити.

2. Aurea mediocritas

2.1. До історії походження та інтерпретації терміна

Термін aurea mediocritas належить саме Горацію. Це словосполучення зустрічається в творах поета лише один раз — у п’ятому рядку десятої оди другої книги — однієї з найвідоміших і найвизначніших. Адже пошуки «золотої середини» тепер здебільшого сприймають як провідну ідею не лише Горація, а й усієї римської античності. Сам же вислів aurea mediocritas упродовж тривалого часу привертав і донині продовжує привертати до себе увагу науковців: сполучення слів aurea («золота») та mediocritas («попередність, пересіч, поміркованість») здається досить дивним, незвичним. Ключ до його розуміння полагає в семантиці слова mediocritas.

Словник Форчелліні ілюструє mediocritas численними посиланнями на Цицерона, який разом з Лукрецієм Каром доклав чимало зусиль для розробки та вдосконалення римської філософської термінології. Всі посилання у словнику перебувають у моральній площині і відповідають нашим поняттям «поміркованість, розсудливість у вчинках». Таке значення слова mediocritas є загальноприйнятим і в словосполученні «aurea mediocritas». Це цілком відповідає і системі філософських поглядів Горація, в центрі якої — проповідь задоволення малим.

Н.А. Чистякова вбачає в «aurea mediocritas» епікурейські витоки і тлумачить її як міру людських можливостей і спрямувань, що не заперечує пошуків щастя на землі. Запорукою морального спасіння та оздоровлення суспільства, згідно з Горацієм, вважає вона, є поєднання humanitas з mediocritas.

Згідно з іншою гіпотезою, викладеною в цікавій розвідці Т.М. Чернишової, aurea mediocritas є контамінацією грецьких термінів «теоп» («середина») та «xrusn tomn» («золотий розтин») і належить до царини піфагорійської естетики з її гармонійно побудованим Всесвітом («kosmos»).

Якщо простежити долю слова mediocritas після того, як воно було вспадковане пізнішими романськими мовами, то виявляється, що внаслідок пейоризації, як це часто буває в історії мов, воно зберегло тільки зневажливе значення. Це впливало і на сприйняття гораційового тексту. Фразеологічна єдність aurea mediocritas була порушена, замість значення «золота середина» з’явилася «золота посередність». Це призвело до непорозумінь і в слов’янських мовах, наприклад: «Златую кто избрал посредственность на долю» (А. Фет). Естетичний принцип Горація було витлумачено як проповідь вульгарної обмеженості.

Щоб наблизитися до розуміння словосполучення aurea mediocritas, треба розглянути його в контексті 10-ї оди другої книги,

де воно міститься, а також ширше — в контексті всієї творчості Горація.

2.2. Aurea mediocritas у контексті 10-ї оди другої книги («До Ліцінія Мурени»)

Простежимо хід думки Горація у згаданій оді. Починається ода з настанови: «Rectius vives» (правильніше житимеш), після чого йде картина відкритого моря, небезпечного бурями, і, на противагу йому, берега, теж небезпечного — прибережними рифами. Для того, щоб жити правильно, треба триматися середини між першим та другим.

«Auream quisquis mediocretatem diligif» — з цього починається друга строфа, далі йде пояснення: який же він, той, хто любить (високо цінує) auream mediocritatem — захищений від небезпеки, поміркований (тверезий). З моря поет переносить нас на суходіл; як у морі треба триматися середини між глибинами та узбережжям, так і на суходолі — між брудними хижами та палацами, що викликають заздрість.

Палаци мають занадто великі розміри, занадто височіють. Що ж трапляється з усім тим, що надміру випинає? Воно руйнується, знищується (величезна сосна — вітрами, найвищі гори — блискавками, а високі башти, коли падають, сильніше вдаряються).

Від картини падіння всього високого Горацій переходить знову до настанови: щастя і нещастя постійно змінюють одне одного, треба бути до цього готовим (сподівається в нещасті і остерігається у щасті той, хто добре готовий до зміни жеребу — того жеребу, який витягує з урни Фортуна). Один і той самий Юпітер як повертає зими, так і віддаляє їх. Згадка про жереб тягне за собою й інші міфологічні ремінісценції: разом з Юпітером, під владою якого знаходиться все живе, з’являються також Аполлон та Музи. Причому якщо перехід думки від людського жеребу до Юпітера плавний, адже він теж багато к чому впливає на долю людини, то від Юпітера до Аполлона та Муз — різкий, контрастний. Юпітер та жереб містяться в одній строфі, Юпітер та Аполлон — у різних (Юпітер — у 4-й, Аполлон — у 5-й, передостанній). Четверта строфа — єдина в оді, яка закінчується посеред речення. Речення, розриваючися між строфами, утруднює перехід від однієї строфи до іншої, загострює нашу увагу на 5-й строфі. Крім того, Юпітер відділяється від Аполлона ще й абстрактною фразою, що починає 5-ту строфу (після слова submovet — «проганяє»): «non, si male nunc, et olim sic eh» (якщо зараз погано, то не завжди так буде). Таким чином, Юпітер та Аполлон протистоять один одному. Проте їх протистояння не є таким, якого не можна подолати. Фраза «non si male...», що розділяє їх, разом з тим також їх з’єднує, оскільки є логічним продовженням попередньої («informes hiemes reducit / Iuppiter, idem / submovet» — ненависні зими приносить Юпітер, він же і проганяє). Попередня думка знаходить собі ще одне підтвердження: «quondam cithara tacentem / suscitât Musam neque semper arcum tendit Apollo» (одного разу кіфара розбудить мовчазну музу, і не завжди Аполлон натягує лук). Тут бачимо ще одну паралель між батьком-Юпітером та його сином — Аполлоном. Юпітер і приносить зими, і віддаляє їх. Аполлон і натягує лук, щоб покарати своїх ворогів і ворогів усього Олімпу, і він же кіфарою збуджує Музу до творчості. Завдяки напруженому переходові Горацій загострює нашу увагу на цій передостанній строфі, і не випадково: адже в ній йдеться про найзначніше для поета — поезію та її місце в бурхливому світі, багатому на війни.

Настанова починає й останню строфу: «rebus angustis animosus atque / fortis adpare» (зустрічай нещастя бадьоро і мужньо). І в продовження цієї думки, як противага до неї, — знову картина моря, вітрила, напнуті надмірно сприятливим вітром, — мудріше було б їх згорнути.

Якщо далі придивлятися до оди, то легко помітити її рамкову композицію: ода починається і закінчується картинами моря. Строфи, які найбільше привертають до себе нашу увагу, — друга і передостання: друга — новим, яскравим, незвичним словосполученням, передостання — напруженим переходом до неї. Четверта і шоста (остання) строфи розвивають одну й ту саму думку: не засмучуйся занадто в нещастях і не радій надміру, коли обставини сприяють тобі (п’ята строфа, взята в рамку, тим самим виокремлюється серед інших).

Ода побудована на паралелях та контрастах. У двох перших строфах йдеться про те, що треба триматися середини між двома крайнощами; про це ж — і в останній строфі. Проте якщо в двох перших строфах контрастують простори, то в останній — сили. Спочатку Горацій рекомендує просто шукати собі сере-динних шляхів; наприкінці — стійко витримувати удари долі і вчасно стриматися, коли доля занадто підносить тебе. Третій строфі з її картиною загального руйнування протистоять четверта, п’ята та шоста, в яких йдеться про те, що не все так погано, що прийдуть і кращі часи, і що сам ти цілком можеш залишитися неушкодженим, але в єдиному випадку: коли три-матимешся середини. З паралельності двох перших строф випливає відповідність настанов, якими вони починаються: щоб rectius vivere, треба auream mediocritatem diligere. Контекст усієї оди наштовхує на думку, що mediocritas означає середину (поміркованість), яка забезпечує безпеку тому, хто її дотримується. Ця ж сама mediocritas діє можливість і Музі не мовчати, тобто поетові творити.

Загалом тон оди оптимістичний. У трьох строфах з шести звучить надія на те, що можуть ще прийти кращі часи: закінчується ода словами «turgida vella» (напнуті вітрила — які, щоправда, слід згорнути).

2.3. Образи оди до Ліціпія Мурени в системі образів Горація

Щоб краще зрозуміти значення словосполучення aurea mediocritas, зосередимося тепер на збірці трьох книг од (Carm. І-ІІІ), в якій знаходиться ода до Ліцінія (або Лікінія) Мурени.

Перш за все ввійдемо до світу образів Горація — яскравих, матеріальних, сталих: кожний зображуваний предмет описується за допомоги певного, досить невеликого набору епітетів та порівнянь.

Море, що з’являється у першому рядку Carm. II, 10, — один з найулюбленіших образів Горація, що зустрічається в його творах найчастіше. Воно ніколи не буває спокійним, тихим — завжди небезпечне, бурхливе, суворе — trux pelagus (Carm. І, 3, 10-11), таге turbidum (Carm. І, 3, 19). Майже в усіх одах, де

є картина моря, є й картини бурі, які Горацій змальовує, перераховуючи вітри (Африк, Аквілон, Нот), що викликають бурі, та сузір’я, які знаходяться на небі в періоди бурі та дощів, наприклад, у Carm. І, 3. Море однаково небезпечне як далеко від берега, так і біля нього: там на мореплавця чатують приховані рифи (Carm. І, 3, 20; Carm. II, 6, 3-4). Море ненажерливе, оскільки в ньому багато мореплавців знаходять свій кінець (Carm. І, 28, 18-20). У морі втонув Архіт Тарентський, математик-піфагорієць (Carm. І, 6, 28), в морі ледь не втонув сам Горацій, коли повертався до Італії після битви поблизу Філіпп. У бурхливе море громадянських війн несуть бурі корабель-республіку (Carm. І, 14). Кожна людина на своєму власному кораблі вирушає водами неспокійного моря (Carm. І, 5,6-7).

Вирушати далеко в море не просто небезпечно, це й гріх, це вчинок проти волі Юпітера. Не випадково бог передбачливий / Темні води розлив між суходолами (Carm. І, 3, 21-23). Йдучи проти волі Юпітера, ми гніваємо бога (Carm. І, 3, 39-40). Мореплавець, захоплений бурею, як і солдат, змучений війною, прохає у богів єдиного — миру, спокою:

Миру просить той, кого вітер буйний
В громі хвиль зустрів на Егейськім морі...
(Carm. II, 16, 1-2)

Проте спокою ніколи не знайде той, хто рушає за море, адже «caelum, non апітит, mutant qui trans mare currunt» (Epist. I, 11, 27). Він не задовольняється тим, що має, а прагне більшого (Carm. II, 16, 17-20).

Otium можна мати у себе вдома, якщо маєш «aequa mens» (врівноважений дух) (Carm. II, 3, II, 6). Тільки той не боїться вируючого моря, хто задовольняється тим, що має:

Хто тим, що має, вміє обмежитись,
Той під час бурі хвиль не лякається...
(Carm. ІІІ, 1, 25-28)

Сам Горацій, як він неодноразово підкреслює (Carm. II, 6, II, 16, II, 18, Carm. IІІ, 16, Carm. IV, 9, Sat. I, 6, Sat. II, 6, Epist. II, 2), цілком задоволений малим, задоволений тим, що має, спокій його душі не хвилюють пристрасті, тим самим він уник аварії корабля (Carm. I, 5, 15-16). Крім того, він, поет, перебуває під заступництвом Муз, тому може сміливо вирушати в море (Carm. IІІ, 4, 29-31).

Пливти за море у Горація рівнозначно накопиченню багатства, адже це все є прагненням чогось більшого і незадоволенням тим, що маєш, отже, не рятує від душевних хвилювань:

Бо ж ніякий скарб і ніякий ліктор —
Не підмога нам в сум’ятті душевнім...
(Carn. II, 16, 9-10)

У зв’язку з цим перехід у Cam. II, 10 від моря до «invidenda aula» (палаців, що викликають заздрість) здається цілком природним. Палаци на землі не є надійним притулком: їх може відібрати Юпітер (Cam. І, 34), а якщо й не забере, все одно вони у тебе лише на коротку мить: прийде смерть і не залишить тобі нічого. Найнадійніший, найміцніший палац — той, що чекає на тебе в царстві Орка (Carn. II, 18, 29-32).

Інша назва для палацу у Горація — це брила («moles»), яка наступає на орну землю (Cam. II, 15, 1-2), наступає навіть на море. Брила (moles) асоціюється з купою («acervos») — символом накопичення багатства. Ця купа збільшує душевний неспокій, адже «crescentem sequitur cura ресипіат maiorumque fames» (Carm. IІІ, 16, 17-18). За допомоги багатства, золота можна підкупити найсуворішу варту, царів і морських вождів, золото може руйнувати палаци, башти, міста і скелі — сильніше, ніж блискавка (Carm. III, 16, 9-11).

Неможливо купити за золото тільки otium (Carm. II, 16, 7-8) і неможливо відкупитися ним від Орка (Epist. II, 2, 179) з його човном, що несе в довічне вигнання (Carm. II, 3, 27-28). У безпеці буде лише той, хто дивиться на багатство «байдужим оком» (Carm. II, 2, 21 — 24).

Virtus, нагороджуючи того, хто не прагне багатства, разом з тим далеко відстоїть від натовпу: «dissidens plebi» (Carm. II, 2, 18) — від тих людей, що живуть у брудних хижах і шукають можливості збагатіти, ідеал яких — багаті царі (Carm. II, 2).

Virtus — в середині між хибними крайнощами: « Virtus est medium vitiorum et utrimque reductum» (Epist. I, 18). Це, власне, і є aurea mediocritas.

Бурями і золотом знищуються башти й високі гори. Ламається навіть сосна — одне з тих дерев, яке дає тінь для приємного відпочинку (Carm. II, 3). Приємний відпочинок — це безтурботний стан душі, який нам личить у нашому короткому житті. Швидко минає недовговічна весна, приходить сувора зима, якою закінчується наше життя — тому слід насолоджуватися життям, доки це можливо (Carm. І, 4, І, 9, І, 11, Carm. II, 11). «Rapiamus, amici, occasionem de die», «carpe diem» (Carm. I, 11, 8) — закликає Горацій.

Душевна безтурботність не стійка, легко руйнується життєвими бурями. Щоб вистояти перед ними, треба вміти стійко зустрічати труднощі. Забезпечити свій душевний спокій — справа самої людини.

Життєві бурі приносить Юпітер, який, подібно до Фортуни, витягує жереб з урни. Юпітер — усім батько, всім керує, немає нічого вищого за нього (Carm. І, 12, 13-16). Як Юпітеру, так і Фортуні доручено берегти Цезаря — Августа (Carm. I, 35, Carm. IІІ, 5). Август — другий після Юпітера (Carm. I, 12), уподібнюється богові на землі (Carm. III, 5, 1-3). Проте ставлення Горація до Юпітера далеке від сліпої уклінності, поет підсміюється над цим найвищим богом — з гумором тлумачить поет відому легенду про те, як бог, перетворившися на золотий дощ, легко дістався до коханої; адже ж золото пов’язується з грошима і підкупом (Carm. III, 16, 7-8).

Серед богів Горацій більше поважає Меркурія, найближчого помічника Юпітера (Carm. І, 2, Carm. III, 4), який першим зробив ліру, та Аполлона, який володіє цією лірою. Саме Аполлонові адресовані як «Віковий гімн», так і заклики в одах (Carm. І, 2, І, 31, Carm. III, 4) з проханнями:

Одне прошу лиш...
світлий розум мій і ліра
Хай не лишають мене й на старість.
(Carm. І, 31, 17-20)

Поет — це та людина, яка досягла «aequam mentem» (Carm. II, 3, 1-2), а саме в цьому й полягає справжнє щастя (Epist. І, 11, 29-30).

Горацій-поет не прагне до накопичення, але й тримається осторонь злиднів та натовпу, він уміє «стиснути бажання» («contracte cupidine») (Carm. ІІІ, 16, 39). Йому боги й Меценат дарували Сабінський маєток, його «parvum rus», що цілком достатньо для нього. Йому, обранцю Камен, не страшні ніякі життєві негаразди. Своїм благочестям і поетичним даром він любий богам (Carm. І, 17, 13-14), близький до богів (Carm. І, 1).

Поезія — це найбільша цінність у світі. Але навіть і у віршуванні слід знати міру. Коли приходить твій час, треба покинути поезію і зайнятися філософськими роздумами. Ця думка звучить у сумному посланні до Флора, що написане вже літнім Горацієм, від якого Август вимагав дедалі нових віршів на свою честь. Якщо Carm. II, 10 починається словами «Rectius vives», то послання до Флора закінчується парафразою стоїків: «vivere si recte nescis, decede peritis» (жити не вмієш як слід — поступись розумнішому місцем) (Epist. II, 2, 213).

Людина не здатна протистояти смерті, як протистоїть їй природа, що вічно оновлюється. Подолати смерть людина може тільки у найвищому виявленні свого духу — в поезії. На неї Горацій переносить поняття давньоримської релігійної етики — «благочестя», «вірність», «доблесть». В останньому вірші другої книги од сказано про нескінченність буття поезії у просторі, наприкінці третьої книги і всієї збірки од — про нескінченність поезії у часі. Тільки той, хто дотримується в усьому міри, «золотої середини», може бути поетом. «Virtus» стоїть поряд з «aurea mediocritas», у них ключ до поезії та безсмертя.

Розглянувши систему образів Carm. II, 10, подивимося тепер на її місце в збірці трьох перших книг од Горація, що була складена й видана автором як одне ціле.

Ода до Ліцінія Мурени — десята ода другої книги, знаходиться в середині середньої книги од, чим, поза сумнівом, підкреслюється її центральне місце в творчості Горація.

2.4. Aurea mediocritas — головний принцип життя та творчості Горація

Як у своєму житті, так і у творчості Горація неухильно слідував принципу «aurea mediocritas». Цей принцип виявляється в усіх особливостях поетики Горація: і в особливостях мови та стилю, і в системі образів, відтінених тлом абстрактних понять і роздумів, і в композиції як окремих од, так і книг і збірок книг. Тема міри, середини звучить у всіх творах, поєднана з усіма темами гораційової лірики. Теоретично значення принципу «aurea mediocritas» у поезії Горацій обґрунтував у своєму посланні до Пізонів («De Arte Poetica»).

У житті Горацій, аж ніяк не будучи аскетом, не дозволяв пристрастям повністю оволодіти собою, прагнув до спокою духу. Цілком задоволений Сабінським маєтком, не шукав уже чогось більшого, намагався триматися далі від політичних колізій, відстоював свою незалежність. Задоволення в житті малим давало йому змогу займатися поезією. Поезія — найвищий вияв людського духу, забезпечує поетові безсмертя.

Л-ра: Філософська думка. – 2002. – № 5. – С. 76-88.

Біографія

Твори

Критика