Погляди Горація на поетичну майстерність

Йосип Кобів

Видатний римський поет Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до Р. Хр.) увійшов в історію римської і світової літератур не лише як незрівнянний майстер поетичного слова, автор «Од», «Епод», «Сатир» і «Послань», а й як теоретик літератури. Свої погляди на літературу, зокрема на поетичну творчість, він висловив у другій книзі «Послань», яка складається з трьох послань, присвячених естетичним і літературно-критичним проблемам. Найповніше свої естетичні положення та думки про поетичне мистецтво і міркування, якими принципами він керувався як поет, Горацій виклав у третьому посланні, найзнаменитішому з усіх — «Посланні до Пісонів», яке ще в античні часи дістало назву «Про поетичне мистецтво». Це своєрідний твір про природу поезії, написаний віршем — дактилічним гекзаметром, адресований Пісонам — батькові і двом його синам, але викладені в ньому поради і спостереження стосуються не лише адресатів, а взагалі всіх молодих поетів-початківців.

Порівнюючи «Поетику» Арістотеля з Горацієвою, можна помітити, що невід'ємною складовою частиною твору давньогрецького мислителя є філософська основа, логічний зв’язок з основними принципами філософії, у той час як поетика Горація має характер літературного послання, близького до розмовної мови. Хоч Горацій трактує тему, однорідну з Арістотелевою, проте розробляє її незалежно від нього, виклад веде не в систематичній формі наукового трактату з послідовним розгортанням думок, логічним переходом від однієї теми до іншої, а у вигляді невимушеної, дружньої розмови. Незважаючи на те, що віршований трактат Горація не претендує на вичерпне охоплення всіх питань, зв’язаних з поетичним мистецтвом, а висвітлює лише деякі, актуальні з точки зору боротьби тогочасних літературних напрямків, усе ж він є видатною пам’яткою класичної естетики, є немов теоретичним маніфестом римського класицизму доби імператора Августа. «Поетика» Арістотеля і «Про поетичне мистецтво» Горація — два найважливіших античних трактати з галузі естетики поезії.

Твір Горація з’явився в той час, як у Римі йшли жваві літературні дискусії, предметом яких була поезія. Зразком для Горація, за повідомленням античного коментатора його поезії граматика Порфиріона (III ст.), послужив трактат Неоптолема з Паріона (III ст. до Р. Хр.), перипатетика, у якому розглядалось учення про поезію, поетичний твір і покликання поета. Текст твору Неоптолема не зберігся до наших днів, через те важко встановити, якою мірою Горацій використав думки давньогрецького теоретика літератури про поетичне мистецтво: одне певне, що він викладає предмет дотримуючись, попри невимушену манеру розмови, ніби не підпорядковану певному планові, в основному трійчастої композиції Неоптолема, яка стала загальноприйнятою в елліністичному літературознавстві, тобто ділиться своїми міркуваннями про те, у чому полягає суть поезії, яким повинен бути поетичний твір, якими якостями має володіти сам поет.

Твір Горація важливий з уваги на його оцінку творчості деяких римських поетів, ставлення до літературних напрямків того часу, зокрема до неотеоретиків і архаїзуючих письменників.

Своє завдання Горацій вбачав у тому щоб сказати поетам:

В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає,
Що їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний.
(р. 307-308)

Мета поезії полягає, на його думку, у тому, що вона повинна давати насолоду або приносити користь, або і те, і те:

Кожен поет намагається вчити, або звеселяти
Віршем своїм, або ж поєднати корисне з приємним.
(р. 333-334)

Особливого визнання заслуговує поет, який поєднає приємне з корисним:

Славлять усі лиш того, хто з'єднає приємність і користь,
Хто звеселить читача й одночасно дасть насолоду.
(р. 343-344)

Характеризуючи суть поезії, Горацій порівнює її з живописом як спорідненим видом мистецтва (р. 361). Цю думку поділяли пізніше теоретики класицизму, за що їх критикував німецький письменник-просвітитель і літературний критик Г. Е. Лессінг у «Лаокооні...», доводячи, що в літературі й образотворчому мистецтві діють інші закони, що немає єдиних законів для поезії і живопису.

Поезія, вчить Горацій, повинна відображати життя, реальну дійсність:

Хай за життям наслідувач пильно простежує: з нього
Хай і черпає для власного вірша слова соковиті.
(р. 317-318)

Навіть вигадка в поезії повинна бути близька до правди (р. 338). Тільки те, що пережите і глибоко відчуте самим письменником, може знайти відгук у слухачів чи читачів (р. 102-103).

Із поетичних жанрів римський поет детальніше характеризує драму, особливо трагедію. Це пояснюється, очевидно, посиленими спробами тогочасних римських письменників відродити занедбану в ті часи сценічну творчість — трагедію і комедію. Зокрема сучасники Горація Варій, Асіній Полліон та інші пробували свої сили в написанні трагедій. Основну увагу Горацій присвячує саме трагедії, піднімаючи голос на захист класичної трагедії, в її відродженні вбачаючи можливість повернення старих звичаїв. Літературний герой, на думку автора, повинен від початку й до кінця твору зберігати цілісність, неповторність своєї вдачі і в якомусь визначальному епізоді найяскравіше і найповніше розкрити притаманні йому риси характеру Поведінка і мова дійових осіб повинні відповідати вікові, суспільному становищу, походженню, заняттю.

Невід’ємним складовим елементом трагедії є хор — виразник справедливості, поміркованості. У драматурга в п’єсі не повинно бути більше п'яти дій і в них мають брати участь лише три актори (р. 189-192). Це правило походить з елліністичних теорій. Згодом воно стало одним з основних положень трагедії європейського класицизму. Дія трагедії має завершуватися розв’язкою без участі божества.

Що стосується широко дискутованого в античності питання про співвідношення природного обдаровання і «майстерності» (вмілості), тобто старанної роботи над художньою стороною твору, то Горацій відстоює погляд, що в поезії однаковою мірою потрібне і те, і те, тобто бажане поєднання таланту і майстерності:

Хист чи майстерність потрібніша віршам? — Ось де питання.
Та, як на мене, то й пильність сама, без природного хисту,
Як і без пильності хист,— це слово пусте: вони в парі,
В дружбі й у праці взаємній і сили, й ваги набирають.
(р. 408-411)

Не маючи достатнього таланту, за поезію братися не варто: у поезії посередність недопустима (р. 372-385).

Поет повинен не лише мати природний талант, а й багато знати, щоб мав що сказати читачам (р. 309), удень і вночі повинен вивчати грецькі зразки (р. 268-269), невпинно працювати над своїм твором, поки його не опублікує. Вислів Горація: «Літ хоча з дев’ять хай те писання полежить» (р. 388-389) став крилатим.

Чимало влучних думок висловлено в посланні про єдність змісту і форми, про мову і стиль поетичного твору, його лексику, художньо-образні засоби, метричну будову та ін.

Твір Горація «Про поетичне мистецтво» відіграв позитивну роль не лише в розвитку античної естетичної думки, він став важливим джерелом для створення нормативної поетики епохи Відродження і європейського класицизму. Під впливом заглиблення в послання Горація був написаний віршований трактат визначного французького поета і теоретика мистецтва Н. Буало-Депрео «Мистецтво поетичне» (1674 р.), у якому викладено поетику класицизму. Вплив ідей Горацієвої поетики помітний і в трактаті Г. Е. Лессінга «Лаокоон...» (1766 р.). Багато спостережень і вказівок Горація відзначаються такою влучністю і переконливістю, що зберегли своє значення й до нашого часу.

Л-ра: Античні поетики. – Київ, 2007. – С. 125-128.

Біографія

Твори

Критика