18-11-2023 Квінт Горацій Флакк (Quintus Horatius Flaccus) 65

Горацій в українському перекладі А. Содомори (мовностилістичний аналіз)

Л. В. Пащина

Переклад поезій Квінта Горація Флакка, що його здійснив А. Содомора, — помітний крок у засвоєнні античної літературної спадщини. До творчості великого римського поета зверталися в Україні в різний час різні поети з неоднаковим ступенем обдарованості і більш чи менш успішно перекладали його твори Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський. І. Франко — найталановитіший серед перекладачів поет, який глибоко проникав у ідейну й образну систему Горація і тонко її відтворював. «Інтерес до римського поета не згасав і після Франка аж до наших днів, про що свідчать переклади його творів, здійснені як у дожовтневий час (В. Щурат, Т. Франко), так і за радянської доби (М. Зеров, Борис Тен, Г. Кочур, М. Білик, А. Содомора)», — пише, характеризуючи переклади Горація XVIII-XIX ст., Н. Г. Корж [5, 73]. Але найбільше зробив для україномовних читачів останній із ряду названих художників слова. «Заслугою А. Содомори є перше в українському перекладацькому мистецтві освоєння творів Горація — од, епод, сатир і послань, а також трактату «Про поетичне мистецтво» в повторному обсязі. У цьому відношенні здійснене українським перекладачем можна порівняти хіба з тим, що дав А. Фет — автор повного перекладу Горація російською мовою», — відзначив у своїй ґрунтовній рецензії Й. Кобів [4, 122].

А. Содомора перекладав чимало з латинської і давньогрецької мов — лірику Катулла, елегії Тібулла, Проперція, Овідія, комедії Арістофана і багато інших творів найрізноманітніших жанрів. Нова книга поезій Горація порівняно з ними свідчить, що талант А. Содомори став ще яскравішим, а його перекладацька майстерність досягла великого артистизму. Перекладач збагнув житейську філософію Горація, пройнявся його настроями і немовби перевтілився в поета, став його другим «я» — такою щирістю і почуттями дихають рядки поезій, які він оживив. І все ж, поряд з блискуче відтвореними сатирами і посланнями, є в книзі кілька од, які не дорівнюють Горацієвим силою і влучністю слова. Але слід мати на увазі, що оди дуже складні версифікаційно і надзвичайно важкі для перекладу на відміну від сатир і послань, написаних давно засвоєним українською літературою гекзаметром. Тож маємо тепер переклад, хоч не в усьому досконалий, але пристойний і цілісний, з печаттю людської індивідуальності, а це надає йому виняткової принади інтимності й ліризму.

Зупинимося на висвітленні найхарактерніших мовностилістичних особливостей перекладу.

А. Содомора використовує стилістичний потенціал не тільки лексики, а й синтаксису, видозмінює його, передаючи, наприклад, авторську мову Горація прямою для глибшого розкриття образу й пожвавлення викладу як у посланні 18. До Лоллія:

«Мило з могутніми в приязні буть», — недосвідчений мріє.
«Страшно», — міркує досвідчений.
(с. 199)

Подекуди замість розповідного речення в оригіналі перекладач ставить риторичне запитання, яким досягає високої емоційної піднесеності. Нерідко змінює граматичну категорію числа, що взагалі допустимо. Цікавий приклад множини від прізвищ (в оригіналі однина) можна навести із 1-ї сатири 2-ї книги:

Все ж воно краще, аніж Номентанів або Пантолабів
Лаяти віршем їдким за розтратливість чи за гультяйство.
(с. 152)

Горацій іронічно відгукувався про марнотратника Номентана і Пантолаба (це прізвисько якогось Маллія Верни), котрий позичав гроші де тільки міг. Пантолаб по-грецьки значить «той, який в усіх бере», але ця дотепна назва нічого не говорить українському читачеві, тому А. Содомора винахідливо компенсував утрату

множиною презирства, зневаги, яка підсилює й узагальнює попередньо відомий образ. Перекладач досконало знає обидві мови і працює над розвитком власного словника, а лексикон сатир збагачуй і словами вузького стилістичного призначення, серед яких впадають у вічі застарілі, рідковживані, діалектичні, наприклад: оружно (с. 152), барбулю, по хлібці, умлівіч (с. 172), зацурати (с. 178). Вживає А. Содомора і просторіччя, і цим тільки підвищує якість перекладу, емоційно забарвлюючи його, тим більше, що саме в сатирах Горацієва латинська поезія межує з прозою буденної мови.

Індивідуальною рисою перекладача є високохудожнє використання словотвору — складних слів (іменних, дієслівних), які гнучко і стисло формулюють думку. Часто це відокремлені прикладки, що пишуться через дефіс. Прикладка — економний засіб, і перекладач охоче замінює непозначення, виражене прикметником, наприклад: зрадника — вітця (с. 74) — periurum... in parentem (Od. III, ІІ, 34). Прикладка здебільшого несе виразну емоційну оцінку (часто несхвальну). Додаючи пару до латинського іменника, А. Содомора уточнює, його, підсилює контекстуальним синонімом чи надає йому пісенно-розмовного колориту; понтифік — жрець (с. 90) — pontifex (od. ІІІ, 30, 9); справи-клопоти (с. 112) — negotiis (Epod. ІІ, 1); місяць-красень (с. 27) — luna (Od. І, 12, 48). Поетизми оздоблюють стиль. Іменники-прикладки застосовуються і там, де в оригіналі просте дієслово чи прикметник: у мріях-снах (с. 103) — sperare (Od. IV, ІІ, 30); у щасті-здоров'ї (с. 191) — si validus, si laetus (Epist. I, 13, 3).

Складним дієсловам у перекладі завжди відповідає одне латинське слово: скаче — вистрибує (с. 77) — ludere (Od. III, 15, 5); йдуть — напливають (с. 103) — adfluentis (Od. IV, ІІ, 19). Складні слова, крім експресивної, відіграють і певну версифікаційну роль. Наприклад, у 14-й оді 1-ї книги „äntemnäeque“ gemänt“ переклад «Снасті стогнуть-риплять» (с. 77) чудово передає розмір і ритмомелодику. Іноді перекладач зближує різні за значенням слова, об’єднуючи їх у складне слово, і це збагачує художню палітру: німують-висять (с. 80), шалом-привидом (с. 117). Поширені у перекладі і складні двокомпонентні епітети, характерні, зокрема, для античного епосу. Цей улюблений поетичний засіб А. Содомори, нечастий в Горація, вказує не так на різницю у стилістиці обох мов, як на традиції українського перекладу з античних авторів. Дається взнаки інтерференція прийомів, набутих у практиці перекладу з давньогрецької мови, в якій дане явище дуже поширене, і відчувається вплив на перекладача творчої манери Бориса Тена, в якого складні епітети були словами-фаворитами. Наприклад, у 1-й оді 3-ї книги перекладу А. Содомори читаємо:

...зійде журба гризька
На мідноковану трирему,
сяде й за вершником, чорнодумна.
(с. 62).

У Горація:

... negue decedit aerata triremi et post equitem sedet atra Cura.(Od. ІІІ, І, 39).

Словоскладання серед прикметників допомагає створити образний епітет, але в латинській мові воно досить бідне і закостеніле, на що звертали увагу дослідники. Наприклад, О. Ф. Лосєв пише у монографії «Эллинистически-римская эстетика»: «Так, у римлян очень живая фантазия в области словесного созидания даже в наименовании произведений и явлений италийской природы, но малая подвижность в словосложении, бедность украшающих эпитетов» [6, 31-32]. Дійсно, з 60-ти українських складних прикметників у перекладі лише десять є прямим еквівалентом композитів оригіналу, компонентом яких переважно є числівник, наприклад: стоголовий пес (с. 54) — belua centiceps (Od, II, 13, 34); Діво трилиця (с. 81) — diva triformis (Od. ІІІ, 22, 4). Точний переклад обов’язковий, закономірний для цих нечисленних складних епітетів, в яких найчастіше бачимо елементи: formis — форма, образ, вид; ped — нога; lingu — язик, мова; man — рука; ceps — голова. Подекуди складні епітети перекладу зумовлені різницею систем латинської і української мов. Так, в оригіналі часто зустрічається іменник з прикметником в Ablativus qualitatis — орудному відмінку якості, наприклад voltu sereno (Od. I, 27, 26), які А. Содомора перекладає «спокійнозора». Внаслідок трансформацій слово стало гнучкішим і економнішим від можливого варіанту! (з) погідним лицем. Перекладач інтенсифікує чи пояснює епітет і тоді, коли вербальний переклад по-українськи звучить незвично: libera bilis (Epod. II, 16) — нестримно-вільний гнів (с. 120). Уточнюючий компонент прийнятий, хоч ускладнює слово. Але різнобічні позитивні властивості складного прикметника у віршованій мові — еластичність, зручність і мелодійність — спонукали перекладача вживати його й там, де прикметник взагалі відсутній в оригіналі, а це може почасти деформувати стиль Горація. Отже, А. Содомора набагато більше, ніж римський поет, використовує засоби словотвору, що в ряді випадків виправдано художнім стилем обох мов. Поетика української мови допускає ширше їх уживання, та певну роль відіграє і суб’єктивний фактор — смак перекладача, його творчий підхід. Скажімо, «Britannos hospitibus feros» (Od. ІІІ, 4, 33) буквально означає «британців, жорстоких до гостей [чужинців]», у книзі ж читаємо: «брита-гостеубійника» (с. 66).

Її автор, звичайно, має рацію, адже поетичний переклад ставить суворі вимоги щодо збереження розміру і накладає певні обмеження у виборі слів. Та й приваблює свіжістю цей неологізм, у якому сам словотвір, і архаїзм, і синекдоха демонструють сміливість і творчу напругу А. Содомори.

Органічною властивістю індивідуального перекладацького стилю нашого автора є широке використання займенника (о(той) та, те, ті ...), який на 200 сторінках тексту повторюється у різних відмінкових формах понад тисячу разів. У російському перекладі Горація різних авторів (трьох) — 450 разів. Різниця дуже помітна і закономірна, адже А. Содомора вживає цей займенник не тільки в його вказівному значенні, а як інтимізуючий засіб, що дає можливість, за словами Л. А. Булаховського, «... створити значення своєрідної умовної аперцепції — перекинути місток від слухача або читача до предмета, як такого, що може був колись-то знайомий, може стосується до кола вражень трохи забутих, але порівняно легко відновлюваних, як такого, що про нього якось то знають саме вони обоє — той, хто говорить (пише), і той, хто слухає (читає)» [1, 573]. І далі: «Цю особливість української мови (в інших слов’янських вона має далеко менше застосування) треба віднести до мовностилістичних: вона ще не стала граматичною, отже й виступає гостріше у своїй стилістичній спрямованості — як факт вибору з можливих засобів мови для створення відтінку думки і певного її забарвлення» (там же). Цей прийом займенникової інтимізації, що виник на українському ґрунті, якнайкраще підходить для перекладу послань і сатир (тобто листів і бесід), в яких у Горація звучить ліричне ти, тому що показує безпосередність і щирість почуттів. У 13-му посланні 1-ї книги поет доручає своєму другові Віннію Азіні віднести книги од імператорові Августу і жартівливо напучує, як той має себе вести в дорозі. У цій невеличкій (19 рядків) поезії інтимізуючий займенник зустрічається п’ять разів (запечатані згортки, ті книги, оберемок тих згортків, тих сувоїв, наче той неотеса), а в оригіналі, як і в польському [7, 273] чи російському перекладі Н. Гінцбурга, — жодного разу. Проте в інтерпретації українською мовою послання набуло бажаного гумористичного забарвлення також завдяки цим словам. Тому переклад суголосний настрою римського поета. Тільки не слід зловживати цим сильним мовностилістичним засобом, уникаючи його у випадках, коли нічим заповнити стопу.

А. Содомора систематично включає в текст численні фразеологізми (у книзі їх понад 200). Майже половина з них замінює нейтральні, вільні словосполучення Горація. Готові фразеологічні одиниці — цінна підмога перекладачеві, який ними частково компенсує неминучі втрати. Фразеологічні одиниці пожвавлюють мову й без них переклад не був би художнім. Частина фразеологічних одиниць — кальки латинських, серед яких є широко відомі крилаті вислови, як-от: від яйця аж до яблук (с. 134), вилами гнати природу (с. 189), носити дрова до лісу (с. 150) та ін. Третя група фразеологізмів — це дещо змінені латинські або їх українські аналоги: хай останньому грець (с. 224) — occupet extremum scabies (грець — параліч, scabies — короста). Особливо цінним засобом мовної майстерності А. Содомори є різноманітні фразеологічні одиниці у перекладі сатир, які і в самого Горація відзначаються дотепністю, тонкою іронією. Поет дає різні поради і вказівки у формі живої бесіди, часто пересипаної байками, притчами, сентенціями, і все це багатство треба в перекладі відтворити художньо повноцінно. Як Содомора справляється з цим завданням, можна побачити на прикладі 5-ої сатири 2-ої книги, де на 110 рядків припадають понад 20 образних зворотів (у Горація й інших перекладачів їх менше). Зміст такий: віщун Тіресій повчає Одіссея, як добиватись спадщини (йдеться про специфічно римські умови).

Сатира насичена й іншими цікавими мовними зворотами, які роблять її влучною, їдкою, наприклад: по імені звернешся й тим його купиш (с. 166) — gaudent praenomine molles auriculae, дослівно: «радіють ніжні вушка, коли кличуть по імені»; Добре їй в'ївсь в печінки (с. 169) — nimium institerat («занадто наполягав») і т. ін. Перекладач утворює і власні образні вислови, які здебільшого натякають на порівняння. Так, про скупого господаря він пише: лиш оцту не лічить по краплях (с. 155). В оригіналі: veteris non parcus aceti (Sat. II, 2, 62), дослівно: «не шкодує старого оцту».

Вкажемо і на недоліки перекладу. Це неточний ужиток окремих слів, як, наприклад, на с. 26: «Славу з надр віків, наче дуб розлогий, Рід Марцеллів п’є». Метафора сильна, але виходить, що дуб також п’є славу. У Горація — «слава росте» («Crescit occulto velut arbor aevo fama Marcelli» (Od. I, 12, 45-46).

Неправильно використано іменник лінощі у такому контексті:

Лінощі вперті понукують нас: на квадригах, на суднах
Прагнемо щастя своє наздогнати (посл. I, II, с. 190).

Лінощі — це відсутність бажання працювати, неробство, а понукувати означає «схиляти, спрямовувати до якоїсь дії», отже, ці слова несумісні. В оригіналі: «Stenua nos exercit inertia» (Epist., I, ІІ), a inertia крім «бездіяльність, лінощі, млявість» означає також «відраза, огида до праці», що і мав на увазі поет.

Найважче піддаються перекладу оди Горація — його найкращі ліричні пісні, зрілі і досконалі, в яких різноманітні розміри і ритм гармонійно поєднуються з відточеними висловами. Коли в Горація одухотворена поезія плине з глибини серця і дає насолоду, то не завжди так є з перекладом, який буває іноді «стриножений» чужим розміром, чужими думками, і ця скованість вірша кидає його вторинність. Наскільки суперечливим є процес перекладу можна бачити, наприклад, з уривку 2-го еподу, герой якого, лихвар, мріє про сільське життя, і уява малює йому ідилію надвечір’я.

Has inter epulas et iuvat pastas ovis videre properantis domum,
Videre fessos vomerem inversum boves collo trahentis languido positosque vernas ditis examen domus, circum renidentis Lares.
(Epod. 2, 61-66)

Ото їси, a тут — аж око радує:
Вже ситі вівці з паші йдуть.
Ось віл — на шиї рало лемешем уверх —
Повільно йде натруджений.
Прислуга ж біля дому; ось і лари там
Ясніють окрай вогнища (с. 114).

Строгий філологічний аналіз здатний зробити і майстерний переклад незадовільним. В оригіналі лексика вагома, логіка міцна, ідея проста, твереза. Речення побудовано струнко: до складного присудка et iuvat ... videre (як любо бачити) приєднується прямий додаток з однорідними членами (ovis ... properantis, fessos ... boves, positosque ... vernas). У перекладі синтаксис змінений, з одного латинського речення утворилося три зі вставними конструкціями. Мова уривчаста, і про слова ото, тут, аж, вже, ось, там нічого хорошого сказати не можна. Російський переклад цієї фрази Ф. Петровського такий:

И как отрадно наблюдать за ужином
Овец, бегущих с пастбища,
Волов усталых с плугом перевернутым,
За ними волочащимся
И к ужину рабов, как рой, собравшихся
Вкруг ларов, жиром блещущих!

Даний образок з натури правдивіший, ніж попередній. Справді, вівці не йдуть, а біжать додому. І де А. Содомора бачив, щоб волові чіпляли на шию плуга? Та й boves (воли) бажано перекласти множиною, адже зображується заможний господар, задоволений своїм багатством. Ця деталь виділена рельєфніше в оригіналі, де також написаної «Vernas ditis examen domus» — «натовп рабів багатого дому». В українському перекладі інвентаризація, а не поезія, яку Горацій бачив і в тому, що після трудового дня челядь зібралася гуртом вечеряти. (Спливає в пам’яті хапаючий за душу «Сацок вишневий коло хати» Т. Г. Шевченка). Але звернімо увагу на ритмічний малюнок обох перекладів; у російському постійна дактилічна кінцівка, що спричиняє монотонність вірша, в українському — спроба його урізноманітнити, надати природнішого звучання. Перекладачам доводиться постійно вибирати, чим жертвувати, балансувати між точністю і музикою вірша, прагнути, щоб утрат було якомога менше. Тільки красою рідної мови не варто жертвувати нічому. А незначні недоліки треба вибачати у такому складному і нелегкому перекладі, як поетичний.

Удосконалити переклад можна через уважний вибір лексики. Слід уникати слів-«паразитів», які, часто повторюючись, засмічують вірш і можуть зіпсувати навіть гарний, мистецький в усьому іншому переклад. Таким словом-«улюбленцем» у А. Содомори є прислівник вже (уже), який часто з’являється там, де «невистачає» одного-двох складів. Наприклад, у Горація є сентенція афористичного характеру: «In ашоге haec sunt mala, bellum pax rursum» (Sat. II, 3). Переклад знебарвлений повтором допоміжних слів і втратив лаконізм: «Така-то вже вада тієї любові: В ній то війна, то вже мир» (с. 162).

Всього в книзі прислівник вже зустрічається десь 360 разів, у середньому майже .двічі на сторінку — не так рясно, та біда в тому, що слова-«паразити» виступають скупчено у слабких місцях, які вимагають удосконалення. Окремі недоліки можуть бути виправлені при наступному перевиданні книги. Сам А. Содомора, обдарований і зрілий перекладач, який не цурається важкої і наполегливої праці над словом, не вважає свою роботу над Горацієм завершеною. А його переклад, у якому передано якнайбільше відтінків оригіналу, збагачує нашу поетичну літературу і сприяє ознайомленню читачів з одним із великих поетів античного світу.

Список літератури: 1. Булаховський Л. А. Інтимізуючі займенники.— В кн.: Вибр. праці: В 5-ти т. Т. 2. Українська мова. K.: Наук, думка, 1977.— 63 с. 2. Горацій К. Флакк. Твори / Пер. А. Содомори. — K.: Дніпро, 1982.— 254 с. 3. Гораций К. Флакк / Под. ред. С. Апта, М. Грабарь-Пассек, Ф. Петровского, А. Тахо-Годи, С. Шервинского. — М.: Худож. лит. 1970. — 479 с. 4. Кобів Й. У. Нетлінна краса Горацієвої музи. — Жовтень, 1983, № 8, с. 122-124. 5. Корж H. Г. Переклади творів Горація на Україні, XVII-XIX ст. — Іноземна філологія. Львів, 1970, № 20, с. 66-73. 6. Лосев А. Ф. Эллинистически-римская эстетика I-II вв. н. э. — M.s Изд-во МГУ, 1979. — 415 с. — Образы римского чувства красоты, с. 28-34. 7. Q.Horati Flacci. Opera I-II. Horacy.Dzieta. Przeotozyt Stefan Golfbiowski. — Warszawa, 1980. — Т. 1-2. — 652 s.

Л-ра: Теория и практика перевода. – Киев, 1985. – Вып. 12. – С. 87-95.

Біографія

Твори

Критика