Путівник по субкультурі японського джазу 1970-х років

Японія пережила мистецький та розважальний ренесанс у 1960-х та 1970-х роках, спричинений швидким економічним розвитком. У цей час японські музиканти почали з'являтися на світовій сцені з безпрецедентною швидкістю, експериментуючи з музичними впливами з усього світу і даючи життя і популярність новим сценам всередині країни, як-от сіті-поп, канкьо онгаку, японойза, фолк і психоделічний рок.

Приблизно в той самий час на джазову музику на Заході вплинула зростаюча актуальність жанру фанк, який популяризував сильні ритми бек-біту та більш наелектризований звук із появою ранніх аналогових синтезаторів. Соул, ритм-енд-блюз, диско та прогресивний рок стали спільними джерелами натхнення для джазової спільноти.

З усіма цими натхненнями та впливами джаз став ще більш абстрактним поняттям, ніж був до того. Джаз більше не можна було описати як один стиль чи жанр. Радше це був метод, відкритий для інтерпретації з боку виконавця. Такі музиканти, як Майлз Девіс та Гербі Хенкок, переосмислювали джазову музику, виходячи за рамки у своїх висококонцептуальних та інноваційних проєктах, як-от Bitches Brew та Head Hunters.

Це новаторське мислення перенеслося і на японську сцену. Унікальний творчий ландшафт джазової спільноти, а також японська музика в цілому, що стала одночасно більш експериментальною та мейнстрімною, призвели до появи великої кількості чудової японської джазової музики в 1970-х роках.

З плином часу вплив цієї епохи джазу в Японії залишається відчутним і сильним на вітчизняній музичній сцені в цілому. Як і в США, багато молодих японських музикантів називають джазових новаторів цієї епохи першими, кого вони почули в дитинстві. Сьогодні деякі з найвідоміших і найвпливовіших японських творчих особистостей були джазовими музикантами цієї епохи.

1970-ті роки стали важливим поворотним моментом у світовому мейнстрімі музики. Перехідний період від традиційного біг-бенду та поп-стандарту до фанку та хіп-хопу. Джаз у цю епоху опинився посередині. Він був сильно наповнений музикою, яка була до нього, і сильно вплинув на жанри, які з'явилися після нього.

У цьому списку ми розглянемо 10 наших улюблених японських джазових записів цієї самобутньої епохи. Ми зосередимося на конкретних західних натхненнях проєктів та їхніх спільних рисах, як-от інструментарій та динаміка. Альбоми в цьому списку розташовані в довільному порядку, всі вони відзначаються як впливові та чудові витвори мистецтва, що сформували музичну культуру Японії на наступні роки.

Квінтесенція японського джазу 1970-х років. У «Funky Stuff» Інагакі та його гурт Інагакі надихаються американськими виконавцями, як-от Kool and the Gang, і використовують ф'южн-звучання, натхненне фанком, подібно до американських джазових композиторів-сучасників, як-от Гербі Хенкок або Рой Ейерс Убіквіті.

Одним із найчарівніших аспектів цього запису є діапазон звукових пейзажів і настроїв, які Дзіро Інаґакі демонструє протягом усього проєкту.

Соло бас-гітари та бек-вокалу на «Funky Motion» створюють лаконічну інтерлюдію, що виступає в ролі долини між більш енергійними треками, водночас тонкий орган в «One For Jiro» викликає вібрацію енергійних блюзових виконавців 1960-х років, як-от Отіс Реддінг. Найвизначніший твір - «Breeze» - відомий завдяки прекрасній грі Інагакі на саксофоні та потужній синергії з його групою.

Багато хто вважає «Scenery» найкращим японським джазовим записом усіх часів, який є традиційним, але цікавим поглядом на японський джаз. У цьому альбомі використані ноти класичних американських джазових піаністів, як-от Дейв Брубек, а також вправна фортепіанна гра Фукуї у супроводі класичних джазових ударних та струнних інструментів.

Заголовний трек і найближчий «Scenery» створюють розслаблену, прохолодну атмосферу. Інші моменти, як-от друга половина «Early Summer», демонструють грубу майстерність Фукуї та його гурту з енергійними швидкими барабанними ритмами та грайливими фортепіанними арпеджіо.

Зважаючи на те, що джазовий жанр у той час в Японії та в усьому світі став більш експериментальним, «Scenery» викликає майже ностальгічні відчуття. Це відгомін більш ранньої класики, як-от «Time Out» Дейва Брубека чи «A Love Supreme» Джона Колтрейна.

Як артистові з такою великою дискографією, що розсунув межі традиційного джазу, важко вибрати лише один проєкт Фукамачі, який можна було б порекомендувати, але «Introducing Jun Fukamachi» 1975 року має важливе значення для розвитку й еволюції його звучання. 

Наелектризований підхід Фукамачі, натхненний прогресивним роком, у цьому проєкті нагадує західні колективи на кшталт Spyro Gyra, які згодом комерціалізували натхненне прогресивним роком звучання джазового ф'южн у 1980-х роках. Вражаюче, однак, що Фукамачі випередив їх.

З пізнішими проєктами 1980-х і 1990-х років, як-от «Quark» і «Midnight Dive», що стають ще більш передовими та розширюють межі джазу, Джун Фукамачі, безперечно, є музичним провидцем.

High-Flying - ще один електрифікований джазовий ф'южн-проєкт, який привносить у жанр елементи прог-року та фанку, використовуючи гострі синтезаторні удари й електрогітару, не схожі на сучасників, як-от Джун Фукамачі.

Сильне натхнення від американських соул і фанк-груп, як-от Rose Royce, очевидне в таких треках, як «Scramble», де електрогітари та клавішні створюють потужне, енергійне звучання. Інші треки, як-от «Screwdriver» та «Between O & M», ідеально поєднують класичний акустичний джаз із передовим японським джазовим ф'южн. Наприкінці альбому [«Smash», «Straight Flash», «Out of Focus»] Сузукі та його гурт завершують роботу над треками з плавними низькими тональностями перкусії та легкими, повітряними синтезатора.

Прозваний самим Армстронгом «Сачмо Японії», Фуміо Нанрі - легенда джазової музики й один із перших японських джазових музикантів, який здобув міжнародне визнання у 1950-х роках. Відомий своїм диксиленд-джазовим стилем та майстерною грою на трубі, відшліфованою спілкуванням з американськими легендами джазу, як-от Луї Армстронг та Боббі Гакетт, Фуміо Нанрі, м'яко кажучи, виділявся в Азії.

Farewell вийшов усього за рік до смерті Нанрі і став його останнім проєктом. До альбому увійшли деякі з найкращих робіт Нанрі, виконані в класичному новоорлеанському стилі джазу. Хоча більшу частину проєкту займає гра Нанрі на трубі, Нанрі залишає місце і для своєї групи, яка також демонструє чудові фортепіанні та гітарні соло.

Піаністка і композиторка Тошіко Акійоші - міжнародна легенда джазу, яка отримала 14 номінацій на «Греммі» й одностайну повагу світової джазової спільноти як японка, що виступає в жанрі, в якому історично домінують американські чоловіки.

Наприкінці 1970-х років Акійоші почала використовувати традиційні японські музичні аранжування та інструментарій, натхненна афроамериканськими джазовими музикантами, як-от Дюк Еллінгтон і Гербі Хенкок, які експериментували з традиційними африканськими звуками у такий самий спосіб.

Відомий «Tourist From The East» має японські барабани, переплетені з блискучими трубою, саксофоном і басом. Видатна фортепіанна гра Акійоші у другій половині заголовного треку є просто надзвичайною.

Juice - ще один чудовий приклад класичного звучання японського джазового ф'южн-джазу 1970-х років; важкі впливи Джеймса Брауна з електрифікованими фанковими інструментами та швидкими ритмами ударних.

Велика, інструментально різноманітна група на таких треках, як «East Side Boogie», робить альбом часом схожим на фанкадельний проєкт. Інші треки, як-от «El Toro», містять енергійні синтезатори й електрогітару Kawasaki, викликаючи відчуття спільної роботи Бутсі Коллінза чи Айзека Хейза з класичними джазовими гітаристами, як-от Вес Монтгомері.

Cat - це непересічний, свіжий погляд на традиційний джаз. Подекуди помітні ледь вловимі впливи японських сучасників, як-от у «Kuro To Shiro» з її маковим даунбітом перкусії та «Walk Tall» з вишуканим саксофоном із викликом і відповіддю.

Здебільшого, однак, Сузукі та його гурт зберігають дуже класичне звучання, з довгими тривалостями, плавними перкусіями та прекрасними соло на тромбоні від Сузукі як у заголовному треку, так і в ближчому, «Romance».

April Date - це один із найкращих джазових творів на кларнеті, які коли-небудь походили з Японії. Кітамура надихався такими легендарними кларнетистами, як Бенні Гудмен та Арті Шоу, а повний джазовий ансамбль з фортепіано, барабанів і струнних ідеально доповнює його елегантну гру на кларнеті.

Примітно, що Кітамура з'явився на раніше згаданому альбомі Fumio Nanri «Farewell».

Nio & Pigeon - це особливий, складний експеримент, що поєднує в собі елементи різних впливів, як-от кінематографічні оркестрові твори, традиційний японський театр та американський біг-бенд.

Такі треки, як «When a Swan Goes to Sleep», запозичені з ранніх фільмів-нуар з динамічно приглушеним фортепіано та чарівно витягнутим тромбоном. У заголовному треку Міямі та його гурт звертаються до новоорлеанського джазу початку століття з дисонуючим саксофоном, духовими та великою перкусією від легенди джазу Акіри Ісікави.

Цей експериментальний запис слідує дуже небагатьом тенденціям, раніше згаданим у цьому списку, натомість Міямі та його гурт обрали дуже унікальне концептуальне звучання, яке грайливо відхиляється протягом усього альбому.

Почесні згадки

Як і джаз будь-якої епохи та регіону, японський джаз 1970-х є продуктом свого культурного середовища та соціального оточення, чітко визначеним за своїми елементами та легко впізнаваним за своїми натхненниками.

Японський джаз 1970-х років допоміг багатьом музичним критикам звернути увагу на Японію в наступні десятиліття, коли японська поп-музика та хіп-хоп стали світовим феноменом. З цієї причини японський джаз 1970-х назавжди залишиться актуальною частиною історії японської музики.

Переклала Яременко Євгенія