Вірші про москалів. Анекдоти про русню. Голоси українських поетів

Вірші про москалів – це не просто сатира чи лайка. Це голос української душі, що протягом століть бореться за свою свободу.

Чому вірші про москалів такі важливі? Вони є історичною пам'яттю, що нагадує нам про трагедії українського народу, спричинені московською імперією. Це зброя українського духу, який і сьогодні бореться за волю та незалежність. Короткі вірші про русню - це джерело натхнення для українців, які прагнуть свободи та справедливості. Анекдоти ж про москалів трохи піднімуть настрій та зігріють душу.

Вірші про москалів українською мовою – це не просто слова. Це голос кожного українця, що бореться за свою Батьківщину.

Вірші про москалів Тараса Шевченка

Тарас Шевченко - український пророк і борець за свободу - не оминув у своїй творчості тему москалів. Його вірші про русню, сповнені щирого болю та гніву, розкривають трагічні наслідки імперської політики росії для України.

Шевченко зображує москалів як:

• Загарбників, які жорстоко придушують українську культуру та прагнення до незалежності.
• Гнобителів, які експлуатують український народ та зневажають його гідність.
• Чужинців, які не розуміють української душі та прагнуть асимілювати українців.

Важливо зазначити, що вірші Т. Шевченка про москалів не засуджують весь російський народ. Він розуміє, що імперська політика росії веде до деградації як українців, так і росіян.

Катерина

(уривок)

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине…

...

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Згнущаються вами.

Тарасова ніч

(уривок)

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, приспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали отамана
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
“Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.”

Москалева криниця

(уривок)

Отже, як будем так писать,
То ми й до вечора не кончим.
Ну, де той безталанний зять?

Вернувсь вдовиченко додому,
А зять пішов у москалі.
Не жаль було його нікому,
Та ще й сміялись у селі!

Зійшлись побрались поєднались

Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
Гайок, садочок розвели
Кругом хатини. І пишались,
Неначе князі. Діти грались,
Росли собі та виростали...
Дівчаток москалі украли,
А хлопців в москалі забрали,
А ми неначе розійшлись,
Неначе брались — не єднались.

Титарівна Немирівна

Титарівна-Немирівна
Гаптує хустину.
Та колише московщеня,
Малую дитину.

Титарівна-Немирівна
Людьми гордувала...
А москаля-пройдисвіта
Нищечком вітала!

Титарівна-Немирівна...
Почесного роду...
Виглядає пройдисвіта,
Москаля з походу.

 Ми вкупочці колись росли

(уривок)

...«Чи жива
Ота Оксаночка?» — питаю
У брата тихо я. «Яка?»
«Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?»
«Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась.
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає; або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! і не вбога,
Та талану господь не дав...»
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив святого бога.

І золотої й дорогої

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ни, ве жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі.

Не вернувся із походу

Не вернувся із походу
Гусарин-москаль.
Чого ж мені його шкода,
Чого його жаль?
Що на йому жупан куций,
Що гусарин чорноусий,
Що Машею звав?
Ні, не того мені шкода;
А марніє моя врода,
Люде не беруть.
А на улиці дівчата
Насміхаються, прокляті,
Гусаркою звуть.

Мов за подушне оступили

Мов за подушне, оступили
Оце мене на чужині
Нудьга і осінь. Боже милий,
Де ж заховатися мені?
Що діяти? Уже й гуляю
По цім   А р а л у;   і пишу.
Віршую нищечком, грішу,
Бог зна колишнії случаї
В душі своїй перебираю
Та списую; щоб та печаль
Не перлася, як той москаль,
В самотню душу. Лютий злодій
Впирається-таки, та й годі.

Ну що б здавалося слова

(уривок)

...

Чого ж тепер заплакав ти?
Чого тепер тобі, старому,
У цій неволі стало жаль —
Що світ зав'язаний, закритий!
Що сам єси тепер москаль,
Що серце порване, побите,
І що хороше-дороге
Було в йому, то розлилося,
Що ось як жити довелося,—
Чи так, лебедику?! «Еге...»

Стоїть в селі Суботові

Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Великий льох

Три лірники

Один сліпий, другий кривий,
А третій горбатий
Йшли в Суботов про Богдана
Мирянам співати.

1

Що то, сказано, ворони.
Уже й помостили,
Мов для їх те сідало
Москалі зробили.

2

А для кого ж? Чоловіка,
Певне, не посадять
Лічить зорі...

1

Ти то кажеш.
А може, й посадять
Москалика або німця.
А москаль та німець
І там найдуть хлібець.

3

Що це таке верзете ви?
Які там ворони?
Та москалі, та сідала?
Нехай бог боронить!
Може, ще нестись заставлять,
Москаля плодити.
Бо чутка є, що цар хоче
Весь світ полонити.

Думка

Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Вірші про москалів українських поетів

В українській літературі тема москалів сягає глибиною століть. Зображення росіян, як і відносини між українським та російським народами, зазнавали значних змін протягом цього часу. Володимир Сосюра пише з болем та гнівом вірші про москалів. А от Ліна Костенко закликає боротися з чудовиськом разом.

У ранніх творах, як-от козацькі думи та пісні, москалі часто зображувалися як вороги, загарбники української землі. Згодом, у 19 столітті, з'являються більш складні та неоднозначні вірші про росіян, де вони постають як імперіалісти, але й як братній народ, з яким українців пов'язують спільні історичні та культурні корені.

Сьогодні війна росії проти України значно вплинула на те, як українські поети зображують москалів. Їхні вірші про москалів з матюками сповнені гніву, осуду та зневаги до російської агресії, наприклад "Отак подивишся здаля на москаля". Деякі автори звертаються до теми болю, втрати і трагедії, які війна принесла нашому народу. 

Вірші про москаля українських поетів є важливим свідченням того, як український народ переживає війну. Вони допомагають нам зрозуміти складні та неоднозначні почуття, які українці відчувають до росіян, а також осмислити трагічні події, які розгортаються на нашій землі.

Отак подивишся здаля на москаля

Отак подивишся здаля на москаля,
Неначе й справді він людина,
Та від Курил і до Кремля
Воно було і є скотина.
Йому завжди усього мало!
Де тільки всралося чи стало
Уже волає од того -
Тут все ісконне і його!
Та хай тебе ухопить кат!
Який же ти у біса брат?!
Живи у рідному краю -
Котись в Московію свою!
І раз причина тут така
Й дорога в тебе неблизька,
То я тобі, як друг і брат
Піддати можу і під зад,
Щоб не морочив голови
Й летів до самої Москви!

***

Отак подивишся здаля
На москаля -
І ніби справді він людина,
Іде собі, мов сиротина,
Очима- блим, губами - плям,
І десь трапляється хвилина,
Його буває майже жаль,
А ближче підійдеш - скотина!

***

То не вітер віє із тьми-домовини,

То не сови будять помертвілий край.

Чути плач і стогін з милої Вкраїни...

Знов москаль мордує мій коханий край.

Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить

Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.

І в сльозах кривавих мої думи й ночі,

І в сльозах кривавих воля золота...

Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий...

Вже в cвій край холодний утіка москаль.

Скоро встане сонце, і загинуть тучі,

Як загине в серці днів моїх печаль.

(Володимир Сосюра)

І жах, і кров, і смерть, і відчай

“І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви”.

(Ліна Костенко)

Якби ви знали, москалі

Якби ви знали, москалі,
Що засідали у кремлі.
Як вас Бандерівці чекали
І що для вас приготували.
Ви не напали б уночі.
Якби хоч трохи мізки мали.
І добре все прорахували.
Ви не пішли б нас «захищати»,
Себе вам треба рятувати.
Спецоперація у вас? 
Покажемо вам майстер-клас!
Вам так хотілося розради,
Ви готувались до параду.
А тут такий провал гучний
І вам тепер хоч вовком вий.
Ласкаво просимо у бій.
Ми нація така — єдина!
Підніметься вся Україна:
І батько, й син, і внук, і дід, —
Повстане весь вкраїнський рід!
(Навіть останній боягуз
Влаштує вам такий конфуз…)
Тут вийдуть з берегів всі ріки,
Щоб потопити вас навіки!
На вас стіною гори стануть
І перетворять враз на камінь!
Злетиться птахів грізна сила
І небо крилами закриє!
Розійдеться свята земля,
Щоб поховати москаля!
Ви краще не робіть нам нерви,
Бо не по вас у нас резерви!
А як терпець уже урветься,
То й сам Бандера повернеться.
(Здається, ваші генерали
Уже давно його шукали.)
Ви Україну захотіли?
Не знали, де знайти могилу?
Та знайте: Україна — наша!
А вам, шакали, — ваша раша.
Такого спротиву ще світ не бачив,
Що значить вільний дух козачий!
А в ваших жилах яка кров,
Убивці діток і жінок?
Які вас матері родили?
В яких церквах вас охрестили?
Ви плем’я нелюдів, рашистів.
Орда агресорів, фашистів.
Весь світ від вас вже відвернувся,
А ваш «царьок» хоч би здригнувся.
Підете ви на дно усі,
Як ваші руські кораблі.
Ви так розгнівали народ,
Та що там ми, розгнівавсь Бог.
А він карає, то карає —
Не санкціями обкладає.
Небачений влаштує суд.
Відчує весь російський люд.
(Не тільки ваші генерали,
Ви всі про ті «навчання» знали.)
Не за горами судний час
І вирок винесуть для вас.
Така вже каронька чекає,
Що пекло видасться вам раєм.
Вас проклинають безупинно
За кожну матір і дитину.
Страшна чекає вас розплата
За сина, батька і за брата.
Ніде пощади не знайдете.
В історію ви орками війдете.
Доскону статус ви замали —
Тирани, варвари, вандали.

(Людмила Федорова. Варіації на вірші Тараса Шевченка)

Вірш про несправедливість атмосферного тиску

На цій землі живе москаль
І, мов навмисне,
Лиш сто один кілопаскаль
На нього тисне.

(Самків Роман)

***
Коли затихне гімн росії,
І ураган зруйнує кремль,
Коли помре і стане синім
Отой двоглавий їх орел,

Коли згорять усі "матрьошкі"
І здме їх попіл в Казахстан,
Я посумую, але трошки,
Що свідком того я не став.

(Самків Роман)

Десять москалів

Десять п'яних москалів
Йшли через Полісся,
Наїлися грибів -
І їх лишилось вісім...

Вісім п'яних москалів
Розмовляли в Львові.
Все ж таки це Львів -
І їх лишилось двоє...

Двоє п'яних москалів
Степом прямували,
Стріли козаків -
І москалів не стало.

(Самків Роман)

***
Живий куточок в нашім класі
Буде відтепер:
Трьох карасів приніс нам Вася,
Степан коня припер,

Принесла гусенят Галинка,
Іван привів теля,
Маринка принесла підсвинка,
Микола - москаля.

Застидали діти Колю:
"А-я-я-я-яй!"
Біологію у школі
Краще ти вивчай!"

Вчитель пояснив дитині,
Стала щоб мудріша:
"москалі - це не тварини!
Це ж бо найпростіші".

(Самків Роман)

***
Перед вами будинок, який збудував москаль,
Без єдиного цвяха - москалю було цвяхів "жаль".

А оце біле - парк біля будинку москаля,
Від берез частоколу плаче і стогне земля.

А на радіодроті розсілися густо синички,
Але сала москаль не кладе в годівнички.

Ось паркан, за яким причаїлась боївка УПА
І яка зачекала наказ "Наступай!"
...
Перед вами будинок, який збудував москаль,
Ось береза, паркан, ну а ось його скальп...

(Самків Роман)

*   *   *

Біжи, москалю, біжи
Біжи від тої біди
Яку ти тут наплодив
З тої землі де зогнив
Твій брат і твоя сестра
Сука була, ще та!

Біжи від жіночих сліз
Біда тобі буде скрізь
Від Чопа і до Зорі
Прокляті вдень і вночі
Ти та твої вожді
За те що у світлі дні
Мирним дворам, котрі
Бачили сенси в житті
А не у мертвій русні
Ти розруху приніс і бої

Наша свобода в броні
Ти поїдеш звідси в труні
Біжи, москалю, біжи
Ти наш ворог тепер на віки
Відвернулись від тебе зірки
Родять в муках твої жінки
Не приймає земля кістки
Догорають твої свічки
Станеш попелом, станеш ніким.

Біжи, москалю, біжи
Бога нашого так не гніви
Забирай з собою гріхи
Звільни наші мирні світи
Де розкидав гнилі лантухи
І насрав в газдівські хати
Цей вантаж також забери

Можна раз у ріку ввійти
Змінивши її на піски
Але мозок свій увімкни
І побачиш, що на віки
В пеклі маєш вільні квитки
Де надінуть тебе на кілки

(Богдан Фекете)

Смішні анекдоди про москалів та русню, які піднімуть настрій

Війна - це жахливо, але навіть у найважчі часи важливо не втрачати почуття гумору. Адже гумор - це зброя, яка може допомогти нам здолати ворога. Ось приколи про москалів та русню, які піднімуть вам настрій.

***

Солдати РФ настільки слабкі, що навіть у п’ятьох вони не змогли ломом виламати двері комори приватного будинку під Києвом.

***

Путіна після смерті відправили в пекло. Але, оскільки в нього була хороша поведінка, йому дозволили спуститися у Москву. Він спустився, прогулявся, зайшов у московський бар, замовив чарку горілки і питає у бармена:

- Крим наш?

- Так, Крим наш, - відповів бармен.

- А Донбас наш?

- Так, Донбас наш.

- Ну а Київ теж наш?

- Звичайно, теж наш.

Путін з задоволенням випив чарку і потім каже:

- А скільки я маю заплатити?

-  100 гривень.

***

Околиця Львова, ранок, перехрестя, стоiть ДАiшник на дорозi. Їде модна така машина, дай 
думає спиню. Спиняє.
- Добрий ранок!
- Добрий!
- Ваші документи будь-ласка.
- Будь ласка!
- Вийдiть з машини.
- З задоволенням! Виходить здоровенний вуйко в вишиванцi, все при ньому, посмiхаeться 
собi у вуса.
- Що гарний настрiй?
- Гарний.
- Вiдкрийте багажник.
- Прошу… 
Вiдкриває, а там труп в мiшку, порубаний на дрiбнi шматки, кров м’ясо i все таке… 
- Шо москаль?…
- Еге ж…
- Яке прикре самогубство….

***

- Мама, я в плєну.

- Гдє?

- На Українє.

- Купі 100 долларов.

***

Додому до українця заходить москаль. А українець якраз у той момент завзявся сальце покуштувати:
Москаль:
- Может угостишь? Дико есть охота.
Українець:
- Чому б не пригостить. Тільки ти зпочатку відро води випий.
Ну, нема куди діватися, їсти то хочеться. Ну він випиває відро води і ледве сідає на стілець.
Українець:
- Ну що, може сальця?
Москаль:
- Нет уж, спасибо огромное!!!
Українець:
- Хех, так то ти пити хотів!

***

Зустрічаються два москалі. Один питає: "Ти знаєш, чому українці такі злі?"

Другий відповідає: "Ні, чому?"

Перший: "Бо їм всюди москалі заважають!".

***

Москаль телефонує до Путіна: "Володимире Володимировичу, у нас тут біда! Українці нас оточили!"

Путін: "Не хвилюйся, я зараз надішлю вам допомогу!"

Через годину москаль знову телефонує: "Володимире Володимировичу, допомоги немає!"

Путін: "А ви хіба не бачите? Я вам вже 200 тисяч танків надіслав!"

Москаль: "Так, але вони всі їдуть в Україну!"

***

Москаль йде по вулиці і бачить українця, який їсть сало.

Москаль: "Це ж сало! Ти що, не знаєш, що це шкідливо?"

Українець: "А ти знаєш, що москалів бити шкідливо?"

Москаль: "Ні, чому?"

Українець: "А тому що потім руки болять!"

***

Москаль приходить до магазину і просить продавця: "Дайте мені, будь ласка, карту України."

Продавець: "Вибачте, але у нас таких карт немає."

Москаль: "Як це немає? А де ж тоді ваша Україна?"

Продавець: "А вона там, де і була - за вікном!"

***

Москаль питає українця: "А чому ви так ненавидите москалів?"

Українець: "А ви хіба не бачите, що ви робите?"

Москаль: "Ні, не бачу."

Українець: "Ось тому і ненавидимо!"

***

Москаль хвалиться: "У нас в Росії є така зброя, що може знищити весь світ!"

Українець: "А у нас є така зброя, що може знищити всю вашу зброю!"

Москаль: "Яка ж це зброя?"

Українець: "Це український народ!"

***

Москаль питає українця: "А чому ви так хочете в Європу?"

Українець: "А тому що там немає москалів!"

Москаль: "А ви хіба не знаєте, що в Європі теж є москалі?"

Українець: "Знаємо, але там їх значно менше!"

***

Москаль їде в поїзді і раптом чує: "Слава Україні!"

Він озивається і бачить українця, який сидить поруч.

Москаль: "Ти що, хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хол хо

***

Москаль приходить до школи і каже вчителю:

Я хочу, щоб моя дитина вчилася говорити по-російськи.
Добре, ми можемо її записати на курси української мови.
А чому на курси української мови?
А тому, що українська мова - це основа російської мови!

Павло Тичина

Вірш "Я утверждаюсь", написаний Павлом Тичиною у 1943 році, є одним із найвідоміших творів української поезії. У ньому автор проголошує свою віру в незнищенність українського народу, його силу та волю до життя. Вірші Тичини про москалів сповнюють віри в силу нашого народу та його непереможність.

Я УТВЕРЖДАЮСЬ

(оригінальний тест вірша)

Я єсть народ,
якого Правди сила!
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! 
       — а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів,
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? 
— та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
                         бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила,
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! 
           — а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,
— ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей з ярма спішіте визволять!

На слобожанських нивах, на подільських, 
                          на Чорнім морі
я прошу, молю! — вбивайте ворогів,
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
          гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця!
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
                       бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! 
       — а сила знову розцвіла.

Кремлівська гнидь, тремти!
Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, 
                   бо я живу!
(1943 р.)

Веселі коломийки про москалів. Дивіться відео та посміхайтеся разом з нами

Український народ завжди славився своїм багатством фольклору, в тому числі й коломийками. Ці коротенькі вірші, сповнені гумору та сатири, часто використовуються для висвітлення актуальних подій та викриття людських вад. Не оминули вони й тему москалів – одвічних ворогів України.

Весела коломийка про москалів – це не лише спосіб розвеселити людей, але й потужний інструмент інформаційної боротьби. За допомогою сміху та іронії вона висвітлює імперські амбіції росії, її жорстокість і жадібність.

У цій збірці ви знайдете коломийки на різні теми: про невдалі спроби москалів завоювати Україну, про їхню жадібність і пияцтво, про їхнє невігластво і тупість.

Коломийки – це народна творчість, тому вони постійно оновлюються. З'являються нові вірші, які відображають сучасні події. Веселі коломийки про москалів – це чудовий спосіб підняти настрій та зарядитися позитивом. Вони допоможуть вам посміятися над ворогами і з вірою в перемогу йти далі.

Скрябін - Коломийка (акапельний кавер)

Орест Лютий. Я, кум, дві лопати

Василь Мельникович. Смішна коломийка про русню

Вірші про москалів з матюками

Вірші про москалів з матюками - це унікальний жанр української поезії, що виник як відповідь на жорстокість і гніт російського імперіалізму. Ці вірші, сповнені гніву та сатири, дають голос українському народу, який протягом століть боровся за свою свободу.

Важливо зазначити, що матюки у цих віршах не є самоціллю. Вони використовуються як потужний інструмент для вираження емоцій, які часто неможливо передати іншими словами. Мат у даному контексті стає зброєю проти ворога, способом оголити його жорстокість і несправедливість.

***

Я йду з сокирою в руці,
Та посмішкою на душі,
Бо в нас на танцях у селі,
З'явились курво москалі.

***

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі,
Стали вам поперек горла,
Москалі є:::учі!
Щоб ви салом отруїлись,
В Дніпрі потонули!
Та дорогу в Україну
Навіки забули!
У нас люди працьовиті,
Чорнозем родючий,
А ви ледарі й п'яниці
Пацюки смердючі!
Нам від вашого народу
Не треба нічого!
Краще йдіть собі лікуйте
Ірода дурного.
Геть із нашої домівки!
Ми-навіки Вільні!
Тут Московії не буде! Слава Україні !!!!

***

Я живу на Україні
П’ю горілку, ріжу свині
Маю сало на столі
Йдіть ви нах:::й москалі

***

Україна, рідний край,
Поле, річка, синій гай.
Любо стежкою іти,
Москалям двать п:::зди!

***

Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю
Чому москалі як собаки ті лають?
Чому же ти Боже їм мозок не дав?
А може в дитинстві він з дуба упав?
А поки падлюка, смердить, скаженіє
Бо іншого курва - робити не вміє!

***

Ніч така місячна зоряна ясная
В оптиці в мене москаль
На вітер поправочка і допобачення
Дамой за "парєбрік", бай-бай!

***

Скажи нам діду, звідки Русь пішла?!
- Від Києва, де княжичі хороми!
- А "русскій мір"?! як він тоді з'явився?!
- Від зайво хромосомних утворився!

***

Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть
Несуть бандерівці лопати
І москалів у сад ведуть.

Слава Україні! Героям Слава!

Україна – незламна! Ми вистояли під натиском ворога, який в рази сильніший за нас. Ми показали йому свою силу, єдність і нескореність.

Україна – сильна! Ми маємо хоробре військо, яке щодня відбиває атаки ворога. Ми маємо талановитих людей, які знаходять нові способи боротьби та перемагають.

Україна – вільна! Ми ніколи не здамося і не скоримося окупантам. Ми будемо битися до останнього, щоб захистити свою землю, свою свободу, свою незалежність.

Україна – єднана! Ми всі разом – українці з усіх куточків країни, з усіх верств населення – стали одним цілим. Ми підтримуємо одне одного, допомагаємо одне одному, віримо одне в одного.

Україна – це майбутнє! Ми обов'язково переможемо у цій війні. Ми відбудуємо свою країну, станемо ще сильнішими, ще кращими. І ми будемо жити вільно, щасливо і мирно.