На Apple TV+ вийшов серіал "Бункер" - антиутопія з Ребеккою Фергюсон за книжковим циклом Г'ю Гоуї. У ній описано життя десяти тисяч людей у багатоповерховому підземному бункері: зовні – смерть, усередині – тоталітаризм.
«Ви звинувачуєтеся і зізнаєтеся винним (чи винною) у порушенні головного закону спільноти. Висловлене бажання покинути Бункер непорушно. Вас просять очистити лінзи та нададуть кошти для цієї процедури. Але очищення суто добровільне. Після виходу з аерошлюзу ви поза юрисдикцією Бункера. Ми не знаємо, чому ми в Бункеріі. Як не знаємо, ким воно збудовано. Не знаємо, чому світ за межами Бункера такий, який є. Не знаємо, коли можна буде вийти назовні. Знаємо лише, що цей день не настав».
Це останнє, що чують ті нечисленні люди, що заявляють про бажання вийти з гігантського підземного силосу-бункера — притулку, ймовірно, для останніх десяти тисяч людей на Землі. Прямо біля виходу з бункера стоїть камера, яка цілодобово транслює зовнішню обстановку на екрани, розміщені на кожному зі 144 поверхів Бункера. На цих екранах — випалена пустка. Формально сміливців не просто виганяють за поріг, а просять протерти об'єктив камери, що запилився. Хоча це добровільна процедура, ще жодного разу ніхто не відмовлявся його протерти. У середньому за три хвилини перебування за межами бункера людина помирає. Чому все так – невідомо. За офіційними даними, 140 років тому в Бункері відбулася спроба революції. Заколот придушили (з того часу в цю дату відзначається День свободи), проте бунтівники примудрилися знищити всі архіви, що були. Майже всі знання, накопичені людством за роки його існування, було втрачено.
Не прагнути вийти — головний, але не єдиний закон Бункера, яке, як і будь-який навколототалітарний режим, що поважає себе, прагне до того, щоб регламентувати і регулювати якнайбільше аспектів людського життя. Не можна без санкції заводити дітей (для цього всім жінкам в організм вживлюють пристрої, що блокують дітородні функції). Не можна механізувати переміщення бункером (ніяких ліфтів, тільки пішки). Не можна створювати оптичні пристрої, що збільшують зображення понад допустиму межу. Не можна зберігати реліквії, тобто дореволюційні предмети. Загалом багато чого не можна.
Проте десять тисяч мешканців Бункера здебільшого погоджуються жити за цими правилами — і взагалі не вважають навіть, що все якось не по-людськи: місцевий режим досить непогано маскується під демократію і, наприклад, дробить свою владу на кілька гілок — ось є мер, ось є шериф, ось є «законники», але є, як то кажуть, і нюанс, оскільки ці «законники» цілком бадьоро поєднують і судові, і законодавчі, і виконавчі функції.
Починається розповідь досить неквапливо, поступово занурюючи у вир майбутніх подій.. Дійсно, «Бункер» доволі довго розкачується, але очікування того варте: далі шоу цілком собі швидко їде і засовує в антиутопію якомога більше жанрової начинки — від сімейної драми до поліцейського детектива та політичного трилера. Ну і, зрозуміло, досить жваво проходиться по життю в тоталітарному суспільстві — наприклад, у середині сезону є діалог, що бере за душу, про підсобництво режиму.
«Таємниця бункера» став великою серіальною подією та привернув багато глядацької уваги. Це безперечно дуже вдалий проєкт для Apple TV+, на відміну від багатьох його останніх шоу, котрі отримували здебільшого незадовільні відгуки. Недарма ще до закінчення першого сезону серіал подовжили на другий.
