Безверхов Тимофій. Конкурс одноактних п'єс
Маяк
Пустий, іржавий товарний вагон чи-то чорного, чи-то коричневого кольору. В вагоні один навпроти одного по-турецькі сидять Він та Вона. Він вдягнений у все темно-зелене, Вона у все чорне. Над ними видно лише гілки які б’ють по верхніх стінках вагону, хмари крізь які слабко видно зорі та Маяк в Неї за спиною. Вагон невпинно наближається до Маяку. Сцена освітлюється тільки Маяком та бляклим світлом від зорь через хмари.
Він: Обійми мене.
Вона: Не можу.
Він: Чому?
Вона: Бо мені погано.
Пауза.
Він: Обійми мене.
Вона: Не можу.
Він: Ми проїжджаємо ліс, мені страшно.
Вона: Мені погано, ти розумієш?
Він: Розумію, але не хочу.
Чути лише як стукотить вагон та як шкребуться об його верхні краї гілки.
Він: Обійми мене.
Вона: Ти глухий?
Він: Мені страшно, коли ти зможеш мене обійняти?
Вона: Завтра.
Він: Завтра буде запізно.
Вона: Раніше не зможу.
Маяк блимає двічі. Він починає плакати.
Вона: Що сталося?
Він: Мені страшно.
Вона: Почекай до завтра.
Він: Гілки мене заберуть.
Маяк блимає один раз. Він продовжує плакати.
Вона: Вони усіх нас заберуть.
Він: Це жахливо.
Вона: Насолоджуйся, завжди може стати ще гірше.
Він перестає плакати. Гілки опускаються до середини вагона, але не чіпають не Його не Її.
Він: Не обіймай мене завтра.
Вона: Добре.
Він: І протягом тижня також.
Вона: Добре.
Гілки опускаються на дно вагону і закривають Його. Вона закриває очі і запрокидує голову до гори. З під гілок чути лише голос, Його не видно.
Він: Добраніч, кохана
Вона: Добраніч, коханий.
Він: Завжди може стати ще гірше.
Гілки закривають Її. Чути лише стукіт вагону і як гілки шкребуться о дно вагону. Хмари поступово наповзають на гілки в тих місцях де були Він та Вона. Вагон перестає бути видно. Хмари освітлюються зірками та Маяком.
Він: Завжди може стати ще гірше. Все міняється, але залишається тільки гірше. Воно завжди може стати ще. Час пливе. Дощ минає. Повінь вмирає. Вбивці старішають. Вбиті мовчать. Гірше залишається. Воно завжди може стати ще.
Хмари опускаються до середини гілок.
Він: Може.
Хмари повністю закривають вагон.
Він: Стати.
Крізь хмари слабко проглядається вагон і гілки по всьому вагону. Чути лише стукіт вагона. Зірки одночасно усі згасають. Хмари залишаються лише у світлі від Маяку.
Він: Ще.
Маяк гасне. Падає цілковита темрява, нічого не видно. Ще секунд 6-10 чути лише стукіт вагону. Потім вагон зупиняється.
Вона: Ще гірше.
На небі одна за одною доволі швидко загоряються зорі, вони дають світло як на початку від маяка. Хмари уповзають на небо. Світло стає бляклим, видно лише силуети. Гілки уповзають в ліс. Вона повільно опускає голову, встає і виходить з вагона. Стоїть дивлячись із закритими очима в зал секунд 6-10, обходить вагон і уходить за його стінку. Маяк знову загоряється.
Пустий, іржавий товарний вагон чи-то чорного, чи-то коричневого кольору. В вагоні в тій же позі що і на початку сидить Він. Він вдягнений у все чорне. Над ним видно лише гілки які б’ють по верхніх стінках вагону, хмари та Маяк на тому ж місці. Вагон невпинно віддаляється від Маяку.
Завіса.
