Любов Ян. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У мене є дві хвилини, щоб... відчути повноту життя, перш ніж усе зміниться. Дві хвилини – це мить, але й ціла вічність спогадів та усвідомлень. Якщо мені залишилося стільки часу, я не хочу метушитися чи перевіряти новини.
Я хочу дивитися в небо. Те саме, безмежне і спокійне, як у дитинстві біля бабусиної хати, де пахло м'ятою, а хмари ліниво пливли. Жодних екранів, лише чиста блакить або багрянець заходу сонця.
Що вміститься у ці дві хвилини?
Я маю дві хвилини, щоб зануритися у спогади: відчути мамину колискову, згадати перше море, тепло долоні людини, яка вже не поруч.
У мене є дві хвилини, щоб подякувати. Собі – за кожен крок. Життю – за уроки. Тим, хто був поруч у важкі моменти, і тим, хто пішов, але навчив чогось важливого.
Я маю дві хвилини, щоб пробачити. Не для інших, а для себе. Пробачити помилки собі та тим, хто образив. Це звільняє душу.
У мене є дві хвилини, щоб сказати "Я тебе люблю". Навіть подумки, навіть якщо вже не почуєш відповіді. Це слово має силу, що долає простір і час.
Це кінець чи новий початок?
Можливо, ці дві хвилини — це не фінал, а пауза перед чимось новим? Не остання крапка, а кінець глави. Шанс почати все з чистого аркуша.
Я маю дві хвилини, щоб дихнути. Повільно, глибоко.
Я маю дві хвилини, щоб дихнути вдруге, відчуваючи кожну клітину.
І в цю мить я розумію: я ще жива.
А якщо я жива – значить, ще не кінець. Попереду, можливо, багато таких "двох хвилин", щоб жити, відчувати, любити й бути вдячною за кожен момент.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
