Поділитися:
Агати Крісті
У мене було 2 хвилини,щоб набратися сміливості і  сказати татові - що він помирає...
  Цей осінній ранок був напрочуд сонячний, сонячні промені лилися через вікно наповнюючи кімнату теплом .
  Це був  прекрасний ранок... прекрасний день...але не для мене..
  Пташки копошилися за вікном,співали своїх ранкових пісень, а я стояла біля вікна в палаті інтенсивної терапії, з пакунком паперів в руках, навколо мене буяло життя - всі кудись поспішали,гомоніли і сміялися...
  Та для мене час ніби завмер,все стало на паузу...я стояла нерухомо - не могла навіть ворухнути пальцем,  а в голові мельком пролітали  слова - "виявлено пухлину" ,"дала метастази" ,  "уражено всі органи"...
  Тато дивився на мене з надією,його зелені очі випромінювали тепло ,а натруджені руки схвильовано перебирали постіль...
  Його тихеньке : " Ну що там пишуть?" - зламало все в моїй  душі...
  Я була з ним до кінця...я змогла  зрозуміти - що кінець це тільки початок... І там де закінчується реальність - починається вічність..
...у мене було 2 хвилини..щоб зрозуміти - що навіть 2 хвилини можуть тривати цілу вічність ...

    

                                    

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob

Читати також


up