Олексій Полосін. Нулик
«Ой і втомилася!» — майнуло у голові Оленки. Вона схилила голову на складені в купу руки і так, сидячи за столом, заснула…
— Де це я? — вихопилося з вуст Оленки. І тут вона відчула легкий поштовх у праве плече. Повернула голову і побачила перед собою еліпс на маленьких, як у дитини ніжках. Оленка нещодавно, з маминою допомогою, вивчила геометричні фігури. Вона вже може відрізнити квадрат від прямокутника, коло від еліпса. Еліпс —це цифра, яка, за написанням, подібна до літери О, тільки трохи здавлена з боків і, від цього, вища. Оленка запам’ятала еліпс ще й з-за того, що дзеркало у ванній кімнаті мало саме таку форму. Цей еліпс був якийсь тонкий, прозорий, наче добре вимите скло.
— Пробач, будь ласка, я штовхнув тебе ненавмисно.
— Пробачаю! То ж де я знаходжусь?
— Ти знаходишся у місті цифр.
— А хіба таке місто існує?
— Ну, раз ти у нас в гостях, то це свідчить про те, ми цифри, і наше місто, існуємо. Давай познайомимося! Мене звати Нулик (0), а хто ти?
— Я — дівчинка Оленка. Я скоро піду у школу. Розкажи, будь ласка, мені про твоє місто і про себе.
— Я — Нулик. Ти бачиш який крихкий та тендітний? Я не можу виконувати роботу пов’язану з грубою силою і, взагалі, ні яку. За це мене всі у місті не поважають. Я для інших наче і не існую. Якщо якась більша цифра бажає принизити меншу, то каже: «Ти —нічого не вартий, ти — нуль!». У нашому місті мешкають тільки цифри. У кожній з них є і хлопці і дівчата.
— Нулики хлопці та нулики дівчата?
— Саме так. Нашим містом володіє зла Господиня — Її Величність Цифра Дев’ять.
— А чому я не бачу ні одної дитинки, хлопчика чи дівчинку? Навколо тільки дорослі, до того ж вони якісь невеселі.
— А з якого дива радіти? Господиня сама незаміжня і видала Наказ, у якому заборонила шлюби. Вона боїться, що від якоїсь пари може народитись дитина, яку цифри забажають поставити Господарем над собою, а її скинуть з трону.
— А що це за цифра? Вона тонка наче поличка.
—Це — Одиничка (1). Ми з нею давні друзі. Одиничка не користується повагою серед інших цифр, бо є самою меншою серед них. Їй довіряють лише ту роботу, яку не бажають робити інші. Вона ізгой у місті цифр. Але я вважаю її найщирішою, найкращою за п’ятірки, вісімки і, навіть, за Господиню міста — дев’ятку.
— А хто це за цифра, що тихенько дріботить, а шия у неї довга та зігнута, як у лебедя, якого я бачила у нашому зоопарку?
Це — Двійка (2), панська служниця. Колись вона теж була одиничкою. Одного разу по місту у кареті їхала наша Господиня — Дев’ятка. Коли карета порівнялася з стоячою Одиничкою, та так улесливо схилила свою голову, що шия у неї подовжилась. Це сподобалося Дев’ятці і вона взяла цю одиничку служити до свого палацу. З часом зігнуте положення для одинички стало звичним, шия вдвічі подовжилася і тепер вона вже має інше ім’я — двійка.
— А це хто? Ця цифра мені нагадує літеру З.
— Це Трійка (3). Дійсно вона схожа на літеру З, тільки вінця її не зігнуті.
Раптом почувся звук сурми, а потім грім гарматного пострілу.
— Ой! Як лячно! Що трапилося?
— Злякалася, бідненька? Заспокойся. Для нас цей звук є звичним. Кожного дня опівдні стріляють з гармати. Всі знають, що в цей час у палаці наша Господиня — Дев’ятка починає прийом іноземних гостей; роздає нагороди тим, хто плазує перед нею; вирішує інші справи. Дивись, зараз з палацу вийдуть її солдати.
В цей час з палацу дійсно вийшли солдати. Оленка здивовано дивилася на них.
— Так! Не дивуйся. Вони схожі на одиничку і колись були одиничками. Але все життя вони носять на правому плечі рушницю, а тому права рука у них завжди ліктем висунута вперед, долонями вгору. Солдати теж втратили назву «одиничка». Зараз вони — цифра Чотири (4). До речі, ти часом не стомилася?
— Трохи є.
— Ось якраз звільнилася цифра П’ять (5). Вона дуже добра, любить всіх і залюбки возить на собі. Бачиш? Цифра П’ять має внизу півколо, а зверху поличку. Сідаймо, Оленко, на цю поличку і гайда по місту!
Оленка з цікавістю розглядала краєвиди, які розкривалися перед нею та одиничкою. П’ятірка ні тільки катала їх, а ще, як справжній гід, давала пояснення, співала, жартувала. Оленка була в захопленні. Нарешті все скінчилося. Вони злізли з доброї П’ятірки біля великого гурту цифр. Ті створили собою коло, в середині якого відбувалося щось цікаве.
— Чого вони там скупчилися? — запитала Оленка.
— Це Шістка (6) - циркачка виступає перед своїми улюбленими глядачами.
Оленка побачила цифру схожу на коло з зігнутим праворуч над колом хвостиком. Цифра Шість розповідала смішні прибавки, показувала фокуси та трюки.
Поруч з Шісткою Оленка побачила нову для себе цифру. Ця цифра була схожа на одиничку у якій зламалася верхня частина і стала під кутом. Тулуб її весь час дуже прогинався назад, начебто ось-ось впаде.
— А це хто? — пошепки запитала у нулика Оленка.
— Це — Сімка (7). Вона та Шістка — артисти цирку. Бачиш як Сімка — вправно жонглює кільцями, палицями та іншим реквізитом?
— Захоплююче!
— Ця прекрасна пара найшановніша серед мешканців нашого міста — цифр.
Раптом, Оленку щось жбурнуло на землю. Від страху вона закрила очі, але падаючи згадала про тендітного нулика і злякалася того, що як нулик впаде на бруківку, то може розбитися на друзки. Дівчинка, у падінні, підхопила теж падаючого нового друга і впала на спину. Нулик м’яко впав разом з Оленкою і не розбився. Оленка забилася, але була рада, що врятувала нулика.
— Дякую тобі, Оленко! — вдячно промовив Нулик
— Будь ласка.
— Для цієї капосної Вісімки (8) завжди і всюди замало місця: йде і всіх розштовхує.
Оленка уважно придивилася до своєї кривдниці і згадала новорічні свята. Як вона накатувала із снігу кулі: велику, меншу та маленьку. Мама спочатку поставила на потрібне місце велику кулю, на неї меншу, а зверху ще й маленьку, з якої зробила голову (з носом, ротом, очима і відром, замість кашкета).Так мамою був створений сніговик. Так ось ця неввічлива цифра-вісімка була подібна до сніговика, але без голови.
Вісімка, розштовхнувши всіх, пробилася у перший ряд і критично споглядала на виступ улюбленців публіки — Шістки та Сімки. Раптом вона зарепетувала побачивши витівку двох трійок: ті стали один проти другого, взялися за руки створюючи собою цифру вісім. Спочатку вони стояли впритул, а потім почали відходити одна від другої аж до максимально витягнутих рук. Від цього, створена ними вісімка «гладшала» до неймовірних розмірів. Всі цифри навколо, бачачи це, сміялися, що сприймалося вісімкою як глузування з неї. Вона намагалася пробитися до трійок, щоби покарати їх, але ті обачно розбіглися у різні боки, а потім зовсім зникли з її очей.
Дівчинка так захопилася тим, що коїлося у центрі кола, що не побачила, як до гурту під’їхала карета. Зате карету побачила Шістка. Вона перевернулася з ніг на голову і почала надимати свого живота. Всі присутні у цьому русі впізнали цифру дев’ять (9), яка в цей час була в цій кареті. Та ізсунула фіранку на вікні, споглядаючи зовні. Шістка ж продовжувала надимати свій живіт і цим ще більше стала схожою на Дев’ятку. Вся юрба заходилася зі сміху над цим видовищем. Це не сподобалося Господині. Вона наказала солдатам схопити Шістку і доставити її до в’язниці. Дисципліновані четвірки та запопадливі двійки кинулися у натовп, щоби схопити бунтівну Шістку, але циркачка миттєво скинула свій костюм і змішалася з шістками-глядачами. Солдати та прислужники Господині-Дев’ятки повернулися до неї ні з чим. Дев’ятка гнівно махнула рукою і карета з поважною Панею стрімко покотилася до її палацу.
Скільки часу гостювала у цьому місті, Оленка не пам’ятала, але вона бачила, як закохалися Нулик та Одиничка. А потім вони побралися. Їх весілля святкувало все місто (бо ж воно було першим у ньому, по при забороні на шлюб від Господині міста-Дев’ятки).Побравшись, Одиничка та Нулик створили щось досі не знане — цифру Десять (10).
Мешканцям міста ця пара стала так до вподоби, що вони зібралися на площі і відмінили владу над собою Дев’ятки, а визнали владу Десятки (Нулика та Одинички). Оленка, як шанована гостя, була у центрі уваги всіх цифр міста. Вона раділа, співала та танцювала, танцювала, танцювала…
— Крихітко моя! — раптом Оленка почула голос мами і… прокинулася.
— Мамуню! Я була у місті, в якому живуть різні цифри. Я тепер зможу написати любу цифру до десяти.
Оленка захоплено розповідала про все, що вона бачила у сні: про різні цифри; про проблеми міста і те, як вони вирішилися; про щасливих Нулика та Одиничку; про перше весілля у цьому чарівному місті.
— А ти зробила якісь висновки з баченого?
— Так. Я вже навчилася розпізнавати всі цифри до десяти і зможу їх намалювати.
— Це добре. Але я хочу нагадати тобі деякі Біблейські історії. Господиня-Дев’ятка така ж боязлива та жорстока, яким був і цар Ірод.
— Той, що злякався народження Ісуса Христа, якого пророкували на царя іудейського? Це той, який наказав вбивати маленьких дітей?
— Так. Але ж у місті цифр заборона шлюбу не спасла владу Дев’ятки! Запобіжні заходи, з її сторони, їй не допомогли. Навіть без народження дитини, вона була скинута з трону. Її побоювання справдилися.
—Саме так!
— Крім того, ти повинна була зрозуміти, як підлабузництво змінює до невпізнанності того, хто цим живе.
— Мамцю, ти маєш на увазі двійку, яка перетворилася на таку з одинички?
— Так, Двійку Але згадай Четвірку-солдата і Сімку, яких змінили обставини життя. Ще, ти побачила підтвердження (подібно людському) Слова Божого у долі Нулика та Одинички. Нулика взагалі ніхто не помічав, наче його не існувало (як сьогодні не бажають помічати людей, що сплять у підвалах будинків, та жебракують). Його ім’ям цифри навіть ображали одна одну. Одиничка не була у пошані інших цифр. Нею гидували, вважали недостойною уваги (таке трапляється у наш час і серед людей). Але ми, люди, маємо впевненість у Божій обітниці: що у Царстві Небесному менші в очах людей(останні) будуть вагомими (першими) в очах Господа. Саме так, як у місті цифр, де найменші в очах мешканців міста Нулик та Одиничка, створили разом одну (нову для міста) цифру і стали вищими (першими) за всіх. Амінь!
— Амінь! — підтвердила Оксанка і ніжно притулилася до найріднішої у світі людини — любої мамці.
06.10.2014
