Наталія Шевель. Блаженна
Історія з життя
Весняне тепло сипонуло в очі сліпучим промінням. Катерина зупинилася серед розкішних беріз. Саме за ними починався невеликий лісок, який назавжди збереже її таємниці й жалі. Так, він нікому не скаже. Катерина не знає, як їй бути, роздумує: "Якби ще хто порадив, як мені вчинити. Ні роду, ні родини. Тільки батько, який гнеться в щоденній праці та зла мачуха. Та ще парубки, які залицялися. Один немилий, а інший заполонив серце. В одному була впевнена, а в іншому - ніяк. Але так хотілося бути саме з тим, іншим"...
Так сталося що Катерина була блаженною не для одного, а для обох братів. От тільки той, який за нею впадав, не надто й до душі, а з другим братом - йшла б і у вогонь, і у воду. Тому не важко було їй зрозуміти, від кого в неї перша дитина. Їй більше хотілося, щоб то була дитина Михайла. Народила Катря двоє дітей, і кожного через рік. Тільки вона, певно, знала, від якого брата в неї дитя. Була одружена з Миколою. "Що там було тих зустрічей, - думав він, - ну декілька разів приводив додому, щоб мати подивилася". Але тоді у нього з Катериною ніяк не складалися стосунки, доволі дівчина була метка й відчайдушна. Тобто, непередбачена. А Микола розгублений і розчарований. Мовчки промовляв вустами, звертаючись до дівчини:" Я так люблю тебе, Катре. Незайманою мені дісталася, але, видно, я не милий, то і шукаєш інших". Могла на його очах підморгувати молодшому на рік братові. Та й той, здавалося, не обходив увагою молоденьку Катрю. Тільки з появою Миколи обоє переставали жартувати, серйознішали. Тому звістка про те, що у Катрі буде від нього дитина стала як грім серед ясного неба.
-Катре, ти впевнена, що то моя дитина, а не іншого? - обережно запитував.
-Твоя, - впевнено промовляла дівчина, - якщо ти тюхтій, то й без тебе виросте.
Микола щось пояснював, доводив, але Катря його не слухала. "Звідки могла взятися дитина в нас, якщо й не зустрічалися як слід?", - не розумів Микола. Але декілька разів був з дівчиною, то не було чого робити, треба тепер одружуватися. Хоча бачив, що Катрі більше сподобався Михайлик. Пізніше Микола дізнається, що розмова була і між його братом Михайлом і Катрею. От тільки не принесла вона дівчині сподіваного результату. Микола не знаходив собі місця, відчуваючи, що то не його дитина, а брата. Доволі блаженною вона була з ним. А от Михайло повів себе спокійно, сказавши, що у нього є інша, з якою і планує спільне життя. Було зрозуміло, що Катря була розчарована, адже їй таки більше подобався молодший брат. Дівчина зовсім юна. Жила з батьком і мачухою. Катря розуміла, що як вони дізнаються про дитину, то з дому виженуть. Хлопців мати бачила, що Катря розмовляла з її синами. Тож спитала її, що непокоїть? Дівчина призналася, що вагітна. Як зрозуміла мати, та точно і не знала від кого дитина. Бо вказала Катря на стрічання-женихання обох. І батько та мачуха бачили не раз з Катрею то одного, то другого Її синів. І люди в селі знали. Почала мати з ними розмову. Зрозуміла, що з меншим буде важко порозумітися. То що ж робити? І самій матері було цікаво, від кого в Катрі дитина? Вирішила: так, як більше її приводив додому старший, то й одружуватися буде він. Бачила, що він полюбив дівчину Молодший син, чомусь, приховував стосунки з Катрею. Можливо, на думці інша була. Або не хотів завадити братові. Мати відганяла роздуми про те, чи, дійсно, їхньої родини дитя? Але все ж хотілося б вірити у порядність дівчини.
-Миколо, - звернулася мати до сина, - ти плануєш сватати Катрю?
-Я люблю Катрю, але не впевнений, що то моя дитина, - спокійно відповідав парубок.
-Але люди знають, що ти ходив до неї, - не могла заспокоїтися мати. А потім сердито сказала:
-Не можна сироту кидати напризволяще. Якщо відцураєшся від дівчини і дитини, ти мені не син.
Не одну ніч не спав Микола, скільки передумав. Подобалася йому Катря. Добре знав, що був він з нею. От тільки не міг пробачити, що не один він з нею був. А, може, то й людські чутки про дівчину. Після деяких вагань все ж таки засватав.
Відгуляли весілля Миколи і Катрі. Почала жити в невістках. З Миколою життя не ладилося. Так не могла вона його полюбити. Очі весь час муляв недосяжний Михайлик. Невдовзі народився син, якого Васильком назвали. Тепер Михайло ніби ожив, не міг він прогавити таку молодую. Нікуди з хати йти не треба. Помітив чоловік, що знову таки приділяє увагу Катрі Михайло. Він ще не одружився, то проживав з батьками, в одній хаті з молодими. Хоч не хоч, Катерино, зустрічався з своєю симпатією - Михайликом. Як не приховувала бідолашна, як не гнала почуття від себе, все ж таки скорилася його любощам. Хоча й сама до пуття не знала, чий перший син, Миколи чи Михайла? Ховання від стороннього ока. Здається, обоє голову геть втратили. Тож стосунки мали певний наслідок, який не забарився. Катруся відчула, як під серцем в неї забилася дитина. Молодиця розгубилася. Зрозуміло, для всіх - дитина Миколи. От тільки вона більш схильна до думки, що від Михайла буде народжувати друге дитя. З'явився на світ син.
Хлопчики підросли. Бабуся бавить онуків і потайки роздивляється їх. Не один день помічає, що один схожий на її молодшого сина, а другий - на старшого. Так, як брати не дуже між собою подібні, то відмінність була очевидною. Придивляється-видивляється і все думає: "Старший схожий на батька, а от молодший все таки на дядька. Добре, що хоч одна дитина законного чоловіка. Все ж старшенький внучок Миколин. Недаремно, тоді заставила сина одружитися. Видно, материнське серце підказало". Але не давали матері спокою пильні погляди між невісткою і меншим сином. Не могла заспокоїтися, думаючи:" І це та, яка одружена. А Михайло все ще парубкує. Наче чогось чекає. Тільки чого, невідомо? "
Мовчить мати. Нічого не каже, нічого не питає. Нехай буде Катря блаженною для обох братів, якщо Микола не проти. Тож мовчить мати. Не втручається в їхнє життя. Заради спокою дітей, заради злагоди і спокою в хаті.
