Наталія Шевель. Любов поділена навпіл

Бувальщина

         Соломоня так і застигла у вікні. Надворі тільки-но розвиднялося. Стиха дивилася у шпаринку і невістка Катря. А від огорожі віддалявся Федот.

• Знову промчав на возі, грізно поганяючи коней. Знову приїздив і твердив Данилу, що то його дочка. Наче Данило винний, що тієї щедрої осені після спекотного літа Катруся обрала його,- вкотре лаяла нежданого гостя.
• Ще і батько жениться заставив, хоч у щирості дівочих почуттів хлопець  сумнівався. Та Катря чекала дитину,- не могла заспокоїтися.

     Данило знав, що ні її, ні і його батьки будуть непохитні. Тож як не опирався, і добре знав, чия дитина, Данило все-таки одружився. Федот ще тоді навідувався і доказував свою правоту, кричав на всю вулицю до Данила:

-Моя дитина. Так як я люблю Катрю, ти її не любитимеш...

Вимагав:

-Негайно погукайте Катрю. Нехай покаже дочку.

Зрозуміло, налякана молодиця в цей час ховалася і ховала дитину.

Не лишив жодного разу без своєї присутності.  А як донька дівкою стала, і правду стала схожою на Федота, то той тоді зовсім здоровий глузд втратив. Хоче прихильність дівчини завоювати. От тільки дівчина ніяк не може зрозуміти тієї любові, поділеної навпіл. Ніхто їй нічого не пояснював. Баба мовчала, батько тільки дивився, а мати опускала очі. Данило так і лишився сором'язливим і тихим, як погоже літо.

От тільки Федот ні на кого не зважав, тільки з’являвся на порозі, кликав:

• Донечко моя, дай хоч я на тебе надивлюся.

      Так і не одружився, і дітей не мав. От і думала, що жартує дядько Федот. Треба ж йому до когось прихилитися. Ще змалку пам'ятала, як він часто приходив до хати. Тоді маленька Настуся вважала його батьковим товаришем. 

         Тільки Соломоня щодалі, то більше насторожувалася, коли бачила небажаного Федота і онуку. Розуміла, що від її сина і краплі немає, схожа дитина трохи на матір, а так - викопаний Федот. Тепер зрозуміла Соломоня, що Катря була більш прихильна до її сина, а не до запального, ще й у веснянках, Федота. Та і заможніші вони були від його родини. І жити молодим було де, так, як старші діти мали свої сім'ї і жили окремо. То не лише Катря, а й її батьки не давали проходу Данилу. Добре пам' ятає той недільний день, коли батьки Катрі переступили поріг їхньої хати. Як праведно возвеличували свою доньку, як залякували чужого сина в його таки хаті. Одним словом, сказав Катрі батько:

• Треба одружуватися нашим дітям, раз таке діло.
• Не годиться, щоб наша кров блукала по світу, - підтримав батько парубка.

Коли ще Соломоня вагалася, то Кіндрат був за Катрею, жалів її. Але потім ні сватання, ні весілля не можна було як слід відзначити. Тут як тут з'являвся Федот з докорами:

-Не захотіла мене, бідного.  А що  дитину носиш мою, мовчиш.

Але Катря виправдовувалася, вірили  тільки їй. 

       Народилася дівчинка. Більше дітей  так і не було в подружжя. Зате був "вірний" друг родини, який з' являвся часто без нагоди. Люди, зрозуміло, в селі поговорили й замовкли. А тепер знову згадали, як ніхто не вірив Федоту. Зрозуміло стало, чому він любов' ю поділеною живе. Дехто ще й шкодував підстаркуватого парубка, що  тоді втратив голову із-за Катрі.  Дивувалися люди і Соломоні, і Кіндрату, які, певно, не здогадувалися, а знали, що онука їм не рідна. Дід, то хоча б вирушав на заробітки, а от бабі треба щодня дивитися на чужу дитину, ще й виду не подавати…

      От так і жили. Несподівано життя перекреслила війна. Через декілька днів і Данило, і Федот йшли захищати рідну землю. Кожен з них буде жити любов'ю поділеною навпіл.