Поєднання повсякденного та надзвичайного у новелі Мюріел Спарк «Портобелло-роуд»

Д. С. Бондаренко

Твори відомої англійської письменниці Мюріел Спарк (Muriel Spark, 1918-2006) несхожі один на одного, проте в кожному з них є загадка, нерозривний зв'язок вимислу та реальності. Її творчість унікальна, не може бути віднесеною до якогось певного літературно-художнього напрямку XX ст. та до сьогодні викликає дискусії серед критиків.

У своїй сукупності оповідання М. Спарк - це своєрідна комедія характерів, яка дає уявлення про пристрасті та пороки, скриті та явні наміри звичайних людей, що належать до англійського «середнього класу». Водночас кожна з новел індивідуальна, має свою тональність - від скритої іронії «Чорної мадонни» до трагічної напруги «Портобелло-роуд»; це і відверта насмішка в «Апокаліпсисі міс Пінкертон», і гіркий гумор, пронизуючий оповідання «Член родини», і ясна та не мудрована казкова новела «Дуже гарний годинник» тощо [5, 9]. Отже, новели Спарк є, у змістовно-структурному плані, незалежними одна від одної, не мають певної упорядкованості. Об’єднує їх сатиричне зображення людей та подій, що з ними відбуваються.

В основі творів М. Спарк лежать парадокси. Авторка може писати про важливі, серйозні речі у легкому, навіть легковажному тоні, а потім нагадує читачам, що саме необдуманість та події, які здаються незначними, можуть мати страшні наслідки [1, 110]. Безпристрасний, іноді іронічний, іноді нещирий тон оповідачів у творах Спарк допомагають їй створювати відчуття розбіжності між тим, що відбувається, та як «холодно» і точно це зображується [4, 353].

Однією з ознак прози Спарк є містицизм, фантастичність, які представлені як частина реальності. Поєднання нереального та повсякденного можна побачити у романах-фантазіях М. Спарк, у яких є дивні герої, незвичайні події, що часто залишаються нерозгаданими. Наприклад, у романі «Балада про передмістя» (The Ballad of Peckham Rye, 1960), де головний герой Дугал Дуглас виникає перед читачами як втілення зла та надзвичайного, потойбічного начала, який діє в сучасному світі, у реально існуючому передмісті; у романі «Ті, що втішають» (The Comforters, 1957) звичайні події поєднуються з нереальним: героїня Керолайн Роуз чує, як її «пишуть»; у «Memento Mori» (1959) - реальні герої та містичний дзвінок з нагадуванням про смерть та ін. Особливість оповідання «ІІортобелло-роуд» (The Portobello Road, 1958) полягає у стриманості, зовнішньому безпристрасному тоні героїні, у змішаності повсякденного з надзвичайним [5, 10]. Навіть акт вбивства показаний в цьому творі як «нормальність» злочину для сучасника Спарк, оскільки це не виокремлено граматично, мовою: “...He looked as if he murdered me and he did, he stuffed hay into my mouth until it could hold no more, kneeling on my body to keep it still, holding both my wrist tightk in his huge left hand..."[5, 200] («Він виглядав так, наче збирався вбити мене, і він це зробив; він наштовхав мені в рот сіна доки вже не лізло, притримуючи моє тіло колінами, щоб я не вирвалася, і міцно стискаючи мої кисті своєю величезною лівою рукою» - пер. тут і далі, окрім вказаних. наш. - Д.Б.). Уже в цьому реченні можна побачити особливий стиль письменниці - безпристрасність, І лаконізм, сухість мови, відсутність метафор, епітетів, при цьому ускладненість речень, в даному випадку двома дієприслівниковими зворотами.

В. Скороденко розглядає цю стилістичну особливість як «розповідь в інтонаціях дитячої простодушності та оманливої наївності» [2, 16]. Завдяки такій манері зображуване сприймається як звичайне в контрасті зі змістом історії, що сильніше підкреслює суперечність того, що відбувається.

Новела «Портобелло-роуд» побудована як розповідь, що ведеться від першої особи; жінки, яка, як виявляється потім, загинула. Це стає зрозумілим з наступних слів оповідачки: “І must explain that I departed this life nearly jive I years ago. But I did not altogether depart this world” [5, 182] («Маю пояснити, що я пішла з життя приблизно п’ять років тому. Проте я не зовсім покинула цей світ»). Розлучившись з життям, ця головна героїня з прізвиськом Нідл (з англ, «Голка»), як і раніше, кожну суботу приходить на торговельну вулицю Портобелло-роуд і блукає в натовпі: “…І take mу delight among the solem ncrowds I with heir aimless purposes, their eternal life not far away, who push past the counters I and stalls, who handle, buy, steal, touch, desire, and merchandise” [5, 182-183] («Я насолоджуюсь перебуванням серед церемонних натовпів з їхніми цілями без мети неподалік від вічного життя, серед тих людей, що проштовхуються до прилавків, перебирають, купують, крадуть, ощупують, жадають та споглядають з бажанням на товари»).

Голка згадує своє минуле, друзів - Джорджа, Кетлін і Скелетика. Вона розповідає про події непослідовно, повертається до різних періодів життя. Своє прізвисько вона отримала ще в далекій юності, коли разом з друзями відпочивала на скирті сіна: "One day in ту young youth at high summer, lolling with my 1 lovely companions upon a haystack 1 found a needle ...From that day I was known as Needle” [5, 179] («Одного літнього дня в період ранньої юності, валяючись зі своїми добрими приятелями на стозі сіні, я знайшла голку... З того дня мене називали Голкою»). М. Спарк використовує у прямому значенні ідіоматичний вираз «look for a needle in a haystack» («шукати голку в стозі сіна»), який означає те, що майже неможливо знайти. Письменниця розвиває цей фразеологізм і надає характеристику Голки: “It couldn’t have been done by brains. You haven't iiniih brains but you’re a lucky weething” [5, 179] («Розум тут ні при чому. Ти не стільки розумниця, скільки маленький везунчик»). Дійсно, головній героїні дуже щастило: їй все вдавалося легко, незважаючи на те, що вона вела невпорядкований спосіб життя. Ідіома обіграна впродовж усієї новели, й наприкінці розповіді вживається як свідчення про загибель: “After a search that lasted twentyhours, when my body was found, the evening papers said, “ ‘Needle’ is found: in hay stack!” [5, 200] («Після 20-тигодинних пошуків, коли моє тіло було знайдено, вечірні газети писали: «‘Голку’ знайдено у стозі сіна“»). Саме на ІІортобелло-роуд оповідачка, будучи вже померлою, зустрічає, свого вбивцю — Джорджа, який колись був їй другом. Після скоєного ним злочину він втратив здоровий глузд. Кожну суботу його ніби тягне на Портобелло-роуд, де він бачить свою жертву. Даній новелі притаманна й іронія, наприклад, той епізод, коли Голка вирішила привітати свого вбивцю, зустрівши його на ринку: “Heloo ked very ill, although when I said “Hallo, George” I had spoken friendly, enough “ [5, 181] («Йому стало дуже зле, хоча я сказала: «Привіт, Джордж», досить приязно»).

Поєднання повсякденного та надзвичайного сприймається як реальність – важливий прийом у творчості Спарк. «Критики визначають прозу М. Спарк словом «bizarre». Це не стільки дивне як незвичайне, дивовижне (strange), не тільки нереальне (fantastic), але й забавне, надзвичайне». Подібний прийом зображених фантастичного так, щоб воно проступало через побутове, до М. Спарк вже зустрічався у творчості письменників Гофмана та Шерідана Ле Фаню [3, 109].

Проте в Спарк міцне поєднання надзвичайного та повсякденного виражене найбільш яскраво. Віра в існування нереального сприймається як частина світу, як факт. Реальність стає ширшою категорією, на відміну від тієї, що належала реалізму, бо включає в себе як видимий світ, так і духовний, надзвичайний

Бібліографічні посилання:

Леонова Н. Н. Muriel Spark II English literature 1890-1960 - М.: ФлинтНаука, 2003.
Скороденко В. Видимость и истина // М. Спарк. На публику - М.,1971.
Скуратовская Л. И. Проза М. Спарк и притча / Л. И. Скуратовская // Від бароко до постмодернізму : Зб. Наук. праць / Відп. ред. Т. М. Потніцева; ДНУ ім. О. Гончара. - Д. Вид-во ДНУ, 2008. - Вип. XІІ - С. 108-112.
Bagats’ka O. V., Duka М. V. Outline of English literature. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006.
Spark М. The publicimage, stories / предисл. H. Михальской. - М.: «Прогресс», 1976.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2012. – Ч. І. – С. 19-21.

Біографія

Твори