Світ стає експоненціально складнішим – ось як ми в ньому орієнтуємося

Автори: Раґнар ван дер Мерве, аспірант кафедри філософії Йоганнесбурзького університету; Алекс Броадбент, професор філософії науки Даремського університету.

Живі організми, наша планета і навіть весь Всесвіт з часом стають дедалі складнішими. «Складний» означає не просто «заплутаний», це означає, що частини системи взаємодіють так, що породжують властивості, які іноді можуть бути досить несподіваними.

Щоразу, коли перетинається певний поріг, здається, що відбувається перехід, під час якого деякі складні системи, такі як мурахи чи зірки, розвивають здатність будувати нові складні системи, такі як мурашині колонії або певні хімічні елементи.

На Землі організми царств тварин, рослин і мікробів також можуть об’єднуватися, утворюючи складні екосистеми. І ми, люди, створюємо надзвичайно складні соціальні, інституційні та технологічні системи. Тож, складність може породжувати ще більшу складність.

Складність також може розвинути здатність керувати, контролювати та орієнтуватися в побудованій складності. Ми, наприклад, керуємо, контролюємо та орієнтуємося в складних економічних і транспортних системах, які ми збудували. Тому, у певному сенсі складність може «спиратися сама на себе».

Це є причиною, чому складність продовжує зростати. Процес повторюється знову і знову, що з часом призводить до експоненціального зростання складності.

Теоретики складності детально описали, як ми діємо на складні системи – тобто керуємо чи контролюємо їх. Однак менш зрозуміло, як ми діємо в складних системах, тобто орієнтуємося. Це тому, що це передбачає прийняття рішень без обов’язкового контролю системи для досягнення бажаного результату.

Наприклад, ми регулярно купуємо продукти в складній економічній системі або переходимо дорогу в складній системі дорожнього руху. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб керувати особистими фінансами, зважаючи на короткострокові та довгострокові цілі, і ми плануємо щоденні поїздки, щоб мінімізувати час у дорозі. Незалежно від того, наскільки непередбачуваними можуть бути складні системи, здебільшого ми досягаємо значного успіху, реалізуючи такі дії.

Проте, ми рідко замислюємося над тим, як це можливо.

Правила орієнтування у складності

Існує кілька способів відповісти на питання про те, як можлива успішна орієнтація в складних системах. «Аналітичний підхід» розглядає складні системи як такі, які можна звести до певного простого детерміністичного закону або набору законів, що дозволяють нам точно передбачити, як вони поводяться. Імовірно, ми зможемо успішно діяти в складних системах, вивчаючи ці закони та дотримуючись їх.

Але більшість із нас не має уявлення, наприклад, про закони, що регулюють економіку. Насправді, якщо такі основні закони й існують, то виявити їх неймовірно важко.

І немає жодної гарантії, що всі відповідні складні системи можна звести до простих законів. Дехто стверджує, що система, яку можна звести до основних складників, ніколи насправді не була складною, натомість в міру важкою.

Інший підхід, який називають «постмодерністським», стверджує, що не існує очевидних законів для дій у складних системах. Постмодерністський підхід вважає складні системи непередбачуваними та хаотичними, а це означає, що їх навігація передбачає своєрідний екзистенціальний стрибок у невідоме – щось на зразок акту віри. Імовірно, успішні дії в складних системах переважно є продуктом вдалих припущень.

Здається, постмодерністський підхід описує деякі рішення, які ми приймаємо перед лицем складності. До них належать ті, для яких мало доказів і велика невизначеність, наприклад, чи є одруження з певною людиною хорошим шляхом до щасливого життя.

Однак постмодерністський підхід не враховує більшість дій, які ми виконуємо в складних системах, включно з купівлею продуктів або переходом дороги. Рішення, пов’язані з такими діями, нібито не передбачають стрибка в невідоме. Регулярність і надійність, з якою ми їх виконуємо, свідчить про те, що відбувається щось менш довільне – щось більш методичне.

Як аналітичний підхід, так і постмодерністський підхід мають проблеми, але кожен, тим не менш, фіксує щось важливе. Чи є спосіб отримати найкраще з обох?

Емпіричні правила

Ми вважаємо, що «евристика міркування» (більше відома як емпіричні правила) працює. У контексті складних систем емпіричні правила спираються на виникаючі (емерджентні) закономірності, а не на основні, детерміністичні закони.

Емерджентна властивість – це властивість, яка не є фундаментальною, але виникає внаслідок великої кількості основних взаємодій. Наприклад, окремі молекули води не можуть струменіти, але брижі на ставку все ж можуть виникати в результаті їх взаємодії.

Так само складні системи інколи можуть бути не хаотичними, а стабільними та мати щось схоже на закони, якщо їх розглядати в певному масштабі, що дозволяє нам робити прогнози. За сприятливих обставин ми можемо передбачити, що буде робити складна система, виходячи з її минулої поведінки, і це може визначати наші подальші рішення та дії.

Цей процес, звичайно, не безпомилковий. Буває, люди йдуть до магазину за молоком, а його немає; іноді людей, які переходять дорогу, збивають машини. Отже, у певному сенсі ми робимо акт віри, як пропонує постмодерністський підхід. Ми віримо, що є сприятливі умови для того, щоб наше емпіричне правило спрацювало.

Проте існує також сенс, у якому емпіричні правила є схожими на закони, як передбачає аналітичний підхід: вони, у певному розумінні, є методичними, а також достатньо надійними, щоб породжувати регулярний успіх.

Уявіть, наприклад, що ви збираєтесь перейти дорогу. Ви бачите зелене світло для пішоходів, вантажівку, що рухається до пішохідного переходу, та різні інші деталі. Здається, що вантажівка сповільнюється, тож ви припускаєте, що водій вантажівки бачить червоне світло і зупиниться.

У минулому ви зазвичай спостерігали саме таку поведінку водіїв вантажівок (непсихопатичних та тверезих водіїв вантажівок зі справними гальмами). Те саме стосується поведінки світлофора, пішоходів тощо. Отже, ви виходите на дорогу.

З одного боку, ви дотримуєтесь правила, навіть якщо воно спирається на стабільність у складних системах, а не на базові детерміністичні закони. З іншого боку, ви маєте певну свободу вибору щодо того чи іншого способу дій.

Це відбувається, коли перетинається поріг, за яким складність розвиває здатність застосовувати емпіричні правила. Здатність застосовувати емпіричні правила може, у свою чергу, прирівнюватися до здатності стати суб’єктом – чимось, що має намір, а отже і розум. Можливо, розум виникає у Всесвіті, коли складні системи, такі як живі організми, розвивають здатність застосовувати емпіричні правила, щоб успішно орієнтуватися в подальшій складності, яку вони створюють.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «The world is getting exponentially more complex – here’s how we navigate it» в журналі «The Conversation» 22 серпня 2022 р.

Переклали Ірина Бачуріна, Ростислав Кашуба і Маргарита Клименко.