20 мая 2018 в 0:35 Леся Українка 222

Невідомі листи Лесі Українки

Невідомі листи Лесі Українки. Критика. Читати онлайн

Передмова

Листи Лесі Українки, які друкуються вперше, походять із 1902-1903 років і були адресовані Феліксові Волховському, що був відомий в соціялістично-революційних колах під псевдом Волох. З "Хронології життя і творчости Лесі Українки" (Н.Й., 1970, ст. 680) довідуємося про його листа до Лесі від 19 квітня 1903, в якому він звертається до неї ,,Високоповажана добродійко і люба землячко”, повідомляє її про одержання від неї листа й початок перекладу — як пізніше довідуємось — його оповідання, та пише про взаємини українських організацій з соціялістами-революціонерами й Аґрарною ліґою. „Моє становисько в соціялістичній та революційній справі таке ж, як і Ваше. Окрім Аґрарної ліґи, котра не єсть партія, а тільки організація задля фахового завдання, я не належу формально ні до якого гурту... Можу сказати Вам запевне, що й ліґа [Аґрарна] і партія соціялістів-революціонерів прихильні до федерального зв’язку з українцями, як і з іншими народностями, треба тільки викінчити практичні форми того зв’язку, і мені здається, що сю працю ми з Вами, яко ,,міжпартійні Wilde” та й обидва ж українці, змогли б найліпше — коли не викінчити, то хоч допомогти викінченню”.

Через кілька днів, 23 квітня 1903, він пише їй листа російською мовою, бо українською йому, як він пише, покищо важко, але він вірить, що це зміниться, бо він узявся вивчати українську літературу. В листі він повідомляє, що перша спроба українського видавництва при її літературній допомозі буде виконана згідно з її пляном, і її переклад його оповідання одобрений редакційною комісією Ліґи [Аґрарної] й буде виданий під псевдонімом перекладача.

Через місяць, 24 травня 1903, він пише листа до Михайла Кривинюка, чоловіка Лесиної сестри Ольги, в якому згадує про бажання встановити правильні відносини між Аґрарно-соціялістичною ліґою [російською] й українськими соціялістичними й демократичними організаціями й партіями, про що в нього була розмова з Лесею, яка в своїх листах до нього не мало писала про те, що українська ,,точка чести”, цебто гордість не дозволяє українцям першими звертатися до російських організацій, тому він хоче дати ініціятиву для можливих переговорів у цій справі. Він згадує теж, що Леся обіцяла йому вислати якісь матеріяли з української революційної літератури, але він їх ще не одержав і допитується де Леся, а вона йому деякий час не писала, через те, мабуть, що готувалася до повороту на Україну.

Волховський (1846-1914) довгі роки провів на засланні, потім йому пощастило втекти звідти й дістатися на Захід, до Англії. З ним листувався також Михайло Кривинюк, що жив тоді в Празі.

Листи Лесі Українки до Волховського писані українською мовою — з Сан Ремо в Італії, де вона перебувала на лікуванні — крім двох, з яких один (від 19.VI. 1903) писаний французькою мовою, а один (від 22.VI. 1903) англійською, цей уже з України, з Гадячого. В листах мова йде здебільша про літературну співпрацю, бо Леся перекладала для нього з російської мови деякі його белетристичні твори (казку й оповідання) і висловлювала свої думки щодо перекладання та зауваження до самих творів, а при тому порушувала й певні „партійні” справи й повідомлення про деякі події й випадки з її знайомими й приятелями, які могли мати певне значення й для нього, що хотів ближче познайомитися з українськими соціялістичними гуртами.

З цих листів довідуємося дечого про Волховского, але більше про авторку листів, про яку в наших часах багато пишуть як про соціялістку з крови і кости, предтечу соц. реалістів чи й уже соц. реалістку, інтернаціоналістку, ненависницю націоналізму та інші того рода соц. реалістичні вигадки й побрехеньки. А листи показують, що Леся Українка формально не належала до жадної з існуючих соціялістичних партій, яких було аж чотири, тільки була симпатиком чи прихильницею гурта соціялістів-демократів, які стояли на сепаратистичних, цебто незалежницьких позиціях, а коли й у федерації з російськими, то тільки як рівні з рівними, бо російські соц. демократи федералізм розуміли як підлеглість. Вона недвозначно підкреслює в листах, що ті соціялістичні гурти, з якими вона співпрацює, не бажають собі такого стану, що ,,словянські ріки зіллються в російському морі”, хоч би й революційному, і не признають іншої дороги як федерація на рівних правах або сепарація, бо вони не бажають вислухувати ,,поученія” і ,,наставленія” від представників ,,русской” соц. демократичної партії і жертвувати своїми інтересами через те, що так треба для ,,русских рабочих на юге России”, тільки хочуть зостатися зовсім незалежними. Але і в цьому гурті Леся мала свої окремі думки і була незалежна, а з організаціями входила в які-будь стосунки радше в характері „союзника”, ніж члена, бо не могла стерпіти „залізної дисципліни”, як вона каже, і „дискримінаційної влади” главарів партійних, тому й ніколи не говорила від імені гурта, як „ми”, тільки від себе, як „я”, бо не хотіла утотожнювати себе з гуртом, ані гурта з собою.

Оригінали цих листів зберігаються в Інституті Гувера в Каліфорнії, про що поінформував Ісидору Косач Борисову літературознавець Олександер Дун, що живе в Таджикії (СССР), а з Інституту Гувера ми одержали копії листів за посередництвом Пенсильвенського унів-ту (при помочі Н. Пазуняк). Листи друкуються тут, за згодою Лесиної сестри Ісидори, без будь-яких змін. Два листи французькою й англійською мовами даємо також у перекладі.

Редакція

Невдом листи Лес Укранки

SAN REMO (ITALIA)
CORSO CAVALLOTTI, VILLA NATALIA

29.XI. 1902

Високошановний Добродію,

Ваш львівський приятель переслав мені Вашого листа до нього, де Ви просите залагодити справу з українськими перекладами російських брошюр для народа. Від себе він просить мене перекласти Вашу працю ,,0 несправедливом царь”, та оповідання: ,,3а вьру, царя и отечество”. Хоч я тепер страшно зайнята, а сила моя робоча дуже обмежена через слабке здоровя, та все таки я не від того, щоб перекласти сі речі, тілько не можу зробити сього таким „форсованим маршем”, як би Ви хотіли, бо не можу для перекладів полишити своєї власної, оригінальної праці в тім же напрямі. Раніш нового року не обіцяю зробити перекладів. Отже, коли се за довго ждати, то нехай Ваш приятель пошукає иншого перекладача. — На случай, як що мені доведеться перекладати, то я дозволю собі подати на Вашу увагу деякі мої міркування і при тім прошу вибачити, що так просто виражаю авторові думку свою про його працю, хоч він мене і не просив про те. Та нехай мене виправдає те, що Ви ж сами бажаєте „вільного” перекладу, — отож я тілько ширше приймаю вираз „вільний”.

Як бачите, берусь я перекладати беллетристику, бо я таки з професії беллетристка (хоч і перекладала, напр., такі речі, як „Неволя віри” Драгоманова, але то більше через те, щоб вернути Україні твір мого дядька). І дивлюсь я на беллетристику, навіть утілітарну, все таки оком беллетриста. Трудна се річ — утілітарна беллетристика: вона б мусіла бути більш артистичною, ніж всяка инша, а про те здебільшого вона буває зовсім не артистичною і — на тім провалюється! Я не відношу сього абсолютно до Вашої праці, бо в ній все таки утилітарність не задавила артизму, а все таки і в ній є трохи публіцістичного „становлення точок над і”. Перекладаючи, я б воліла ті „точки” трохи заретушувати, не затушовуючи, звісно, самої ідеї. Потім фантастика Вашої казки занадто „православну” фантастику нагадує („старец” — Св. Миколай неістотно!) і моєму libre penser’ському перу важко її удати. Коли не помиляюсь, Ви взяли за основу до Вашого оповідання українську казку ,,про голого царя”, тілько, що там, в нар. казці, ніяких старців і ходоків-горобців (горобець не дуже добру славу має в українській фантастиці) нема, а просто обмін одежею рішає справу — може воно і не натурально, щоб сама одежа помогла узнати мужика за царя, та в казці такі речі слухачам не здаються за диво. Коли Ви дозволите, то я наближуся знов до народньої фантазії, обминувши православні образи (постараюсь, звісно, зробити се без білих ниток). З охотою обминула б я й уступ про відносини царя з царицею, бо, властиве, се до діла не належить, як хто з жінкою живе, а на Україні вже здавна досить вільні традіції що до сього питання. До того ж „семейныя добродьтели” не завжді зникають у царів, коли вірити тому, що говорять, напр., про Алекс. III. Ну, та цур їм!

Ще здається мені, що варто б трохи стисліше (сжатье) повести оповідання, а то воно довгеньке, як для казки.

Що до українізації великоруських виразів і барви, то прийдеться либонь попрацювати чимало, та се вже беру на себе. Спитаю тілько, чи згожуєтесь ,,Земскій Собор” перекласти „Велика Рада”, як звалися за гетьманщини ті ради, куди збірались не тілько старшина та козацтво, але й поспільство і навіть ,,чернь низова”. Остатній ,,проект української констітуції”, що подав Орликові Кость Гордієнко, надав такій раді значіння du conseil supreme безапеляційного, а поспільство та чернь завжді тілько Велику Раду і вважало справді закономірною. Коли хочете, можна оживити сю традіцію в Вашій казці. „Земскій Собор” буде менше зрозумілим на Україні, як слово, а яко традіція він для неї не існує.

Зрештою, раніш ніж друкувати, я послала б свій переклад Вам і Ваша воля була б пускати його в світ, чи ні. Тілько ж, коли Ви не згодитесь на ці загальні зміни, що я тепер проектую, то либонь я не могтиму послужити Вам перекладчиком та ще й „вільним”.

Що до оповідання „За вьру і т. п., то я згоджуюсь, що його треба змінити так, як Ви радите. Та ще крім того, щоб зробити героя українцем, я б радила зробити Лушкина штундарем, не таким єлейним, хоч усе таки „непротивленцем”, що не вмів ухилитись од військової служби.

В надії на ласкаву відповідь зостаюсь...

Л. Українка


SAN REMO, VILLA NATALIA
CORSO CAVALLOTTI

4.XII. 1902

Високоповажаний Добродію і Земляче!

Хоч моя відповідь властиве упередила Ваше запитання, та все ж я хочу обізватись на Ваш власний лист, коли обізвалась на посередничий. Тим більше, що я боюся, чи не вразила Вас немов навмисне діловитість і сухість тону в моєму першому листі. Було то через те, що я вважала себе зовсім Вам невідомою людиною, абстракцією в Вашій думці, сподіваним перекладачем Вашого твору тай годі. До того ж і писати перший лист до незнайомої особисто людини мені завжді трудно. Тепер же, коли Ви кажете, що знаєте мене, я буду говорити вже як знайома.

Даремне думаєте, шановний Земляче, що я Вас не знаю. В Софії я не раз чувала Ваше ймення в мого дядька в хаті (я була при ньому останній рік його життя), пригадую собі, що я сама одсилала Вам його рукопись до друку. Тай крім того, се вже Ви зле про мене думаєте, коли вважаєте, ніби я можу не знати людей славних — поза цензурою! Я знаю Вас давно і давно жалую, що Ваші думки бренять не тією мовою, що мої, отже тепер я рада, що можу їх хоч почасти „вернути” нашому народу. Не думайте, що се докір, — я не маю до того ні права, ні заміру, — ні, се просто радощі.

Я згожуюся з Вами, що Ваша казка се видатний Ваш твір (та вона видатна і взагалі між всею літературою росс. на подібні теми). Скажу просто, коли б вона мені була не до сподоби, я б не взялась її перекладати і навіть — не критикувала б її так, як се зробила в моєму першому листі до Вас. Ви ж не берете мені за зле моєї критики? Тут я ще мушу трохи назад завернутись: коли Ви не згожуєтесь з моїм поглядом на фантастіку в Вашім творі, то я Вам її перекладу так, як є, але я поясню ще свій погляд. Я не проти фантастіки взагалі, і навіть така фант[астіка], як у Вас, має своє право, але — здається мені — в якійсь иншій комбінації. На цілій Вашій казці знати подих детермінізму, власне та ідея, що причини і їх наслідки панують над волею окремої людини і що людина, навіть з найліпшими замірами, нічого проти сили обставин не може — і тут раптом діло кінчається (як і починається) якимсь Deus ex machina. Се вже не той стіль. Тут може инший простодушний читач подумає: коли вже той „старець” міг обернути селян в горобців, а діда в царя, то що ж йому було обернути царедворців у ворон, а селян в царедворців, то може б тоді і все гаразд було...

Мені прийшла одна ідея з поводу такого факту: мій один товариш так подібний до теперішного царя, що ми його дражнимо „Ваше величество”, доводячи його тим більше до злості, що він сам добре тямить ту прикру подібність. Чому б не могло так бути і з Вашим Дементьичем? — Будьте ласкаві, напишіть, що Ви думаєте про се і взагалі про мої проекти змін у Вашім творі. Посилаю оце для проби переклад початку з своїми змінами.

Я дуже радію з Вашого бажання ,,залити Україну” відповідною літературою в українській мові і бажала б я бути дотепною помічницею Вам у тому. Отже, аби сили і снаги стало — ,,ми ще поборемось” поруч! Хотіла б я не зрадити Вашої надії на мій переклад, у всякім разі я до нього ,,серця прикладатиму”, а там вже як буде, так буде. — Бувайте здорові, мій шановний земляче.

Л. Українка


SAN REMO, VILLA NATALIA
CORSO CAVALLOTTI

8.I.1903

З Новим Роком! З новими надіями! Здається так „найреальніше” було б людям поздоровляти одно одного, бо щастя і т. п. ,,лежить у богів на колінах”, а надії хіба найбільше від нас залежать і їх найменше одбірають нам і старі і нові роки...

Я таки справді думала, Шановний Добродію і Земляче, що Ви нагнівались на мене тай мовчите (тілько я, звісно, не в тих виразах думала, які Ви мені підкладаєте!), і хоч я, властиве, за собою вини не почувала, бо я ж тілько те написала Вам, що, здавалось мені, мусіла, та все ж не могла одважитись написати Вам знов, не знаючи, як Ви до мене настроєні. Тим часом я написала до нашого спільного приятеля в Букарешт і просила вже його передати мої оправдання Вам. Певне він се й зробив, то я вже не буду вдруге переказувати того самого.

Подумала я гаразд над Вашим листом, тай так собі зважила: буду я просто перекладати та не буду перекроювати, бо, хто знає, може перекроювання чужу роботу зопсує, а моїй таки не дасть щирої волі, і вийде ні те, ні се, ні Ваше, ні моє. Я, власне, хотіла перероблювати вкупі з Вами, тоді б, може, робота автора й перекладача злилась би у щось гармонічне, між иншим і з сею метою я послала Вам свою пробу, але ж, бачу, наші прінціпи літературні не зовсім сходяться, то й не можемо ми ,,з одного сукна вкупі краяти”. Тим часом, взяти зовсім на себе Вашу казку і навіть одібрати їй Ваше імення я не можу, бо се ж тілько в початку та в кінці мали бути такі великі зміни проти Вашого тексту, а решта мала зостатись незачепленою, окрім, звісно, стілістичних змін, українізації ради, і я зовсім не чую за собою права вважати таку мою роботу самостійною. Ні, вже краще corrigeons une oeuvre par une autre! Ваша буде казка, а мій переклад (я пришлю його таки Вам в рукопису), а потім Ви пишіть щось нове і я напишу щось нове, кожне з нас так, як йому душа і серце скажуть, розум же у нас обох, я думаю, і тоді буде в згоді, як і тепер. Обйективно я не знаю, хто з нас має доладніші літературні погляди і через те не знаю, чи була б для діла більша користь від того, що автором сеї казки (тепер Вашої) стала б я, замість Вас. Я, властиве, не маю талану не тілько до переробок, але й до писання на дані від когось иншого теми; принаймі досі найгірші мої поеми і т. п. власне були ті, де я була не самостійна в самій темі, а близько держалась якоїсь готової фабули, — се не я сама, а й сторонні люде признають. Тут же, при Вашій казці, я напевне не вміла б настілько визволитись від Вас, щоб стати зовсім собою, так постараюсь бути — Вашим українським голосом і так либонь найкраще буде.

Тепер, хоч се вже практичного інтересу не має, дозвольте і мені деякі, не то що оправдання, а скоріш пояснення дати до моєї літературної profession de foi. Я зовсім не против казок, не против фантастіки, не против леґенди (се ж і в моїй власній поезії виявилось). Я тілько стараюсь ніколи не мішати двох різко противлежних стілів: легендарного і науково-практичного. А крім того я думаю ще так: в те, що птиця, напр., може говорити людською мовою щей обіцяти ,,у великій пригоді стати”, тепер уже ніхто не вірить, а приймає просто за поетичну форму (чи, як народ каже, ,,казку”), тим часом св. Микола (чи там який инший) ще далеко не одійшов у легенду. Певна річ, що не можна одразу на сто коней сідати і трудно (хоч логічно можливо) боротись в одній казці і проти філодеспотії і проти попівської науки, та можна ж просто не зачіпати теологічних образів, ні позітивно, ні негативно, коли вже нема часу з ними боротись. Зрештою, се може в мене й спадкове, ще по дядькові, противенство до попівської мітології і може я на цім пункті здатна впадати в крайність. — Звісно, кожний знає, що ,,сказка — складка”, а проте через казки (притчі, легенди, Legende doree і т. п.) багато насажувалось і насадилось такого, що й досі виполоти не можна... Границя між казкою (conte) і притчею (apologue) тонка і перейти її дуже лехко, а тим часом про казку так і знають, що вона вигадка, а до притчі відносяться, як до „прикладу” морального і вірять коли не фабулі, то образам її, напр., в „змія” з казки не вірять, а в Бога, Адама і т. п. з притчі вірять.

Ну, але це вже теоретичне і може так зараз для Вас нецікаве. Пробачте за довгу балачку.

Переклад я постараюсь викінчити хутко, хоч таки шкода, що Ви запізнилися з листом, бо саме остатніх два тижні я мала менше роботи, а тепер її намножилось, сили ж не побільшало, може навіть трохи поменшало через де-які „варьянти” мого здоровья, що взагалі досить химерне у мене зроду. Мені лікарі дають зовсім малий „робочий день”, сливе такий, як колись в ідеальному соціялістичному раю має бути! А тим часом робити треба і асі рапет і ad panem I ad animam, ну, і просто ad maiorem dei gloriam (чи виражаючись нетеологічно, „для слави козацької”). От, напр., вчора ніяк не могла втриматись, щоб не почати нової поеми, а вона, правду кажучи, зовсім не на часі, бо иншої роботи аж через вуха ллється, та що ж! „натуру тяжко одмінити”... Ну, нічого, якось справлюсь!

Дуже Вам дякую за авторський дарунок з написом, хоч такі слова я не дуже й заслужила. — Ви не гніваєтесь, що я Вам таки все по-українськи відповідаю. Я якось не можу до Вас инакше обізватись, одразу не звикши.

Бувайте здорові! Щиро вітаю Вас

Леся Українка


SAN REMO [Листівка, вид на Сан Ремо].

29.1.1903

Пробачте Шановний Добродію і Земляче, що не посилаю Вам досі перекладу, пришлю хутко половину. Мала нагальну роботу, а до того щей нездужала: „жызнь трогаеть”, мовляв Обломов, та так „трогаеть”, що аж болить. Та що там! Біс біду перебуде, одна мине, друга буде. — Днів за три пришлю переклад. Бувайте здорові.

Л. У.


Шановний Добродію і Земляче!

2.11.1903

Простіть, що я не написала Вам, чому затрималась з перекладом, та прикро було й писати. Справді, я була занедужала (вже й тоді, як Вам писала, почувалася зле, та думала — минеться), аж до крівавого кашлю дійшла, чого вже давно зо мною не бувало. Через те мусіла на який час покинути всяку роботу, та й тепер помалу беруся до неї, хоч маю її богато. Переклад все ж сподіваюсь Вам вислати хутко, бо може хутко матиму людину, якій зможу його діктувати (поза писання мені не дуже рекомендується). Пробачте за „волокиту” — з того винна force majeure а не я. Буду живіша, буду й дотепніша. — Бувайте здорові і пробачте мені.

Л. У.


Будьте ласкаві прислати Ваші англ. твори, — я по англ. тямлю.

17.III. 1903

Високошановний Добродію і Земляче!

Простіть, що не зараз Вам відповіла. Саме тілько хотіла я писати листи в Вашій справі до моїх приятелів галичан, коли читаю в газетах раптом, що їх схопила австрійська поліція, в порозумінню з російською, посадила під суд за ворожу для „дружньої держави” діяльність, поробила у їх хатах трус і тепер держить їх під слідством, а листи на їх імення забірає, не даючи їм до рук. З пріватних листів довідуюсь, що і мій один близький приятель з України (власне я хотіла листами познайомити його з Вами) трохи зачеплений тою справою і до його треба тепер дуже обережно писати, бо в Австрії, кажуть, тепер над приїзжими українцями сливе такий самий „негласний надзор”, як і в Росії, завдяки новій австро-російській дружбі і результатам нарад Голуховского з Ламбедорфом. Як бачите, наш ценз в очах „великих держав” росте. Се вже другий факт межинародної ввічливости на наш кошт. В Чернівцях торік австрійські власті, в порозумінні з російським консулатом, закрили на довго українську соціялістичну газету „Гасло” (орган не австрійських, а російських українців), а її відповідального редактора Лева Когута посадили на скілька неділь в турму. Теперішні арештовані звуться: Гриць Гарматій (український соц.-демократ, галичанин, австр. горожанин) і Микола Ганкевич (лідер соц.-дем. укр. партії в Галичині, редактор партійного орґану „Воля”, що виходить у Львові). Рівночасно з ними арештовано двох пограничних гал. селян під обвинуваченням в контрабанді росийських і українських рев. видань в Росію, та ще якогось студента-українця (фамілія невідкрита) з чужим паспортом арештували під тим самим підозрінням і хотіли видати в Росію, тілько польський соц.-дем. посол в парламенті Дашинський не допустив до того і тепер студента держать вкупі з арештованими галичанами і провадять слідство, щоб судити в Австрії. Конфісковано у Львові на вокзалі транспорт російськ. рев. літератури, надісланий з Швайцарії на ймення галичанина укр. соц.-дем. Меленя. Що з самим Меленем не знаю, недавно він був арештований і випущений (по галицькій стрейковій, а не межинародній справі), а тепер може й знов сидить, але я не знаю. Сподіваюсь, що сі факти будуть оголошені в росс. рев. пресі і що Ви, Добродію, доложите до того рук у сфері Вашого впливу. Було б варто про такі ”межинародні гречности” і Европейеьку публіку, напр., англійську сповіщати, бо се ж крайний скандал, таке лигання межи собою двох жандармів! В німецькій пресі се буде відомо, а до англійської і французської ми доступу не маєм. Як що змога Ваша, поможіть нам. — У Гарматія і Ганкевича нічого компромітуючого не знайдено при обиску, однак слідство й арешт не спинено. Ще маленький деталь: Гарматія покликано в суд, яко свідка, а там уже, як він прийшов, сказано йому, що се "помилка”, що він обжалуваний, а не свідок, і тут же арештовано. Обиски відбувались по хатах обжалуваних вже тоді, як обжалувані сиділи під арештом. tout comme chez nous! — Сфера "дружби” російської все шириться, з Божою помічю!

Як бачите, часи для ділової переписки трудні. Однак я знайшла людину, що саме тепер просить знайомости з росс. закордонними видавництвами. Се певний Єфремов, український критик (більше рецензент), чоловік діяльний і працьовитий, (головно його заходом видана антологія "Вік”, див. рецензію в Atheneum лонд.), теоретик з нього не дуже то, відношення до соціялізму для мене неясне, але в житті різних українських гуртів (окрім соц.-дем.) добре поінформований і може дати багато фактичних відомостів Вам, тай організувати дописі з України до ”Рев. Рос.” і до Ваших видань, а може й за переклади візьметься. Я вже йому написала про Ваше бажання і дала обидві Ваші адреси. Можливо, що він Вам хутко напише (він тепер у Львові), і може на адр. Club, в виду ”дружби”, перед якою і в Австрії переписка не зовсім забезпечена. Тоді обговорите з ним самим умови його роботи. Як трохи втихомириться ”дружба”, напишу своєму приятелеві (укр. соціялістові) про Вашу справу. Зрештою, через півтора місяці я сама поїду до Австрії, буду в скількох місцях і можу тоді особисто поговорити з приятелями, товаришами і знайомими про Вашу і наші справи. Коли можете пождати сі 1 ½ міс., то я вже не писатиму до їх, щоб часом якої халепи їм не вийшло, бо переписка з Італії до Австрії (надто до Галичини і Буковини) зовсім не те, що з Італії до Англії, а земляки мої здебільшого не ту школу пройшли, що я, і не вміють ні писати, ні читати листів конспіративних. Між иншим, я через те й не кваплюся зараз Вас знайомити з усіма моїми приятелями, бо хоч вони прекрасні люди, але можуть провалити справу несподівано для самих себе. З Єфремовим однак можна переписуватись, бо він, скілько знаю, досить вишколений тай не молодик, (зо 30 літ). За моїх товаришів можу говорити я сама, бо маю повномочність для справ ”межинародних”, при тому ж і певні редакторські обовязки, так що праця їх однаково йтиме через мої руки (в справах мови і стіля вони признають мою компетентність). Тому уважайте, що представником гурту соц.-дем. можу бути я (хоча я маю де-які думки а parte і, виражаючи їх, пишу завжді не ми, а я, бо по натурі я властиве, WILDE1 і з орґанізаціями входжу завжди в оріґінальні відносини, ”союзника” скоріш, ніж члена, бо ”залізної дісціпліни” і ”діскрецийної влади” главарів не зношу, і всі вже давно з тим помирились, беручb мене такою, як я єсть). Єфремов же може відповідати за свій гурт, бо має там велике довірья, а напрям свій і свого гурту нехай кваліфікує сам, бо я можу в формулі помилитись (мені той гурт здається націонал-демократичним). Як буду на Україні, то поговорю ще з одним гуртом соціялістичним, Р.У.П. або С.У.П., що найбільше наближається до програми соц.рев., тілько з сепаратично-українською барвою, але звідси списатись не можу, бо не маю ні близьких знайомих, ні адрес в тому напрямі. З старими українофілами знайомити Вас не берусь, бо вони закордонної діяльности рев. тепер не признають, а обмежуються чисто цензурною (з спорадичними виступами, ”культурницького” характеру, в Галичині), — я думаю, що Вам з такої знайомости користи не було б.

У всякім разі, я готова реферувати Ваші бажання і справи перед земляками всіх напрямів, бо вважаю, що при недостачі вільної преси і вільної почти треба помагати не тілько приятелям і товаришам, але навіть і неприятелям виражати свої думки і знайомитись, хто з ким хоче. Від ”мрака неизвьстности” нікому ліпше не стане і було б дуже добре, якби і націонал-демократи і українофіли (старого тіпу) вимовили свої думки вільно і вступили б до спілки, з ким хотять і хто їх прийме.

Мої товариші, я знаю, готові перекладати видання Вашого напряму, але я не знаю, чи вони схотять їх видавати під фірмою с.р., надто, чи схотять видавати під сею фірмою свої оріґінальні праці. Коли я згожуюсь перекласти Вам і дати для видання фірмі с.р. Ваш твір (і другий), то се я роблю, а не ми. Я думаю, що вони (мої товариші) скоріш схотять писати так: переклад з видання партії с.р., а фірму для видання перекладу таки поставлять свою, як що, звісно, матимуть власні кошти для видання. Бо в нас власне боряться два напрями: один уважає, що українцям слід якнайчастіше виступати незалежно від російських партій і фірм, щоб заявляти про своє існування і не попасти знов у невиразну массу ”русского народа”, ”русской революції” і тим не викликати знов погорди у тих же ”русских революціонерів”, що вже нераз казали: ”Да гдьже эти малороссы? ведь их ньт?” Так і тепер широка публіка може подумати, що нас нема, а що то либонь чи не великоросы (чи там общерусы) ”благодьтельствуют” український народ, навчившись, з ласки своєї, по нашому, — і тим способом ми можемо стати в фальшиве і навіть комічне становисько перед своїм народом. Другий напрям уважає, що українці досі свідомо і несвідомо стілько сили моральної і матеріяльної віддали "русской" революції, що тепер уже пора "вертати довг", і коли "русскія" чи "россійскія" партії видаватимуть на свій кошт українські праці, то се тілько справедливо і давно пора, бо досі ще такого небувало."Искра" значно розчарувала людей сього другого напряму, заявивши, що в російської соц.-дем. партії нема грошей на Україну, бо, мовляв, є справи поважніші. Я гадаю, що Ваша партія могла б погодити сі два напрями і приєднати до себе, якби стала у виразно федеративні відносини з українскими гуртами і якби на спільних виданнях виразно зазначувалась участь літературна фірми, партії чи писателя (на моїх перекладах я буду тим часом, поки я працюю не яко член гурта, писати: "Переклад незалежного українця"), а Ви пишіть: "Изданіе Т.С.Р." Бо все таки ми не бажаємо собі такого стану, що "славянскіе ручьи сольются в русском морь", хоч би й революцийному: або федерація, або сепарація, иншої дороги ми не признаєм. Становисько, подібне до того, яке займає "Бунд" в соц.-дем. партії нас не чарує, ми не бажаємо вислухувати "поученія" і "наставленія" від представників "русской" соц.-дем. і жертвувати своїми інтересами через те, що так треба для "русских рабочих на югь Россіи" (українські ж робочі на карті русских соц.-дем. не мають, очевидно, терріторії!). Хто для нас не має зайвих грошей, для того либонь і наша робота зайва, а може він хоче від них тілько рук, щоб жар загрібати, так нехай потрудиться сам! От через те гурт укр. соц.-дем. зостається зовсім незалежним від "русской" с.-д. (так само як і від польської в Росії) і не буде накидатись нікому, тай помочі не проситиме ні в кого, окрім тих, що схотять помогти, як рівний рівному, не вважаючи свою поміч за якусь подачку, що можна тільки з "лишніх" грошей уділити. Хоч як нас мало, хоч які наші матеріяльні фонди невеликі, але ми не старці і "з довгою рукою" не ходимо. "Искра" образила всіх укр. рев. своєю відповідю одному гуртові і ми більше не можем ріскувати отримати таку відповідь прилюдно від якої иншої російської партії, бо то принижує честь, і без того принижену, нашого „недержавного" народа. Через те ми ждемо виразного зазначення, і прилюдного, як представляє собі с.р. партія свої відносини до тепер існуючих укр. рев. гуртів. Ми знаєм, що в будучому вона згожується на всякі федерації, а може й сепарації, але тепер, чи признає вона за укр. гуртами таку саму міру незалежности і "права на "самоопредьление", як напр., за польськими? Наскілько серіозно вона відноситься до укр. рев. гуртів? Досі відношення і прінціпіальне і, так сказати, псіхологічне до польських і до українських рев-рів у всіх російських партій було далеко не однакове: поляків безперечно признавали, нас же, в найліпшому разі, толерували, або ”не зачіпали”. Я не винувачу в злій волі нікого з окремих діячів, так само і Вас, шановний земляче, але мені завжді було дивно, чому італіянець Колумб давно Америку відкрив, а російські революціонери ніколи не могли навіть завважити України і Галичини, коли її відкривав, напр., Драгоманов? Чому ж той Драгоманов знайшов і провансальців і бретонців і всякі инші недержавні народи з їх рухами і партіями, з ідеалами і навіть неясними аспіраціями? Вже ж таки Прованс далі від українця, ніж Галичина від росіянина! Ну, та що вже, будемо сами себе відкривати Колумбам, аби тілько ласка їх звернути на те увагу на сей раз; до нас не посилають interviewers, то треба самим про себе розказувати. Тому, Шановний Земляче, зробите нам велику прислугу, коли поможете нам стати у виразні відносини до Вашої партії, вияснити її прінціпіяльний погляд на тепер існуючі українські напрями. А ми готові росказати про себе хоч і общерускою мовою в російському орґані, якби тілько ми знали, що нам ”Бога і порога” не покажуть ”за недостатком времени і мьста”. Псіхолоґія ”недержавного” чоловіка вражлива: йому стілько вже окриків, посміхів, іронії і всякої начальственності приходилось бачити по всяких ”русских” і ”общерусских” і ”россійських” партіях і кружках, що він уже навчився обережности і не хоче осліп кидатись непрошений на шию, щоб часом хто й не висміяв. Може се хвора псіхолоґія, але ж всякий ”унижений і оскорблений” до певної міри хворий... Надто молода ґенерація свідомих українців хорує на point d’honneur і таких ”пімф”, як ота від ”Искри”, ні забути, ні пробачити не може. — Можливо, що я теж ”не замітила” чогонебудь у відношенні росс.с.р. до укр. рев., то будьте ласкаві вказати мені, по яких джерелах я можу студіювати се питання з тим, щоб реферувати його моїм товаришам? Я маю всі видання с.р. і ”Рев. Рос.” від октобря 1902 р., раніш отримувала їх не дуже сістематично (як звичайно в Росії!” і може що небудь важне скрилось від мене.

Що до книжок для Вас по ”українознанню”, то я дещо Вам тепер посилаю, що трапилось під рукою, з тим і каталог львівської книгарні Товариства імени Шевченка, за книжками означеними там, а теж і не означеними (просто ”всі українські видання Р.У.П., С.У.П. і У.С.Д.”) можете звернутись до експедиторки тої книгарні (адреса: Mme Pankewycz, exped. de la librairie “Towarystwo imeni Schewtschenka”, Lemberg, rue Czarnecki, 26), то та пані Вам вишле, що зможе дістати, і рахунок дасть (їй пишіть по українськи), як всякому, хто купує книжки в тому складі. ”Гром. Голос” тепер не виходить, його по часті заміняє ”Хлопська правда”, але чи її висилатимуть за ту плату, що Ви ”Гром. Голос” послали, не знаю. Я думаю, що Вам її Трильовський (редактор ”Хл. пр.”) буде на обмін за яке Ваше видання посилати. Вам слід мати черновецьке ”Гасло”, але що я забула його адресу, то напишу знайомим в Чернівцях, щоб Вам його пренумерували. Варто теж мати "Добру новину” (с.-д.) і ”Волю”(с.-д.) львівські, як теж "Молоду Україну"(пишіть до Адміністрації "Молодої України": Павло Чайківський, Ринок ч. 10, Львів, то Вам всі три часописі вишле). А може і ті книжки, яких п. Панькевичева не дістане. Я постараюсь, що всі брошюри всіх рев. укр. напрямів будуть Вам посилатись, тілько заждіть час-годину.

Я тут пробуду ще місяців 1 ½,а з місяць по Австрії проблукаю, на Вкраїні буду не раніш іюня, то ще маєм час все вмовитись. Чи не знаєте де М.? Я втратила його з очей; жалую про те.

Бувайте здорові, дай Боже, щоб все було гоже.

Л.У.

P.S.

Чи Ви не маєте яких шляхів до англійської преси і журналістики різних напрямів, щоб можна було туди всадити дописі по українській літературі, політиці, фольклору і т.п.?

А чом не шлете мені Ваших англійських творів, як обіцяли? Я чекаю. Кланяються Вам мої родичі, ті, що з Вами по Паріжу ходили, вони всі троє тут.

Л.У.


SAN REMO, VILLA NATALIA
CORSO CAVALLOTTI

23.ІV. 1903

Високоповажаний Добродію і Земляче!

Пробачте, що не писала Вам, але я вже не одважувалась писати, поки не виготовлю хоч аркуш перекладу. Тим часом то слабість, то всякі клопотливі справи перебивали мені в роботі. Тепер посилаю Вам більшу частину перекладу так що стане на друкований аркуш з верхом, — як що до сподоби, то й починайте друкувати, а я Вам хукто й далі надішлю, бо вже я наладила якось і справи і здоровя так, що либонь хоч на три дні можу за себе ручити, а більш і не треба, щоб скінчити роботу. Маю помічника, що тепер ладить переклад "За вьру, царя и отечество", як скінчить, то я зредаґую і впишу свої додатки, чи зміни, тай пришлю Вам відай з Австриї, бо я там довгенько буду, тижнів зо три. Не бійтесь, я не втічу "за прірву” так, щоб не подати Вам звістки, куди і як до мене писати. Та я ще з місяць буду на сім боці, вирушивши з Італії. Хотіли мене лікарі ще де Швейцарії послати, а потім сами ж і відрадили, то певне я там не буду. Аж тепер мені призналися, що мій ледве-загоєний ”катар” був таки простісінько початком сухот, і наказали, щоб я добре стереглась ”рецідіву”, бо се ж мене вже втретє туберкульоз з різних кінців нападає,.. То Ви вже мені простіть неуправки та недоліки літературні, бо приходиться мені воюватись і за право праці, і за власне життя, а воно часом одно одному перебиває. Обмежено мені право праці так, як дитині, всього 4-5 годин в день, (навіть не 6, як досі було!), — скажіть сами, чи тож багато літераторові, та ще такому, що ні переписчиків, ні секретарів не має? Часом же і тих 4 години марне йдуть, коли яка нервова халепа вчепиться. Тому не дивуйтесь, що я так ”ліниво” працюю; се моя лиха доля так лінується... Правду кажучи, я вже здавна така, та може й до віку така буду, але все ж хочеться хоч гіршою не стати, то й мушу слухати лікарської ферули, бо знаю, що все одно хутко не вмру (маю натуру ”хронічну”), так нащо ж маю рипіти? Треба вже якось тую силу до купи збірати, яка там ще є. Тому, Добродію, буде більше літератури, як я верну межи свої люде, бо там я вже буду тілько редактором, а люде писатимуть, то скоріш буде.

Тепер можу подати Вам адресу одного мого приятеля і земляка, що вчиться в Празі (M. Kriviniuk, Taborska, 3, chez M. Joseph Novacek, Prague, Autriche). Вдайтесь до нього, з чим хочете, так як до мене, бо ми з одного гурту, він же і в Галичині знає людей стілько, що й я, коли не більш, бо рік прожив у Львові. Пишіть йому чи по московськи чи по українськи, як забажаєте, бо він і так і так може. Я йому про Вас напишу.

Не знаю, чому Вам той українець не написав, що у мене про Вас допитувався, — либонь "страха ради іудейська". Мені він писав, що готов з товаришами дописувати Вам (чи то переклади, чи тілько орігінальні дописі досилати, того я гаразд не розібрала), тілько перше хоче вкупі зо мною порадитись в своєму товаристві про план і техніку роботи. Хоч я до їх гурта не належу, але сказала; гаразд. Очевидно, люде хотять мене за передаточний пункт мати, та нехай, — як що зможу, те зроблю, коли погодимось в плані роботи, але як вийде, що ми в одній супрязі не потягнемо, так скажу їм: панове, я Вам дала адресу і проложила шлях, трактуйте сами, а я вступлюся. — Тепер сей добродій уже на Україні і я не маю способу писати до нього на сі теми, Прийдеться пождати тижнів з 5, поки побачимось на очі. Тоді ж і своє товариство побачу (на жаль, пощипане значно жандарськими лапами за сей рік!).

Чи Вам галичане прислали книжки? Бо як ні, то я оце, як буду у Львові, напну їх за Вас і пошлю Вам сама, що треба. Тут не маю багато, а дещо, маючи, потребую для себе, тому простіть, що мало і не конче цікаве послала Вам.

Спасибі Вам велике за англійську літературу, я Вам з Галичини українською за неї відплачуся. Замітки Ваші про арешти в Галичині дуже мене втішили. Поражу галичанам, щоб подавали Вам до відома, як що такого “межинародного” трапиться, — гаразд?

А я таки жду відповіді на мій довгий лист до Вас. Коли там яке слово не до ладу, то простіть і забудьте, але про саму справу таки напишіть. Хоч з заміток про укр. книжки я бачу у Рев. Росс. певну прихильність до нас, але таки мені важно знати, як відноситься Ваше товариство до справи спільного видання книжок і т .д. (взагалі все те, що я питала від себе і від товаришів). Мені се неодмінно треба знати, поки реферуватиму справу товариствам. Напишіть, коли ласка.

Вам буде трудно знайти хутко такого “межипартийного” референта як я, бо инші хоч ліпші робітники від мене, та за те кожний з них свого куріня держиться, а чужих не знає, або знати не хоче, я ж собі ”вільний поет", то мені й за гріх не вважають, коли я з чужими курінями в розмови захожу.

І може Ви й зовсім не одержали мого довгого листа (на 4 чи 5 аркушах паперу?) То напишіть, я Вам постараюсь йою вдруге зреферувати.

Як поїду, то не счезну (хіба що справді в глибоку яму попаду всяково буває!) і, думаю, писати мені буде можна до Вас, а Вам до мене. А власне так: пишіть мені на мою ж таки адресу (я Вам дам її пізніше, тепер ще сама гаразд не знаю, де буду), тілько не по россійськи і не по нашому, а найкраще по англійськи коли ж думаєте, що Ваш почерк чортам відомий, то може когось знайдете невідомого, щоб переписував — тай підписуй те першим ліпшим англійським призвиськом, хоч і того пана, котрою адресу мені дали якось для листів з України, А для рукописів дайте иншу адресу. А про літературу пишіть так, немов би я була корреспондентом якого Atheneum або там якого magazine, якого хочете, (тілько не ”червоного”) воно буде зовсім правдоподібно, бо мені часом траплялось в європейську пресу проникати. Моїх товаришів (напр. пражського) зовіть your brother, а часом, your friend, а знайомих (з инших гуртів, напр., того, що мав Вам зі Львова написати) — your sister, або your collegue. Се теж правдоподібно, бо мій брат (Ваш знайомий) і дві сестри бували в Европі, то можуть і з англичанами якісь справи мати. Заголовки брошюр, чи теми дописів перекладайте по англійськи тілько так, щоб подобало до беллетристки, етнографії, або літерат. критики (мої спеціяльности), напр., "Сказаніе о неспр. царь" — A Legend of King Arthur in the Little Russian Folklore. Як буде хоч одно слово з дійсного заголовка (в якій хочете комбінації), то я вже певне зрозумію. Я Вам відповідатиму по французски, тримаючись тої самої термінології, (а як що коротке, то може й по англійськи вдам) і починатиму завжді “cher confrere, то нехай адресат (той Ваш знайомий) знає, що то буде Вам (коли напр., одкритка), може Ви скажете який знак на конверті класти? Ваше товариство в Европі зватиму your lady, чи votre spouse краще, а тих членів Вашої партії, з якими може матиму зносини на Україні, зватиму my secretary — mon secretaire. Думаю, що гак буде найкраще і найпростіше, бо я не люблю плутати чужих людей і чужих адрес до моєї корреспонденції, а з роду все на власну руку і ріск проважу. Тай знаєте, хто має "чисте" імення, той боїться дати адресу, а хто не боїться, той здебільшого вже "скомпромітований". Та ще буде так я не писатиму Вам у друге листа (перший раз напишу я), поки не отримаю од Вас відповіді, а тоді відповідатиму конечне хоч коротко.

Пишіть мені ще в С. Ремо, лист мене знайде, як не тут, то в Австрії (в Росію не попаде). Бувайте здорові! Чи до сподоби переклад?

Л.У.


SAN REMO, VILLA NATALIA

9.V.1903

Шановний Добродію і Земляче!

Посилаю Вам решту перекладу. Скінчила я його таки тоді ж, як думала, та переглянути не було часу досі за всякою всячиною, а потім я зважила перше діждатись листа од Вас, та тоді й посилати. Так і роблю. Дуже рада, що догодила перекладом. Ще може попрацюємо вкупі. Ваші "пункти" передаю товаришам, а сама теж подумаю і напишу свої уваги, тілько не зараз, бо і часу бракує, і нездужаю (безсоння заїдає!), і настрій якийсь розтріпаний: отримала звістку, що сестру арештували в Петербурзі. Хоч, здається, справа її пуста (сходка) і хутко мають би то, на її думку, випустити, а все прикро an und für sich думати, що рідна людина в чортівських лабетах сидить.... та вже такі часи!

Думаю між 15 і 20 сього місяця бути в Празі, варто б Вам під той час написати до мого товариша, то буде і до мене. По 20-м буду у Львові і залагожу Вам справи з газетами і книжками. З газет ще випишу Вам видання ”Поступ”, не так то революційне, а більш просвітно-демократичне (для селян), але може Вам воно придасться. По історії України є де-що популярного, — котре путніше, то пришлю Вам, хоч правду кажучи, зовсім путнього мало, має вийти (певне сього літа) брошюрка Цегельського, власне Історія України з соц. револ. погляду, тай я маю зладити історію селян під царями російськими (головно, історію панщини, рекрутчини та податків і відношення до того всього, свідоме і несвідоме, царів з їх маніфестами), політична історія буде там займати другорядне місце (найбільше зачеплю Палія і Мазепу і Гордієнка, Петра і Катерину, та те панство, що продавало і купувало Україну ”даже до дне сего”). Хотіла б зладити сю книжку, поки я ще по сім боці, та се ще як мої груди і нерви звелять.... Будьте ласкаві ні про сей мій план, ні пізніше про моє авторство нікому не говорити.

Скілько мені відомо, доброго укр.-руського словаря нема. Я чула, що мав вийти сього року. Поганеньких є скілька. Можу Вам їх вислати з Києва на яку схочете адресу.

З польських попул. історичних робот де-що було порядне в виданні “Swiatlo” але і там український елемент історії лишився дуже в тіні. Запитаю Галичан соц.-дем., їм краще знати. Ваш проект про два нариси історії України і Польщі подам товаришам, сама тим часом не берусь, бо не маю способу зібрати потрібні матеріяли і не знаю, коли матиму. Я тепер ще непевна себе і надовго вперед не загадую.

Пишіть мені в Прагу, або Львів (Michael Pavlik, Lubelska Unia 5, Lemberg, для п. Лесі).

А тим часом бувайте здорові,

Л.У.


ЛИСТИ ІНШИМИ МОВАМИ

19. VI 1903

L’ADRESSE POUR LETE: RUSSIE, HADIATCH, GOUV. DE POLTAVA L.K.

(Pardonnez-moi le désordre de cette lettre que je n’avais pas le temps de remédier si pressée que je suis).

Monsieur,

Il y a deux jours que j’ai reçu Votre lettre envoyée pour moi à Czernowitz par Mr. Pawlik et c’était juste le temps parceque demain je pars pour l’Oukraine.

J’ai fais tous les pas possibles à Lemberg pour Vous assurer l’envoy des organes galiciens et j’éspère que les rédacteurs respectifs tiendront bien leurs promesses. Les rédactions de “Vola” (soc. dem.), de “Moloda Oukraina” (socialiste), de “Literatourno-Naoukovyj Vistnyk” (impartiel plus ou moins) ont consenti de Vous envoyer leurs journaux et autres publications en échange de Vos publications en langue Russe, la langue anglaise leurétant peu familière. Si la procédure expéditaire se fera desfois un peu “â La ruthenienne” soyez indulgeant et adressez Vos réclamations aux expéditions des journeaux respectifs tout droit en leur souvenant des promesses, faites en ma présence, c’est le seul moyen d’employer mon influence personnelle en cette matiere que je puisse trouver dans ce moment. L’organe du parti national-démocratique n’a pas consenti â l’echange (il ne le fait jamais), mais je Vous conseille de Vous y abonner2 parce qu’il répresente l’opinion du parti le plus fort pour le moment (tant peu idéel qu’il soit!) et Vous y trouverez bien d’informations utiles autant politiques que bibliographiques. Par occasion je possède dans ce moment le programe de ce parti et une collection de leading articles dont je suis heureuse de Vous servir (j’envoie tout cela en même temps que cette lettre), je l’ai arrangé de façon que Vous y trouverez “l’essence” des principes de ce parti. Quant aux organes socialistes il Vous sera facile de procéder (s’il le faut) à un pareil travail d’ “extraction” ces publications étant plus rares (elles ne sont pas quotidiennes) donc moins nombreuses et leur programe plus familière pour Vous.

La bibliotéque de la Société Scientifique du nom Szevczenko à Lemberg (rue Czarnecky 26) Vous prie de lui envoyer toutes vos publications à partir de ce mement en échange du ”Lit. Naouk. Vistnyk” et des publications scientifiques de la Société. Peut elle éspèrer?

Je n’ai pas pu voir le rédacteur du journal “Dobra novyna” (soc.-dém. avec une teinte polonophile), si Vous voulez, écrivez-lui à l’adresse de “Vola” (Lindestrasse, 8) comme ils sont les deux journaux-camarades. Aussi je n’ai pas conféré avec la rédaction du “Rouslan” (parti opportuniste, “unioniste” essentiellement, polonophile quoique souvent réfractaire de son propre programe) — je n’y sais de nulle influence et je doute de son unilité pour Vous, mais, en tout cas, voilà son adresse: Adm. de “Rouslan”, place Dombrovsky (Choraszczyzna). 1.

Dans une heure j’éspère ae voir le rédacteur de “Haslo” (socialiste-rév.) et de lui parler de Votre affaire, — je Vous informerai sur les résultats. J’écrirai pour vous procurer en échange la “Ruthenische Revue”3 viennoise (réd. en allemand).

Je n’avais pas le temps de Vous faire la collection des livres à Lamberg (je n’y avais passé que deux jours et encore dans les conditions bien peu favorables pour ma santé générale et surtout pour mes nerfs), mais j’enverrai une liste, faite ici, à Mme P. et je suis sûre de sa promptitude à Votre service.

En matière des travaux historiques je tâcherai de Vous envoyer les conférences de prof. Antonovitch sur l’histoire de la période cosaque et je Vous récommande (sur I’Hist. Oukr. dans son ensemble) le cours tenu par prof. Hrouchevsky à Paris à l’Université libre russe, le récueil de ces conférences (sous presse actuellement) rédigé dans la langue française. Vous pouvez Vous procurer par quelque de Vos amis parisiens. Ces deux travaux, loin d’être libres de quelques fautes et des pertis-pris de leurs auteurs, sont pourtant récommendables comme uniques “cours suivis” en forme pragmatique de notre histoire qui a été jusqu’à présent traitée surtout en forme monographique ou fragmentaire. Il y a un travail de M. Cehelsky (Histoire d’Oukr. à l’usage des paysans) qui paraîtra cet été et Vous sera envoyé sitôt ainsi que le mien.

Je suis peu versée moi-même dans la littérature historique polonaise mais un de mes confrères galiziens ma recommandé pour Vous une librarie éditrice (Ksiçgarnia Polska Poratyriskiego à Lemberg — rue et Ninutile parce que c’est une firme d’une grande notoriété) qui Vous fournira à la demande ses catalogues ainsi que les informations et conseils nécessaires. Pour le moment mon confrere Vous récommande le livre “Historia Polski Bobrzynskiego” comme l’unique cours précis, scientifique en même temps que populaire et peu volumineux. Quant aux autres publications adresser Vous à Mr. Daszynski, député soc. dém. et à Mr. Breiter, dép. soc. (polonais). (Je ne connai pas leur adresse, mais on peut écrire au Reichsrath de Vienne).

Les brochures et pamphlets oukrainiens portent, pour la plupart la signature imprimée du parti dont ils proviennent mais je prierai mes confrères de suppléer à ces signatures en cas de manque.

Mon ami de Prague m’écrit des choses bien favorables sur Votre compte, si tous mes amis seront de cette disposition j’éspère que la cause sera bientôt sur la bonne voie. Mais je ne puis dire rien de précis avant que je rétourne dans mon pays. — J’ai entendu d’un projet de la consolidation de tout les grouppes socialistes oukrainiens (fédéré ou non avec les russes, je ne sais pas) dans un seul parti, leur programes particuliers étant peu divergeants au fond. Il y aura un congrès de la jeunesse pour ce but and Autriche et j’éspère que les résultats de ses débats Vous seront bien connus, surtout en ce qui concerne le point fédératif du programe minimal (pratique) à suivre. Je tâcherais deVous informer sur les échos oukrainiens autochtones de ce congrès tenu sur le sol autrichien.

J’ai été fâcheusement étonné d’un passage dans un article sur les libéraux russes dans la grande revue (pas bimensuelle mais trimestriale) des soc. —rév. russes, notamment en ce qui y concerne Dragomanoff et son “drôle de nationalisme oukrainophile”, s’ils traitent de cette façon ironique et dédaigneuse Dragomanoff (qui n’était ni nationaliste, ni “phile” de quoi que ce soit) qu’est ce qu’ils diront après les avoir connu de plus près des socialistes oukrainiens actuels qui sont beaucoup plus “séparatistes”? En tout cas les passages pareils n’aident en rien à la cause de la libre fédération oukraino-russe... Ma-speriamo bene.

Votre dévouée L. Kosatsch


HADIATCH, GOUVERN. DE POLTAVA

22.VI.1903

Dear Sir:

I am sorry that your business is not to be regulated before autumn — it is “dead season”, alas!

I could hardly see only two of my friends, the other I shall see in August. They gave me good hopes but it is not in their competence to say more. However, one of them did me promise two articles (on the modernest press and on the peasantry in our country), as this gentleman is of a great competence in that matter, so I think his articles will be of use for Your Review and I shall try to adapt them in this way to make them interesting for the English public.

I should be glad to know, if you have received at time ail the material that You need? This two weeks You can adress You to my friend in L., he will order ail the necessary, as well as myself could do it. Later You have Mme P. at Your service.

Friendly greetings.

L.K.


ПЕРЕКЛАД

ЛІТНЯ АДРЕСА: РОСІЯ, ГАДЯЧ, ГУБ. ПОЛТАВСЬКА Л.К.

19.VI.1903

(Вибачте мені безлад цього листа, якому я не мала часу зарадити, так дуже спішуся).

Пане:

Перед двома днями, я одержала Вашого листа, висланого мені до Чернівець п. Павликом, і це було в пору, бо я завтра виїзжаю на Україну.

Я роблю можливі заходи у Львові, щоб Вам забезпечити висилку галицьких часописів і сподіваюся, що відповідні редактори додержать своїх обітниць. Редакції "Волі” (соц. дем.), "Молодої України" (соціялістична), "Літературно-Наукового Вісника" (менш більш безпартійний) погодилися посилати Вам свої журнали й інші публікації в заміну за Ваші публікації в російській мові; англійську мову вони слабо знають. Якби експедиція була трохи "рутенська", будьте вибачливі і зверніть Ваші реклямації до експедиції відносних журналів безпосередно, пригадуючи їм що вони обіцяли в моїй приявності, це єдиний засіб покористуватися моїм особистим впливом, який в цю хвилину можу знайти в тій справі. Орган партії націонал.-демократичної не погодився на обмін (він цього ніколи не робить), але я Вам раджу передплачувати4 його, бо він репрезентує опінію найсильнішої партії хвилево (яка б вона мало ідеальна не була!), Ви там знайдете потрібні інформації політичні й бібліографічні. Я саме тепер маю програму тієї партії і збірку керівних статей, я щаслива, що можу Вам ними послужити (посилаю це все рівночасно з цим листом), я так уложила, що Ви знайдете суть принципів цієї партії. Щодо соціялістичних органів, Вам легко буде зробити "екстракт", якби треба, бо ті публікації не часті (вони не щоденні), отож менше чисельні, та їхня програма Вам більше відома.

Бібліотека Наукового Товариства імени Шевченка (вул. Чарнецького 26) просить, щоб Ви їй надсилали відтепер всі Ваші публікації в обміну за Літ.-Наук. Вісник і публікації Наукового Товариства. Може вона цього сподіватися?

Я не могла бачитися з редактором журналу "Добра новина" (соц.- дем. з закраскою польонофільською), якщо хочете, напишіть до нього на адресу "Волі" (Lindenstrasse 8), бо вони, обидва журнали-друзі. Також я не мала конференції з редакцією ”Руслана”, партія опортуністична, "уніоністи", основно польонофільська, хоч часто відступає від своєї власної програми — я не знаю ніякого її впливу й сумніваюся чи він потрібний Вам, але на всякий випадок, ось її адреса: Адм. "Руслана", площа Домбровского (Choraszczyzna).

За годину сподіваюся побачитись з редактором "Гасла" (соц.- рев.) і думаю сказати йому про Вашу справу — я Вас поінформую про вислід. Напишу, щоб дістати в обмін “Ruthenische Revue”5, віденський (німецькою мовою).

Я не мала часу зробити для Вас збірки книжок у Львові (я там була тільки два дні і, в додатку, в умовинах мало сприятливих для мого загального здоров’я, а перш за все для моїх нервів), але я вишлю листу, зроблену тут до п-і П., а я певна щодо її швидкости у Вашій послузі.

В справі історичних праць постараюсь Вам вислати матеріяли проф. Антоновича про історію козацького періоду і поручаю Вам (про історію Укр[аїни| в загальному), курс проф. Грушевського у вільному російському університеті в Парижі, збірка викладів (тепер друкується) французькою мовою. Ви можете їх одержати від Ваших паризьких приятелів. Ті дві праці, далеко не вільні від деяких похибок і односторонности їх авторів, але їх можна поручити як унікальні прагматичні "курси" нашої історії, що дотепер була трактована в формі монографій або фраґментарно. Є праця М. Цегельського (Історія Укр[аїни] до вжитку селян), яка вийде цього літа і яку Вам зараз вишлють, як і мені.

Я мало визнаюся в польській історичній літературі, але один з моїх галицьких колег поручив мені для Вас книгарню-видавництво (Ksiegarnia Polska Poratynskiego) у Львові, вулиця непотрібна, бо це дуже відома фірма, що на бажання дасть Вам каталоги і також інформації та потрібні поради. Тимчасом мій колеґа Вам рекомендує книжку “Historia Polski Bobrzynskiego”, як унікальний докладний курс, рівночасно науковий, популярний і невеликий.

Щодо інших публікацій, то зверніться до п. Дашинського, посла соц.-дем. і п. Брайтера, посла соц. (польського). (Я не знаю їх адреси, але можна написати до парляменту у Відні,).

Українські брошури й памфлети мають переважно надрукований підпис партії, від якої походять, але я попрошу моїх колег, щоб додали їхні підписи, якби їх не було.

Мій приятель з Праги пише дуже прихильно про Вас; якби всі мої приятелі були так наставлені, то справа напевно була б на добрій дорозі.

Але я не можу нічого певного сказати, поки не вернусь до мого краю. Я чула про один проєкт консолідації всіх українських соціялістичних груп, (в федерації з російським, або ні, не знаю), в одну партію з їхніми програмами в суті речі мало розбіжними. З тією метою відбудеться конґрес молоді в Австрії, і я сподіваюся, що його наради Вам будуть відомі, зокрема щодо мінімальної федеративної програми (практичної) до виконання. Я постараюся Вас інформувати про відгомін український, автохтонний з цього конґресу, що відбудеться на австрійській території.

Я була вражена однією частиною статті російських лібералів, у великому журналі (не двомісячнику, квартальнику) соц.-рев. російських, а саме в тому, що стосується Драгоманова його "смішного українофільського націоналізму"; якщо вони в такий іронічний і згірдливий спосіб трактують Драгоманова (що не був націоналістом, ані "філом", що б то не було) то що вони скажуть, коли пізнають більше зблизька теперішніх українських соціялістів, які є далеко більше "сепаратистами"? В кожному разі подібні рядки не помагають справі вільної федерації українсько-російської... Ma-speriamo bene.

Ваша зобовязана Л. Косач


ГАДЯЧ, ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНЯ.

22.VІ. 1903

Шановний Пане:

Мені жаль, що Вашої справи не можливо було полагодити перед осінню, — то був "мертвий сезон"!

Я ледве могла зустрітися тільки з двома моїми друзями; інших побачу в серпні. Вони підтримали мої добрі сподівання, але це не в їх компетенції сказати більше. Один з них одначе обіцяв мені статті (на тему найновішої преси і про селянство в нашій країні). Тому що ця людина є добрим знавцем цієї справи, думаю, що його статті будуть пригожі для Вашого "Ревю", а я постараюся їх так пристосувати, щоб вони були цікаві для англійської публіки.

Я хотіла б знати, чи Ви отримали впору всі потрібні Вам матеріяли.

Впродовж цих двох тижнів Ви можете писати на адресу мого приятеля у Л., який замовить усе потрібне; я також могла б це зробити. Пізніше ці услуги може для Вас робити пані П.

З дружнім привітом

Л.К.



1 Дика.
2 L’addresse: Admin. de “Dilo”, rue Stefan Batory, 24. Lemberg.
3 Je vous récommande beaucoup cet organe purement informatif rédigé pour les étrangers.
4 Адреса: Адмін. "Діла", вул. Стефана Баторого, 24, Львів.
5 Поручаю Вам дуже цей чисто інформативний орган, видаваний для чужинців.


Ключевые слова: Невідомі листи Лесі Українки, леся українка, Критика, творчість Лесі Українки, Критична стаття, Читати онлайн, рецензія, поезія, скачати безкоштовно, леся украинка, бесплатно, драма, аналіз, українська література