15-05-2018 Леся Українка 152

Леся Українка і Зиґмунт Красінський

Леся Українка і Зиґмунт Красінський. Критика. Читати онлайн

Роман В. Кухар

В житті і творчості цих двоє великих поетів і драматургів двох сусідніх слов’янських народів чимало спільних рис, що впадають в очі літературному дослідникові й заслуговують на вирізнення. І Леся Українка, і Зиґмунт Красінський займають провідне місце в літературі своїх народів — наша поетка стоїть поруч Тараса Шевченка й Івана Франка, а Красінський — у трійці польських „поетів-віщунів”, разом з Адамом Міцкевичем і Юліяном Словацьким. Роля цих письменників майже аналогічна в їх національних літературах, але це лиш одна із замітніших спільних рис. Паралелі між Лесею і Красінським можна довільно переводити в різних ділянках їх літературної діяльности, включно із зумовленням та мотивами їх творчости, характером творчого процесу, спорідненою тематикою творів і літературними жанрами, а то й у площині особистого життя й подібних етичних і естетичних вартостей напрошуються порівняння. Навіть і доба, в якій вони жили, дарма, що з півсторічною різницею (З. Красінський в 1812 — 1859, Леся Українка в 1871 — 1913 рр.), мала теж спільну ознаку постійних московських утисків польського й українського народів та їх культури.

Короткий погляд в біографію обидвох поетів вказує на деяку характеристичну схожість їх життьового шляху. Красінський походив з аристократичного роду, батько його був генералом у двох арміях, що служив з таким же успіхом під Наполеоном, як і згодом під московським царем. Зиґмунт, ентузіяст Наполеона, не поділяв батькової лояльности до царя, але активної участи в протимосковському („Листопадовому”) повстанні не брав. Типовий у польських умовах комплекс „валенродизму” обтяжив його вже з ранніх років життя, проте нездібність до чину, що відповідав би його власним переконанням, назначила його, у власних таки очах, тавром гамлетизму, тимто всю свою енергію й хист він повернув на духові заняття. З п’ятнадцятого року життя почав писати оповідання й повісті під впливом ВалтераСкотта, потім перейшов на поезію й драму, виявляючи передчасну дозрілість поглядів. Слабке здоров’я і хронічна недуга очей вимагали тривалого лікування, часто за кордоном, особливо в Італії. Загроза втрати зору, а то й життя, висіла над ним протягом усього недовгого життя (47 років). Ще юнаком, на 21 році життя, написав великий драматичний твір „Небожеську комедію”,що приніс йому славу національного поета. В черговому творі, „Іридіоні” вістря його поезії звертається проти національного ворога Польщі — Москви. В алегоричній картині, на тлі античного світу, змальовує буття власного народу; грецько-римський зудар символізує в „Іридіоні” польсько-московський антагонізм, боротьбу проти завойовника й віру поета в остаточний тріюмф своєї нації. Творчість Красінського визначається глибиною думки з нахилом до містицизму, біблійними елементами месіянізму, соціяльною свідомістю, універсальними ідеями й міцним національним скеруванням. Він часто цікавився ролею поезії в суспільному житті, визнав за нею високе духове післанництво (хоч і думав, що поезія послаблює волю до чину), а поета вважає пророком і провідником свого народу. В цьому характері шукає виходу для своєї батьківщини з її трагічного положення і спасення Польщі вбачає у боротьбі за здійснення християнських ідеалів у світі. В цій стадії своєї творчости Красінський, отой „польський Гамлет”,1 подолав свій песимізм і досягнув вершин свого візіонерського хисту. Красінського характеризують як людину обдаровану блискучими розумовими здібностями, високо освічену, начитану в світовій літературі, із знанням кількох мов.

В неодному сходяться характеристичні буттєві моменти й провідні ідеї життя 3. Красінського й Лесі Українки, хоч у багато дечому розходяться. Наша поетка песимісткою не була, про що свідчить неодин її твір.Прикметне її визнання: „Так! Я буду крізь слози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! — Геть, думи сумні!”2 Гамлетового характеру вона не мала, поезія була її бойовим прапором та й чужі їй були мотиви валенродизму (світогляд свідомої зради героя на службі у ворога з думкою про користь своєму народові). Бойовиком у сенсі активного революціонера вона, хоч, може, того й гаряче бажала, не могла бути з уваги на свою недугу, яка приневолювала її безустанно лікуватись, часто за межами батьківщини. Позбавлена ширшої спроможности себевиявлення у фізичному розумінні, поетка надолужувала сторицею в духовій площині свого життя. Микола Євшан підхопив суттєвість тієї обставини такими словами: „Її дух ширяв охітніше в світі ідей, бо кволе здоров’я, фізична слабість сприяла якраз життю й розвиткові тонких і глибоких розумових процесів.”3

Виросла Леся Українка в заможній і патріотичній родині. Батько мав університетську освіту і був на державній службі, а мати була видатною українською письменницею, що писала під псевдонімом Олена Пчілка. Як і Красінський, доня Косачів, Лариса, мала з дитинства найсприятливіші умови для свого інтелектуально-духового розвитку. Подібно, як і він, наділена була вийнятковими здібностями, а також почала дуже рано писати (з 10-ти років), легко вивчала чужі мови, засвоїла собі багате знання всесвітної літератури, ознайомилася з ідеями західноєвропейської філософії та виробила собі широкий європейський світогляд. Але прожила тільки 42 роки.

Хоча й активної вдачі, неспроможна була, з огляду на стан здоров’я, брати живішої участи в суспільному житті, як і Красінський, посвятилась у цілості літературі, багато писала й перекладала з чужих літератур, пильно слідкувала за культурно-освітнім і суспільно-політичним життям України, виступала в літературознавстві й вела оживлене листування. Свої твори підписувала псевдонімом, у чому теж видно аналогію з Красінським, який приховував свою тотожність перед царською цензурою і відомий був за життя як ”поет-анонім”. Красінського завжди переслідував комплекс відчуження польських аристократичних кіл (особливо рідного батька) від справ власного народу й вислуговування ворогові. Подібною проблемою, а саме, переходом української шляхти на московський бік, чи принизливою лояльністю супроти ворога, цікавилася теж Леся Українка ("Грішниця”, ”Роберт Брюс”, "Бояриня”, ”Оргія”).

Специфічні умови особистого й національного побуту проклали обидвом поетам шлях у літературу, збудили в них почуття високого післанництва своєї музи, обділили свідомістю співучасть у національно-історичному процесі та співвідповідальности за долю своїх народів. Споріднене підложжя творчих зумовлень З. Красінського й Лесі Українки визивало в них подібні етичні й естетичні рефлекси, часом аж до найменших подробиць. Апотеоза країни ”хрестів і могил” у Красінського з ”Іридіона” відповідає Лесиному визнанню "завжди величніша путь на Голгофту, ніж хід тріюмфальний”.4 Не переможців, а переможених обирали вони прикметно героями своїх творів. Так же й ідейна принциповість аж до загину героя твору спільна обидвом поетам — порівняти б останній бій графа Генрі (”Небожеська комедія”) чи життьовий чин Іридіона з драми тотожної назви Красінського з безкомпромісовими героями Лесі Українки, Антеєм (”Оргія”), Міріям ("Одержима”) або з її характеристичними особистими відзивами в вірші "Мрії"5 "Убий, не здамся", "ти мене убити можеш, але жити не примусиш”, чи ”або смерть, — або перемога” і т.п. Зокрема в ”Грішниці” відзиваються деякі спільні з Красінським мотиви ”відплати” (”Мене любов ненависти навчила”), поруч інтимних звірень героїні щодо природи таких почувань і потреби реабілітації в неї (”Мій батько й мати ворогам корились”). 6

Світоглядова й естетична близькість Лесі Українки до світу ідей Красінського мала своє значення у виборі деяких тем, мотивів і форм, особливо в її драматичній творчості і в поетичній з філософічним забарвленням (напр., ”Триптих”). Вона студіювала польську літературу, а Міцкевичем та його сучасниками цікавилась найбільше. Про них відзивається в окремій статті, характеризуючи їх творчість як зразок поєднання найвищої поезії з найпристраснішою публіцистикою.7 Це була б і дуже влучна характеристика творчости Лесі Українки. Із трьох польських поетів-віщунів власне Красінський, оспівуючи безкомпромісову боротьбу поневоленого народу проти завойовника, міг найбільшою мірою подіяти співзвучністю саме того рода ідейного скерування творчости на зосереджену теж у цьому напрямі духову настанову й міцну потребу вислову Лесі. Зацікавлення творами Красінського та оцінка його драматичної методи й романтичної концепції драми, що дозволяли на велику свободу автора в уживанні різновидних творчих засобів і жанрів, включно з вибором алегорії й аналогії, як це вчинив Красінський у своїй драмі ”Небожеська комедія”, а згодом в ”Іридіоні”, слідні спершу в фантастичній драмі Лесі Українки ”Осіння казка”, а зокрема в її діялозі ”Три хвилини”. Обидва ці Лесині твори написані в одному році, ”Осіння казка” 25 січня, а ”Три хвилини” 29 серпня 1905 р., що свідчить про силу й тривання однородного враження й наставлення. Тема, мотиви, світогляд, соціяльні й революційні елементи, а навіть форма ”Осінньої казки” і ”Трьох хвилин” стоять у безпосередньому відношенні до ”Небожеської комедії” Красінського.

Лесю Українку починає інтригувати тема конфронтації героя, його життьового завдання, можливість його духового розщеплення у складних і важких ситуаціях, як у випадку графа Генрі в „Небожеській комедії”, і вона тим побічним питанням віддає відповідне місце в 1911 р. в „Лісовій пісні” (Мавка, Лукаш), а в 1911-12 рр. в „Камінному господарі” (Дон Жуан, Донна Анна). В останньому періоді своєї творчости Леся Українка здобувається на переконливу відповідь у питанні, що її найбільш заторкувало й вимагало від неї життьового випробування. Перед цим питанням в чисто національному комплексі стояв і Красінський, даючи на нього нарешті безкомпромісову відповідь. Ідейна й національна суцільність тієї найосновнішої творчої проблематики обидвох авторів тотожна, і вона впадає в очі з порівняння Лесиної драматичної поеми „Оргія” (напр., в 1912-13 рр.) з драмою Красінського, написаною в ритмічній прозі, „Іридіоном”, як її поетично-філософського твору „Триптих”, одного з останніх творів поетки, написаного 5.11.1913 р., з подібним тричастинним, жанрово й тематично схожим твором філософського характеру Красінського „Три думки залишені після св. пам. Генріха Ліґензи”.8 Думки про визволення й майбутнє своєї нації були останнім великим творчим внеском обидвох глибоко національних поетів, „віщого Гамлета”, як і „віщої Кассандри”.

Про ідейне посвоячення творчости Лесі Українки з Красінським ледве чи була мова в нашій критичній літературі. Щоправда, були посилання на якесь відношення „Оргії” до „Іридіона”, що й зазначує Б. Якубський у статті про „Оргію”. Ствердивши, що існує думка, начебто Леся Українка написала свою „Оргію” під впливом драми польського поета Красінського, „Іридіон”, Якубський робить застереження проти накидання авторці „Оргії” якихось впливів на вживані в її літературних творах сюжети. Якубський стверджує, що вона їх брала (Кассандру, Дон Жуана, Ізольду, Трістана тощо), але в усі образи із всесвітньої літератури вкладала свої оригінальні власні ідеї, перетворюючи певний мистецький образ у зовсім новий.

В такому аспекті бачить Якубський і сутність взаємовідносин двох літературних картин та їх героїв — Іридіона й Антея з „Оргії”. Красінський, з’ясовує Якубський, є виразним романтиком з властивою романтикам містикою та релігійністю. Він втілює у своїх Іридіоні та Ельзині польські постаті, як і Леся Українка — українські.9

Треба погодитися з Якубським щодо перетворення українською поеткою сюжетів із всесвітньої літератури на свій власний оригінальний лад, згідно з естетичними вимогами автора й відповідністю сюжетів до українського підсоння. У випадку творчости Красінського та її значення для Лесі Українки одначе не йшло виключно про використання чужого сюжету й перетворення його на своєрідний лад, а куди значнішою мірою про ідейний зміст і естетику творчости поета, що резонувала з Лесиною ідеологією та її мистецькими критеріями.

Що саме так і було, постараємось обоснувати наш погляд приведенням і чіткішим унаглядненням деяких показових спільних або близьких компонентів драматичної техніки чи провідних ідей, про які була мова в названих раніше, паралельних за характером творах обидвох поетів.

Драма Красінського „Небожеська комедія” висуває либонь уперше в світовій літературі, ще далеко до появи марксівської доктрини, тему клясової боротьби, точніше зудару аристократичного табору з демократичним. Хоч аристократичний світ вироджується й іде на неминучий загин, переможний демократичний табір теж спроневірюється своїм високим ідеалам, за що й на нього чекає невідхильно упадок. В цьому універсальному конфлікті переможе насправді, як вірить Красінський, ідея християнської віри. “Galilaee vicisti.”10

Тему зудару двох світоглядів, а саме, духового (безсмертність ідеї репрезентує жирондист) і матеріялістичного (панівність матерії визнає Монтаньяр) використовує Леся Українка у своєму діялозі „Три хвилини". Роля Панкрація (вождя демократичного табору) в „Небожеській комедії" майже тотожна з ролею Монтаньяра у„Трьох хвилинах" члена радикального крила французької революції, з погляду безкомпромісового становища супроти консервативних суспільних таборів, які вони обидва поборюють. Панкрацій і Монтаньяр, осягнувши безсумнівну перевагу в конфлікті, в фізичному сенсі, вдаються згодом в ідейний бій і схрещують шпаги у ,,словесних турнірах" із своїми антагоністами, що опинилися в безвихідному положенні. І Панкрацій,і Монтаньяр пропонують своїм супротивникам порятунок, з чого нарешті користується Жирондист із ,,Трьох хвилин”, але не приймає його більш принциповий граф Генрі з ,,Небожеської комедії”. Про частий вжиток „словесного турніру” в Лесі Українки, себто риторичних засобів, ораторських промов, що мають на меті ідейно розбити противника, говорить Микола Зеров і підкреслює І. Ямпольський.11

Приведемо характеристичні зразки такої словесної розгри з обидвох і творів:

(Уривок з ,,Небожеської комедії” Красінського)

Панкрацій: Вітаю графа Генрі. Це слово граф дивно звучить у моєму горлі...

Муж (граф Генрі): Дякую, що довірив моєму домові — старим звичаєм п’ю за твоє здоров’я...

Панкрацій: Якщо не помиляюсь, ці червоні й блакитні знамена звуться в мові померлих гербом. Все менше таких значків на поверхні землі.

Муж: З Божою поміччю побачим їх незабаром тисячі.

Панкрацій: Оце ж мені і стара шляхта. Завжди певна свого — гордовита, вперта, процвітає надією, хоч без гроша, зброї, без цвинтарної фіртки, вірить, або вдає, що вірить у Бога, бо в себе трудно повірити. А втім, покажіть мені громи та янгольські полки, зіслані вам з неба в підмогу.

Муж: Смійся із власних слів. — Атеїзм — це стара формула, по тобі я сподівався чогось нового... Силу свою черпаю від Бога, котрий доручив панування моїм батькам...

Панкрацій: А все був ти іграшкою диявола. Зрештою, залишім ці розправи теологам, якщо ще який педант того ремесла живе досі в усім довкіллі. Але до речі, до речі. —

Муж: Чого ж жадаєш від мене, спасителю народів, громадянине Божий?

Панкрацій: Прийшов я сюди, бо бажав тебе пізнати, а по-друге, вирятувати. —

Муж: Вдячний за перше, друге залиши моїй шаблі.

І далі:

Панкрацій: Слово однієї думки і її форм, педанте, лицарю, поете, — ганьба тобі. Дивись на мене — мої думки й форми їх є воском моїх пальців.

Муж: Дарма! Ніколи ти мене не зрозумієш — бо кожен з твоїх батьків похований з юрбою поспілля, як мертва річ, не як людина сили й духа. Поглянь на ті постаті — думка вітчизни, дому, родини... — на їхніх чолах зморшками розписане, — а що в них було і пройшло, — живе в мені тепер...

Панкрацій: Так, хвала твоїм дідам на землі й у небі — справді, є на що дивитись. Отой староста стріляв баб на деревах і жидів пік живцем. — Той з печаткою в руці й підписом, канцлер, фальшував акти, палив архіви, підкуплював суддів...

Муж: Помиляєшся, міщанський сину. Ні ти, ні жаден із твоїх людей не жив би, якби не вигодувала вас ласка й не оборонила потуга моїх батьків. Вони вам під час голоду роздавали збіжжя, під час зарази лічниці будували...

Панкрацій: До побачення на постах Святої Трійці. — А коли вам куль забракне й пороху...

Муж: То наближимось на віддаль наших шабель... До побачення.12

Стиль цієї загостреної дискусії з дошкульними ремарками дуже нагадує відповідні місця в діялозі Монтаньяра з Жирондистом у „Трьох хвилинах”.

Монтаньяр: Послухай, громадянине, ти знаєш, я, монтаньяр, ненавиджу тебе і всі твої великопанські мрії.

Жирондист: Великопанські?

Монтаньяр: Вже ж, великопанські! Зреклися ви титулів, привілеїв і хартій паперових лиш на те, щоб хартії неписані дістати... Ви Цезаря свого не пощадили, аби на титул Брутів заслужити. О, тії Брути! Се ж і є те кодло, з якого Цезарі виходять потім. Хто хоче буть республіканцем добрим, хай гострить меч на Брута що-найперше.

Жирондист: А Цезарям своїм хай б’є чолом, бо тії дозволяють всім, хто хоче, на голову, посвячену тріюмфом, болотом кидать...

Після дальшого обміну зневажливими репліками, в роді Монтаньярової "ненавиджу тебе, аристократа вічної ідеї, і всі твої великопанські мрії", чи Жирондистової "а я ненавиджу тебе і всі твої і глибоко-хамські вчинки". Жирондист таки погоджується прийняти з рук Монтаньяра порятунок.

Драма Красінського ”Небожеська комедія” порушує теж проблеми, які живо заторкували Лесю Українку й кількакратно відбилися в її творчості, напр., місце поета в суспільстві (”Поет підчас облоги”, ”Давня казка”, наростання в народі революційних настроїв (”Роберт Брюс”, ”Осіння казка”, в якій зокрема типові для романтичної драми безпляновість акції й нерегулярність драматичної будови нагадують подібні недостачі в ”Небожеській комедії”), недотримання вірности собі та своїм близьким, особиста й національна зрада (”Бояриня”, ”Лісова пісня”, ”Камінний господар”), хоч ні в одному з тих творів і не подибуємо якоїсь сюжетної схожости. Зате всюди помітна в них спорідненість ідейного змісту, глибшої проблематики, що непокоїла своєю актуальністю обидвох авторів. Очевидно, драматична творчість Лесі Українки багатша кількісно, тому й багатогранніша від Красінського.

В кінцевому періоді своєї творчости, в 1912 і 1913 рр., для Лесі Українки визрів час забрати рішучий голос у справі ставлення члена поневоленого народу до поневолювача, як і в питанні майбутнього своєї нації. Перед такою самою моральною й національною проблематикою стояв колись Красінський, який і розв’язав її безкомпромісово, згідно з обов’язком щирого патріота своєї батьківщини. Наша поетка, поділяючи принципове становище польського поета, як і в згоді з власними переконаннями і рішенням, поступила в аналогічний ситуації подібно. В цьому випадку Красінського можна вважати її ідейним каталізатором. Твір Красінського ”Іридіон” — це драма грецького героя, що проживає в Римі в добу римського занепаду за панування Геліоґабаля.

З ненависти до Риму за поневолення своєї батьківщини ступає Іридіон на шлях революційної боротьби проти римської влади. Ідеї свого змагання до національного визволення посвячує Іридіон дослівно все, включно з власним життям і життям своєї сестри. У творі ”Оргія” Антей є такий же безкомпромісовий як Іридіон, дарма, що поетка не вводить його у провід на полі битви, ані не велить йому змагати до цілі, не зважаючи на будь-які засоби. Шляхетний Антей, в цілому, постать кришталевішого характеру від Іридіона. Аж по смерті суджено Іридіонові терпіти знову на те, щоб осягнути кінцевий особистий і національний тріюмф. Концепція національної боротьби проти московської влади в обидвох творах наскрізь проглядна. Обидвом творам спільні теж деякі технічні засоби, напр., присутність хору карликів і жреців в ”Іридіоні” чи панегіристів в ”Оргії”, гінекей (жіноча кімната), як одне з місць сценічної дії в обидвох драмах тощо.

І в філософсько-поетичному творі Лесі Українки, що займається питанням сутности й майбутнього нашого народу, у ”Триптиху”, спостерігаємо значне ідейне споріднення, в формі й темі, з поетично-філософським твором Красінського, згаданим раніше ”Трьома думками...”. Складовими частинами циклу ”Триптих” є ”Що дасть нам силу?” (апокриф), ”Орфеєве чудо” (легенда) і ”Про велета” (казка). В апокрифі такою силою вважає поетка усвідомлення моральних обов’язків. В легенді визнає вона велику ролю поезії, що може чуда творити (пор. погляд на поезію Красінського, згідно з яким поезія є родом євангелії, що етично впливає на людину і спроможна усувати межі між реальним та ідеальним.13 Казка ”Про велета” є алегорією велета-України, що прокинеться з вікового сну-неволі й виявить свою остаточну силу й волю.14

Трискладово побудовані і ”Три думки... ” Красінського. Перша частина, ”Син тіней”, є загальною медитацією про історію й майбутнє людства. Друга частина, ”Сон Цезари”, розповідає про упадок Польщі, упокій її в могилі та кінцеве воскресення. Третя частина, ”Легенда”, говорить про нову добу в бутті людства під омофором любови св. Духа.15

В іншому важливому творі Красінського, в філософіській поемі „Досвітки”, ще дужче виступає національна ідея разом з месіяністичною. Те саме можна сказати про його „Псалми майбутнього”. Годиться відзначити, що в поетично-філософських творах Красінського назагал переважають алегорії, символи й абстракції, в мистецькому розумінні вони слабші від його раніших поетичних творів і драм. Не так у Лесі Українки, чия творчість зростала в мистецькому сенсі й поглиблювалася в філософічному. Зокрема її „Триптих”, із прозорими поетичними образами, має поруч ідейної і значну мистецьку вартість. У творчості Красінського домінували філософічні засновки, тоді як про Лесю Українку можна сказати, що філософічне підґрунтя поглибило й увічнило красу її творчости. Лесине творче „співчуття” з ідеями Красінського ні в чому не зменшує оригінальности й самобутности її поетичного-драматичного хисту, скоріше навпаки, вибором ідей і творчих засобів, співзвучних з ідейним змістом і формою творчости Красінського, Леся Українка виявила й довела, що характер і сила геніяльного таланту не мусить бути включним феноменом та еманацією однієї особи, а може випливати з духового контакту з іншими творчими джерелами та з якісного ідейного споріднення з ними.

SUMMARY

There are remarkable similarities in the life and creative work of Lesia Ukrainka and Zygmunt Krasinski, both poets and playwrights ranking high among the leading poets in the Ukrainian and Polish national literratures, respectively. The resemblances are obvious in the content as well as character of their literary work.

“Undivine Comedy”, by Z. Krasinski, presents two hostile camps, the one of the conquered aristocracy and the other of the victorious democracy. The fantastic drama “An Autumnal Fairy-Tale” and a dialouge “Three Moments”, by L. Ukrainka, are dealing with similar if not identical subjects. Both authors based their major works (“Iridion” by Krasinski and “Orgy” or “Martianus, the Advocate” by L. Ukrainka) on the History of ancient Rome and Greece. Common for both tragedies “Orgy” and “Iridion is a transparent symbolic canvas of camouflaged national theme. Krasinski’s thoughts were engaged with the relations between Russia and Poland after the Polish failure of the November Rising, 1830. Lesia Ukrainka manifestly intended her readers to substitute Russia for Rome and Ukraine for Greece so that they may come to realization of their own national plight in the present.

Literary comparisons could be drawn between other works of both visionary poets. This is especially true of their philosophical poems “Three Thoughts Left After H. Lighenza” (Z. Krasinski) and “Triptych” (L. Ukrainka). Lesia Ukrainka, called “The Ukrainian Kassandra”, and Z. Krasinski, named “The Polish Hamlet”, envisaged in their works vital problems that their countrymen faced, both endeavouring to solve them the best way their genius suggested. Both possessed a remarkably strong poetic imagination, a sense of universalism in their choice of themes, a profound penetration of the variations of human psychology, together with a style charged with tender lyricism, rhetorical pathos, and dramatic power.

Their poetry blended together political ideals and formed of them a kind of philosophy which was to become a foothold for next generations in their estimation of the cause of their respective countries. By their forceful prophetic writings Lesia Ukrainka and Zygmunt Krasinski accelerated the national re-awakening of their subjugated peoples.


1. Julian KrzyZanowski: Polish Romantic Literature, Books for Library Press, Freeport N.Y., 1931, p. 176.
2. “Contra spem spero” — Jlecя Українка, Твори т.1, ст.2, нью Йорк, 1953/54.
3. М. Євшан, ЛНВ, X, 1913.
4. Леся Українка. Відгуки, Твори, т. II, ст. 78.
5. Леся Українка. Твори, т. III, ст. 115.
6. Леся Українка. Твори, т. І, ст. 116.
7. Леся Українка. „Заметки о новейшей польской литературе”, Твори т. XII, ст. 174.
8. ”Trzy mysli pozostale po s.p. Henryku Ligenzie” (Poezje Zygmunta Krasinskiego), T. I, II, III. Lipsk, F.A. Brockhaus, 1907
9. В. Якубський. Оргія.Леся Українка, Твори, і. XI, сі. 115-116.
10. Poezje Z. K., op. cit.
11. Ямопольський. „Три хвилини”. Леся Українка, Твори, I. VІ, ст. 57.
12 Poezje Z. K., op. cit. also: Manfred Kridl: An Anthology of Polish Literature, Columbia Univ. Press, N., 1957.
13. J. Krzyzanowski: op. cit. pp. 181,182.
14. Леся Українка. Твори, т. III, ст. 214.
15. Manfred Kridl: A survey of Polish Literature and Culture, Columbia Jniv. Press, N Y. 1967, pp. 302, 303.



Ключевые слова: Леся Українка,Зигмунт Красінський,Критика,творчість Лесі Українки,Критична стаття,Читати онлайн,рецензія,поезія,скачати безкоштовно,леся украинка,бесплатно,драма,аналіз,українська література,лірика

Читайте также