28-02-2017 Леся Українка 140

Хвиля

Леся Українка - Хвиля

Хвиля йде,

вал гуде –

білий, смілий, срібний, дрібний,

нападе

на сухеє баговиння,

на розсипане каміння,

білим пломенем метнеться,

стрепенеться,

скине з себе все, що ясне,

й гасне…

Хвиля смутна,

каламутна,

вже не ясна, вже не біла,

відпливає посумніла,

мов до гробу.

Із плачем до себе горне

баговиння тьмяне, чорне,

мов жалобу.

І зітхає,

і втихає,

рине в море величезне

й чезне…

Чи вона

йде до дна?

Може, буде там покірно,

мов рабиня, тихо, вірно,

колихать малі молюски,

гаптувать прозорі луски,

на коралі класти карби,

вартувати морю скарби,

і слугою

під вагою

там вона довіку стане

й не повстане?

Чи полине

межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

[Євпаторія, 8.07.1908]



Ключевые слова: Леся Українка читати онлайн,Хвиля,твори лесі українки,вірші

Читайте также