Самсон

Іван Шаровольський

У різні періоди свого життя Леся Українка зверталася до Біблії, як до джерела для творів. Особливо цікавив її Старий Заповіт. Про це свідчать самі твори (порівн. «Самсон», «Вавилонський полон», «На руїнах»), лист Драгоманова від 30 вересня 1892 р. [Червоний шлях, 1923 р., 4-5, стор. 189-190. ], де він, відповідаючи, очевидячки, на запитання письменниці, радить їй прочитати з історії Ізраїлю праці Штаде, Ренана та Верна й просить перекласти для нього уривок з Ісайї, а також слова К. В. Квітки про те, що Л. Українка не раз читала Біблію, ставлячись до неї, як до фольклорного матеріалу [Порівн. Драй-Хмара, Леся Українка, 1926, стор. 15, прим.].

Знайомство поетки з Біблією почалося рано, безсумнівно під впливом матері, яка, бажаючи виховати з дочки письменницю, з дитячих її років керувала її читанням і пильно стежила за творчістю. Тому зовсім не випадково, що в жіночому альманахові «Перший вінок», 1887 р., Олена Пчілка надрукувала свою обробку «Пісні Дебори», найстарішої частини «Книги Суддів», присвятивши її Л. Українці, а вже наступного 1888 р. поетка написала за тим самим джерелом «Самсона»: своє зацікавлення до цієї багатої на народні елементи книжки Біблії мати зуміла передати й дочці.

Щодо Драгоманова, то вплив його в початковий період творчості Л. Українки ще не помітно: уважне вивчення змісту «Самсона» не викриває знайомства з науковою літературою з історії ізраїльского народу.

Після смерті Ісуса Навіна сини Ізраїлю почали (як оповідає «Книга Суддів») чинити зло перед очима Ягве й служити Баалові, Астарті та іншим богам сусідніх народів. Ягве гнівався на них і карав їх, посилаючи на їхню землю ворогів: маобітів, амонітів, філістимців та інш., і їм було дуже тяжко; пожалівши, Ягве давав їм суддів, які визволяли їх; але, коли суддя вмирав, вони знову повертали на старий шлях… І зміст «Книги Суддів» складається з оповідань про подвиги суддів (між іншим, і Самсона) у боротьбі з ворогами Ізраїлю.

За часів суддів жив цар Маной з коліна Дана. Якось до його жінки прийшов ангел і провістив, що в неї родиться син, який буде назореєм [Назореем називався чоловік, що, присвятивши себе богові, давав обітницю не пити вина, не стригти голови й не наближатися до трупу. Див. Еврейская энциклопедия, т. XI, стр. 499 сл.] і і визволить свій народ з філістимської неволі: він не питиме ні вина, ні сикеру, не їстиме нічого нечистого, і бритва не повинна торкатися його голови. І справді, жінка породила сина і назвала його Самсоном. Він ріс, і дух Божий перебував у ньому.

Одного разу побачив Самсон у Тимнаті філістимку, яка йому дуже сподобалася. І сказав Самсон своєму батькові й матері: «Посватайте її за мене». І всі троє пішли до Тимната. Коли вони наближалися до виноградників цього міста, вийшов назустріч їм з ричанням молодий лев. Але дух Божий зійшов на Самсона, і він розірвав лева, як козеня. Згодом знову йшов Самсон тим самим шляхом до своєї молодої і побачив у тілі забитого лева бджіл і мед, який він взяв і їв дорогою сам і дав своїм батькам. Під час свого весілля, що було улаштовано в Тимнаті, він загадав 30 своїм дружкам загадку: «з обжерливого вийшла їжа, а з дужого вийшло солодке». Вони не могли розгадати й грозили спалити жінку Самсона й хату її батька, коли вона не випитає в свого чоловіка відгадки. Після довгих благань їй це пощастило. Від жінки довідалися про відгадку дружки й сказати її Самсонові: «Що солодше за мед, і що дужче за лева!» А він їм відповідав: «Ніколи б ви не розгадали моєї загадки, коли б ви не орали моєю телицею».

І зійшов на нього дух Божий, і він забив у м. Аскалоні тридцять чоловік і оддав їхню одежу дружкам, як плату за відгадку. Після цього, розгнівавшись, він повернувся додому, а його жінка вийшла за дружка. Довідавшись про це, Самсон спіймав триста лисиць, прив’язав їм до хвостів смолоскипи і пустив на волю. Лисиці розбіглися й підпалили на філістимських полях копи, хліб на стерні, сади й виноградники. Тоді філістимці увійшли з військом в Іудею і почали вимагати видачі Самсона. Він дозволив звязати себе й одвести до ворогів. Але коли він опинився перед ними, з нього спали вірьовки, як згорілий льон; схопивши ослячі щелепи, що лежали поблизу, він забив ними тисячу ворогів.

Якось прийшов герой у філістимське місто Газу й заночував в одної блудниці. Довідавшись про це, мешканці підстерегали його, щоб піймати. Але, вставши опівночі, Самсон зірвав ворота з ворітницями й одніс їх на гору.

Після цього він закохався в жінку, що звалася Далілою. Філістимські володарі обіцяли їй по сто сиклей кожний, коли вона вивідає, від чого залежить його сила. Тричі він дурив Далілу: раз сказав, що він зробиться зовсім безсильним, коли його звязати сьома тетівками, удруге – коли опутати новими вірьовками, і втрете – коли сім кіс його волосся заткати в полотно. Щоразу Даліла робила спроби. Упевнившись в обмані з його боку, вона так замучила його своїми докорами и благаннями, що він нарешті признався їй: «Я назорей Божий; коли обстригти мене, утратиться вся моя сила, і я буду не дужчий за останніх людей». Тоді, приспавши Самсона на своїх колінях, Даліла веліла обстригти сім кіс на його голові й покрикнула: «Самсоне, на тебе йдуть філістимці!». Він прокинувся й сказав: «Піду й визволюся», а того не знав, що Бог відступився від нього. Філістимці полонили його, закували сьома мідними ланцюгами, викололи очі й примусили молоти борошно у в’язниці. Філістимські володарі (а також і народ) дуже раділи, що їхній бог Дагон віддав їм в руки заклятого ворога.

Зібравшись одного дня, щоб принести жертву Дагонові й повеселитися, вони веліли привести Самсона й знущалися з нього. Він попросив підвести себе до стовпів, на які спирався ввесь будинок. «Господи, поможи мені помститися на філістимцях за мої очі», – сказав Самсон і пхнув стовпи; будинок завалився й придушив господарів і всіх, хто в ньому був. І, вмираючи, загубив він більше ворогів, ніж за все своє життя.

Самсон був суддею Ізраїлю 30 років [Книга Суддів, XIII-XVI].

Що ж це за оповідання?

Мало певних фактів знає стародавня історія Ізраїлю. Але здається, не доводиться сумніватися в тому, що приблизно в половині XII ст. до нашої ери ізраїльський народ почав переходити з східного берега Йордана, де він жив, на західний і нарешті, після довгої боротьби, заволодів усіею Палестиною [Lehmann-Haupt, Israel, Tübingen 1911, S. 51; Stade, Geschichte des Volkes Israel, B. I, Berlin 1887, S. 133 ff.]. Час завоювання цієї країни й початкового перебування в ній був дуже тяжкий: доводилося боротись не тільки з народами, що оточували цю країну, але й з хананеями, які ще залишилися в багатьох її містах.

Коли взяти на увагу, що в різних народів у періоди небезпеки, боротьби за існування й великих подій виникає епічна творчість [Порівн. Шаровольский. Об интересе, представляемом западно-европейским героическим эпосом. К. 1907.], то, за аналогією, можна вважати, що вищезазначена доба була героїчним періодом і в історії Ізраїлю, а судді – героями-борцями окремих його колін; про них складалися оповідання і, мабуть, співали народні співці. Проживши віки в усній традиції, ця народна поезія була записана, а пізніше, під час так званої девтерономічної переробки біблійного тексту (у III ст. до нашої ери), в неї вклали релігійну ідею: судді – це герої Ягве, що виконують його волю, допомагаючи своєму народові в тяжкій боротьбі за обітовану землю [Порівн. Велльгаузен. Введение в историю Израеля. СПБ. 1909, стор. 199 сл.]. Так склалась «Книга Суддів», яку можна вважати за старий єврейський епос.

Отже, загальне походження «Книги Суддів» досить ясне. Але цього не можна сказати про окремі її епізоди. Для досліджування доби, яка нас тут цікавить, немає інших джерел, крім Біблії. При таких умовах майже неможливо з’ясувати історичний ґрунт кожного епізоду й зрозуміти процес його складання. Тому і в поглядах на походження оповідання про Самсона немає єдності; як і взагалі в дослідах епосу, тут спостерігаються два напрямки: історичний і міфологічний. На думку деяких учених, Самсон – історична чи напівісторична особа, про яку спогади сполучилися з міфами [Порівн. дуже гарну, але нині, оскільки я бачу, забуту книжку: Roskoff, Die Simsonssage… und der Heraclesmythus, Leipzig 1860, S. 30 ff. ] і, на думку інших, в оповіданні про цього героя ми маємо міф, як свідчить його довге волосся, джерело його сили, що нагадує сонячне проміння, та ім’я його (Самсон=сонце) й Даліли (=ніч): Даліла – це ніч, що, наступаючи, відрізує своєму коханцеві кучері-проміння [Goldziher, Der Mythos bei den Hebräern, S. 186.].

Дійсно, не можна не погодитися, що в оповіданні про Самсона є міфічні (порівн., наприкл., епізод з левом, який трапляється й в міфі про Геракла) і фольклористичні елементи (порівн., наприкл., епізод з загадками); але не можна заперечувати й історичних: залежність Іудеї від філістимців, назарейство, місцеві назви. Інакше кажучи, в оповіданні про Самсона, як взагалі в епосі, сполучено історію й міф. Але відокремити одну від одного й тим остаточно розв’язати питання про історичність особи Самсона ми не можемо через брак матеріалу.

Порівнюючи українську поему про Самсона з її біблійним оригіналом, легко помітити значні скорочення: в ній випущено цілу низку епізодів (про шлюб Самсона, загадки, лисиць, ворота Гази і триразовий обман Даліли).

Через це постать Самсона значно виграла: перед нами справжній народний герой-силак, який веде успішну боротьбу з ворогами свого народу персонально або на чолі війська. Але в нього є хиба: він щиро закохався в філістимку Далілу і тому викриває їй свою тайну і гине. З недоумкуватого, охочого до жінок судді, що веде боротьбу з філістимцями за свої інтереси, утворилась трагічна постать героя-визвольника, що гине через щире кохання. Виграла й постать Даліли: в «Книзі Суддів» вона продає його за срібні сиклі, а в українській поемі – обманює його, щоб визволити свій народ від лютого ворога. Але й її доля трагічна. Вона зробила помилку: віддавшися цілком почуттю помсти, вона взяла участь у знущанні над Самсоном і, очевидячки, загинула під руїнами будинку. Отже обидва герої падають жертвою патріотизму, але тому, що кожний ще захопився іншим почуттям: один – коханням, другий – помстою.

Вигравши значно з поетичного боку в творі Лесі Українки, оповідання про Самсона втратило щодо правдоподібності: недоумкуватий похітливий суддя Біблії більш відповідає своїй добі, ніж закоханий герой української поеми.