12-05-2018 Леся Українка 1412

Єгипет у житті і творчості Лесі Українки

Леся Українка. Читати критичну статтю. Єгипет у житті і творчості Лесі Українки

Ярослав Б. Рудницький

Зацікавлення Лесі Українки Північною Африкою випередили на довго її особисте перебування в Гелуані впоблизу Каїру в 1909-1910 роках. Вже в її популярній „Історії близького Сходу” присвячено багато уваги історії давнього Єгипту. Перешукуючи історичні джерела, вона натрапила на різні цікаві теми для літературного опрацювання. Так у поемі Сфінкс, написаній 24 липня 1900 р., Леся Українка відтворює походження славної скульптури невідомого „раба”, що приковувала увагу поетів і мислителів, які надаремне намагалися відкрити таїну Сфінкса, містичне ймення, таке „таємне, як сама потвора”.

Вже наступного дня, 25 липня 1900 р., написала Леся Українка іншу поему, Ра-Менеїс, присвячену „гордій єгипетській цариці, дочці фараонів”, що, не зважаючи на те, що була похована за повним єгипетським ритуалом, забальсамована й прикрашена коштовностями, — через випадок із її саркофаґом при перевезенні його „мусіла в землю вернутись” і безслідно пропала...

Поетка постійно цікавилася Єгиптом. В 1904 р. вона почала писати цикл під загальною назвою „Єгипетські барельєфи”. Одна з поем того циклю „Напис в руїні” подає дуже цікаву поетичну антитезу — прагнення невідомого єгипетського володаря жити вічно в написі на камені та втрату його імени для нащадків; „хто збив той напис, — чи сперечник-владар, чи просто час потужньою рукою”. Поема звучить:

,,Я цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував,
Щоб славили народи незчисленні,
Щоб тямили на всі віки потомні
Імення ”…Далі круг і збитий напис.

Умер давно той цар з лицем тирана,
Зоставсь по ньому — круг і збитий напис.
Співці! не марте, вчені! не шукайте,
Хто був той цар і як йому на ймення:
З його могили утворила доля
Народу пам ятник, — хай гине цар”!

У двох випадках Леся Українка звернулася до біблійного „Єгипетського полону” ізраїльського народу. В поемі „Ізраїль в Єгипті” вона зображує важкі життьові умови ізраїльців у Єгипті після їхнього Ісходу:

,,Та як загине навіки Ізраїль
В дикій пустині, у тьмі безпросвітній, —
Згине з ним віра в святі заповіти,
З ним сам Єгова умре.

Тіло Ізраїля буде в могилі,
Дух, що з’явився в огні, спопеліє,
Ця ж осоружна царська піраміда
Буде ще довго стоять. "

В короткому поетичному діялозі „В дому роботи, в країні неволі" дія відбувається також в Єгипті. Два раби говорять про своє положення і про саме рабство: Жид ненавидить Єгипет, країну свого рабства. Якби тільки він міг, він зруйнував би всі єгипетські святині, їхні піраміди, порозбивав би всі камінні довбні, всіх мертвяків повикидав би геть, загородив би Ніл і затопив би увесь сей край неволі". Для раба-єгиптянина Єгипет є країною славетних храмів, де величають бога Ра й Озіріса. Він, як і інші єгиптяни, працює „ретельно не тільки поневолі, але й з охоти". Правдоподібно він працював би незмірно краще, якби був вільним, але і в своїй праці раба він бачить толк і користь. Коли раб-жид клене єгипетське святая святих, раб-єгиптянин б’є його в лице. Коли дозорець побиває їх обидвох і жене їх на роботу, єгиптянин старається виправдати перед жидом свою гостру реакцію і гнів, але жид, відвертаючись від нього, каже:

„Нічого, так і треба,
Я мушу знати, що я тут раб-рабів,
Що він мені чужий, сей край неволі,
Що тут мені товаришів нема ”

Дуже важливим моментом в зацікавленні Лесі Українки Єгиптом була її перша подорож туди в 1909—1910 р. Вона приїхала до Гелуану, коло Каїру, всередині грудня 1909 р. і зупинилася в готелі-віллі „Контіненталь”. Її перші враження від цієї країни були глибокі й пам’ятні. В одному із своїх листів до матері від 21 грудня 1909 р. вона пише: „Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса — се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т.п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс, він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима сфінкса!... Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніяльний хист, як побувала в Каїрському. 2

Друга подорож Лесі Українки до Північної Африки відбулася взимі 1911 —1912 р., а після того була ще й третя й остання подорож у 1912—1913 р. Лагідна єгипетська зима добре впливала на її здоров’я, і вона могла написати тут деякі із своїх найкращих поем і драматичних творів. Не зменшуючи оцінки її шедеврів, таких, як „Триптих” з 1910 р., „Бояриня” й „Оргія” із 1910 і 1912 рр., зупинимося на її творах з єгипетською тематикою, написаних у Гелуані.

Коли Леся Українка відвідала в 1909 р. єгипетський музей у Каїрі, велике враження зробили на неї написи на каменях, на гробівцях, папіруси і т.п. Вона цікавилася їхнім значенням і змістом. На щастя, вона була знайома із студією А. Відемана (A. Wiedeman) про давньо-єгипетську літературу з перекладами її німецькою мовою, “Die Unterhaltungs-literatur der alten Agiptier ”, виданою в Ляйпцігу в 1903 р. Вона почала перекладати деякі написи українською мовою (з німецької). Вже до січня 1910 р. вона виготовила дванадцять перекладів, які були опубліковані згодом у „Літературно-Науковому Віснику” в Києві, т. 9, 1910 р. під загальним заголовком „Ліричні пісні давнього Єгипту”. Вона написала цікаву вступну статтю до цього циклу, високо оцінюючи поетичну вартість віршів, створених єгиптянами: „прості, правдиві, щирі й повні майстерности у своїм вислові”. Тут два взірці з них:

,, Ох, якби я був при милій негритянкою тією,
Я б ходив слідою за нею!
Ох, тоді б на любу постать досхочу я надивився,
То б то радощів напився! ”...

,, Чи ж моє серденько не пристало щиро до твого кохання?
Я б тебе не кинув, хоч би дізнавав я щодень катування,
Хоч би мене гнали в Сирію киями, в Нубію різками,
Хоч би проганяли вгору канчуками, в доли колючками.
Я ж би не послухав нічиєї ради,
Зроду б я не зрікся любої відради! ”

Не зважаючи на свій важкий стан здоров’я, Леся Українка наполегливо вивчала єгипетське довкілля, африканську природу, нарід з його звичаями й традиціями. Вона порівнювала своє попереднє (теоретичне) знання про цю країну з дійсністю і від історичних віддалених часів доходила до сучасного їй досвіду, до спостережень з першої руки, із свіжих вражень.

Микола Охріменко так характеризує Лесю Українку у своїх спогадах тих часів: „Знайомство моє з Ларисою Петрівною відбулося в перші дні по приїзді. Я був тоді гімназистом IV кляси, і Лариса Петрівна запропонувала мені вивчати з нею німецьку мову. Незабаром в Лариси Петрівни набралось 6—8 учнів різного віку, з якими вона вивчала мови. Лариса Петрівна була дуже жвавою, рухливою, наскільки їй дозваляла хвороба. Туберкульозна інфекція уразила в неї ліву ногу, ліву руку і горло. Вона кульгала, а ліва рука завжди була в рукавичці. Заняття наші завжди відбувалися на повітрі, або на веранді, або ж в саду. Пам’ятаю, якось я звернув увагу Лариси Петрівни на незвачайний колір неба, яке до зеніту було фіолетово-олов’яне, а до південної сторони горизонту багряно-червоне, місцями оранжеве. Лариса Петрівна зацікавилася і попросила мене допомогти їй підвестися з шезльонга, пройшла на відкрите місце і довго дивилася на небо. До неї підійшли арабські хлопчики, мої ровесники Саїд і Мухамед; вони пояснили нам, що зараз почнеться „хамсін” і що треба скоріше зайти в приміщення... Виявилось, що хлопчики мали рацію; за 15—20 хвилин піщаний гураґан перервав наші заняття. За час нашого перебування в Гелуані „хамсін” бував кілька разів. Але я припускаю, що свій вірш „Хамсін” Лариса Петрівна написала під враженням саме цього „хамсіна”.3

Після приблизно піврічного перебування в Гелуані Леся Українка створила дуже цікавий поетичний цикл „Весна в Єгипті”, що складався з семи поезій, відмінних щодо форми й змісту, але поєднаних спільним тлом єгипетського краєвиду. Перша поезія під заголовком ,,Хамсін” відноситься саме до вище згаданого гарячого вітру з пустині Сагари, що триває коло п’ятдесяти днів від пізнього березня до раннього травня. В своїй поезії Леся Українка персоніфікує хамсін і порівнює його із „злим богом” Сетом, який, згідно з єгипетською легендою, убив „доброго бога” Озіріса. Авторка, як у всій ліричній поезії, є учасником дії. Тут хамсін остерігає поетку:

,,Чужинко, не дивись! Засиплю очі!”

Зображуючи ввесь цей буревійний і хаотичний стан природи, Леся Українка закінчує свою поезію таким образом єгипетського дня:

„На жовтім небі померкло сонце — око Озіріса —
І стало так, мов цілий світ,, осліп”...

Наступний вірш „Дихання пустині” зображує африканський краєвид після хамсіну; природа і люди повертаються у свій звичний лад, до щоденних чинностей.

Дуже цікавою з огляду на свої поетичні контрасти є поезія „Афра”,— це ідеал африканської тиші, коли „навіть повітря стоїть нерухоме, як води стоячі”. Створюється враження, що природа закам’яніла в статичній нерухомій атмосфері. Тільки раз цю тишу нагло перериває марш англійського війська здовж Нілю. Та „ледве вони пройшли, як замкнулася тиша за ними... Так наче світ спорожнів”; гаряча тиша царить довкруги.

Наступний вірш „Сон” порівнює Єгипет з Україною у сні поетки.4 Неначе для контрасту головною темою наступної (п’ятої) поезії циклу є буряна ніч, „Вітряна ніч”. Її туга за Україною переплітається з дійсним станом в Єгипті; вона відчуває в своїй кімнаті вітер, що дує з півночі, та він нічого відрадного не несе для неї з рідної сторони, „тільки спів кохання для пустині”.

Шостий вірш „Вісті з півночі” знову присвячений вітрові з півночі — з України. Він приносить дощ Єгиптові. Поетка порівнює краплі дощу з сльозами, і поезія кінчається такою песимістичною вісткою вітру:

Се ж я з твоєї сторони
Приніс оці плакучі вісті, —
Якої ще тобі луни?...

Кінцева поезія „Таємний дар” закриває ввесь цикл оптимістичним акордом. Єгипетська легенда розказує, що одна з семи Гатор (богинь любови й радости) дала єгиптянам невмирущу радість, як зброю проти рабства: „Гніт фараонів, кормига чужинців її не здолає” в душі народу. Так сьома поезія про щасний дар сьомої Гатори закінчує цей поетичний гептахорд.

В листі до Ольги Кобилянської, датованім 21 березня 1913 р., Леся Українка пише: „Закінчу те, що мушу кінчити і вдамся до легшої, прозової роботи (коли взагалі зможу робити), хоча мої критики і не славлять моєї прози, та все ж воно, може, буде „корисне”, а я так мало корисного написала в мойому житті... Хочеться комусь написати одну новельку і одно дитяче оповідання на єгипетські теми, але не стародавні, а теперішні. Заінтересувало мене життя, а радше психологія тутешнього мусулманського гаремного жіноцтва (сього року я мала нагоду його пізнати ближче), і тутешніх „дітей вулиці”, що зростають зовсім таки „під голим небом” і напрочуд уміють дати собі раду.5 Ці пляни поетки лишилися нездійсненими. Вона померла на світанку 1 серпня 1913 р. Її остання африканська праця — заплянований роман чи новеля „Екбаль-ганем” мала лише початковий розділ, що надрукований в „Літературно-науковому вістнику” в Києві, (том 66, 1913, ст. 4—9,) разом з вісткою про її смерть. В примітці, доданій до цього числа журналу, редакція склала вислови пошани до поетеси і до її „останнього слова”. „Це останні сторінки, написані Лесею Українкою в кінці травня і на початку червня. Це мала бути новеля з арабського життя; в ній Леся Українка хотіла зобразити психологію і становище арабської жінки, що була до деякої міри під впливом європейської культури, однак зобов’язана жити в своєму орієнтальному середовищі. Леся Українка писала свій твір для „Вістника”, але не могла закінчити його”.

Тоді поданий один пасаж незакінченої новелі з горезвісним передчуттям: „Се вже починався єгипетський захід. Там сонце уміє вдавати переможця в останній час перед неминучою поразкою, і так гордо та весело, без найменшої тіні вечірнього суму, сипле барвисті дари на небо, на пустиню, на велику ріку і на кожную дрібную дрібницю своєї улюбленої країни, що навіть за одну хвилину перед навалом темряви якось не йметься віри її неминучости”.

Ці сторінки, це останній промінь перед „навалом темряви”. Порівнюючи „Афро-Єгиптяну” Лесі Українки з її іншими творами, вражає нас поперше оригінальність тематики і її інтерпретація. Як ані одна з її неукраїнських екзотичних тем, ці твори представлені в усіх трьох видах її творчости: в поезії, драмі і прозі. Хоч незакінчена новеля „Екбаль-Ганем” є зворотним пунктом в цьому відношенні: Леся Українка, зробивши великий вклад в поезію й драму, рішила звернутися до прози, до того часу тільки незначно репрезентованої в її творчості. Немає сумніву, що якби вона жила, то більше б писала і в цьому виді.

Що стосується форми й стилю поетки, то „Єгипетський літературний період” свідчить про структуральну оригінальність окремих віршів та про її поетикальну (просодичну) зрілість. Багатство строфічних форм, різнородність розміру й римування — все це підтверджує важливість єгипетських творів Лесі Українки та вказує на те, що ввесь той творчий період разом з іншими працями, не єгипетської тематики, є одним із найінтенсивніших і найпродуктивніших періодів її літературної творчости.

SUMMARY

During the period 1903-1913, Lesia Ukrainka visited Egypt on three separate occasions, staying in Halwan near Cairo to take advantage of the favorable conditions offered by the North African climate. Although her sojourns in Egypt were prompted by health considerations, these visits played an important role in her creative life, as reflected in her poetry — particularly in the cycle of poems, “Egyptian low-reliefs”, “An Inscription in the Ruin”, and in the poem, “Ra-Meneis”. The biblical past, and the slavery of the Israeli people, is portrayed in the poem,“Israel in Egypt”, and in the dramatic work, “In a House of Labor, in a Land of Slavery”. The cycle “Spring in Egypt” consists of seven lyrical poems, each of them depicts one of seven Hathors, Egyptian goddesses of love and joy — who gave Egyptian people unfailing hope as a weapon against slavery. The prose work, “Ekbal-hanem” about an Egyptian woman was, unfortunately, never completed. Lesia Ukrainka died while writing this final work of her creative life.



1
Стаття основана на авторовім викладі на Міжнародньому Конгресі Порівняльної Літератури в Бордо, Франція, 2 вересня 1970 р., яким започатковано міжнародне відзначення сторіччя Лесі Українки — 1871 —1971.
2 Леся Українка т. X. Київ, 1968 р. ст. 282.
3 Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, т. II., Київ, 1956, ст. 495 — 496.
4 Цей цикл був вперше надрукований в журналі ,,Рідний Край”, ч. 43, за травень 1910. р., нажаль, поема „Сон” була там пропущена, чим весь гептад був здеформований. Структура гептаду була улюбленою формою циклу поетки, стосованою ще в 1890 р. в її циклі „Сім струн”.
5 Леся Українка, Твори, т. X. (Київ), 1965, ст. 377.


Ключевые слова: Єгипет у житті і творчості Лесі Українки,Історії близького Сходу,єгипет,рабство,Леся Українка,Критика,творчість Лесі Українки,Критична стаття,Читати онлайн,рецензія,поезія,скачати безкоштовно,леся украинка,бесплатно,драма,аналіз,українська література,ліри

Читайте также