14 сентября 2018 в 19:52 Сирано де Бержерак (Cyrano de Bergerac) 9

Дивовижні прозріння Сірано

Дивовижні прозріння Сірано

Юрій Росціус

Мало кому відомо, що за 300 років до створення ракет, здатних вивести на орбіту перший штучний супутник Землі, коли Росією правив цар Олексій Михайлович, а гетьман Богдан Хмельницький стояв на чолі визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення — молодий земляк славнозвісного мушкетера Д’Артаньяна Сірано де Бержерак описав реактивний багатоступінчастий пристрій для космічних польотів і багато іншого.

Так, наприклад, у книзі «Інший світ, або Держави та імперії Місяця», написаній 1650 року і опублікованій у 1657, він так оповідає про свою подорож до Місяця.

«То знайте, що ракети вишикувались в шість рядів по шість ракет у кожному і закріплені гаками, які тримали кожну дюжину, і полум'я, поглинувши один ряд ракет, перекидалося на наступний, а відтак ще на наступний... Матеріал, нарешті, виявився геть охоплений полум'ям, горюча речовина скінчилася, і коли я почав думати лиш про те, як накласти головою на вершині якої-небудь гори, я відчув, що хоч сам не рухаюсь, проте продовжую підноситись угору, а машина моя зі мною розлучається, падає на землю».

Поза сумнівом, читач XX століття сприйматиме наведений уривок як досить точний опис космічної подорожі на шестиступінчастій ракеті. Коли відпрацювали двигуни всіх шести ступенів і прискорення космічного корабля припинилося, система рухалась на пасивній ділянці траєкторії, тоді як ракета-носій відокремилась і впала на Землю.

Якби ж то схожість кінчалася тільки на дилетантському рівні! Однак у спеціальній праці О.О. Леонова і В.І. Лебедєва «Психологічні особливості діяльності космонавтів», випущеній видавництвом «Наука» (М., 1971), у розділі, присвяченому міжпланетним космічним польотам, на 119 сторінці сказано, що в подібних польотах «космонавти не зможуть спостерігати земну поверхню й орієнтуватися по окремих її районах. Вони змушені будуть визначати місцезнаходження космічного корабля за зірками, обраними як «опорні», у зовсім незвичній системі координат. До того ж, хоч міжпланетні мандрівники й побачать відомі на Землі сузір'я, перед ними розгорнеться незвична картина зоряного неба, що охоплює світила всієї небесної сфери, а не одної лише північної півкулі. Подібну картину вже спостерігали американські космонавти під час польотів на Місяць. З іншого боку, небесна сфера видаватиметься застиглою, виникне ілюзія нерухомості космічного корабля, підсилювана цілковитою тишею (якщо не брати до уваги слабкого і рівномірного шуму електронних приладів, котрий, проте, не порівняти з шумом працюючих реактивних двигунів)».

Навряд чи слід підкреслювати майже текстуальну схожість характерних деталей міжпланетних польотів у цих описах, зроблених з часовим інтервалом у 325 років!

Далі Сірано мовить про те, що на певній віддалі від Землі сила тяжіння Місяця почала переважати, і «...я відчув, що падаю ногами догори, хоч жодного разу я не перекинувся...» Тобто апарат, діставши прискорення, почав падати на місячну поверхню. Він описує, що Земля на такій значній відстані має вигляд золотої бляхи, схожої на диск Місяця, але більшого діаметра. Розповідає про сфери гравітаційного впливу Землі та Місяця, про причини, що зумовлюють їх нерівність. Ви здивовані? Гадаю, ваше здивування набагато зросте, якщо ви чіткіше уявите собі життя тих часів, коли Сірано де Бержерак писав свої твори.

В XVII столітті, коли народився і жив наш герой, уявлення, знання, техніка і побут людей значно відрізнялися від нинішніх. Так, «швидкий розумом Ньютон» опублікував свої славнозвісні «Начала», в яких сформулював і виклав основні поняття класичної механіки лише через 32 роки після смерті Бержерака. За життя Сірано людство ще не знало навіть парової машини, яка з'явилася тільки наступного, XVIII століття. А за його часів використовували лиш енергію пороху, вітру, води та м'язову силу людей і тварин.

Не було й сліду не те що електричного освітлення, а й навіть гасових ламп, бо про гас теж іще не знали. Приміщення освітлювали лойовими і восковими свічками, лампадами, смолоскипами. Навіть годинники, що їх згадує Сірано в своєму творі, про який ідеться, мали тоді досить солідні габарити, здебільшого були стаціонарні, а кишенькові, дуже рідкісні, мали яйцеподібну форму і теж чималі розміри.

Тільки через двісті з лишком років після смерті Сірано народоволець Микола Кибальчич у передсмертних нотатках, писаних у казематі Петропавловської фортеці, запропонував використати ракету як транспортний засіб.

А Сірано де Бержерак у середині XVIІ століття із знанням справи писав не тільки про реактивні багатоступінчасті літальні апарати для подорожей на інші планети, а й про опір середовища рухові, про закони вільного падіння тіл, гравітації, про множинність населених світів, джерела штучного світла, звуковідтворювальні пристрої, зовнішній вигляд жителів інших планет тощо.

Що це, — випадковий збіг? Геніальне передбачення? Але звідки таке знання деталей, така кількість найдрібніших подробиць? Звідки опис зовнішнього і внутрішнього вигляду пристроїв, які він, звичайно, не міг бачити, оскільки вони просто не існували в його часи, а з'явилися тільки через три сотні років?! Дивовижно...

Нагадаємо, що тоді точилася затяжна, так звана Тридцятирічна війна (1618-1648 pp.) — перша загальноєвропейська війна між двома угрупованнями держав, що прагнули до панування над християнським світом, в якому Франція, Голландія, Данія і Росія вели воєнні дії проти іспанських та австрійських Габсбургів, підтримуваних Германією і Польщею. Саме тих часів гетьман Хмельницький повстав проти утисків Польщі і повів активну боротьбу проти неї. Отже, Сірано де Бержерак і Богдан Хмельницький були не тільки сучасники а й, у певному розумінні, союзники, адже боролися проти спільного ворога.

Відтоді проминуло вже понад триста років, але ніхто і досі не відповів на запитання: чим зумовлені дивовижні здогади Сірано де Бержерака? Адже він описував у своїх творах не тільки політ на Місяць. У них можна знайти відомості й роздуми про теплоємність, про єдність природи космічних тіл типу Землі й Місяця, проблему відчуття запахів і багато про що інше.

Так, наприклад, звертаючись до медико-біологічних проблем, він пише: «Наші лікарі кажуть, що кров’ю керує передбачлива природа, яка кличе її на допомогу хворим частинам тіла; з цього слід було б зробити висновок, що, крім душі й тіла, в нас є ще й третя сутність, яка має особливі функції й органи. Тому, на мій погляд, більш правдоподібним є припущення, що ці маленькі тваринки (котрі заповнюють тіло людини і розносяться потоком крові, як каже Сірано, — Ю. P.), коли на них нападають, виряджають до своїх сусідів гінців просити про допомогу; ті прибувають звідусіль, проте країна не може витримати такого напливу людей; вони або вмирають з голоду, або задихаються у тісняві. Ця смертність настає тоді, коли дозріває нарив; що тваринки в цей час вже задихнулися чи загинули, ви бачите ось з чого — відгнилі частини тіла стають нечутливі; тому настільки часто вдається кровопускання, котре приписують з тим, щоб відтягти запалення. Так відбувається тому, що ці маленькі тваринки після того, як безліч їх загинула, пройшовши крізь отвір, що його вони намагалися прикрити, відмовляються допомагати своїм союзникам, позаяк самі невеликою мірою мають сили захищатися кожний у себе».

Наведений опис дуже нагадує сучасні уявлення про фагоцитоз — пожирання амебоподібними клітинами крові — фагоцитами — дрібних чужорідних частинок (зокрема й мікробів), розчинення ними змертвілих при запаленні чи регенерації тканин. Це явище відкрив і описав російський біолог Ілля Ілліч Мечников лише у 1883 році. Природно, що мова XVII століття, котрою викладено наведений уривок, дещо утруднює розуміння суті.

Коло інтересів та уявлень Сірано де Бержерака справді безмежне. Так у своїй книзі він докладно описує джерела штучного світла і... звуковідтворювальні пристрої. Правда, все це подавалося читачеві у комедійному, жартівливому тоні, впереміш із повідомленнями про те, наприклад, що жителі Місяця вгамовують голод... пахощами, що розмінною монетою для них є вірші, через що й вмирають тут з голоду тільки дурні, а розумні люди живуть у достатку. Сам Сірано іменує свої твори комічними.

Не виключено, що жартівливість і сарказм були необхідним прикриттям у ту своєрідну добу, адже свята інквізиція не дрімала. Будь-яка необачність у висловлюванні ідей і поглядів могла коштувати життя. Яскравий приклад — спалення 1600 року в Римі, на площі з безневинною назвою «Площа Квітів», монаха-домініканця Джордано Бруно. Свята інквізиція не подарувала йому проповіді ідеї про множинність населених світів.

Комедійність більшості творів Сірано де Бержерака захищала від можливих претензій на його адресу, дозволяла з більшою свободою розмірковувати про питання, які його цікавили. Але те, що видавалося смішним читачеві XVII століття, нині вражає глибиною і докладністю опису тих предметів, приладів, процесів, явищ, котрі стали відомі лише через сотні років після смерті автора цих дивних книжок!

Що це? Невтримний політ фантазії, яка незбагненним чином збіглася з наступною реальністю? Наукові передбачення або... тверді знання, безпосереднє знайомство з описуваними конструкціями, процесами, явищами? Звичайно, це нонсенс — знати те, користуватися тим, чого ще немає. Одначе перед нами факти — книги, написані понад триста п'ятдесят років тому, сповнені загадок і таємниць. Задовільної відповіді, яка проливала б світло на причини, історію та обставини їх створення, поки що немає, оскільки пояснення самого Сірано сприймається як фантасмагоричне й парадоксальне, тож прийняти його, погодитися з ним неможливо. Адже Бержерак твердить, буцімто інформацію передали, описувані предмети показали й подарували йому... жителі іншої планети! Що це — розиграш?

А чудернацький Сірано навдивовижу детально розповідає не тільки про свою подорож на Місяць на реактивному космічному кораблі, а й про зустріч там... з жителем Космосу, який став згодом його покровителем в «іншому світі». Цей космічний знайомець — «демон», як його іменує Бержерак, — колись нібито жив у Греції й опікувався Сократом. А після смерті Сократа він, за твердженням Сірано, переселився у Фіви і виховував майбутнього полководця Епамінонда, відтак переїхав у Рим. Пізніше цей «демон» буцімто зустрічався з відомим алхіміком Агріппою Ноттісгеймським, філософом і богословом абатом Трітемом, доктором Фаустом, відкрив чимало секретів колу молодих людей, відомому під назвою ордену Розенкрейцерів.

Саме він зазнайомив Сірано та його друзів з джерелами штучного освітлення: «Мій демон, не бажаючи, щоб товариство було цим (темрявою — Ю. Р.) занепокоєне, піднявся у свій кабінет і повернувся звідти з двома такими блискучими вогненними кулями, що всі здивувалися, як він не обпік собі пальці. «Ці непогасимі світильники, сказав він, послужать вам краще... Це сонячні промені, які я очистив від жару, бо інакше згубні властивості цього вогню зашкодили б вашим очам, засліплюючи їх. Я закріпив світло і помістив його в прозорі келихи (колби? — Ю. P.), котрі тримаю в руках».

Коли б то йшлося просто про джерела штучного світла! Однак Сірано наголошує, що світло — «холодне», без жару. Слід сказати, що проблема ця й донині ще не знайшла свого розв'язання — лампи розжарювання поряд із світловим випромінюванням виділяють інфрачервоні, теплові промені, що знижує їх економічність. У цьому розумінні так звані лампи «денного світла» є більш ефективними, хоч внаслідок невеликої інерційності мають обмежену сферу застосування.

Та, мабуть, ще дивовижнішою є розповідь Сірано про «книги», подаровані йому «демоном».

«Відкривши ящик, я знайшов у ньому якийсь металевий незрозумілий предмет, що скидався на наш годинник. У ньому була безліч пружинок і ледь видимих машинок. Це, безсумнівно, книга, але книга дивовижна: в ній не було ні сторінок, ні літер; одне слово, — це така книга, що для вивчення її зовсім непотрібні очі, а лише вуха».

Чи не нагадує вам цей опис дуже знайомий предмет? Як же читати цю дивну «книгу»?

«...той, хто хоче читати, заводить за допомогою величезної кількості різного роду дрібних ключів цю машину, потім він ставить стрілку на той розділ, який бажає прослухати. І відразу з книги починає лунати, як з вуст людини або з музичного інструмента, всі ті різноманітні звуки, котрі служать знатним жителям Місяця для передачі їхніх думок».

З наведених уривків випливає, що Бержерак називає книгами якісь інформаційні пристрої, здатні відтворювати і звучання музики, і людське мовлення. Цікаво, що Сірано при цьому описує системи («машини»), котрі складаються з безлічі дрібних деталей, що їх призначення для нього незрозуміле, які нагадують йому практично єдиний складний пристрій XVII століття — годинник.

Мимоволі спадає на думку неймовірне: він бачив ці системи, користувався ними. Але де? Як можна було в добу Людовіків XII і XIV, кардиналів Рішельє і Мазаріні, бачити те, що з’явилося через кілька століть?

До речі, книгу Сірано де Бержерака «Інший світ, або Держави та імперії Місяця» видавали двічі. Вперше — видавництво «Академія», М.-Л. — у 1931 році, ця книга і нині є бібліографічною рідкістю. Удруге — в 1971 році, в томі «Фантастичні романи», разом з утопіями Кампанелли і Мора. В даній статті цитовані уривки наведено за виданням 1931 року. Хто побажає, може на власні очі впевнитись, які дивовижні прозріння містяться у книзі Сірано де Бержерака. Але як міг усе це описати хоробрий віршомаз, бретер і гульвіса XVII століття?!

Л-ра: Наука і суспільство. – 1991. – № 3. – С. 27-29.

Биография

Произведения

Критика



Ключевые слова: Сирано де Бержерак, Cyrano de Bergerac, «Иной свет, или Государства и империи Луны», критика на творчество Сирано де Бержерака, критика на произведения Сирано де Бержерака, скачать критику, скачать бесплатно, французская литература 17 в