Біографія Панаса Мирного

Біографія Панаса Мирного

 В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози.


 Розпочавши з традиційних для літератури першої половини ХІХ ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури.

 Народився Панас Мирний (літературний псевдонім Панаса Яковича Рудченка) 13 травня 1849 року в Миргороді в сім’ї дрібного урядовця. 1862 року закінчив Гадяцьке повітове училище. У чотирнадцять років вступив на чиновницьку службу. Служив по канцеляріях у Гадячі (1863-1864), Прилуках (1865-1867), Миргороді (1867-1871). Від 1871 року мешкав у Полтаві, працюючи спершу бухгалтером губернського казначейства, а згодом на різних посадах у казенній палаті. В 70-х роках 19 ст. він став свідком «ходіння в народ». Прикметною є участь Панаса Мирного в діяльності полтавського народницького гуртка «Унія». 1914 року П.Я. Рудченко дістав чин дійсного статського радника. Після 1917 року працював у Полтавському губернському фінансовому відділі. Пізніше М. Зеров оцінив спосіб життя Панаса Мирного-письменника  й Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роздвоювання на урядовця коронної служби та українського письменника-народовця».

 Одним із чинників формування літературно-естетичних поглядів Панаса Мирного була літературна ситуація в Україні початку 70-х років 19 ст. На той час була уже належно оцінена творчість Т. Шевченка, утвердилася оповідна традиція (творчість Г. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, О. Стороженка, П. Куліша та ін.), склалася певна система жанрів в усіх родах літератури.

 Загалом літературно-естетичну програму Панаса Мирного можна визначити як орієнтацію на реалістичний тип творчості. Процес становлення прозаїка-реаліста не виключав використання романтичних елементів.

 Із наставників Панаса Мирного в плані «теоретичної орієнтації» головну роль відіграв Іван Білик. Саме він наголошував на необхідності соціально-психологічного аналізу в реалістичному творі.

 Літературна спадщина Панаса Мирного характеризує його як майстра слова, який найвищою цінністю художньої творчості вважав правду життя. Прагнення дослідити людську душу в різних життєвих обставинах на основі реалістичного методу зображення сприяло появі певних соціальних типів у творах Панаса Мирного (селянина, поміщика, міщанина). В процесі становлення індивідуальної манери письменника у сфері психологічного аналізу художній світ наповнюється не запрограмованими характерами-типами, а яскравими людськими особистостями.

 Використовуючи поряд із психологічним аналізом принцип соціального детермінізму, Панас мирний закономірно за основу обирає проблеми тогочасної дійсності. Це одна з ознак українського реалізму другої половини 19 ст.

 1872 р. – «Лихий попутав».

 1874 р. – повість «П’яниця».

 1875 р. – роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», повість «Лихі люди».

 1877 р. – «Товариші».

 1883 р. – роман «Повія», повість «За водою», оповідання «Лови».

 Середина 80-х років – повість «Голодна воля».

 1892 р. – драма «Лимерівна».

 1897 р. – повість «Лихо давнє і сьогочасне».

 1898 р. – нарис «Серед степів».

 1905 р. – новела «Сон».

 1909 р. – оповідання «Дурниця».

 Естетична цінність прози Панаса Мирного пов’язана з тим, що саме в другій половині 19 ст. в українській літературі відбувався відхід від фольклорних ремінісценцій до творення власне художньої літератури як виду словесного мистецтва.

 Еволюція стилю Панаса Мирного пов’язана з процесом появи нових жанрів у творчості письменника й в українській літературі другої половини 19 ст. Багатоплановість художнього мислення, прагнення зобразити цілісну картину світу в усіх особистісних взаємозв’язках, у часових і просторових художніх площинах сприяли появі романного жанру.

 Реальна дійсність для Панаса Мирного є не просто «вихідним пунктом» для створення адекватної картини-образу світу, а своєрідним поштовхом до побудови індивідуальної філософсько-естетичної концепції буття.

 Вершиною епічного мислення Панаса Мирного вважаються романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія», де автор у центр художнього дослідження ставить неординарну людину й детально простежує її психологічний стан за різних обставин.

 Психологічне дослідження Панаса Мирного – це справжнє експериментування, коли внутрішній світ дійової особи – таємниця не тільки для автора, а й для самого персонажа. Тоді процес душевних змін подається як внутрішня драма, де цілковито знімається будь-яка запрограмованість. А драматичне напруження ситуації твориться в той самий момент, коли персонаж опиняється на життєвому роздоріжжі. І навіть він сам (учасник сюжетної дії), часто не може розібратися в своїх думках, щоб дійти конкретного висновку, який би вказував на вихід зі скрутного становища.

 Характеризуючи творчу особистість Панаса Мирного, варто згадати про його перекладацьку працю. Йому належать переклади творів О. Пушкіна, К. Рилєєва, М. Лермонтова, М. Огарьова, О. Островського, В. Шекспіра («Король Лір»), Г. Лонгфелло («Дума про Гайявату»). Користуючись характерною для українських дум образно-стилістичною й ритмічною системою, письменник здійснив оригінальний переспів «Слова о полку Ігоревім» - «Дума про військо Ігореве» (1883).

 Поетична спадщина Панаса Мирного налічує близько 300 віршів. Проте сам автор відчуває їх художню недосконалість. Його поезію можна вважати швидше вправами з шліфування художнього слова, ніж майстерним поетичним обігруванням авторської думки.

 Зображення світу як епічної події, тобто створення цілісної предметної картини дійсності, - домінантна риса в художньому світі Панаса Мирного й на пізньому етапі творчості, в час появи неоромантичних тенденцій в українській літературі кінця 19 – початку 20 ст.

 

 



Ключевые слова: Біографія Панаса Мирного,скачать биографию,скачать бесплатно,Панас Мирний,Панас Рудченко,українська література 19 ст.,панас мирный,биографии писателей,творчество панаса мирного,творчысть панаса мирного,хіба ревуть воли,як ясла повні,

Читайте также