25-12-2016 Іван Багряний 894

Кольористичний епітет як ознака тоталітарної доби (За творами Івана Багряного)

Братусь М.

Кольористичне сприймання дійсності, що відображається в конструкціях мови, є одним із оцінних елементів будь-якої культури. Словосполучення типу білий як сніг, біла сорочка, сіра свита, чорна година - це усталені фразеологізовані звороти, які активно функціонують у живому мовленні і, зокрема, виступають у ролі знакових, національно зумовлених елементів української культури. У художніх текстах кольористичні епітети виконують різноманітні стилістичні функції. Без них важко уявити пейзажний опис, зовнішні і внутрішні характеристики персонажів. Одна із показових стилістичних функцій кольористичних епітетів у прозі Івана Багряного - розкриття сутності зображуваної доби, доби жорстокості, ламання людських доль, людського приниження.

Іван Багряний — майстер глибоко психологічної оповіді. Він використовує переважно книжну лексику, яка набуває в художньому контексті додаткових значеннєвих відтінків. У таких творах, як «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою», «Огненне коло» й «Тигролови», можна побачити повний кольоровий спектр, проте семантично навантаженими, стилістично виразними для індивідуальної оповіді є епітети сірий, чорний, вогненний.

Читаючи твори І. Багряного, не можна не помітити, що він часто вживає епітет сірий. СУМ фіксує переносне значення цього слова: «нічим не примітний, невиразний, безлиций». У художньому тексті епітет сірий допомагає уявити узагальнений образ «сірої людини». Функціонує цей епітет у словосполученнях з лексемами людина, істота, герой, колона, лавина, маса, лава. Насамперед помічаємо вживання епітета сірий з іменниками у формі однини і множини (сірі люди, істоти) та із збірними назвами типу маса, лава. Наприклад: «Він був сам, самісінький, як палець. Сіра людина, здана сама на себе, покинута напризволяще»; «Тут вишикувалося понад чотириста людей, — ні, не людей, а сірих істот у подертому блудному ганчір'ї, з пом'ятими блідими й брудними обличчями, з такими ж торбами на спинах, — понад чотириста скоцюрблених голодом, холодом, утомою й страхом жалюгідних істот» («Людина біжить над прірвою»). У першому прикладі наголошується на самотності, на тому, що людина забута, покинута. Її незначущість, непримітність передається означенням сіра. Другий контекст мотивує значення епітета сірі істоти - «однакові». Не можна оминути стилістичної ролі форми множини, так само як і семантичного зв'язку з виразно оцінним словосполученням, що виконує функцію градації (підсилення), - жалюгідні істоти. Ця оцінка з'являється як узагальнення опису зовнішнього вигляду людей — їхнього одягу, облич, їхнього страждання через холод, голод, страх. Синоніми людина, істотау контексті виступають як протиставлення.

На позначення великої кількості людей автор уживає вислови типу сірі люди, сіра маса, сіра лава, сіра колона людей, сіра лавина людей. Наприклад: «А надворі ту всю людську лаву брали, як у шори, дві тісні й довжелезні шпалери варти, наїжаченої сталевими цівками автоматів і злісними очима, так ніби причиною того, що вони мусили підставляти тут свої голови під бомби, була саме ця сіра людська лава», «Вишиковані в довгу колону «по чотири», вони являли собою вже цілком знеосіблену сіру масу»: «Сіра колона людей, замотаних у ковдри й простирадла...»; «Вона лише бачила суцільну сіру масу людей, десь ведених на страту. І не хотіла з ними розлучатися, мов це вели останніх людей, що були на цьому світі...» («Людина біжить над прірвою»). Уточнювальний зміст вносять інші, не кольористичні означення, зокрема знеосіблена, суцільна, людська (маса). У таких епітетних ознаках наявний кольористичний зміст «сірий».

Семантика епітета сірий розкривається в контексті, де поряд функціонують додаткові характеристики людини XX ст. Остання є збірним поняттям. Наприклад: «Ні, цей герой - це звичайна собі сіренька, в лахміття вдягнена, заштовхана, стероризована, отака собі мізерна людина 20-го століття» («Людина біжить над прірвою»). Нанизані епітетні характеристики об'єднують і зовнішній вигляд, і внутрішній стан людини. Вони виступають контекстуальними синонімами до ключового поняття сірий.

Кольористичне означення чорний насамперед уживається в описах зовнішності персонажів (брови, щетина, руки, обличчя), опису пейзажів (діра, вода, земля, море). Використання епітетних словосполучень із прикметником чорний у таких описах є традицією художнього зображення. Наприклад: «Георгіані <...> витягши шовкову хусточку з кишені, обтирав нею гарне своє, расове грузинське обличчя, свій орлиний ніс й чорні смоляні брови»; «І раптом <...> - побачив свого вчителя й натхненника! Ось на цім місці він стояв разом з другими. Низенький, сухорлявий з великими очима, з широкими чорними бровами і смутний-смутний»; «сидить людина дійсно відмінного вигляду. Неподібна, правда, до чорта, але могутньої будови, широкогруда й широкоплеча, з кулачищами, мов глечики, з вольовим, сердитим обличчям, з крилатими чорними бровами» («Сад Гетсиманський»). Прикметникові означення смоляний, крилатий, широкий до іменника брови увиразнюють зміст епітета чорний. Так само епітетне словосполучення чорні руки мотивується ситуацією: «Сиділи, посхилявши печально голови, очі їм попідпухали, як у китайців, вони дивилися на свої брудні штани та репані, аж чорні від бруду й крові руки, покладені на коліна...» («Огненне коло»).

Стилістичну функцію пейзажної деталі виконує епітет чорний у поєднанні зі словами вода, діра, земля, море. Як зазначено в тлумачному словнику, епітет чорний означає «непроглядний, густий, темний», коли йдеться про воду, дим. Об'єктивно нейтральні пейзажні описи викликають ефект естетичного сприймання природи. Наприклад, пейзажний опис у романі «Тигролови»: «То були дивні, нарівні ночі в казкових первісних пралісах, на бистрій, мерехтливій воді, на чорній воді з золотими арабесками». А ось зображення замерзлої річки у творі «Людина біжить над прірвою»: «Спустився з урвища на Ворсклу, пройшов повз роззявлені чорні діри в кризі, ще й зазирнув у них — там було тільки повно чорної води, сплутаних водоростей, і жодної тобі оглушеної рибини». Епітет чорна вода передає позитивне естетичне враження від природи, підтримане контекстом таких епітетів: дивні ночі, чарівні ночі, казкові праліси, золоті арабески. Поза контекстом означальні словосполучення типу чорні кратери, чорні гейзери передають логічно-кольористичний зміст. Однак у текстах І. Багряного вони входять до складу метафоричних образів: «Над чорними кратерами бомбових вирв пробиваються ніжні пагінці трав і квітів. Над прірвою буйним цвітом зацвітає весна!» («Людина біжить над прірвою»). Метафора чорні кратери бомбових вирв підкреслює стилістичний контраст, відтінюючи зміст словосполучень ніжні пагінці, буйним цвітом зацвітає весна.

Традиційно епітет чорний пов'язується з темою страждання. Тому й з'являються в мові письменника означення типу чорна загибель, чорна смерть, чорна зненависть, чорна трагедія. До речі, одне з давніх значень вислову чорна смерть - «чума». У творі «Людина біжить над прірвою» епітетне словосполучення з повтором чорна-чорна смерть введене в контекст, де його зміст контрастує з такими лексемами, як сонце, Воскресіння: «Це сліпуче сонце його, Максимової, Вітчизни, загрожене чорною-чорною смертю великого Воскресіння. Сонце їхньої Вітчизни — його й Миколиної! Це вони вдвох поставили там своє сонце, ту сліпучу феєрію. І один уже заплатив за те життям».

Епітетні сполуки чорна загибель, чорна зненависть, чорна зневіра нагнітають психологічну атмосферу. їх об'єднує спільне значення «втрата чогось назавжди». Саме так можна прочитати метафоричні образи в романах «Людина біжить над прірвою» і «Сад Гетсиманський»: «Він таки стоїть над справжньою жаскою прірвою й бажає схопитись за чиюсь руку, за руку б свого друга й побратима. Але такого друга немає, тому він стоїть сам і, відсахнувшись, дивиться в ту прірву, похоловши. І це - чорна загибель, моторошне царство руїни, безнадії, краху людської душі - безповоротно й назавжди»; «Гірше те, що душа його розгублена й квилить над безоднею чорної, найчорнішої зневіри в усьому, в що можна людині вірити, - вона опинилася без найменшого опертя». В останньому уривку передається стан людини. Не просто чорна, а найчорніша зневіра - так характеризує письменник внутрішній стан персонажа. Очевидно, не випадково в обох контекстах з'являються синонімічні слова безодня і прірва.

Із значенням кольору епітет вогненний виступає рідко. Зокрема, йдеться про колір папороті в названому творі: «...в темряві десь з диму пробивається полум'я, як пелюстки казкової, вогненної квітки папороті»; «При відсвітах не так тієї вогненної квітки папороті, як невідомо чого, побачив людину перебиту навпіл, половина з головою лежить перед ним, половина трохи далі». Письменник називає квітку папороті вогненною. Художнє слово дає змогу реально уявити насправді не існуючий «цвіт квітки папороті». Звичайно, в українській літературі цю квітку називають квіткою щастя, але контрасте зображення у творі І. Багряного (смерч, дим тощо) викликає відчуття трагедії. Характерно, що і наступні поєднання цього символічного епітета стосуються рослинного світу. Наприклад: «Язики полум'я гойдаються і йдуть розстольнями, ніби то гойдаються вогненні пилки, покладені зубцями вгору...»; «Сліпуче «панікадило» пливе над землею в чорному морі ночі. Пливе, й роняє тонюнькі смужки диму, як серпантину. І всюди вогненні пелюстки. Ціла веремія». У різних зорових картинах постають метафоричні авторські образи. Це і палаючий комиш, і традиційні язики полум'я, і оригінальні вогненні пилки, вогненні пелюстки.

З назвами бойових явищ, природних стихій поєднується колірний епітет вогненні острівки, вогненні гейзери, вогненний водограй, вогненний гураган (літературне - ураган), вогненний смерч. В епітетних сполученнях вони вживаються як вторинні номінації, що переносять характерну ознаку з одного предмета на інший. Твір «Огненне коло» наповнений описами фізичних і психологічних страждань людини, описами воєнних катастроф. Ось, наприклад, метафоричне зображення палаючих селищ: «Праворуч, позначаючи обрій, пирскають іскрами вогненні острівки - то горять селища, а між тими острівками то там, то там раз по раз спалахують вогненні гейзери - то б'ють туди гармати й падають бомби». Незвична сполучуваність вогненна ріка потрібне авторові, щоб передати важкий фізичний стан персонажа у творі «Людина біжить над прірвою»: «Його тіло лежало розпластане... А душа блукала в темряві... Під склепінням тих повік товклася й душа, не в силі їх розімкнути, зрушити, знайти з-під них щілину». До цієї самої ознаки звертається письменник і у творі «Сад Гетсиманський». Головний герой Андрій перебуває у великому напруженні, гарячково працює мозок, думка. Саме в такому стані уявляє він міжзоряні простори: «Все життя раптом вмістилося в однім моменті всіма своїми площинами; всіма своїми деталями, всіма своїми звуками й кольорами, хоч голова і все тіло були зовсім нерухомі... Ба, як для стороннього спостерігача! Для Андрія ж здавалось, що він шалено рухається, як комета в міжзоряних просторах, гойдається, пливе по вогненному морю, живе так, як ніколи ще не жив, серед веселкового шалу, в блаженній мерехкотняві...»

На віддалених семантичних полюсах перебувають кольори сірий, чорний - вогненний. їхній узагальнений, нейтральний зміст у художніх текстах І. Багряного наповнюється контрастною символікою. Тоталітарну добу художня уява письменника малювала у збірному образі сірої людини. Про те, що в сірої людської маси відібрано волю, свідчить і зовнішній вигляд персонажів - сірі обличчя. Через сприйняття персонажів розкривається сутність тієї тоталітарної епохи, тієї зловісної машини, яка нівечила долі багатьох. Сповнені символічного змісту кольористичні епітети Івана Багряного дають можливість читачеві уявити весь безмір страждання безневинної людини.

Л-ра: Дивослово. – 2001. – № 5. – С. 14-15.

Біографія

Твори

Критика