Біографія Василя Земляка
Василь Земляк, справжнє ім'я — Василь Сидорович Вацик, народився 23 квітня 1923 року в с. Конюшівка, нині Липовецького району Вінницької області.
Перед війною навчався в Харківському авіаційному училищі, а в роки Великої Вітчизняної війни був командиром партизанського загону. Навесні 1942 Василь Земляк привів своїх товаришів-підпільників до Ружинського партизанського загону. Командував загоном сміливий до відчайдушності Пилип Шуляк.
Василь Земляк спочатку командував взводом у загоні легендарного П. Шуляка, а згодом очолив кінний загін ім. О. Суворова. Влітку 1942 письменника було поранено. Куля пробила ногу, але рана виявилася нетяжкою. Напередодні визволення Житомирщини В. Земляка було поранено вдруге. І знову в ногу, але цього разу куля розтрощила кістку, що надовго прикувало письменника до ліжка.
Зразу ж по війні Василь Земляк працював у Козятинському райвиконкомі, згодом — керуючим відділку радгоспу в селищі Червоному, а коли перейшов на газетну роботу, вступив на заочне відділення Житомирського сільськогосподарського інституту, згодом продовжував навчання у Київській сільськогосподарській академії. Був на журналістській і видавничій роботі, у 60-х роках працював головним редактором Київської кіностудії ім. О. Довженка, керівником її сценічної майстерні. Працюючи на Київській кіностудії ім. О. Довженка, він створює ряд сценаріїв, названих, утім, кіноповістями, — «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон» (1956-1963). Письменник відчуває смак до динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом. Але при цьому не втрачає набутого раніш, тобто загалом не міняє вже вироблених манери мовлення й погляду на зображуваний світ.
Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945. У лютому 1957 його було прийнято до Спілки письменників України.
У 60-х роках звернув на себе увагу повістями «Гнівний Стратіон» (1960) та «Підполковник Шиманський» (1966), але славу визначного майстра прози принесли романи — дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік.
Помер письменник у розквіті сил на 54-му році життя, 17 березня 1977 року, не встигши втілити в життя задуми роману про Григорія Сковороду та продовження роману «Лебедина зграя».
Останнім твором В. Земляка стала п'єса «Президент» про трагічні події фашистського перевороту в Чілі.
У 1980 за романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон — XX». Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратона» (1965).
У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а сьогодні — В. Дрозд, В. Яворівський та ін.
В. Землякові належать такі слова: «Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя».
Василь Земляк у кожному своєму творі звертається до тих життєвих вражень, які міцно закарбувалися в пам'яті, до тих настроїв, почуттів та асоціацій, які переростали в образи-метафори. Тому головною формою висловлення думок і почуттів письменника був ліричний монолог, багатий на філософські роздуми про духовні і моральні основи буття народу.
В українській літературі XX ст. порівняно невеликий за обсягом творчий доробок Василя Земляка знайшов належне йому високе місце серед найпомітніших явищ у нашому письменстві.
Твори
Критика
