13-11-2018 Еміль Золя (Émile Zola) 457

«Жерміналь» Е. Золя в українських перекладах

В. Г. Mатвіїшин

Автор «Ругон-Маккарів» залишається по сьогоднішній день у широких читацьких кругах одним із найбільш популярних іноземних класиків, що й пояснює це велике зацікавлення багатьох зарубіжних дослідників його творчістю, питанням проникнення, розповсюдження і причин успіху його творів.

Досі не ставилося питання про переклади творів Е. Золя в Україні, їх добір, критичні відгуки на них, а також про майстерність цих перекладів.

Ми зупинимося тут лише на перекладах одного з найкращих творів Золя «Жерміналь» (1885 p.), який, за словами І. Франка, «є окрасою всієї белетристики XIX віку і належить не лише до найліпших повістей Золя, але загалом до наймогутніших творів новішої літератури».

Про «Жерміналь» І. Франко писав неодноразово у своїх численних працях про Еміля Золя.

У своїй статті «Еміль Золя, його життя і писання» Франко зазначав: «Страшенні сцени цієї тюрми (шахти. — В. М.) змальовані геніально, а сам твір навіяний теплим чуттям до робочого люду».

«Жерміналь» («Germinal») — XIII том двадцятитомної епопеї Е. Золя «Ругон-Маккари». Це твір із особливим соціальним звучанням, де праця і капітал — основні герої. В своєму плані до «Жерміналь» Золя писав: «Роман — повстання найманих робітників. Суспільство одержує поштовх, від якого воно тріщить, одним словом, боротьба капіталу й праці. У цьому все значення книги: вона передбачає... майбутнє, висуває питання, яке стане найважнішим у XX столітті».

Саме це — майбутнє робітничого класу і його роль у капіталістичному суспільстві — було причиною того великого зацікавлення романом Золя в багатьох країнах світу.

Так, в Угорщині «Жерміналь» було перекладено вже через рік після виходу оригіналу. В Болгарії цей твір витримав п’ять видань і вважається найбільш популярним і улюбленим твором Золя.

Українською мовою цей твір появився тільки через двадцять років після його виходу у Франції.

І. Франко у своїй рецензії на переклад О. Пашкевича зазначав, «що повість нарешті вийшла й по-нашому у гарнім і стараннім перекладі». Автор рецензії був вдячний видавництву, «що нарешті обдарувало нашу літературу цею повістю, якої переклад уже кільканадцять літ тому повинен був появитися. Повинен був — та не міг, бо тоді в нас панували ще такі «естетичні погляди», що про перекладання цього гіганта не було що й думати».

Очевидно, українська читацька громадськість була знайома з романом Золя ще до появи українського перекладу з російських, польських та німецьких перекладів, у рідких випадках з оригіналу.

Брак кваліфікованих перекладачів був однією з головних причин пізньої появи першого українського перекладу. Як бачимо з листа перекладача В. Герасимовича від 24 травня 1902 р. до директора «Української видавничої Спілки» Володимира Гнатюка, передові українські діячі вимагали, щоб «Жерміналь» вийшов якнайшвидше українською мовою. Незважаючи на велике бажання, В. Герасимович не міг здійснити задуманий переклад, тому що не знав французької мови, а збирався перекладати з російського і польського видань.

Переклад О. Пашкевича був прихильно зустрінутий читацькою громадськістю. Газета «Діло» від 8 лютого 1905 р. у розділі бібліографії писала, що повість в українському перекладі набрала «особливого і живого колориту».

Вже перші спостереження над цим перекладом свідчать, що О. Пашкевич сумлінно поставився до відтворення французького оригіналу. Однак більш глибокий аналіз підтверджує слова І. Франка, що переклад надто «прозаїчний, не передає тої ляпідарності і мелодійності, якою в найкращих місцях відзначається проза Золя».

Найважче завдання, з яким перекладач не справився і не міг справитись, — це відтворення технічних термінів, якими рясніє твір Золя.. На той час ще не було термінологічних українських словників та й самі українські технічні терміни були ще не вироблені. Це змушувало перекладача до свідомого пропуску слів, які не піддавалися перекладові українською мовою: le remblayeur, le raccommodeur, і т. д.

Перекладач не відтворив також знаменитих описів природи, які вийшли спрощеними, малохудожніми. Це можна пояснити тільки недостатнім поетичним талантом самого перекладача і відсутністю відповідної традиції в українській літературі, в якій описи природи мали тужливо-ліричний характер.

Недостатнє знання мови оригіналу привело перекладача до неточного розуміння тексту і до каламбурів. Наприклад:

— Jeanlin avait ramassé les miettes des tartines et trempait une soupe.

У О. Пашкевича — Жанлен стулив свої скибки хліба докупи та полляв їх кавою.

Подібних відхилень перекладу від оригіналу зустрічаємо чимало, та цим одначе не зменшується велике значення першого українського перекладу, яким збагачено українську літературу. Український читач мав змогу прочитати твір Золя рідною мовою і «мати хвилі правдивого естетичного і глибокого гуманного зворушення» (І. Франко).

Читачі Східної України були добре обізнані з творчістю Золя з російських перекладів: у Києві за короткий час (1902-1904 pp.) було надруковано 42 томи творів Золя (заплановано було 48 томів), однак «Жерміналь» у цьому виданні не був опублікований.

У 1929-1930 pp. у Києві-Харкові було здійснено 18-томне видання творів Золя. Шостий том цієї збірки містив роман «Жерміналь», який було видано під заголовком «Прорість» (1929 р.) у перекладі Вероніки Черняхівської. Поява першого тому викликала ряд відгуків та рецензій, написаних фахівцями.

Переклад «Прорості» був високо оцінений проф. Сергієм Родзевичем. «Переклад, — писав рецензент, — дуже вдало відтворює головне в цьому «симфонічному» творі — його героїчну патетику, гуркітливий потік розділів, crescendo ритмічно-синтаксичних і образових хвиль».

Цей переклад було перевидано в 1961 р. тільки з відповідною редакцією мови і в сучасній орфографії.

«Жерміналь» Золя неодноразово перекладався на Україні. У 1927 р. видавництво «Книгоспілка» (Київ) випустило скорочений переклад О. Левицького під заголовком «Шахтарі» зі вступною статтею В. Іванушкіна. Цей же переклад було перевидано в 1931 р. у Харкові у видавництві «Література і мистецтво».

Автор передмови радить читати «Жерміналь» кожному робітникові і селянинові, оскільки писання Золя — «дуже цінний документ для розуміння і критики капіталістичного суспільства».

О. Левицький в цілому виконав переклад добре, але дещо сухо. Критика того часу зауважувала, що в місцях найбільшого піднесення твір не захоплює читача, трапляються перекручення змісту тексту.

І справді — вже той факт, що на титульному листі зазначено, що переклад зроблено в скороченій формі, вказує на його художню неповноцінність.

Вартими уваги в цій книзі були натхненні малюнки А. Алексєєва, який талановито поєднав у них властивий йому художній примітив із знанням доби твору та місцевого колориту.

У 1930 р. харківське видавництво «Радянська школа» рекомендувало початковий розділ «Жерміналю» під назвою «В темну ніч» для малописьменних. Переклад було скорочено, спрощено відповідно до знань читача, якому він призначався. Видавництво зазначало, що державний науково-методологічний комітет УРСР постановою комісії підручників від 6 травня 1930 р. (протокол № 28) ухвалив цей твір Золя до вжитку в бібліотеках малописьменних. До перекладу було додано спеціальну передмову-бесіду про творчість Е. Золя і його твір «Жерміналь».

Звичайно, про художню цінність цього перекладу не може бути й мови. Однак це видання свідчить про велике пізнавальне значення «Жерміналю» для робітничих мас і ознайомлення їх з працею, побутом і політичною боротьбою гірників капіталістичної країни.

З цією ж метою «Робітничий театр» у Львові в 30-х роках старанно готовив інсценізацію «Жерміналю» Золя, але через заборону польської буржуазної цензури вистава не відбулася.

Великий знавець французької мови і літератури Сергій Родзевич у своїй рецензії на «Прорість» (1929) звертав увагу на невдалий переклад лексичних і семантичних одиниць. Проте в новій редакції не відчувається, щоб редактор прислухався до слушних порад критика.

У перекладі часто зустрічаємо непотрібне намагання прикрасити, підсилити стиль оригіналу:

Et le drôle, c’est que je crache, c’est que je crache.

Плюю й плюю, сміх та й годі, скільки того харкотиння береться...

Перекладач полюблює загалом спосіб подвоєння й повторення лексичних одиниць і все це з метою підсилення тексту оригіналу у зв’язку з тим, що українська мова дуже часто користується саме такими стилістичними засобами в фамільярному (не обов’язково просторічному) стилі.

cent cheminées — десятки й десятки димарів;

partout — скрізь-скрізь;

C’est du charbon... — Вугілля, вугілля, синку. Такі звороти не вражають читача навіть при порівнянні перекладу з оригіналом.

Проте зіставлення ряду українських перекладів творів Золя показує, що перекладачі інколи, намагаючись передати просторічну лексику мови персонажів Золя, вдаються до надто грубих, жаргонних слів, приписуючи їх «натуралізмові» французького автора. На нашу думку, це тільки шкодить художній якості перекладу, бо ж не має нічого спільного проста, народна мова з жаргонними висловами декласованих елементів.

Часто навіть цілком літературні слова передаються за допомогою арготизмів:

Philomène tousse, reprit Catherine...

Філомена бухикає, — провадила Катерина (переклад під редакцією І. Стешенко).

Якщо згадати, що Катерині п’ятнадцять років, то стає незрозумілим, чому перекладач надає перевагу просторічному маловживаному дієслову «бухикати» замість літературного «кашляти» — tousser.

У цьому ж перекладі знову натрапляємо на надмірне, непотрібне насичування тексту просторіччям.

Oh, neuf francs! se récria Maheu.

Де ж то в біса дев’ять франків? — скрикнув Має.

Для чого перекладач за всяку ціну намагається приписати персонажам Золя таку грубу мову? В оригіналі автор не згадує ж ніякого біса і він тут ні при чому.

C’est cochon de dormir jusquàsix heures.

Свинота!... Нахабство — спати до шостої години!

Звичайно вираз c’est cochon — «це свинство» — не належить до вельми вишуканих у жодній із мов, але ж знову постає питання: навіщо наголошувати на цьому, згущувати фарби. Очевидно, перекладач за всяку ціну добивається того, щоб всі герої Золя були ще грубіші, ніж вони є насправді. В результаті у читача складається неправильне враження про самих французьких гірників, а стиль Золя втрачає чіткість.

У перекладі зустрічаються подекуди відхилення від оригіналу через нерозуміння тексту.

C’était «le briquet», la double tartine emporteé chaque matin à la fosse.

У перекладі слово «le briquet» передано в прямому значенні — «кресало», хоч правильніше «запальничка». Однак з тексту ми бачимо, що жодне з цих слів не підходить у перекладі.

Це була подвійна тартинка — звичайний шахтарський сніданок, що його всі шахтарі завжди брали з собою на роботу, так зване «кресало». Як бачимо, речення в перекладі надто переобтяжене зайвою описовістю, від чого воно збільшилось вдвічі за рахунок непотрібних слів «шахтарський», «всі шахтарі» та інших і втратило на своїй експресивності.

Вживаючи слова «le briquet», Золя мав на увазі зовсім не «кресало», а подвійну тартинку, яка формою нагадує цеглинку (la brique — «цегла»). В такому семантичному значенні це слово збереглося в побутовій мові французьких гірників і до цього часу.

Та, незважаючи на ті чи інші недоліки, переклад в основному зроблено сумлінно, майстерно, барвистою мовою. І все ж таки при наступному перевиданні цього шедевра світової літератури перекладачам необхідно більшу увагу приділити відтворенню багатого, своєрідного стилю оригіналу і тим самим глибше передати закладені в ньому ідеї автора епопеї «Ругон-Маккари». Манера писання французького письменника не потребує ні підкрашування, ні спрощення, бо «стиль Золя — простий, прозорий, міцний, зрозумілий, легко приступний всім. Він динамічний. Можна сказати, це — стиль великих масштабів... Ні у Франції, ні за її межами сучасний роман не був би тим, чим він є, коли б не його відкриття і його дерзання...».

І немає сумніву, що «Жерміналь» Золя буде перекладено українською мовою більш високо художньо, бо, як писав Франко, це «річ, яка довгі роки потрясатиме мільйонами серць і будитиме співчуття до всіх бідних та покривджених».

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1970. – Вип. 22. – С. 164-169.

Біографія

Твори

Критика