Стилістична роль жовтого кольору в зображенні житла (на матеріалі роману Е. Золя «Щастя Ругонів»)

Н. М. Вітомська

Аналізуючи стиль Еміля Золя, дослідники неодноразово відзначали [1:7; 2:46], що субстантивація прикметника дозволяє створити світ, в якому одна з деталей може стати найбільш значущою частиною речення. Розглянувши засоби, за допомогою яких автор подає в романі предмети навколишньої дійсності, змальовує портрети персонажів, середовище-інтер'єр, соціальне оточення, пейзаж, можна сказати, що завдяки засобу оказіональної субстантивації письменникові вдається надати окремим, на перший погляд незначним, деталям опису найбільшого смислового навантаження, іноді символічного звучання в об'ємі всього твору.

Мова йде, зокрема, про жовтий колір – «le jaune», частка якого становить 12% від загальної кількості кольоропозначень роману - всього 107 випадків вживання. Використаний він майже повністю в зображенні жорстокої боротьби шанолюбств, що ведеться в «жовтій вітальні» Фелісіте Ругон. На думку Робера Рікатта, остання / «le salon jaune» / наводить на згадку про червоний салон Сільвії Рогрон у «П’єреггі» Бальзака, або ж про аналогічний жовтий салон мадемуазель Гамар у «Турському священникові». І якщо Золя надає перевагу жовтому кольорові, то саме тому, що прагне наголосити на контрреволюційному характерові цього політичного осередку містечка Плассана. Йдеться про засудження режиму Другої імперії та злочинів, в результаті яких він виник [3:18].

Надокучливість жовтих тонів не може не кинутись у вічі. Це не лише достовірне забарвлення розрізнених деталей обстановки фальшивого інтер'єру / «garni d'un meuble de velours jaunâtre», «troublé par la lueur jaune et louche de la lampe», «ces fenêtres vivement éclairées», «son vieux meuble de velours jaune», «des vases à porcelaine dorée», «sous la clarté vive des deux candélabre et du lustre»/ (ZFR), це доведена до краю різко-жовта нота - une étrange couleur jaune - атмосфери, в якій визрівала змова проти Республіки. Звернемось до твору:

Pour tout l'embellissement Félicite obtint au'on tapissât la pièce d'un papier orange a grands ramages. Le, salon avait ainsi pris une étrange couleur jaune qui l'emplissait d'un jour faux et, aveuglant', le, meuble, le. papier, les rideaux de fenêtre étaient jaunes: le tapis et jusqu'aux marbres du guéridon et des consoles tiraient eux-mêmes sur le. jaune. Quand les rideaux étaient fermes, les teintes devenaient cependant assez harmonieuses, le. salon paraissait presque propre (ZFR, 108).

Мебльована в стилі перших років Імперії, жовта вітальня Ругонів акумулювала в собі не лише цілу гаму відтінків жовтого, але й представників найрізноманітніших політичних поглядів, які гуртом лаяли Республіку, зближені ненавистю до неї: ...les paisibles bourgeois du salon jaune parlaient de massacrer «les rouges», s'ils osaient bouger, ...se réunissaient chaque soir dans le salon jaune pour déblatérer contre la République p. (ZFR 116,132).

Відтворивши в описі інтер'єру різноманітні нюанси жовтого кольору, письменникові вдалось створити загальний тон колориту вітальні, брудний /«presque propre»/, на диво співзвучний психологічно нездоровому кліматові лихоманки та зрадництва, що панує в ній: Aussi, en se trouvant dans le salon jaune, s'amusa-t-il à se. croire tombé dans une ménagerie (ZFR, 137); Alors le salon jaune commença a être sérieusement pris de panique: Le salon jaune s'agitait. cependant, dans une vive anxiété (ZFR, 149).

Керуючись y своїй творчості теорією детермінізму, згідно з якою, людина є продуктом навколишнього середовища, Е.Золя трактує людське середовище /«milieu humain»/ невіддільно від середовища-інтер'єру /«milieux-intérieurs», плавно переходячи від зображення місцевого колориту до представлення колориту людського. Письменник використовує засіб метонімічного перенесення колірної ознаки салону на зібрання його прихильників.

Назва кольору входить до семантичної структури найменування або ж шляхом атрибуції колірної ознаки всьому об'єктові [4:62 - 65], про який йдеться /«les opinions du fameux salon jaune» (ZFR 129); «les bavardages du salon jaune» (ZFR 209У, або ж віднесенням її до окремої його частини, наприклад: ...un silence de mort régna dans le salon; les faces, blêmes et anxieuses, se, tendaient vers la porte (ZFR, 150).

На нашу думку, саме вдавшись до засобу персоніфікації, тобто об'єднавши декілька реакційно настроєних обивателів під політичною вивіскою «le salon jaune», автор наповнює бурлескною тріскотнею чітко окреслений історичний епізод 3 того моменту як бонапартизм одверто протиснувся до жовтого салону / Pour la première fois, le bonapartisme entrait ouvertement dans le salon jaune (ZFR, 97), останній зазнає незнаного раніше зіткнення амбіцій, проявів міщанської тупості, проходячи всі етапи шляху від легітимізму до відновлення влади Бурбонів: Проілюструємо дане міркування рядом прикладів, звертаючи увагу на використання прийому персоніфікації за принципом висхідної градації: «...le salon jaune était dans l’enthousiasme» (ZFR, 129); «le salon jaune était maître de, Plassans» (ZFR, 140); «le salon jaune disposait de la force armée (ZFR, 140); «Ce fut une belle soirée pour le salon jaune» (ZFR, 132) «la nouvelle qui fit le, plus clabauder le salon jaune (ZFR, 144); «pendant que le, salon jaune dé libérait» (ZFR, 145); «le. salon jaune resplendissait (ZFR, 363); «le salon jaune s'emplit d'un cri de ravissement» (ZFR, 368); «le salon jaune triomphait, délirait» (ZFR 377) ; «Tout le salon jaune éclata :en applaudissement» (ZFR 377),

Кожен письменник має свої власні колірні переваги в зображенні пейзажу, інтер'єру, персонажів. З усією впевненістю можна сказати, що Емілю Золя притаманний інтерес до різко-контрастного використання кольорів поряд із дотриманням взаємодії між фоном твору та загальним тоном різноманітних об'єктів, зображення. Подібно до сучасних йому художників-аматорів, які, відмовившись від суто академічного поняття валерів - простого протиставлення світлого та темного тла, прагнули досягти глибини вираження поєднанням теплих і холодних тонів, Е. Золя зупиняє свій вибір на нетрадиційному, відмінному від класичного, вживанні кольору в літературному творі. Досягти гармонії загального колориту твору виявляється, можна, поєднавши чорний, червоний, жовтий, сірий та білий кольори, причому не пом'якшуючи барви, не розчиняючи їх у загальному напівтоні, а лише відтворюючи такими, якими їх створила сама природа [5:181; 6:314].

Бунтарська вдача чесного громадянина, могутній темперамент майстра змушують його стати на захист сучасного йому малярства, його права на емансипацію. Боротьба проти консерватизму в живописові, в літературі була для письменника лише одним із аспектів більш широкої суспільної борні проти вискочок Другої Імперії, і, у вигляді широких соціально-історичних узагальнень, знайшла відображення в його романах [7:21].

Боротьба республіканців проти Імперії, так само як і наступ банапартистів на Республіку, зображені в «Щасті Ругонів», - це безкінечне зіткнення червоних кольорів народно-республіканської маси з чорними та мертво-жовтими тонами того регресу історії, на підвалинах якого стала можливою деградація як сімейного клану Ругон-Маккарів, так і всього французького суспільства епохи Наполеона ІІІ.

Іван Франко, один із перших перекладачів і популяризаторів творчості Еміля Золя в Україні, писав: «...кожен його опис - це бомба, а кожен діалог — це ніж у серце, в Золя очі пофарбовані нажовто, то й бачить усе жовте так, як салон його старої Ругонихи» [8:158].

Використання жовтого кольору в літературному творі другої половини XIX століття хоча й було явищем новим, проте не випадковим, так як свідчило про розвиток реалістичного напрямку в літературі та мистецтві даної доби. Новий клас буржуазії, що прийшов до влади в результаті революції 1848 року, приніс із собою й нові цінності, зокрема «аристократичний» золотавий колір був замінений повсюдним використанням жовтого: у внутрішньому оздобленні житла, костюмах, меблях, побуті.

Знайомлячи читача із соціальними прошарками, що населяли Плассан напередодні державного перевороту 1851 року, Е. Золя проводить чітке розмежування між ними саме за допомогою кольорів:

... a gauche les .asses noires du vieux quartier, à droite les maisons jaune clair de la ville neuve (ZFR, 73) і уточнює колірну ознаку житла дрібної буржуазії: ... la bourgeoisie, ceux qui ont amassé sou à sou une fortune, et ceux qui exercent une profession libérale, habitent des maisons bien alignées, enduites d’un badigeon jaune clair (ZFR 720), залишивши для шляхетного кварталу св. Марка характеристику, яка лише асоціативне пов'язана з одним із найбільш уживаних кольорів у літературі 18 та початку 19 століття, - «d'or»: «un petit Verssailles».

Малопоштива та малошанована сім'я П’єра Ругона й Фелісіте Пеш, як і будь-яка, далека від процвітання, вийшла із найбрудніших завулків старого кварталу /«dans une des nielles les plus noires du vieux quartier»/ і будь-якою ціною прагнула піднестись над класом простолюддя: il voulait, avant tout, fiiir cet affreux faubourg où l'on clabaudait sur sa famille, faire oublier les sales légendes, en effaçant jusqu'au nom de l'enclos des Fouque (ZFR, 90), перебравшись із старого кварталу в новий: C'était la son paradis rêvé. Cette petite place, nue, nroprette. aux maisons claires, lui semblait un Edem (ZFR 108).

Проте, «земля обітована» все ж таки залишалась недосяжною для них. Перебравшись в один із будинків, що знаходився якраз на межі двох кварталів, старіюча пара із сутінок нової оселі спостерігала все ті ж сірі стіни ненависного їй передмістя:... dans l'ombre de cette vaste pièce, dont la fenêtre s'ouvrait sur le mur gris d'une maison voisine (ZFR 108).

Глибоко затаївши мрію мати власний світло-жовтий будиночок у новому місті, і, безнадійно плекаючи іншу - про салони шляхетних міщан, спритна Фелісіте влаштовує власну «жовту вітальню», всіма силами намагаючись надати блиску старому мотлохові: Félicité [...] s'ingénia pour donner un nouveau lustre à toutes ces ruines (ZFR 107). Однак, ставши «жовтими», злидні не перестають кидатись у вічі, викликаючи глуху лють хазяїв: це було все, чого їм вдалось доскочити: ...et qu’ils voyaient leurs châteaux en Espagne aboutir à ce salon jaune dont il fallait tirer les rideaux pour en cacher la laideur, ils étaient pris de rages sourdes (ZFR, 109).

Бруд політичних інтриг зливається із брудним зимовим присмерком, і навіть жовтий салон, де вони плетуться, вбирає їх відсвіт жовтогарячого кольору шпалерами стін: Le jour tombait, un jour sale d'hiver qui donnait des teintes boueuses au papier orange a grands ramages: jamais la pièce n'avait paru plus fanée, plus sordide, plus honteuse (ZFR 311).

Зазначимо, що стилістична функція колірних епітетів у останньому прикладі визначається певними контекстними умовами. Зображаючи брудний, у найширшому розумінні даного слова, зимовий день, автор не вважає за достатнє обмежитися використаними раніше словосполученнями «la lueur mourante du crépuscule» і «le crépuscule sale». Вжитий прикметник boueuse, який складається з основи іменника la boue і суфікса - euse, відноситься до експресивно-емоційних засобів мови, що виконують не лише номінативну функцію, але й функцію вираження відношення автора до предмету чи явища, про які йдеться. Афективне забарвлення цього та подібних прикметників /limoneuse, laiteuse, lumineuse, visqueuse/, що їх використовує автор у творі, безпосередньо входить до їх структури.

Брудний, болотного кольору відтінок згасаючого дня різноманітить і доповнює гаму жовтого кольору, що має символічне значення як у пейзажі, так і в інтер'єрі «Щастя Ругонів», вказуючи на ганебний та жалюгідний характер його витоків.

Яким співзвучним виявляється інтер'єр злиденного салону старої Ругонихи, де снується складне плетиво ганебних інтриг, пейзажеві старого пустирища, що гнітить пусткою та покірливим одубінням приречених на загибель: Au bord de la route, les prisonniers, les soldats, la foule disparaissaient dans le noir des arbres. Seuls le terrain, les madriers, les tas de planches-pâlissaient dans les clartés mourantes, avec des teintes limoneuses, un aspect vague de torrent desséché (ZFR, 371).

Лише декілька прикладів дозволяють спостерігати якої ваги надавав Еміль Золя жовтому кольорові. Як цілісно витримав письменник найголовніші події сюжетної лінії Ругонів у мертвущому світлі зради, золота та кривавих злодіянь. Наскільки психологічно тонко градуював зближення жовтого кольору з чорним, надавши їм у романі майже рівноцінної хворобливої виразності. Ось Ругони на тлі свого салону, похмурі та занепокоєні, в переддень тріумфу: Félicité qui, la veille, songeait aux plaines d'Austerlitz. en regardant les ruines du salon jaune, pensait maintenant, à la voir si mome et si désert, aux champs maudits de Waterloo (ZFR 31); ось цинік і політичний пустодзвін, Антуан Маккар, здатний, за виразом власної матері, до найпідлішої зради за жменю золотих монет: «Le prix du sang, le prix du sang! dit-elle, à plusieurs reprises. J'ai entendu l'or... Et ce sont eux, eux, qui l'ont vendu. Ah ! les assassins! Ce sont des loups»(ZFR 360); і нарешті іржаво-жовтий присмерк старого цвинтаря з неминучим наближенням смерті: Il approchait du fond de l'allée, il n'apercevait plus a’une bande de. ciel où se, mourait le jour couleur de rouille (ZFR 372). Через цілу гаму проміжних нюансів /des teintes boueuses; la clarté des nuages cuivrés traînait en reflets louches; des teintes limoneuses/ яскраво- жовтий колір підступного салону /au papier orange/ та віроломного золота /lа musique claire des pièces d'or/ зливається із жовтими сутінками кладовищенської пустки /le crépuscule jaune; la lueur mourante du crépuscule; des clartés mourantes; le crépuscule mélancolique/, на тлі яких різношерстий сімейний клан позбавляється свого «червоного» родича Сільвера: La nuit tombait: le ciel, couvert depuis le matin, avait d'étranges reflets jaunes qui éclairaient la ville d'une clarté louche, pareille à ces lueurs cuivrées des temps d'oraee (ZFR. 354).

Афективне забарвлення вищезгаданих кольоро- та світлопозначень залежить, як свідчать приклади, від контекстуального оточення і визначається їх сполучуваністю з дієсловами glisser, ramper, cacher, emprunter, épier, guetter, dégoûter та із прикметниками sale, propre, vague, mourante, saignants, які підсилюють негативний відтінок вжитих автором колірно-світлових плям. Таким чином, ми спостерігаємо реалізацію естетичних можливостей темних барв лише на фоні найширшого контексту, беручи до уваги метафоричне, метонімічне та, зрештою, символічне переосмислення прямого номінативного значення. Стилістична функція даної групи лексичних одиниць, є відправним моментом їх естетичного функціонування в об'ємі всього твору.

Наведені приклади з усією очевидністю свідчать, про той дар спостереження та уяви, яким володіє автор, зберігаючи гармонійність у загальному колориті описів навіть тоді, коли він вдається до контрасту. У зачині до другого розділу роману /сюжетна лінія П'єра та Фелісіте Ругонів/ ми маємо відтінок «jaune clair», але всі намагання зробити його ще більш «бонтонним» за допомогою контексту /«un petit Versailles», «pour mieux dorloter ses vieux jours, «le sourire triomphant qui illuminait son teint doré, lorsqu'elle croyait l'emporter sur quelqu'un», «donner un nouveau lustre» (ZFR, 72,92,96), що містить y собі та реалізує значення «розкоші», «золотавого полиску», нівелюється наявністю в цій же частині тексту оказіональних антонімів: un badigeon jaune clair» - «жовте вапно»; «ces pièces de cent sous, inertes, blanches et houles, sur lesquelles son esprit d'intrigue n'avait pas de prise»; «toutes ces ruines»: «le mur gris»: «un lustre garni d'un étui de mousseline blanche que les mouches avaient piqué de chiures noires»: «un meuble de velours jaunâtre (ZFR 72, 92, 96, 108), об'єднаних спільним значенням злиднів, які неможливо закамуфлювати.

Беручи до уваги розглянуті приклади, можна сказати, що стилістична функція жовтого кольору стає очевидною в розрізі досить вузького контексту, завдяки оказіональній антонімічності наявних у ньому кольоропозначень, виражених як імпліцитно, так і експліцитно. Так розгорнута метафора: «бачачи, що всі їх рожеві мрії обернулись лише оцією жовтою вітальнею, злидні якої можна було сховати, тільки повісивши на вікна занавіски», актуалізує два значення. Перше, досить абстрактне, - «châteaux en Espagne» - повітряні замки, химерні плани, нездійсненні мрії - мрії рожеві; інше значення, конкретизоване присутністю присвійного займенника «leurs» а саме: цілком певні сподівання Ругонів мати власний світло-жовтий будиночок у буржуазному кварталі Віль-Нев. Ці поривання були верхом їх рожевих мрій, які в контексті сприймаються скоріше як мрії «жовті» та про «жовте», так як для їх здійснення потрібен був «хоча б один мішок золота»: Mais elle restait sans force devant les premiers sacs d'écus à gagner (ZFR 95). A відтак, залишалося лише підладжуватися під колір своєї мрії жалюгідно-жовтими відтінками помешкання /«aboutir à ce salon jaune»/, яке, внаслідок контрасту, викликаного нашою уявою, має ще мізерніший вигляд.

Тонка та послідовна стилізація тла, на якому діють головні та епізодичні персонажі, однаково «хворі на золоту лихоманку», в пародійній та гротесковій формі висвітлює той максимум інформації та ідейного змісту, втілення якого в словесній тканині твору є творчим задумом автора.

Література:

Matthews J-H. Les deux Zola. Science et personnalité dans l’expression. - Génève: Droz, Paris: Minard, 1957. 2. Резник P. Л. Субстантивный стиль в романах Е. Золя // Стилистические проблемы французской литературы : Сб. науч. ст. / Ленинград, гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена. - Л., 1975. - С. 40-53. 3. JUcatte R. Introduction // Zola Emile. La Fortune des Rougon. - P., 1969. 4. Почепцова Л.Д. Цветообозначения в структуре наименований орнитофауны в Австралии // Проблемы значения языкового знака: Сб. науч. тр. / Киев. гос. пед. ин-т иностр. языков. - Киев, 1982. - С. 62-65. 5. Guymon С. Chronique des Beaux-Arts. Les impressionnistes. // Le Courrier littéraire. - 1877. - № 4. - P. 180-183. 6. Zola E. Mon Salon. Manet Ecrits sur l’art - P.: Gamier-Flammarion, 1970. 7. Lanoux A. Zola et la peinture // Magazine littéraire. - 1979. - № 132. P. 20-22. 8. Франко I. Гірчичне зерно / Оповідання. - Львів, 1903.

Л-ра: Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – Київ, 2006. – Вип. 10. – С. 45-49.

Біографія

Твори

Критика