Валер'ян Поліщук. Останній лист
Ти шукала людини міцної як криця, -
Ти не знала, мила, що криця завше лежить на землі,
Ти не знала, кохана, що криця піднята
Падає знову на землю швидше, як камінь.
А дух широкий і животворчий, -
Він м'ягкий, як весняний вітер,
Він теплий, як твій подих,
Він ніжний, як квітка блавату,
Лагідний, як ласка Мадонни,
Покірний, як пух під рукою.
Він не криця, о ні!
Але він зате ширяє під небесами,
Підніжком йому земля,
А головою в безмежних етерних просторах.
Він сьогодні живе,
Але крила його
Вже колишуть своїм опахалом
Там у майбутті.
Іще мила скажу тільки тобі:
Твоє тіло билось для мене,
Тріпотало підо мною, як серце живе,
Але серце твоє ніколи
Для мене не билось, як серце:
Ти криці шукала,
А зустріла мене.
Твори
Критика
- Валер’ян Поліщук та проблема авангардизму в українській літературі
- Один з «розстріляного відродження»
- Поет із покоління сіячів
Поділитися