Топ мюзиклів XXI століття
Ми згадали знакові мюзикли, які вийшли в нульових і десятих: більшість із них доводять, що життя все ще чудове, хоча б з музичної точки зору, хоча деякі ризикують розпочати рік з фальшивої ноти, викликавши глибоку печаль. Ла-Ла Ленд (2016)
Ла-Ла Ленд (2016)
La La Land
драма, комедія, мелодрама, мюзикл
Режиссер: Демьен Шазелл
«Оскароносний» фаворит, який залишився за крок до «кращого фільму» — конверти перед врученням преплутали і справжнім фаворитом виявилось «Місячне сяйво». Казус, не зважаючи на здивування перших секунд і днів, зовсім не завадив «Ленду» ще до появи утриматись за статус ностальгую чого мюзиклу про мрії, кар’єру, несумісну з романтичними відносинами і «суворою» реальністю.
Шазелл опирається на «Тих, що співають під дощем», «Шербурсзькі парасольи» і «Вестсайдску істоію», але право фінального монтажу залишає за собою, вспіває влопити в кадрі і вібрацію спопеляючого сонця, і прохолоду бескрайної ночі із шерстяними піджаками і знятими шпильками. Центральна пара Мії і Себастіяна (Эмма Стоун і Раян Гослінг), не дивлячись на не зовсів бродвейські голоси, залишаються закоханими реалістами з надією на краще – навіть коли стоять в заторах, провалюють прослуховування чи вальсують планетарієм.
Мулен Руж! (2001)
Moulin Rouge!
драма, мелодрама, мюзикл
Режисер: Баз Лурман
Цілком заслужено названий сучасною класикою фільм про трагічний зв’язок куртизанки Сатін (Ніколь Кідман) і письменника Крістіана (Юен Мак Грегор) в Парижі 1900 року є прикладом jukebox-мюзиклу — більшість пісень запозичено у інших відомих артистів. Що зовсім не мішає режисеру Лурманну (Райану Мерфі) демонструвати всі номери і освідчення виключно живими, яскраво вистражданими анахронізмами. Судячи з усього, постановник вирішив повторити щось схоже у «Великому Гетсбі» через десять років, але до встановленої межі так і дійшов.
Тут відмовляються від часу на розхитування і поглибленого вивчення персонажів(адже ж ще слонів на сцену виводити), проводячи дні на одній локації – легендарному оддноіменному кабаре, яке існує і по сьогоднішній день. Від Мадонни до «Нірвани», безсмертного квартету Lady Marmalade і Come What May — цьому ярмарковому калейдоскопу не соромно ні за що. Остання пісня до сьогоднішнього дня залишається однією із найвизначніших (і оригінальних у фільмі) в новій історії жанру: із самого початку записана для «Ромео + Джульети» композиція проривається щирим дивізом закоханої приреченості.
Чикаго (2002)
Chicago
комедія, мюзикл, триллер
Режисер: Роб Маршалл
Кращий фільм 2002 року за версією Американсьої кіноакадемії (не без допомоги Харві Вайнштейна) теж родом из кабаре, але кмітливіший і строгіший — котрий із сарказмом підморгує публіці і критикам, які не дуже то його і люблять. . Героїня Роксі Харт (одна із головних ролей Рене Зелвегер) живе за межею бідності, але раптово звільняєтьсь від обставин, застреливши любовника і попавши в тюрму. В казематах вона миттєво зчитує місцеву політику і швидко переходить в статус героїні світської хронічки, майстерно граючи несправедливо звинувачену жертву аб’юзера. Цьому зовсім не рада і навіть ображена цим місцева кабаре-легенда Велма Келлі («оскароносна» Кетрін Зета Джонс) яка теж сидить за убивство, і теж через ревнощі.
Заснований на однойменному бродвейському мюзиклі Боба Фоссі «Чикаго» зразу забуває про романтику, але пропонує один «бенгер» за іншим, починаючи з All That Jazz, продовжуючи Cell Block Tango. Фем-оптика поступається місце стереотипній підступності обдурених жінок, але це не мішає Робу Маршалу (перша робота котрого тут в кіно набагато краща пізніших «Чим дальше в ліс» і «Дев’яти») оспівувати своїх героїнь під кінець мюзиклу. «Чикаго» має декілька лишніх арок (наприклад, чоловіка Роксі у виконанні Джона Сі Райлі ака Містера Целлофана) і, навіть будучи дебютом, плутається в показах, але безкорисливо продає аудиторії кітч – бульварне, напівкримінальне чтиво, розписане по нотах і бездоганно виконане.
Суіні Тодд, демон-парихмахер з Фліт-стріт (2007)
Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street
драма, мюзикл, триллер, жах
Режисер: Тім Бертон
Перший музичний експеримент Тіма Бертона, що став найбільшвпізнаваною спробою перенести бродвейський мюзикл Стівена Зондхайма на великий екран. Попри весь символізм і переконливий лексикон пісень композитора, перекласти їх на слух непідготовленого любителя буде дуже важко. Спасає відіграна режисерська естетика, фон і костюми, п також остання достойна роль Джоні Депа (після якої зразу стартував нестримний регрес). Кровожерливий барбер,що виношував благородну мету помсти, об’єднується з кулінаркою-канібалкою міс Ловет (Хелена Бонєм Картер), в результаті чого на вікторіанський Лондон спускається ще сильнішей морок, а його жителі будуть всі до одного прокляті.
Лак для волос (2007)
Hairspray
драма, комедія, мелодрама, музика, мюзикл, сімейний
Режиссер: Адам Шенкман
Відчайдушний, вивернутий по максимуму, із бродвейською ДНК мюзикл родом із 1960-х , в час расової сегрегації, мало чим відрізняється від протестуючого бродіння 2020-го. Школярка Трейсі Тернблад мріє потрапити на молодіжне шоу, а в результаті об’єднує дві частини розколотої країни, хай і в окремому провінційному містечку Балтиморі. «Лак» — ремейк одноіменної комедії короля трешу Джона Уотерса ( в новій версії йому дісталось камео ексгібіціоніста). Побачити фільм варто хочаб заради й грандіозного ансамблю з самоіронічним Джоном Траволтою, який править балом в обтяжуючому костюмі( цікаво, як такий образ пропустив саєнтологічний партком, до якого належить актор). Під кінець не опирайтесь, зупинити біт буде вже не у ваших силах та інтересах.
Одного разу (2007)
Once
драма, мелодрама, музика
Режисер: Джон Карні
Ірландська картина в півтори години, що неочікувано завоювала, в 2008-му «Оскар» за кращу пісню. Музичный варіант «Перед сходом сонця» Річарда Лінклейтера, із подібним магічним реалізмом, душею і трепетом. Безіменний вуличний музикант і молода мама із Чехії обережно закохуються, крок за кроком завойовуючи один одного і недовірливий, буркотливий світ. Готовність до відносин тут не обговорюють,крім одного незручного освідчення, адже легше виразити почуття мелодією і щедрим, захоплюючим потоком звуків, який трансформує обидвох героїв: спочатку цинічним, але зі щедрим серцем, тверезих, дорослих не за віком, які приймають ніжність як позабутого гостя.
8 жінок (2002)
8 Frauen
комедія, мелодрама, мюзикл, триллер
Режисер: Франсуа Озон
Фарсовий музичний детектив з відмінним стилем, всім завдячує Агаті Крісті. Вийшов на екрани в один рік із побратимом «Госфорд-парком». Катрин Денев, Изабель Юппер, Фанні Ардан та інша французька богема ідуть у відрив зібравшись в засніженій провінції на Різдво. Свято скасовується, адже убили господаря дому – опинившись в замкнутому просторі, всі вісім учасниць починають допит одна одної, відриваючись від дійсності, влаштовуючи гармидер. «8 жінок» - обурливо безтурботне, грайливе, безумовно глядацьке кіно, яке дозволило Озону відійти від серйозності ранніх картиню Звином через плече і ножем в спині, з колючо-ріжучими деталями фільм проходить перевірку часом і музикою – композитор Крішна Леві, який пізніше теж працював над «Потойбічним» Тарсема Сінгха, окреслив скутість простору героїнь і комедійність їх становища, яке підходить веселим, безумовно працюючим треком.
Зачарованна (2007)
Enchanted
анімация, комедія, мелодрама, мюзикл, сімейний, фентезі
Режисер: Кевін Ліма
Якщо вибирати в новому столітті серед проектів Disney кращий мюзикл, то тільки попередньо згадавши «Зачарованну». Неочікувано постмодерний фільм, який одинаково гарно діє і на дітей і на дорослих розповідає про принцесу Жизель (Емі Адамс), яка перекочувала із мальованої ідилічної казки у сучасний Нью Йорк. В мегаполісі все складається не звсім вдало.: на Таймс-сквер звична тиснява, діадему краде безхатько, принц рятувати не спішить, а голуби, таракани і щурі уже не виглядають естетично привабливими. Але Жизель не здається, знаходить нове кохання і з успіхом навчається жити у світі, де інколи доводиться відчувати злість
Пісні до «Зачарованої» написав легендарний голлівудський композитор Ален Менкен («Русалочка»), проте повність працюючими вони виявляються тільки з легкої руки Адамс, відкритий погляд якого, впевнений вокал і чудовий комедійний тайминг відкрили тоді актрисі-початківцю дорогу до індустрії.
Рок-н-рольщики (2016)
Sing Street
драма, комедія, мелодрама, музика
Режисер: Джон Карні
Скромний gem (оригінальна назва — Sing Street), якого до цих пір малого хто знає в обличчя. В Дубліні, в середині 1980-х, підліток Конор, перейшов у нову школу і старається всіма силами справити враження на однокласницю. Рафину (Люсі Бойнтон). Накращий спосіб – створити власну групу, що хлопець і робить. Навколишня сірість із розлученням батьків, вчителями що п’ють і директором-розбещувачем трішки відступає і дає вихід чесним емоціям ігем-рок-серенадам з нерозділеним коханням.
Через 10 років «Одного разу», поклигавши від милого, але посереднього «Хоч раз в житті» Карні повертається на батьківщину, дає можливість своїм героямне просто знаходитись у всесвіті з труднощами пубертатного періоду, а ще й еволюціонувати музично – бенд в центрі історії плавно переходить в своєму стилі від Duran Duran до послідовників The Cure. Фантазія и реальність, а також власний досвід дорослішання Карні взаємодіють тут як рівноправні напарники, але мрії фінальним акордом все перемагають – жалітись на їх тріумф безглуздо. Досить частий випадок – фільм народжує версію на Бродвеї: прем’єра театрального мюзиклю повинна була відбутись у 2020-му, але залишилась нездійсненою через ковід.
Та, що танцює у темряві (2000)
Dancer in the Dark
драма, мюзикл, триллер
Режисер: Ларс фон Тріер
Наочний приклад анти мюзиклу, не схожого ні на одного представника, зробленого в стилі руху «Догма-95», що являє собою драму на стику з документалістикою. Чешська емігрантка Сельма (Бйорк) працює на фабриці і поступово втрачає зір. Вона заощаджує синові на операцію щі схожим діагнозом, проте її звинувачують у скоєнні вбивства, яке вона не робила.
Єдиним виходом для Сельми на протязі цілої картини залишається втеча у фантазію, де вона уявляє себе героїнею класичних американських мюзиклів 40-х. Весьсаундрет будується на використанні ударних і експериментальних вигадках самої Бйорк .Головною і радикальною відмінністю від традиційно закладеного в жанрі ескапізма постає повернення до реального життя, підсилення всього трагічного без шансу на спасіння. Тріер не відчуває жалю, принижуючи і героїню і глядача, змушуючи страждати в унісон, підводячи до німого від болю фіналу. «Та, що танцює» нагадує два останніх альбоми співачки Фіони Епл (The Idler Wheel… і Fetch The Bolt Cutters): зі звуків пресувальних апаратів і виття внутрішнього загнаного звіра, із підручних речей проростає симфонія, повільно проростає симфонія, що поетапно підводить до звільнення, але на яву не рухається з місця.
