Чеський театр. Історія
Народження сучасного чеського театру тісно пов'язане з самосвідомістю чеського народу. Театр у ній зіграв важливу роль, отримавши при цьому велике суспільне значення, яке згодом визначало його розвиток.
На початку народного відродження (кінець XVIII століття) головною чеською сценою став Патріотичний театр (1786-1802), розташований у празькій Боуді, а пізніше - у Гібернів, для нього писали багато чеських авторів. У Театрі графа Ностиці (Становому), відкритому в 1783 році, переважали вистави німецькою мовою, чеських було значно менше.
Незаперечно важливу роль театру в народно-визвольному процесі, а також моральному вихованні населення підкреслювало покоління 30-х і 40-х рр. XIX століття. Серед них був і Й. К. Тил, програми якого з кінця 40-х рр. дотримувалися й перші чеські пересувні групи.
Після завершення будівництва Тимчасового театру в 1862 році з'явилася перша незалежна театральна організація. З 60-х рр. XIX століття виникає цілий ряд пересувних груп, аматорських об'єднань і нових театральних будинків. У 1883 році було остаточно відкрито представницьку будівлю Національного театру, будівництво якої фінансувалося здебільшого з кишень громадян. Регулярна робота театру почалася також у Брно й Пльзені. Більшість театрів пропонувала різноманітну за жанрами програму (драма, опера, балет). Ця модель збереглася й донині.
На початку XX століття чеські театри вже не відставали від модних світових тенденцій у цій галузі: на сцені з'явився психологічний реалізм, імпресіонізм, символізм (Й. Квапіл, Й. Веніг, Е. Воян, Г. Квапілова) і експресіонізм (К. Гілар, В. Гофман).
Після проголошення незалежної Чехословаччини (1918) зросла кількість театрів і труп у країні. Всесвітньо відомими стали, наприклад, драматург Карел Чапек і Франтішек Лангер. На подальший розвиток чеського театру вплинула поява невеликих авангардних сцен у середині 20-х рр. XX століття. Молоде покоління знайшло натхнення в російському й французькому авангарді: Звільнений театр (1925, режисери Й. Фрейка і Й. Гонзл; згодом - авторський театр; акторська пара Й. Восковець - Я. Веріх), театр Дада й Сучасна студія. Авангардні тенденції завершила творчість Е. Ф. Буріана, чий поетично-синтетичний театр здійснив вплив на багатьох післявоєнних режисерів (Радока, Крейчі).
Під час німецької окупації чеські театри, захищаючи гуманістичні цінності, зміцнювали чеський опір. Але у вересні 1944 року всі вони були закриті. Після війни театри були переведені під громадське управління, а в 1948 році - підпорядковані ідеологічним нормам соціалістичного реалізму, який став єдиною творчою парадигмою.
У 1956 році з'явилося більше свободи, що зумовило новий розмах театральної творчості й появу нових сцен (так звані малі театри). Вони формувалися навколо яскравих творчих особистостей (Театр на забрадлі (Divadlo Na zábradlí), Семафор (Semafor)). У 60-і рр. - Драматичний клуб (Činoherní klub), Театр за воротами (Divadlo za branou) і Студія Y (Studio Y) в Лібереці.
Абсолютно унікальним і неповторним залишається театр Яри Ціммермана, що з'явився в 1967 році. Життя йому додають п'єси про фіктивного чеського генія, які пародіюють національний міф.
Ладіслав Фіалка з «Театру на забрадлі» оживив жанр пантоміми. Також він був одним із перших у світі, хто представив її колективне виконання.
У кінці 50-х рр. XX століття світових успіхів досягла чеська сценографія у творчості Ф. Трьостера і Й. Свободи. Міжнародне визнання прийшло й до театру «Латерна Магіка» (автори Й. Свобода і А. Радок), що сполучає театральні та кінематографічні методи.
Режисура А. Радока, О. Крейчі, Я. Гроссмана і Я. Качера, а також п'єси В. Гавела, М. Кундери, Й. Топола й Л. Смочека гарантували високий рівень чеського театру в атмосфері перетворень 60-х рр.
Після ліквідації чехословацького руху за реформи військами Варшавського договору й подальшого повернення тоталітарного режиму плавний розвиток чеського театру було силоміць обірвано. Багато передових театральних діячів не могло працювати, центр театрального життя перенісся з великих сцен у Празі й Брно до невеликих студійних театрів (Театр на мотузці (Divadlo na provázku) в Брно, HaDivadlo в Простейові, Драматична студія (Činoherní studio) в Усті-над-Лабем) та провінційних сцен. На передній план виходить пантоміма (Ц. Турба, Б. Гібнер і Б. Поливка) і ляльковий театр ( «Дракон», «Наївний театр»), що збагачували спадок традиційного лялькового мистецтва, поєднуючи гру живих акторів і маріонеток.
У середині 80-х рр. ідеологічний тиск слабшає, у театрі стає більше постановок. Грали спочатку таємно, пізніше - відкрито проти режиму. У листопаді 1989 року театральні діячі приєдналися до студентського страйку й разом із дисидентами на чолі з драматургом В. Гавелом відігравали найважливішу роль у оксамитовій революції.
Після перевороту майже всі великі сцени знову набули авторитету. Нове режисерське покоління (П. Лебл, Я. А. Пітінській, Г. Бурешова, В. Моравек і Я. Небеський) працювало в основному у маленьких театрах, а також на щойно створених сценах. Характерною рисою чеського театру останніх років є розвиток пограничних дисциплін, особливо у театрі танцю.
Чеська опера
Нова опера, яка виконується чеською мовою, бере початок у кінці XVIII-XIX ст. Тоді в Празі з'явилося багато перекладів німецьких та італійських творів (наприклад, «Чарівна флейта» Моцарта).
Переломним моментом в історії чеської опери став 1826 рік, коли відбулася прем'єра опери Франтішека Шкроупа «Дратенік» (Dráteník). З цього часу в рамках німецької опери празького Станового театру формувався чеський оперний колектив.
Відкриття Тимчасового театру в 1862 році дозволило зрілому поколінню композиторів - Бедржиху Сметані й Антоніну Дворжаку - створити творчу й виконавську базу чеської оперної культури. Професійний оркестр і можливість сучасних інсценувань надав опері Національний театр.
У 90-і рр. XX століття міжнародну славу здобув композитор Леош Яначек. Завдяки прем'єрі опери Богуслава Мартіну «Джульєтта» (диригент Вацлав Таліх), що відбулася в 1938 році, Національний театр увійшов до числа кращих оперних сцен Європи.
У 60-і рр., подолавши ідеологічний гніт, з'явилися яскраві особистості у світі опери серед режисерів (Вацлав Кашлік, Давид Радока в 90-х) і художників (Йозеф Свобода). Один із найвідоміших композиторів цього покоління - Петр Ебен (Jeremiah, 1997).
Чорний театр
Вистави чорного театру користуються величезною популярністю у туристів з усіх країн світу, адже для розуміння того, що відбувається на сцені, зовсім не потрібне знання чеської мови. Треба просто спостерігати й відчувати. Основний принцип чорного театру простий і геніальний водночас: актори, одягнені в чорне, рухаються на тлі чорних же декорацій, глядач не бачить всіляких допоміжних технічних пристосувань, тому трюки стають не стільки видовищем, скільки частиною драматичного дійства. У виставах чорного театру навіть реквізит і жива музика, що лунає під час вистав, є свого роду героями вистави.
Творцем чорного театру став Петр Кратохвил. У період, коли Чехія перебувала під владою соціалістичного режиму, він був змушений емігрувати до США, де в 1981 році створив перший театр, який давав вистави в цьому незвичайному жанрі, - Ta Fantastika. Донині він є найкращим і найвідомішим серед подібних.
Інший знаменитий чорний театр - The all colors Theatre («Різнобарвний театр»). У своїх постановках він поєднує прийоми чорного театру з танцями й пантомімою. Також популярністю користуються Černé divadlo Animato («Чорний анімаційний театр») і Černé divadlo Jiřího Srnce ( «Чорний театр Їржі Срнца»).
Театр Laterna Magika («Чарівний ліхтар»)
Перший спектакль цього театру був показаний на виставці EXPO, яка проходила 1958 року в Брюсселі. На глядачів незвичайне й нове видовище справило дуже сильне враження. Laterna Magika мала величезний успіх, і вже на початку 1960-х років трупа, очолювана Альфредом Радокою і Йозефом Свободою, здійснила тріумфальне турне по інших європейських країнах.
Так само як і чорний театр, Laterna Magika використовує у своїх постановках нетрадиційні засоби виразності: образи, що проєктуються на великий екран і різного роду технічні спецефекти поєднуються тут із грою акторів.
Ляльковий театр
Точкою відліку для історії сучасного чеського лялькового театру слід вважати початок XX століття. Саме тоді в Чехії виробництво ляльок набуло масштабного характеру, всюди почали влаштовуватися лялькові виставки, які розповідають про історію виникнення цього дивовижного явища й традиції виготовлення ляльок у різних народів. На одній із таких виставок, що проходила в 1912 році, відбулася знаменна зустріч батьків-засновників чеського лялькового театру Їндржиха Весели з Антоніном Мюнцбергом. Однак найвідомішими ляльководами країни стали Йозеф Скупа й Мілош Кіршнер, чиї маріонетки на ім'я Шпейбл і Гурвінек користувалися любов'ю як дітей, так і дорослих. «Пироги й ляльки» (Buchty a loutky) - так буквально перекладається назва одного з найкращих сучасних лялькових театрів у Чехії. У своїх постановках він використовує задушевні розмови між ляльками й глядачами, а також різноманітні експериментальні елементи (переважно у виставах для дорослих).
