Жанрово-композиційні особливості казки Шарля Перро «Червона шапочка»

У збірці «Казки матінки Гуски» Ш. Перро (1697) є тільки дві казки, у яких тварини говорять: «Червона шапочка» та «Кіт у чоботях». Дотримання традиції тваринного епосу - те, що зближує ці казки, але характер персоніфікації в кожній із них буде іншим.

«Червона шапочка» за чіткістю композиції й сюжетним лаконізмом нагадує байку в прозі. Але якщо в байці атрибутами вовчої натури зазвичай виступають відверта жадібність і злість, то в казці Перро ці стійкі характеристики відведені на другий план. Для Ш. Перро більш важливе змістовне протиставлення, основане на інших моральних категоріях, що проступають у повчанні: наївність Червоної шапочки й досвідченість Вовка. Баєчну алегорію Вовк - хижак Перро перетворює в куртуазну алегорію Вовк - спокусник, і мораліте, що завершує казку «Червона шапочка», не є якимось чужорідним грайливим довіском, а змушує переосмислити традиційний зміст у новому аспекті, характерному для жанру conte в XVII столітті. До цього жанру, рамки якого були дуже гнучкі, Перро звертався й раніше. Його contes вбирали мотиви фольклорних казок (як у «Ослячій шкурі», 1694), обігравали сюжети середньовічних фабліо (як у «Потішних бажаннях», 1693), лицарських романів і ренесансної новели (як у «Гризельді», 1691), вбирали моралізаторський дух байки.

Contes de fée збірки «Казки матінки Гуски» являли собою поєднання, а часом і синтез різних початків у закінчених мініатюрах. Казка пристосовувалася до смаків читаючої публіки, входила в салони зі сторінок «Mercure galant» як мініатюрний роман, у якому мораліте виражало рекомендацію певної норми поведінки. У століття створення галантних посібників у сфері почуттів, моральних правил, різноманітних порад казкова повчальність не могла не увібрати цих віянь часу. Мораліте «Казок матінки Гуски», які в пізніших дитячих виданнях виключалися, були по суті характерним жанровим оформленням conte de fée 90-х років XVII століття. Моральними сентенціями закінчувалися чарівні казки мадам д'Онуа, Марі Леріт, Катрін Бернар. Як правило, ці сентенції були пов'язані з любовною темою, що багато в чому було зумовлено популярністю любовно-психологічного роману з його мапою країни Ніжності, варіаціями любовних пар, дискусіями про любов тощо.

Сюжет «Червоної шапочки», що оповідає про дівчинку й вовка, начебто далекий від цієї теми, але мораліте, майже штучно нав'язуючи любовний мотив, іронічно натякає на двозначну природу Вовка-спокусника: традиційний образ Вовка-кума (compère le Loup) отримує прикмети ходульного образу світського лева. Вовка-кума в традиційній казці й байці сприймали всерйоз: Вовк-підлесник (le Loup doucereux) у мораліте Ш. Перро – наче жартівливе застереження для юних красунь. Саме воно знімає трагічний відтінок нещасливого кінця сюжетної оповіді. Викладена позасюжетна мораль виявляється органічною частиною казки, впливаючи на сприйняття її змісту - несподівано фривольного, ближчого до традиції реально-побутового, ніж галантно-героїчного роману. Авторське тлумачення правдоподібності казкової ситуації межує тут із парадоксальністю анекдоту.

Стрімкий розвиток дії, що не уповільнюється ні описами, ні характеристиками, створює динамічність у розвитку сюжету «Червоної шапочки». Образ героїні окреслюють скупі штрихи портрету й ставлення до неї оточуючих - матері, бабусі: «une petite fille de Village; plus jolie qu'on eût su voir, sa mère en était folle, et sa mère- grand plus folle encore».

Родинне середовище в казці Перро виявляється соціально конкретним, відмінною прикметою його стає головний убір - капюшон, який носила буржуазія з незапам'ятних часів. Червона шапочка, подарована внучці бабусею, грає роль сімейної гербової емблеми, що переходить із покоління в покоління, стає емблемою femmes de village, що втілюють простодушність, щирість (на відміну від спокуси, розважливості - dames de qualité - героїнь казки «Синя борода»).

У подієве коло казкової зав'язки потрапляє й звичай простолюдинів виготовляти печиво в день випічки хліба, реальна побутова деталь органічно входить у поетику казки. На тлі спокійного й розміреного побуту зустріч Червоної шапочки й Вовка ніяк стилістично не виділена ( «Le petit chaperon rouge partit aussitôt pour aller chez sa mére-grand qui demeurait dans une autre village. En passant dans un bois elle rencontra compère le Loup»), не справляє враження несподіваної. Сприйняття лісу, реакція дівчинки на зустріч із вовком узгоджується в цій казці з дитячою психологією: для Червоної шапочки Вовк - це баєчний compère le Loup, і тільки авторська ремарка: «la pauvre enfant qui ne savait pas qu'il est dangereux de s'arrêter à écouter un Loup» - пояснює наївність і необережність такої поведінки. Цією ремаркою вводиться й емоційне авторське ставлення до персонажа, і в такому ключі зроблені всі авторські ремарки до «Червоної шапочки». У них Перро-раціоналіст замаскований під Перро-оповідача, мудрого, співчутливо тактовного по відношенню до jeunes enfants й іронічно лукавого по відношенню до jeunes filles.

Традиційний казковий ліс, ледь намічений звичайними атрибутами (присутність дроворубів, вовка) розгортається в пейзаж, сприйнятий очима дитини, невіддільний від дій Червоної шапочки: довга дорога скрашується задоволенням від зібраних горіхів, букетів квітів, побачених метеликів. Експозиція затягується через введення до сюжету дитячої гри «хто прийде раніше». Цей мотив служить психологізації казкового сюжету, мотивує поведінку героїні. Казковий час вимірюється в Перро протяжністю дороги, по якій іде Червона шапочка до будинку бабусі. Він співвідноситься з швидкістю вовчого бігу; їх паралельне ведення сприяє створенню казково об'ємного часу, що грає важливу роль у розвитку сюжету й конфлікту: Вовк не тільки приходить до дому бабусі раніше за Червону шапочку, що перетворює ділову подорож у захоплюючу прогулянку, але встигає підготуватися до здійснення другої частини свого плану.

«Червона шапочка» складена з маленьких епізодів, послідовно між собою зчеплених. Кожна дія героїні фіксується слідом за дією її антагоніста. Так стилістично реалізуються ті казково реальні властивості Вовка, які відкриються Червоній шапочці тільки у фіналі казки, коли уявна бабуся буде пояснювати, чому в неї такі великі «ноги», «руки», «очі»: страшне реалізується в поетиці несхожого, що перевершує звичні масштаби. Моральний урок виводиться не стільки через простодушну необізнаність Червоної шапочки, скільки зі стратегії лицемірного спокусника Вовка. Головна героїня виявляється жертвою, а не переможницею. Співвідношення добра й зла в цій казці Перро явно не традиційно-казкове. Грубий і сильний Вовк із байки Лафонтена «Вовк і Ягня» свої жадібність, хижацтво намагається замаскувати казуїстичними питаннями про родовід Ягняти: він має чіткий соціальний адресат. У «Червоній шапочці» Перро Вовк спочатку носить узагальнену маску Вовка-Кума, але такий він лише в сприйнятті недосвідченої героїні. Сутність його, те, що ховається за маскою, протягом розвитку сюжету відкривається тільки читачеві, героїні ж - лише у фіналі (занадто пізно). Образна структура Вовка в казці Перро ніби двошарова, основана на розриві «бути» і «здаватися», розриві, який цікавив уже д'Обіньє, Сореля, Скаррона, Ларошфуко, був об'єктом серйозних роздумів сучасників Ш. Перро.

Вовк у казці Перро спілкується з людьми, пристосовується до них: спочатку він розпитує Червону шапочку, потім, імітуючи внучку, дурить бабусю, щоб далі діяти напевно, пройшовши своєрідний етап репетиції розв'язки, що підкреслює його досвідченість. Такий Вовк схожий на героя шахрайського роману, але в більш вузьких і специфічних рамках жанру казки дана концентрація ідеї крутійства, що реалізується у двох видах Вовка. Це допомагає створенню двоплановості казки, де героїня - і простодушне дитя, і недосвідчена дівчина. Червона шапочка, мабуть, найбільш антиінтелектуальна з усіх героїнь збірки, хоча це начебто суперечить початковому враженню від її вигляду, що не припускає такої безмежної наївності на межі дурості. Тільки одного разу ця дурість змінюється досить розважливим зауваженням із приводу грубості вовчого голосу, настільки несхожого на бабусин. Цікаво, що мудра бабуся в казці Перро не звернула уваги на те, як змінився голос «внучки», імітований Вовком, але в Перро, який все пояснює, вона могла виявитися й глухуватою.

Кульмінаційному епізоду казки Перро надає й відтінок анекдотичного оповідання про спокусу, й інтонацію баєчної повчальною історії. Подив від незвичності вигляду бабусі породжує не страх і бажання уникнути небезпеки, а цікавість: так починається анекдотична розповідь про спокусу юних дівчат, наївних, але сміливих у своєму бажанні скуштувати заборонений плід. Схожі на дитячі, питання Червоної шапочки дублюють тему жіночої цікавості, продовжену в казці «Синя Борода», але там буде інший тип жінки - світської й по-своєму розбещеної навколишнім середовищем, тут же - сільська простачка. Фінал «Червоної шапочки» вбирає драматизм баєчних кінцівок, і це суперечить поетиці казкових фінальних формул, де добро торжествує. Повчання, винесене Шарлем Перро в мораліте, додає заключному епізодові й усій казці нюанс, споріднений із conte Лафонтена, де саме кінцівка надає характер фривольного анекдоту оригінальним новелам-мініатюрам. Правий Поль Морійо, який пише, що Лафонтен, «повернувши Франції жартівливу казку в прозі ... відкриває шлях казкам д'Онуа, Ш. Перро, мадемуазель Леріт». Простота структури «Червоної шапочки» Перро, про яку говорять фольклористи, виявляється оманливою, демонструючи складні зв'язки з літературною традицією й жанром conte.