Рембрандтова «Даная»
В бентежнім тихім співі наготи,
Що не порвавсь ніде від зойку хіті,—
Пекучий спомин радощів кохання
І материнських мук передчуття.
Понад зітханням сонячного лона
І мовкнучими дзвонами грудей —
Знадливий жест жіночої руки —
Мелодія чекання і покори.
Чудується з того розпусний бог,
Що святість матері й красу коханки
Не може роз’єднать ані з’єднать!
І він прийма навіки образ мужа,
Свою холодну вічність віддає,
Щоб доступить до мудрості зачаття.
1967
