Рембрандтова «Даная»

В бентежнім тихім співі наготи,
Що не порвавсь ніде від зойку хіті,—
Пекучий спомин радощів кохання
І материнських мук передчуття.

Понад зітханням сонячного лона
І мовкнучими дзвонами грудей —
Знадливий жест жіночої руки —
Мелодія чекання і покори.

Чудується з того розпусний бог,
Що святість матері й красу коханки
Не може роз’єднать ані з’єднать!

І він прийма навіки образ мужа,
Свою холодну вічність віддає,
Щоб доступить до мудрості зачаття.

1967