Тема праці в ліриці Якова Щоголева
Ю. С. Регуш
Українській поезії XIX століття було притаманне розмаїття тематики творів. І. Качуровський у своїй праці «Ґенерика та архітектоніка», аналізуючи ліричну літературу, виділяє такий її різновид як «Трудова поезія, або Лірика праці». Характеризуючи так звану «трудову поезію», науковець наголошує на тому, що «пісня може народитися і бути виконаною лише під час таких процесів, котрі не вимагають фізичного зусилля, як то в’язання, прядіння, плетіння, шиття... Естетичний характер, крім названих, мають деякі роди сільськогосподарської праці, а саме жнива, коли жнуть серпами, косовиця, коли стинають траву чи збіжжя звичайними косами, а також і продовження цих праць - чи то буде складання снопів у полукіпки, чи возовиця».
В XIX столітті в українській літературі, як зазначає дослідниця О. Лапко, з'являється новий жанр - ліричний портрет. У підручнику «Теорія літератури» під редакцією О. Галича подається таке визначення цього жанру: «Ліричний портрет - це вірш, у якому дається характеристика певної існуючої людини, розкривається її внутрішній світ, належність до якоїсь професії тощо».
Ліричний портрет як жанр знайшов свій розвиток у так званій «персонажній ліриці», яка побутувала в українській літературі в 70-90-х роках XIX століття. За визначенням М. Ткачука: «<...> «персонажна» лірика відбивала демократичну позицію митців, їх намагання якнайповніше відтворити внутрішній світ героя - людини із народу, інтелігента, різночинця... поет надавав право голосу людині із народу, її сповіді, скарзі, зізнанням, розмові із собою під час праці». «Персонажна лірика» продовжувала традиції романтичної літератури, виводячи на перший план зображення образ людини з народу, змальовуючи тяжкі обставини її життя. Слушною з цього приводу є думка М. Ткачука про те, що «характерною ознакою цієї поезії є щирість, глибоке співчуття до знедоленої людини... трактування життя, роздуми над його складнощами, трагедіями визначає проблематику поезії, структуру рефлексивно-філософської лірики, наповненої живими почуттями болю і туги...». «Персонажна лірика» знайшла своє найбільше вираження у творах, в основі яких покладено змалювання образу-портрету простої людини, тобто жанр ліричного портрету розвивався у межах так званої «трудової поезії.
Тематика творів про працю займає вагоме місце й у поетичному доробку Якова Івановича Щоголева. Як зазначав А. Погрібний: «В українській поезії 70-80-х років Щоголев - один з оригінальних співців праці людини. Ніби розвиваючи традиції свого далекого попередника - Климентія Зиновієва, він змальовує не труд взагалі, а конкретний виробничий процес з найважливішими його подробицями та особливостями». С. Єфремов також наголошував на тому, що Яків Щоголев у своїх творах подає «<...> картини тихої праці, і він уміє їх малювати лагідними тонами, складаючи в широкий образ трудового життя». Поезії Якова Щоголева цієї тематики «є зафіксованою в ритмі та римі мініенциклопедією традиційних професій і ремесел, календарних трудів людини на землі, зображення кола занять членів роботящої родини України».
М. Сумцов, укладаючи у 1919 році збірник поезій Якова Щоголева, виділив такий розділ як «побутові малюнки», зазначаючи при цьому, що: «Щоголів мав нахил до поезій промислових і подібних їм відповідно своєму епічному таланту. Він залюбки до них звертався і часом найбільш ретельно і старанно їх обробляв».
Тема праці в поезії Якова Щоголева розглядалася у таких наукових розвідках: С. Єфремов «Яків Щоголів», М. Зеров «Непривітаний співець (Я. Щоголів)», І. Пільгук «Струни поетичного слова» та «Співець Слобожанщини», А. Погрібний «Яків Щоголев: нарис життя і творчості», О. Барвінський «Харківські і полтавські ровесники Квітки», В. Білецька «Етнографізм у творах Я. Щоголева», М. Сумцова «Яків Щоголів», «Історія української літератури XIX ст. (70-90-ті роки)». У зазначених літературознавчих студіях згадана проблема розглядалася лише побічно, найбільш грунтовною з цього питання є стаття О. Лапко «Ліричний портрет як жанр (на матеріалі поезії Якова Щоголева)». Вивчення творів Якова Щоголева про працю є важливим для повного та ґрунтовного вивчення творчості поета і саме тому, наше дослідження присвячене аналізу трудових ліричних портретів у поезії митця.
У 70-90-х роках XIX століття в творчості Якова Щоголева продовжує побутувати романтичний напрям. Наслідуючи романтичні тенденції, поет у своїх творах про працю, подає образи-портрети простих знедолених селян та ремісників. О. Лапко у своєму дослідженні зазначає: «Образи персонажів у поезіях Я. Щоголева розкриваються насамперед через їх ставлення до свого заняття чи способу існування. Саме воно є тим ракурсом, у якому герої поезій осмислюють явища соціального життя... їх портрети слід назвати соціально-психологічними, «світоглядними»».
У віршах поета перед нами постають представники різних професій: пасічники, чабани, чумаки, бурлаки, рибалки, пряхи, мірошники, ткачі, шевці, кравці, поштарі, ювеліри, лірники, крамарі тощо. На перше місце у своїх творах автор виводить замилування красою праці, яке передається через майстерне змалювання процесів праці, детальний опис знарядь та послідовність дій, на перше місце виводиться образ трудівника. Недарма А. Погрібний зазначав: «З красою праці - цільної, потрібної людям - для Щоголева ніщо не може зрівнятися. Він уміє опоетизувати кожну деталь виробничого процесу, наповнити вірш звуками знарядь праці, майстерно передати трудовий ритм».
Змальовуючи людей праці, Яків Щоголев подає при цьому детальні побутові та етнографічні описи. Недарма, В. Білецька зазначала, що твори поета «крім літературознавчого... мають ще й етнографічне значення». Також дослідниця наголошувала на тому, що: «тут ми маємо переважно селянське життя, що його змальовано у всіх подробицях... селян, а поруч з ними й ремісників, Щоголів залюбки малює в процесі праці, де згадуються різні знаряддя, що вживаються при цьому, а також зазначаються окремі моменти праці». Дійсно, Яків Щоголев у своїх творах детально змальовує процес праці, описує знаряддя цієї праці та подає яскраві образи-портрети самих трудівників. М. Бондар та А. Каспруку у підручнику «Історія української літератури», зазначають, що у творах поета: «виявилися дві сторони його таланту - ліризм і епічність. Як епік він виступає у змалюванні тла, на якому розгортаються події, зображується процес праці тощо. Ліричне начало видно її безпосередньому плині почуття, відтворення настрою переживань». М. Зеров поетичні твори Якова Щоголева називав: «<...> «ремесловими поезіями» <...> тобто епічними картинами ремісничого життя та фізичної праці... переважно ідилії, тобто епічні мініатюри, виконані в світлих тонах».
А. Погрібний виділяв «два основних мотиви у «виробничій» ліриці Щоголева - усвідомлення праці як найвищої краси (автор поетизує тут, власне, народний погляд на працю), і як джерела страждань та горя. Але ще типовіші для поета твори, у яких ці мотиви злиті воєдино». З думкою науковця можна цілком погодитися, дійсно у одних поезіях Яків Щоголев поетизує працю, підносить її на п'єдестал краси, а в інших, відповідно до романтичних тенденцій, праця виступає джерелом тяжких страждань селян та ремісників, хоча у багатьох творах поета ці мотиви взагалі переплетені.
У низці поезій Яків Щоголев змальовує бережливе ставлення трударів до знарядь своєї праці, до виробничого приладдя. У віршах поет показує свою обізнаність із назвами-термінами різноманітних ремісничих знарядь. Так, у поезії «Мірошник» автор детально змальовує процес праці мірошника, називаючи усі елементи млина, описує бережливе ставлення мірошника до свого майна, любов до своєї праці: «Круг млина мого завізно; Я роблю і рано й пізно, - Де поставлю, де прийму, Одпущу і підійму; Жорни витру й поготую, Гречку й просо шеретую, І під низом і вгорі Доглядаю ступорі. ...Млин мій ходором іде І грюкоче і гуде. Відставляй муку готову, Зерно сип на камінь знову...». Тонка та ретельна робота ювеліра описана у поезії «Келих».
Поезії «Пасішник» та «Чабан» подають ставлення селян до власної роботи. Опоетизоване змалювання праці пасічника постає в однойменному вірші: «Знайду я плець над озерком, Загорожу курінь лісовий: Поставлю вулики рядком, А повзбіч їх тинок лозовий. Круг мене буде справжній рай!.. Настане літо; Жовтий цвіт Укриє липу до вершини... Тоді вже бджілку не годуй: Вона сама себе годує; Не спи, та вулики готуй, ...А йтиме Спас, так ти кадки, Бери та в улики поглядуй; Де буде повно - сцільники Різцем підрізуй та й відкладуй!». Поезія «Чабан» також показує любов чабана до своє професії. У поезії «Поштарь» автор змальовує працю поштаря, наголошуючи на тому, що поштар відповідально та з любов'ю ставиться до своєї справи: «Минає тройка поле й ліс: За вітром геть із-під коліс Велика курява летить, - Це пошта здалеку біжить. І день і ніч поштар не спить Боїться сумку загубить; Бо зна, що бережно листи До міста треба довезти». У поезії «Пряха» зображена праця молодої дівчини-пряхи: «Веретенце завертиться: Нитка чиста і тоненька Побіжить з пучок рівненько; І поки те сонце зійде, Не один починок вийде!».
Змальовуючи красу праці, Яків Щоголев зображує різних за фахом людей, цим поет хоче показати важливість цієї праці, підкреслити, що будь-яка професія необхідна і приносить користь людям. Виводячи на перший план портрети трудівників, митець подає їхнє ставлення до власної праці. І. Пільгук з цього приводу наголошував: «Щоголів оспівує трударів, які невтомною працею приносять користь людям і знаходять в цьому зміст свого життя».
Краса праці у поезіях Якова Щоголева, переплітається з мотивом тяжкої долі селян та ремісників. Як зазначав І. Пільгук «Поет вміє відтворити ритм та радість праці, разом з тим він показує і тяжку підневільну роботу, що виснажує сили людини». Не зважаючи на те, що людина з любов’ю та повагою ставиться до свого ремесла, поряд Яків Щоголев подає і картини тяжкої робітничої долі: Безправне, залежне від роботодавців становище трударя принижує його особистість, породжує важкі роздуми. І хоч Щоголев устами своїх героїв не висловлює прокляття визискувачам... але навіть стоячи на ліберально-гуманістичних позиціях, виявляє співчуття до ремісників, показує невичерпність їхньої життєвої снаги». Підтвердження цього можна побачити на прикладі таких поезій, як «Ткач», «Швець» та «Кравець». Головний герой твору «Ткач» бережно ставиться до свого ремісничого приладдя та готового виробу, і не лише тому, що воно необхідне йому аби заробити собі на життя: «Бережно зняв з верстака я основу, Людям роботу розніс і роздав; - То ж мій спочинок; теперички знову Берди направив, нитки наснував От і роблю я. Застукала ляда: Бігає човник відтіль і відсіль... Човник і ляда - ткачеві порада; Берди і цівки - ви хліб мій і сіль». Ткач добре розуміє своє становище наголошуючи: «Добре багатому: він коли схоче, Знайде роботі начало й кінець; В хаті ж у бідного ляда стукоче, Поки до дна не згорить каганець».
Аналізуючи творчий спадок Якова Щоголева, О. Барвінський зазначав: «<...> доторкнувся Щоголів також суспільно-народного питання; всякі кривди й неправда, заподівані народові і злиденне життя робітників... викликували скорботні звуки єго кобзи». Картини тяжкої селянської долі та важкої буденної праці постають у низці творів митця. Про селянську долю оповідається у поезіях «Косарі» та «Пожежа», у яких замальовується косовиця. У вірші «Косарі» йдеться про те, що селяни які важко працювали на панському полі нарешті змогли скосити власне жито: «Ще роса з житів не спала, Ми взяли бруски й клепала з зорі Гострим коси, в ручку йдем, Колос під ноги кладем - о зорі Пройдем гони, другі й треті, А жита, як очерети - Не проб’єм...». Героям поезії «Пожежа» косовиця окрім радості від врожаю, принесла ще й лихо, коли всі люди пішли в поля, від спеки усе село разом із дітьми та худобою згоріло: «Годі нам, годі без діла лежати, За годину косити та жати! І піднялися, серпи посталили, Справили коси, вози порядили... Гей закипіла на нивах робота Косе і вяже до поту біднота... Коли ж огляділись, Аж у селі їх немов закурилось... Все, чому можно, як в пеклі горіло...».
Тяжка підневільна праця бурлаків оспівана у поезії «Бурлаки»: «От уже п’ятнадцять літ Ми все тягнемо в забрід, І од спеки наше тіло І змарніло й почорніло... Пізно спати ми лягали, Як опівночі прийшли; А вже сонечко край неба, За роботу братись треба... Наша їжа голодна, Вода в Дону холодна: Ми, як звірі виростали, До всього попривикали». Переносячи щодня тяжку працю, муки голоду та холоду, люди порівнюють себе із дикими звірами.
Окрема низка поезій цієї тематики присвячена тяжкій долі чумаків. Так, у вірші «Чумак» оповідається про смерть у полі чумака, який усе своє життя мандрував по світу: «<...> зломила неміч чумака-небогу. Час його приходе, треба умирати... Довго ж моя мила буде дожидаться Чумака з дороги!.. Та ще ж я оттута, у дикому краю, Гей сім пар полових воликів кидаю!». Поезія «Останній з могікан» розповідає про вимирання чумацтва як ремесла, останній чумак йде по степах, які вже докорінно змінилися: «Іде чумак заморений, Курою покритий... Один я йду, - товаришів Шукав, так немає: Старі степи зруйновано Й чумак вимирає... Гей-гей, воли, воли мої воли круторогі! І покопані й поорані Чумацькі дороги». Тема вимирання чумацтва звучить і у творі «Дочумакувався», головний герой якого, полишивши чумацтво так і не зміг обладнати своє життя: «Запріг би я волів моїх, Та віз поламався; Оттак же ти, чумаченько, Дочумакувався! Не п'ю, а йду хитаюся, Вморюся до квиту; ... А я того хитаюся, Що мочі не маю; Гула вона та моренька В чумацькому краю!».
У поезії «Горілка» йдеться про те, що селяни не витримуючи тяжкого життя та праці знаходять собі розраду у горілці. Син, який засуджував батька, сам поступово привчається до випивки: «І один на всіх роблю я, А кругом кричить біднота; Сили нівиче й ламає Непрестанная робота. Та в голодний год старшина За подушне поцінила, І почав я часом пити, Щоб хоч серце не кипіло... От я й п'ю та й п’ю, а пляшка Не дає мені покою: Я б і рад від неї бігти, Так вона біжить за мною...».
Не витримавши тяжкої долі, багато трудівників помирали, з певною іронією оповідає письменник і про працю трунаря та могильщика, які лагодять останній будинок для бідної людини. Так, у поезії «Будинок» замальовується праця тесляра, який лагодить труну: «Строю я будинок Із сухих дощок, Міцно забиваю Молотом гвіздок... Це тобі, горяка, Схочу. Так утну Пишні ці хороми - Із дощок труну На що, ти, сердешний, Ждатимеш весни? В теплий мій будинок Ляж та оддихни!». Вірш «Могильщик» оповідає про важку працю могильщика: «Казати нічого, нагріб Собі я тут хороший хліб. Нічого більш ти і не знай - Копай, копай, усе копай... Як інший майстро вже й ізвик Будинки класти, а за вік Хіба багато наробив? А я їх тисячі зложив!.. А я так саме те й люблю, Що втіху кожному роблю Копну туди, копну сюди І зву, готове вже - іди!».
У деяких поезіях Якова Щоголева трудівники з посмішкою на вустах намагаються долати всі труднощі та негаразди свого життя. Як помітив І. Пільгук: «Щоголів користується анекдотами, дотепами ремісників, передає їх настрої, показує... жарти, в яких звучить бажання затамувати свою недолю добрим гумором». У поезії «Кравець» головний герой описує знаряддя своєї праці та іронізує з приводу бідного життя селян, з гумором наголошуючи на тому, що у бідної людини може бути лише дірявий кожух: «Дорогий струмент у мене - Голка, шило й ніж Не поломляться, хоч скільки Іми ший і ріж. Тільки я вже, панібрате, Дбаю не такі Бідним людям на одежу Смухи та нитки. Смух у мене дуже добрий, Лізе без ножа... Так зате ж кожух я вволю Крейдою наб’ю.., Цілим тиждень незпримінно Виносиш його; А потім, як стане драться; Що тобі з того? Так і треба... Щоб в дірки за спину вітер Трішки продував». У поезії «Швець» із гумором розповідає про багатих замовників чоботаря, про їхні примхи: «Пану чоботи пін краяв... Пан, ні - слова, вплате гроші; Ший же чоботи хороші, Та по моді, і без моди Лучче ти й не край - та й годі!.. Люде он - що люблять, стало, Щоб у тебе все блищало...». Головні герої поезій Якова Щоголева намагаються з гумором підходити до всіляких життєвих випробувань та тяжкої роботи.
Є у Якова Щоголева і низка поезій присвячених темі тяжкої дитячої праці. Лиха злиденна доля змушує дітей тяжко працювати на рівні із дорослими, щоб хоч якось прожити. Тяжка доля селянських дітей-сиріт замальовується у віршах Вівчарик» та «Чередничка», де подаються образи-портрети дітей. Маленький герой поезії «Вівчарик» споглядаючи як лебідочка піклується про своїх дітей, зажурився через власну сирітську долю: «Бачив все він: як шуліка угорі Тихо плинув, позирав по дітворі; Як лебедята ховались в комиші, Як лебедка... І прикрила і пригріла їх крилом. І вівчарик на кгерликгу похиливсь. Стиснув руки, побілів, слізьми обливсь. Мабуть, знає непривітне хлоп’я,.. Що хиляючись під тинами одно, Не тулилося до матері воно, Що із сироти не буде чоловік: Сирота одно - бурлака цілий вік!..». Героїня поезії «Чередничка» звертається до своєї померлої матусі та просить захистити її від щоденної тяжкої праці та побоїв: «Гомонять, що я сирітка І сиріткою зросла; Що мене ще змалку тітка В череднички оддала. От від ранку і до нічки Все пасу я теличок... Встань, матусю, з домовини, Та на доню подивись... А не схочеш, мамо, встати, Так одна сирітці річ: В чередничках пропадати Літо й осінь, день і ніч».
Злиденне життя родини позбавило дитинства й героїню поезії «Півень», мала дівчинка, замість того щоб весело гратися, змушена щоденно прясти, а в ночі бідній дитині заважає відпочити горластий півень, що його було куплено на останні кошти: «Як повіє завирюха, Борва з вулиці засвище, Я сховаю веретенце, Гребінь, прядиво і днище... В хаті тихо, все поснуло, І ніхто ж тебе не лає!.. Тільки шкода те, що мати, Мабуть, мулила та гривня, Так взяла вона й кпила На лиху годину півня. І не дасть же він і ніччу Задрімати чоловіку: Шию витягне, та зразу Так і крикне: кукуріку!».
А. Погрібний високо оцінював талант Якова Щоголева у змалюванні людей праці: «У більшості випадків Щоголев розповідає про них не тільки як поет, але і як проникливий художник - створені ним образи такі зримі й пластичні, що часом здається, ніби зійшли вони з полотен живописців».
Твори Якова Щоголева, у яких представлені картини людської праці, з любовним замилуванням оспівано образи трудівників, є майстерними ліричними портретами. Тут митець засобами романтизму змальовував тяжкі негаразди, які випали на долю бідних людей, і разом з тим, підкреслював, що самі трудівники, у переважній більшості, полюбляють своє ремесло, пишаються своїми виробами, і щасливі від того, що приносять користь іншим. Група поезій про працю виходить за рамки романтичної поетики й унаочнює поєднання романтичних художніх засобів із рисами реалістичного письма в текстах Якова Щоголева.
Л-ра: Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство. – Бердянськ, 2012. – Вип. 26. – Ч. 3. – С. 273-281.
Твори
Критика
