Що відбувається у темряві. Гламазда Тетяна. План «Бе»

Тарас вже бозна доки лежав з відкритими очима, намагаючись щось розгледіти в темряві. Прислухався. В кімнаті бабусі тиша. Хлопчина вислизнув з ліжка, вийняв з-під подушки картоплину, напомацки дістався вікна і нечутно сплигнув у садок. «Хлопці, мабуть, сердяться», – подумав і боляче вдарився об гілку.

За хвірткою гарячим оком маленького циклопа червонів кінчик цигарки. Так Сашко з Миколою скрашували чекання.

Зачепився за гілку, – виправдовувався Тарас.
Картоплину взяв? – запитав по-діловому Сашко.
Ага, – шморгнув Тарас, – бабця, як на зло, допізна колупалася на кухні.

Хлопці ніяк не відреагували на такі виправдання і компанія мовчки, час від часу присвічуючи дорогу ліхтариком, подалася до балки.

Ця флювівальна форма рельєфу була цікава тим, що навпроти неї стояла хатина в якій жила баба Мавра, відьма цього хланку. Сашко був абсолютно впевнений, що вона сама сильна чародійка в їх селі. Саме тому, коли на канікули приїхав їх дружбан Тарас і почав заливати як він в місті ходив на атракціони і літав на висоті сто метрів і як злетів капелюх і зачепився за дерево та там і залишився, Сашко похвалився, що їх відьма Мавра вміє обертатися на чорного кота і на вогняний шар і взагалі робить багато різних магічних штук.

Дурниці, – не повірив тямлячий в високих технологіях Тарас.
Колю, скажи ж,– звернувся за підтримкою до товариша Сашко.

Той у відповідь кивнув головою.

Василь, той що біля магазину живе сам бачив, як баба Мавра заходила додому, а він слідком ввійшов до хати, а там тільки кішка чорна, а баби немає, – привів Сашко аргумент.
Та ні, – не здавався Тарас.
На спір?– кинув виклик Сашко.
На спір!

Хлопці підхопилися на ноги і застигли в потиску рук.

Перебивай,– покомандував Сашко Миколі.

Той ребром долоні розірвав рукостискання.

І от тепер, домовившись перевірити магічні здібності баби на справі вони і засіли в яру, чекаючи на диво. Притихлі хлопчаки сиділи вдивляючись в темряву в надії, що ось-ось від хатини баби в балку покотиться вогняний шар, як розповідав сусідський Петро, що бачив те на свої очі. А йому можна вірити, бо він гуляє ночами, дорослий, закінчив шостий клас.

Щось не видно, – прошепотів Тарас, порушуючи мовчання.
А може він вже прокотився, раніше,– подав голос неговіркий Микола.
Нічого не прокотився,– заперечив Сашко, не бажаючи визнати розумною думку свого сором’язливого товариша.

Хлопці мовчки просиділи ще хвилин зо три.

Переходимо до плану «Бе»,– скомандував Сашко.

План «Бе» був не самим безпечним і до нього переходити не хотілося нікому. Хлопчаки посиділи ще зо дві хвилини.

Давай голку,– звернувся Сашко в темряву, – Тарасе, присвіти.

Тарас ввімкнув ліхтар, власним тілом захищаючи світло від бабиних вікон. Сашко дістав з кишені котушку з нитками, взяв з рук Миколи голку і почав просаджувати нитку в вушко. Враховуючи нестандартність обставин і відсутність навичок в швейній справі ця операція не вдалася.

Не всадили нитку завидна,– тихенько промовив Тарас, сподіваючись, що план «Бе» буде перенесено.
Чекайте,– не вгавав Сашко, який не міг не погодитися з тим, що не подумали, але від цього його завзяття лише збільшилося.

Нарешті нитка благополучно зайшла в вушко і картоплина «розміром з яйце, ні більше, ні менше» була пропущена через голку і приречено повисла в темряві.

До бабиної хати товариші наближаються напомацки. Ось і садок. Віття рве одяг, дряпає руки, обличчя. Тарас з Миколою, як і було визначено в плані «Бе» завмирають за кущем смородини, Сашко ж, взявши на себе саму небезпечну частину операції, підходить до самісінького вікна, всаджує в дерев’яну раму циганську голку, поправляє картоплину і розмотуючи нитку відступає до куща, де засіли товариші. Опинившись у безпеці, відчуваючи поряд дихання поплічників, Сашко смикає за один кінець нитки. Слухняна картоплина глухо стукає в шибку. Тиша. Зачекавши мить, хлопчина відпускає нитку і смикає знову. Ні котів, ні вогнів, ні людей. Сашко смикає сміливіше, картоплина бовкає нахабніше. Раптом нитка рветься з руки. Сашко схоплюється на ноги і стрімголов біжить світ за очі. Побратими все розуміють в секунду і миттєво мчать за товаришем.

Як Тарас потрапив до ліжка не знає. Напевно керувався тим чуттям, яким керується кінь, коли ніжно довозить додому сплячого п’яного господаря. Окублившись в одіяло, хлопець заснув кріпким, чесно заробленим сном.

Ранок хлопця був світлим теплим і яскравим, тим більше, що він вже дуже наближався до опівдня. В хаті нікого не було. Він вийшов у двір.

Привіт,– привітався до бабусі, що сиділа на ослоні, запихаючи в банку огірка.
Привіт, – відповіла та і уважно подивилася на внука,– дитино, нічого в тебе не питатиму, пообіцяй мені, що більше ніколи не підеш до тієї людини.
До якої людини? – здивувався Тарас.
До бабусі, Маври, що живе над балкою. Приходила зранку приносила картоплину. Сказала, що на цей раз вас вибачає, а іншого разу – не спустить.
Картоплину? – знов не втямив Тарас.
Мені картоплину, Сашковій матері – обірвану нитку, а Миколиній – голку. Всім все віддала, всіх попросила. Не ходи, Тарасику, не шукай біди на свою і мою голову.

За мить хлопці зібралися на вигоні. Микола хизувався кораблем, якого змайстрував з двох надломлених дощок і величезного цвяха. А Сашко складав план «Бе», про те, що вони робитимуть, якщо при спуску на воду той корабель почне тонути, бо «цвях же металевий».

Про нічні пригоди ніхто і не згадав. Життя воно сьогодні, зараз, хапай його в усі руки, вдихай його в повні груди, біжи назустріч, стільки маєш сил, складай плани і обов’язково план «Бе».