Що відбувається у темряві. Юлія Скиба

Юлія Скиба

Рік тому це сталося вперше. Після того, як я зайшов ввечері в свою квартиру, я зрозумів, що щось трапилось зі світлом. Я перевірив електроприлади у квартирі, і зрозумів, що перегоріла лампочка. Запасної в мене не було, а всі магазини вже були зачинені, тому я вирішив запалити свічку і почитати давно закинуту книжку. Я занурився у читання, як, раптом, почув якісь звуки. Мені здалося, що біля моїх дверей хтось шорхає. Я вирішив підійти до них і поглянути у вічко, але нікого там не побачив. Коли я відхилився, я помітив тінь, яка падала з-під дверей. “Сусіди”, — подумав я і повернувся до читання. Щойно я сів у крісло, в двері хтось тихенько постукав, не знаю чому, я навіть уявив тоненький тендітний пальчик, який торкается моїх дверей. Я підійшов до дверей і знову заглянув у вічко. На порозі стояла жіноча постать, але я не міг її розгледіти. В під’їзді було дуже погана світло, а жінка була в чорній накидці з капюшоном, ще й повернулась. Я відкрив двері. 

— Вітаю, — сказав до неї я, але вона стояла нерухомо. Я намагався її роздивитись, чи це якась знайома людина, але все було марно. 

— Що ви хотіли? — знову звернувся я, але на цей раз вона відреагувала. Точніше, накинулась на мене з ножем. Виявилось, весь цей час вона непомітно тримала в руці під накидкою ножа, вичікуючи момент, щоб напасти. На щастя, вона не змогла мене поранити. Я вчасно схопив її за руку і між нами почалася боротьба. Вона всіма силами хотіла проштрикнути мене, але я міцно тримав її, стискаючи зап’ясток. Вона зрозуміла, що не може забрати в мене ніж, тому відштовхнула мене. Я впав на кухонний стіл, розбив декілька тарілок. У темряві я порізав руку, коли вставав. Свічка вже ледь жевріла, але незнайомка стала до неї так, що міг роздивитися її. За капюшоном я бачив лише губи, які начебто палали вогнем. За мить вона вчепилась мені в горло і почала душити. Я впустив ножа десь на підлогу, і тому міг тільки пручатись, бити її по рукам, але вона не відпускала мене. Я намагався звалити її на ліжко, але, навіть лежачи, вона продовжувала мене душити. І коли я відчув, що мені залишилось кілька подихів на цьому світі, свічка згасла, і вона спочатку послабила хватку, а потім і зовсім відпустила мене. Я навис над нею нерухомо, бо був розгублений і не знав, що робити, як вона впилась поцілунком в мої губи. Я відчув, як вона розтібає мені штани і вивільняється від одягу сама…Так це сталось першого разу.

По закінченню вона, в повнісінький темряві, одяглась і вийшла з квартири. Мовчки, не проронив жодного слова. Я був ошелешений тим, що відбулося. Я так і зміг оговтатись, і майже не спав вночі. На ранок я хотів подзвонити до поліції, але щоб я там сказав? До мене увірвалась жінка, яка хотіла мене вбити, а потім у нас був секс? Хто б повірив у цю нісенітницю? 

Я ще декілька днів ходив, мов зачарований, вдивлявся в обличчя колег по роботі, дівчини, яка їздить зі мною у ліфті, сидить поруч в кафе, продавчині у супермаркеті. Але вже через тиждень я оговтався, і зовсім забув про цей випадок. Якби все це не повторилося знову…

Рівно через тиждень, о тій же годині, мені знову, так само тихенько, постукали в двері. Я уявив той самий тоненький пальчик і всередині все вибухноло. Перед очима почали виринати спогади того вечора, бити немов електрошоком. 

Під дверима просунули папір: “Вимкни світло”. Я замислився на секунду, хто вона? Чому хотіла мене вбити? І чому я маю вимикати світло? Вона знову киниться на мене з ножем?

Не дивлячись на ці мої роздуми, які промайнули в голові за якусь мить, я покірно вимкнув світло і відчинив двері. Вона була так само одягнена і так само приховувала своє обличчя. Вона повільно зайшла, я зачинив за нею двері. Все знов повторилось…

Так триває вже рік. Раз на тиждень, рівно о 9 вечора, я вимикаю світло і чекаю на неї.

Тік-так.

Сиджу посеред кімнати і гадаю — якого кольору її очі? 

Тік-так.

Якого кольору її волосся? 

Тік-так.

Чи великі очі? 

Тік-так.

Який в неї голос? 

Тік-так.

Я маю лише її запах, тонкий запах фруктового мила…

Цього разу все було незмінно. Але я не поспішав роздягатися. 

— Я хочу тебе бачити, — набрався сміливості і промовив я. 

Вона стояла нерухомо. Я розумів, що для неї це болісно. Мабуть, я відчував її в цьому світі краще, ніж хто-небудь інший. Хтось, хто бачить її кожен день, розмовляє з нею постійно або навіть любить. Але не так, як я. Через мене проходить весь її біль, я бачу її істинну натуру і відчуваю кожною клітиною.

— Ти не маєш боятися мене. В мене є почуття до тебе, і мені все рівно, як ти виглядаєш. Мені все одно, що ти приховуєш, навіть чому хотіла мене вбити…Ти теж це знаєш, правда? Це було весело, ця гра, але вона мені більше не цікава. Я хочу більшого.

Вона стояла навпроти мене, я намагався підійти, щоб обійняти її, але вона розвернулась і пішла, грюкнувши дверима. 

Після цього я хотів знайти її. Але як? Почав розпитувати сусідів, чи вони не звертали увагу на дівчину, що до мене приходила. Це викликало у них здивування, бо, мовляв, ти не знаєш, хто бував у тебе вдома? А десь через тиждень я зрозумів, що це марна справа. Я нічого про неї не знав, анічогісінько. Тому закинув це. 

В якийсь момент я зрозумів, що витратив рік свого життя на марні сподівання, що насправді це було нездорово, і що я так більше себе не марнуватиму. Тоді я запросив на побачення дівчину з кафе, яка давно мені подобалась, змінив роботу в офісі на власний бізнес і почав жити і отримувати задоволення. Через рік ми побралися, а ще через рік в мене народилася донька. Я більше ніколи не згадував про таємничу гостю, крім одного разу. 

Ми з дружиною на нашу п’яту річницю вирішили піти в ресторан. Вона запізнювалась, тому я чекав її біля барної стійки. Раптом я відчув знайомий запах… Переді мною промайнули ті спогади, які давно і глибоко я заховав у собі. Я обернувся на жінку, від якої линув цей тонкий аромат, але вона вже прямувала до дверей. Я міг розгледіти лише довге, каштанове волосся і червону сукню. Тут раптом мені на плече поклали руку.

— Любий, ти чого? Наче привида побачив? 

Я зробив вигляд перед дружиною, що нічого не сталось

— Обізнався, люба. Все гаразд. 

Читати також


up