Катерина Тихозора розповіла про роботу над книгою «Дім»

Так сталося, що я не лише написала цю книжку, а й працювала над нею разом зі своїм відділом у книжковому видавництві. Тут я працюю редакторкою вже майже 10 років. Завдяки цьому я маю одну приємну перевагу: можу власноруч написати статтю про власну книжку! 

Сьогодні хочу розповісти вам передусім про людей, завдяки яким ця книжка вийшла саме такою (як треба). Для цього я поставила основним учасникам проєкту кілька важливих нетривіальних запитань, відповіді на які ви знайдете наприкінці цієї статті. Як і книжку, статтю я писала від серця й сподіваюся, що вам буде приємно й цікаво її читати. 

Якщо ви спитаєте, як мені вперше спало на думку написати «Дім», відповісти буде нескладно. Одного березневого дня видавництво, у якому я працюю, спитало у своїх працівників, себто нас, що ми можемо й хочемо сказати про цю війну (авжеж, у книжковій формі). Увечері я згадала про це питання й замислилася. Розгорнула блокнот і записала в ньому: «Де тепер мій дім?». І цієї миті я вже знала, хто говорить ці слова, вже уявляла головного героя цієї історії та його шлях. 

У березні все здавалося таким хитким, таким нетривалим… Художники й художниці, як і решта людей, перебували в дуже різних умовах і станах. Хтось переїхав до іншого куточка України, хтось виїхав за кордон, хтось лишився в місті, що зазнавало обстрілів… Не кожна людина відчувала в собі сили малювати. Ми з художньою редакторкою Євгенією шукали й обговорювали різноманітні можливі характери ілюстрацій, а коли врешті визначились, то відповідь наче прийшла сама собою. «Пазл склався», кажуть. (Насправді ж він склався завдяки зусиллям і праці, зокрема Євгенії.)

Художник Олександр Продан працює над ілюстраціями до книжки «Дім».

Ми вже тривалий час успішно співпрацювали з чудовим українським художником Олександром Проданом. Він дотепно, стильно та з гумором проілюстрував наші перекладні книжки «Маленька Відьма» й «Фердинанд Неймовірний», а ще створив чарівні малюнки до «Дочки болотяного царя». Олександр взагалі має у своєму творчому доробку чимало книжок і співпрацює й з іншими українськими видавництвами. 

Один з-поміж ескізів до книжки «Дім».

На наше щастя, він погодився і знайшов спосіб працювати над проєктом! Це безумовно чудове рішення для «Дому», бо Олександр зумів відчути історію й зробити її видимою, не порушивши тонкої структури. Вийшло проникливо, чутливо й дуже по-справжньому. Пам’ятаю, як ми з командою переглядали перші ескізи, що нам їх надіслав Олександр, і відчували, що це саме те, що потрібно… 

Загалом, кожна людина, що працювала над створенням книжки, переймалася нею. Провідна редакторка Юлія Каспарова від початку вболівала за проєкт всією душею, художня редакторка Євгенія Перепелиця допомогла побачити необхідний стиль ілюстрації й дотримати його, художник Олександр Продан майстерно надав історії видимих обрисів, редакторка Наталя Мусієнко дбайливо й чутливо працювала із текстом, дизайнерка й верстальниця Ганна Полякова поєднала все у цілісний макет, технічна редакторка Олена Румянцева доклала зусиль, щоб верстка була довершеною…

Та окрім цього, кожна й кожен вклали у свою працю часточку живих емоцій, свого досвіду, пов’язаного з повномасштабним вторгненням. І саме це, на мою думку, робить «Дім» таким живим, таким щемким, таким правдивим. Історією про кожного з нас. Переконана, що й ви теж зможете це відчути, розгорнувши книжку. 

Зараз же пропоную вам зазирнути у світ людей, що робили «Дім».

Юлія Каспарова, провідна редакторка

Що таке для вас дім? 

Дім для мене — це місто, де я відчуваю себе у безпеці. Де мені затишно. Де пахне випічкою. Куди приїжджають у неділю діти та онуки…

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Мій дім — квартира на Північній Салтівці. На жаль, довгі місяці я була змушена жити в іншому районі Харкова, бо вдома було дуже небезпечно через постійні артобстріли. 

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Мабуть цей жах, коли на дім летять ракети. Бо я особисто таке пережила, спогади накривають. Але, не дивлячись на це, у книзі живе надія. На нашу Перемогу!

Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там? 

Тато повернеться з перемогою, уся родина знову буде разом. У них з`явиться нова затишна оселя, де вони будуть щасливі. А ще у хлопчика з`явиться маленька сестричка…   

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Ніколи не втрачати надію та вірити у себе та своїх близьких.

Євгенія Перепелиця, художня редакторка

Що таке для вас дім?

Дім для мене — це тепло й любов, комфорт і затишок. А ще улюблені речі й дорогі серцю спогади.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

На початку війни в Харкові було надто «спекотно» й мені з родиною довелося переїхати в більш затишне місце України. Ми проїхали весь той шлях, що й сім’я з оповідання «Дім». Знівечені оселі, зруйновані життя та роз’єднані сім’ї... Це біль, мій і всієї України. 

Зараз я мешкаю в оселі, яку покинула інша родина. Щоранку я прокидаюся, годую собак і котів, яких тут залишили, поливаю квіти й думаю, що колись я житиму своїм життям. Але зараз це мій дім. Й саме тут я працювала над книгою.

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Те, що ця книга про кожного з нас.

Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там? 

Я не бачу наперед, але впевнена, що все буде добре. 

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Любити й берегти сім’ю. Вірити в себе і в краще майбутнє.

Олександр Продан, художник

Що таке для вас дім? 

На це питання можна книжки писати, але якщо коротко, то це місце, де я живу, кохаю, працюю.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Я працював вдома, у місті Бровари.

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Той момент, де сім’ї доводиться розлучатись і, можливо, назавжди. 

Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там? 

Я бачу розлуку з батьком,  з Батьківщиною, з рідними та друзями. І мені плакати хочеться від того, що багатьом родинам доводиться переживати таке горе і лихо, яке прийшло в нашу країну.

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки? 

Бажаю їм бути мудрими і мужніми, щоб пережити всі страхіття війни, дочекатись перемоги і жити довго і щасливо під мирним небом нашої України.

Наталя Мусієнко, редакторка

Що таке для вас дім?

Дім — це там, де мама. Запах теплої, щойно спеченої пасочки напередодні Великодня, смажені млинці та кава вранці, коли повертаєшся студенткою з потяга, спиці та крючки, що старанно плетуть теплі шкарпетки. А ще дім — це моя родина, те тепле гніздечко, в якому я разом із чоловіком бережу і люблю своїх дітей, хай там де воно є цієї миті.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Перше, що спадає на думку, — Харків. Але це також і Торез на Донеччині, де я народилась. Зрештою, дім — там, де моя родина. 

Над книжкою я працювала у Братиславі, Словаччина, у манюсінькій орендованій квартирі.

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше?

Песик Телесик і його особливе ім’я. А ще гусачок у бабусі в торбі в притулку. А мого сина вразив білборд «Доброго вечора, ми з України» — як щось уже дуже знайоме і наше. 

Це про нюанси. А взагалі вразили мої відчуття від книги: скільки б разів я не читала текст під час роботи і вже після друку, щораз на очах були сльози й душу переповнювали емоції. Це означає для мене, що Катерина вклала частинку себе у кожне слово, а художник вдало підхопив її хвилю.

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Ви українці. І ви можете цим пишатися. Усе буде добре. Ви живете у важкі та водночас прекрасні часи, які змінять наше суспільство на краще. Нам про любов до Батьківщини розповідали в школі через підручники та вірші. Вам не потрібно все це доводити й пояснювати — ви самі все знаєте і відчуваєте. І це дуже важливо. 

 Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там?

Я бачу, як хлопчик виростає гарною людиною, гуляє з Телесиком під мирним українським небом і вчить своїх дітей добра й поваги, ставлячи в приклад свого батька.

Ганна Полякова, дизайнерка й верстальниця

Що таке для вас дім? 

Дім — це там, де на тебе чекають, де завжди спокійно на душі, такий собі сховок, де нікому тебе не дістати, своєрідна мушля. Вдома ти не винен нікому й нічого, можеш залізти в розтягнуту футболку і не думати наскільки це негарно, бо найперше дім для мене — це почуття повного комфорту, найголовніше — морального.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Батьківський дім, у якому саме я працювала над книгою — це моральний прихисток, але ж я не жила там останні 10 років (і приносити роботу у місце спокою і відпочинку здавалося неймовірно негармонійним), і моя душа рвалася в Харків. Мабуть, за час війни слово ДІМ набуло якогось іншого значення для мене, мабуть мій дім тепер не просто квартира в Харкові чи батьківський дім. Мабуть, мій дім тепер там, де буде максимально комфортно моєму внутрішньому світу, а стіни я собі дофантазую будь-якого кольору.

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Дуже важка для мене книга, щораз, сідаючи за неї, пропускати цю історію крізь себе було пекельно, особливо через те інформаційне поле, що оточувало. Ілюстрації Продана у поєднанні з текстом викликали неймовірно щемкий ефект. Я навіть йому написала на фейсбуку величезного листа з подякою, хоча зазвичай такого не роблю.

Найпотужніший момент для мене був, коли родина від’їжджала від зруйнованого будинку. Ця картинка закарбувалася у моєму мозку якоюсь неймовірною тугою і болем.

Уявіть, що ви можете зазирнути в майбутнє маленького героя книжки. Що саме ви бачите там? 

Після поневірянь, крізь які пройшла родина, хочеться побачити героїчну Перемогу України, возз’єднання сім’ї і хепіенд.

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Як би не було важко, потрібно вірити у світле майбутнє і не опускати рук. А твій дім завжди з тобою, як і сказано у книжці.

І ще побажаю слухати одне одного, адже під час важких ситуацій, як-от евакуація, дуже важливо чути близьких, яким так само важко, а може й важче, та підтримувати одне одного. Підтримка завжди важлива, не тільки у скрутні воєнні часи.

Олена Румянцева, технічна редакторка

Що таке для вас дім? 

Дом — это безопасность и семья.  Дом для меня может быть только свой (в смысле собственности, не только страны). И сейчас, тут, в Польше и в Эстонии, кочуя в одиночестве по съемным квартирам и бывая в гостях, гуляя по улицам и заглядывая в чужие окна, я, до слез, хочу вернуться в наш дом. И чтобы рядом — муж и дети.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Моя харьковская квартира и Чугуев — место рождения, место силы. Над книгой работала в Варшаве.

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Мы с сыном тоже, как и герои книги, прошли отъезд из дома и от папы, эвакуацию в другую страну, ночевки в чужих домах, переполненные поезда, очереди на холоде, волонтерский чай и бутерброды. У меня сердце сжималось, когда я читала текст и смотрела на иллюстрации. И эта оставленная игрушка…

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Учиться, читать много книг, обязательно уметь что-то делать своими руками и беречь родных, семью. И верить в нашу Перемогу!

Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там? 

(Хотела бы я сказать, что все рано или поздно наладится и будет хорошо, но я ж не Арестович.)

Катерина Тихозора, авторка

Що таке для вас дім? 

Зараз дім для мене — це моя країна. А моє відчуття дому — це відчуття приналежності до українського народу, його цінностей і культури.

Яке місце ви вважаєте домом? Чи далеко ви були від дому, коли працювали з книжкою?

Останні 10 років я мешкала в Харкові. Саме це місто є моїм домом зараз. За кілька днів після початку повномасштабного вторгнення я виїхала до Кривого Рогу, міста моїх батьків, яке також вважаю рідною домівкою. Там я й написала «Дім».

Що у проєкті відгукнулося вам найбільше? 

Складно виокремити щось одне… Для мене ця історія — мов спалах блискавки, який неможливо розібрати на окремі складові неозброєним оком. Один з найщемкіших моментів — коли мама з хлопчиком дивляться вдалечінь, де на них чекає невідомість, і бачать обриси свого дому… Надія. Така близька, така рідна, я бачила її відблиск в очах у стількох людей… 

Що б ви хотіли побажати чи сказати маленьким читачам і читачкам цієї книжки?

Любі, завжди бережіть у ваших серцях відчуття дому. Це невичерпне джерело сили й віри. Пам’ятайте: якщо хочете, щоб світ був справедливим і добрим, завжди маєте бути готовими боротися за це. Ваші тата й мами роблять це просто зараз. Ви можете допомагати їм, як зможете. Пам’ятайте, що всі ми вами дуже пишаємося.

Якби ви могли зазирнути в майбутнє маленького героя книжки, яке майбутнє ви побачили б там? 

Я бачу Перемогу. Всім серцем я вірю, що ми її здобудемо. Тож я бачу хлопчика, який живе разом зі своїми батьками у сильній, повній гідності й вільній від війни Україні. Бачу, що він виріс добрим і чуйним, а ще сміливим, і що він пам’ятає, яку ціну було сплачено за Перемогу, та вчиться боронити справедливість і добро у нашому світі.