Мороз Діана. Вчитель, який змінив моє життя

Біб

Як тільки я з'явився на світ, я був огорнутий любов'ю. Моя мама, рудоволоса красуня, завжди прикладала мене до грудей, наспівуючи ніжну колискову. Я і зараз пам'ятаю її добру усмішку й тендітний спів. На жаль, я стрімко ріс і згодом перестав поміщатись в неї на руках. Мій тато з дитинства привчав мене до порядку. Тому, навіть, коли міняв мені підгузок, робив це - швидко й майстерно. А потім показував мені вказівний палець. Його видавала тільки скорчена гримаса на обличчі, з якої мама завжди сміялась.

Але не дивлячись на всі їхні старання, моїм першим словом стало "Бібі". "Бібі ам! Бібі на!"" Бібі" насправді звали Біб. Маленький кудлатий пес якого мені подарували на мої хрестини. А назвали його так через його великий як кнопка носик на який хотілось натиснути. Він був переводком спанієля, якого ще щеням знайшли мої батьки в себе під хатою й прийняли як другого сина.

Якщо дивитись на фото, де ми забруднили морди манною кашею, то я був в три рази більше цуценяти. Коли з'явився Біб, я дізнався, що таке ділитись. Ми разом їли мамине вариво. Суп, каші, огірки. Точніше я їв, а пес дивився на мене великими голодними очима і облизувався. Коли мама відверталась я завжди годував його зі своєї ложки. Іноді я встигав поїсти корму з його червоної миски, поки тато не забирав мене. Це повторювалось щоразу, а потім він просто складав руки, зітхав і казав мамі, що нам з Бібом треба в одну тарілку насипати.

Коли мені виповнилося п'ять ми з Бібом зрівнялися у зрості, але не в вазі. Здається, мама занадто сильно любила годувати мене. І у свої роки я був занадто великим. Діти в дитсадку часто ображали мене, називаючи «кабаном або свинею». Одного весняного дня після образ в садочку, я не грався на подвір'ї, не малював і не складав конструктор. Просто сидів разом з Бібом біля маминої клумби й колупав палицею землю. Веснянки на моєму обличчі в цю пору набували найяскравіших відтінків й прикрашали мої товсті щоки з яких стікали солоні сльозинки. Біб, побачивши це, кинувся облизувати. Його шершавий язик змушував мене сміятись. Він хутко стягнув мою кепку зі спайдерменом і втік. Так ми почали грати в "доганялки". Іноді до нас приєднувався тато, з яким ми згодом почали займатись спортом. Тато хотів допомогти мені схуднути, але я часто здавався, не маючи змоги продовжувати.

Вже на восьмий рік я бігав майже на рівні з Бібом. За цей час я скинув понад 10 кілограмів і виріс. Вже тоді в мене з'явились обов'язки в які входило вигулювати Біба кожен день по два рази. Не сказати, що я був цьому не радий. Я часто поєднував прогулянки з моїми новими друзями - Мішею і Сашею з вигулюванням улюбленця. Пес радісно скакав й бігав за нашим футбольним м'ячем. Колись так захопився, що прокусив м'ячик Саші. Він розізлився й вдарив мого собаку ногою по морді, коли той жалісливо заскулив. Я лохматив його кучері й жалів. Тоді я перший раз відчув, що таке бажання помсти й втілив його в життя. Я також отримав. Моя історія перетворилась на казку про падіння, тому батьки так і не дізнались правди. На щастя, Саша теж не хотів ділитися своїм поганим вчинком. Ми більше не дружили. Я обрав справжнього друга.

У дванадцять я втрапив в справжню халепу. Мені сподобалася дівчина - моя однокласниця Аля. Оскільки мені ніхто не пояснював як треба поводити себе з дівчатами, я як і всі хлопці намагались привернути до себе увагу не дуже коректними способами. Вона сиділа за дві парти попереду мене, тому дістати до її волосся, щоб посмикати я просто не міг. У своїх роздумах я знайшов нове рішення. Саме в сьомому класі я почав погано навчатись, мама вже не знала, що робити та скидувала всю провину на так званий "пубертат", а я тільки тішився. Тому зараз, без упередження совісті, вирвав листа з робочого зошита і змайстрував паперовий літачок, який згодом опинився в її довгому світлому волоссі. Це не перша моя витівка, я був дуже гордий собою. Але Аля не кричала як раніше, не дивилась на мене, а просто скомкала мій витвір мистецтва як непотріб і викинула. Моє серце відчуло себе тим листком. Повернувшись додому, я вислухав чергові настанови від батьків, яким вже подзвонила моя вчителька. Я мовчки зайшов у свою кімнату поціпив Біба на повідець й пішов геть.

Біб, ну, чому навколо всі такі дурні? Особливо дівчата, га?

Пес нахилив голову у праву сторону, ніби прислуховуючись. В нього ніколи не було проблем з дівчатами, бо він був кастрований. Місцевий парк був переповнений господарями з собаками, тому Біб дуже любив це місце. Він вів мене до лавки на якій ми завжди сидимо, але раптом зупинився.

Біб, пішли.

Біб глянув на мене поглядом, яким тільки він міг дивитись. Іноді мені здавалося, що в мене занадто розумний пес. Він потягнув мене до клумби, де росли весняні квіти й вирвав одну велику ромашку й вручив мені. Нарешті, я второпав, набрався сміливості й підійшов до Алі, яка сиділа на нашій лавці. Відтоді, вона пробачила мені й ми навіть подружилися.

Зараз мені сімнадцять. Завдяки Бібу, моя Аля поруч зі мною, але... Ми сиділи в моїй кімнаті, з моменту мого народження і ній змінились тільки шпалери й стіл з ліжком. Багато фото стояло на шафі й відмітка зросту залишилась на моїх дверях. Ми були біля Біба, коли він встав тільки щоб попити води. Його добрі очі дивились на нас, але щасливий хвіст більше не махав. Я тримав його за слабку лапу, Аля тримала за руку мене. Останній місяць він проводив у ветлікарнях, але вони нічого не могли зробити. Зараз він тихенько скулив. Ми скулили разом, скулили та плакали. Я взяв його на руки. Біб останній раз подивився своїми розумними очами на мене і навіки заснув. Доживши до 70 років, я так і не зміг завести ще одного собаку. Я сидів біля малих внуків у своєму кріслі, поки за вікном йшов дощ й показував фото зі свого дитинства.

Згодом скорбота змінилися теплими спогадами. Зі всюди лунав дитячий сміх, поки двері кімнати не відчинилися. Мій син прийшов не сам. Я не міг повірити своїм очам. Маленьке мокре кумедне цуценя сиділо в нього за пазухою.